Повна версія

Головна arrow Право arrow Експертизи у судочинстві України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Організаційні питання діяльності експерта і спеціаліста

Питання про призначення судової експертизи має вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення відповідною процесуальною особою обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. У вирішенні цього питання до фактичного призначення судової експертизи необхідно визначитися з конкретною установою або конкретним експертом, якими буде проводитись експертиза. Слідчий (прокурор) під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях приймає таке рішення самостійно. Суд з цією метою витребовує у сторін пропозиції стосовно таких установ і/або судових експертів, у тому числі тих, які не є працівниками зазначених установ. Суд не зв'язаний цими пропозиціями, але може враховувати їх у вирішенні питання про призначення і проведення судової експертизи; визначити об'єкти, що підлягають експертному дослідженню; максимально конкретно визначити питання, які мають бути роз'ясненні судовим експертом, і сформулювати їх у логічній послідовності; за необхідності визначити вид (підвид) судової експертизи, до компетенції якої відноситься роз'яснення відповідних питань. Якщо визначення такого виду (підвиду) саме по собі потребує спеціальних знань, його слід віднести на розсуд експертної установи (експерта); визначити обсяг необхідних і достатніх для експертного дослідження матеріалів; здійснити перевірку (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти й придатності для проведення експертизи, в тому числі з урахуванням належного відображення ознак об'єктів і зразків, а за невідповідності матеріалів цим критеріям – вжити заходів до усунення недоліків матеріалів шляхом витребування додаткових документів і матеріалів у сторін та інших осіб; у разі потреби забезпечити відібрання зразків, у тому числі, за необхідності, за участю спеціаліста; у необхідних випадках розглянути можливість виклику судового експерта для уточнення питань, які ним мають бути роз'яснені, а також для перевірки матеріалів з точки зору їх повноти, достатності та придатності для проведення експертизи; з'ясувати всі інші обставини, пов'язані з проведенням судової експертизи.

У судочинстві інколи складається ситуація тактичного ризику, коли сторона захисту стоїть перед вибором – заявляти клопотання про призначення експертизи чи ні, тому що має сумніви в результатах майбутнього експертного дослідження. Можливістю мінімізації тактичного ризику в такій ситуації є консультація кваліфікованого спеціаліста з оцінкою перспективності призначення експертизи у конкретному випадку. Інколи необхідно дослідити об'єкт, який раніше не досліджувався у слідчій або судовій практиці. У такому разі спеціаліст допоможе сформулювати діагностичне завдання, поряд з ідентифікаційним, визначити, які матеріали необхідно буде надати експерту, яку спеціальність повинен мати експерт. У разі недостатньої розробленості експертних методик спеціаліст підкаже, які питання можуть бути вирішені за допомогою певної методики і яким може бути доказове значення результатів дослідження. Уже залежно від результатів попередньої оцінки перспективності сторона буде планувати подальші процесуальні дії в обґрунтування своєї позиції у справі: клопотати про призначення експертизи або використовувати іншу доказову базу.

Для формулювання запитань слідчий, прокурор, сторони та їх представники звертаються за допомогою до спеціаліста. У такому випадку консультація спеціаліста здійснюється у непроцесуальній формі і сприяє посиленню змагальності сторін і об'єктивізації процесу доказування.

Вибір судового експерта є важливою процесуальною дією, адже від правильного вибору конкретного експерта чи експертної установи багато в чому залежить швидкість виконання дослідження, достовірність і повнота експертного висновку. За чинним адміністративним, господарським, цивільним законодавством вибір експерта пов'язаний з вирішенням двох процедурних питань: ініціативою у призначенні експертом конкретної особи та перевіркою її незаінтересованості у справі. За загальним правилом, експерта (або експертів) призначає суд, що не виключає ініціативи осіб, які беруть участь у справі: сторони, їх представники, інші заінтересовані особи можуть клопотати перед судом про призначення в якості експерта конкретної особи за їх вибором. При вирішенні питання про вибір експерта у першу чергу треба враховувати думку особи, яка ініціює експертизу (якщо вона (думка) не суперечить вимогам чинного законодавства України); якщо клопотання про призначення експертизи подають декілька учасників процесу, суд повинен вирішувати питання щодо вибору експерта, враховуючи запропоновані кандидатури. В ухвалі про призначення експертизи необхідно зазначити сторону, на яку покладаються витрати на проведення експертизи, строк їх оплати та наслідки неоплати, однак недоцільно визначати строк проведення судової експертизи.

В адміністративному, господарському, цивільному процесах активна роль у формуванні матеріалів дослідження належить сторонам – у силу обов'язку доказування і згідно з правилами розподілу обов'язків з доказування. У тому випадку, коли сторона клопоче про призначення експертизи і суд задовільняє це клопотання, логічно зобов'язати сторону надати ті матеріали (предмети, документи), котрі необхідні для дослідження. При призначенні експертизи за ініціативою суду останній також вправі витребувати надання таких матеріалів від сторони. Більше того, ч. І ст. 146 ЦПК прямо вказує на зазначене, встановлюючи певні санкції (несприятливі процесуальні наслідки) для сторони, яка ухиляється віл надання матеріалів для експертного дослідження. За даною нормою сторона, яка не надала експертам необхідні матеріали, перешкоджає визнанню судом того факту, для з'ясування котрого експертиза була призначена і який (факт) ця сторона бажає приховати. Отже, ненадання стороною матеріалів розглядається як ухилення від експертизи, ухилення від встановлення невигідного для сторони факту з побоювання, що цей факт підтвердиться. Чи братиме суд до уваги то обставину, чи ні – віддано на розсуд суду. Наприклад, ч. 2 ст. 146 ЦПК передбачено, що у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право (а не обов'язок) постановити ухвалу про примусовий привід особи для проведення такої експертизи.

Довідково-консультативна форма використання спеціальних знань може застосовуватися сторонами та їх представниками у ході збирання доказів. Формулювання права спеціаліста звертати увагу сторони, яка його залучила, на характерні обставини чи особливості речей і документів якраз і наголошує на тому, що пов'язане з можливістю виявити під час проведення процесуальних дій тільки завдяки спеціальним знанням і навичкам спеціаліста – в чому полягають характерні обставини чи особливості досліджуваних речей і документів.

У практичній діяльності, у конкретному кримінальному провадженні або адміністративній, господарській чи цивільній справі виникають питання, чи необхідне проведення експертного дослідження в конкретній ситуації або ж достатньо лише консультації спеціаліста. Залучений спеціаліст у першому випадку констатує необхідність призначення експертизи, а в другому – надає необхідну консультацію. Якщо проведення експертного дослідження є необхідним, але на сучасному етапі розвитку науки і техніки ще не створено методики, використання котрої дозволило б дати науково обґрунтовані відповіді на питання, які цікавлять сторону захисту, обізнаний у цій частині спеціаліст вкаже на дану обставину. Отже, приречена на безрезультатність експертиза не буде призначена, що дозволить зекономити доволі значні кошти й час. У випадку, коли необхідні для проведення експертних досліджень методики і технічні засоби об'єктивно існують, спеціаліст визначить клас, рід і вид експертизи, яку необхідно призначити. Ще одним напрямом використання слідчим, прокурором, адвокатом, судом допомоги спеціаліста є правильне визначення роду або виду експертизи, проведення її відповідним фахівцем.

Ще одним із видів консультативної допомоги спеціаліста є визначення повного переліку документів, які необхідно надати у розпорядження експерта, що дозволить своєчасно поінформувати сторони кримінального провадження про матеріали, що відсутні в даний момент, але вкрай необхідні для проведення дослідження. Своєчасне консультування дозволить уже на даному етапі виконати дії, необхідні для забезпечення повноти документальної доказової бази і водночас скоротить час на заяву та задоволення клопотань експерта про надання йому додаткових матеріалів. На цьому ж етапі може бути встановлено, що документів, необхідних експертові, в силу тих або інших причин взагалі не існує, і своєчасно поінформований експерт не буде даремно витрачати час на підготовку відповідного клопотання та безперспективне очікування його задоволення стороною, яка призначила експертизу.

В окремих випадках у процесі експертного дослідження виникає потреба у повній або частковій зміні функціональних, естетичних або інших властивостей об'єкта експертизи. У такому разі спеціаліст може заздалегідь передбачити невідворотність деструктивного впливу на спірний об'єкт у ході проведення його натурних досліджень. Це може бути: шурфування основи фундаменту будівлі; розбирання паркетного покриття підлоги в квартирі; відбір зразків-проб з кам'яної стіни житлового будинку для подальших лабораторних досліджень тощо. Подібні дії пов'язані як з додатковими фінансовими витратами, так і з порушенням цілісності спірного (інколи такого, що має доволі значну цінність) об'єкта. Не в усіх випадках сторони у справі готові нести надмірні, з їх точки зору, витрати і піддавати ризику своє майно. Дана обставина може бути мотивом відмови від позову.

У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта суд може призначити додаткову, а за необхідності – повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. У статтях 148–150 ЦПК, статтях 83–85 КАС, частинах 3, 4 ст. 42 ГПК визначено суб'єктний склад повторної, додаткової, комплексної та комісійної експертиз, порядок їх проведення. КПК, на відміну від інших процесуальних кодексів, не містить понять первинної, повторної, комісійної та комплексної експертиз. Згідно з ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності чи відсутності клопотання сторін кримінального провадження або потерпілого, якщо суду надані декілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав можливості усунути виявлені суперечності. Тобто ця норма надає суду можливість призначити повторну експертизу, але статус такої експертизи не визначає. Нормами КПК передбачена можливість доручити експертизу двом або більше експертам, тобто така експертиза має комісійний характер. При цьому законом не врегульовано статус кожного експерта та межі його окремих повноважень, порядок організації таких експертиз і випадки складання експертами одного або окремих висновків. Зазначене стосується і випадків, коли для вирішення завдання необхідне залучення експертів з різних галузей знань, тобто проведення комплексної експертизи.

Призначення додаткової або повторної експертизи – це право, а не обов'язок суб'єкта, уповноваженого призначати експертизу. Категорично неприйнятним є випадок, коли повторна експертиза призначається лише тому, що висновки первинної експертизи невмотивовано, не задовольняють суб'єкта, який призначив або за клопотанням якого призначено експертизу. Лише, якщо в результаті дослідження висновку експерта в судовому засіданні виявилася його неповнота або неясність, котрі не вдалося усунути показаннями експерта, суд (слідчий) має право прийняти рішення про призначення додаткової експертизи. Висновок вважається неповним, якщо експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на поставлені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має неоднозначний, неконкретний характер. Неповнота висновку – це порушення одного з принципів судово-експертної діяльності – принципу повноти. Додаткова експертиза у даному випадку – це засіб усунення допущеного експертом недоопрацювання або вимушених обставин (ненадання необхідних матеріалів). У такому разі можливі два варіанти підстав призначення додаткової експертизи: пропуск обов'язкового елемента досліджень експертом; вирішення експертного завдання за відсутності необхідних даних (клопотання про надання додаткових матеріалів порушувалося, але не було задоволено). В обох випадках – це недоробка експерта (у першому) або суб'єкта, який призначив експертизу (в другому), котра спричинила в результаті – неповноту висновку.

У випадку, коли виявилася суперечливість встановлених доказів, і її у процесі судового розгляду усунути не вдалося, заперечення експерту були обґрунтованими, а його пояснення та відповіді необґрунтованими в аспекті встановлення спірного факту, необхідно призначити повторну експертизу. Підставами для призначення повторної експертизи є: необґрунтованість висновку експерта; сумніви у правильності висновку; суперечливість висновків кількох експертів; суперечність висновку експерта іншим матеріалам справи. Доповненням цього переліку є наявність істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення та проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав сторони процесу. В ухвалі суду про призначення додаткової або повторної експертизи мають бути зазначені мотиви і підстави їх призначення. Частину цих сумнівів можна вирішити у ході допиту експерта. У таких випадках важливою є допомога інших фахівців, котрі можуть бути допитані в якості спеціалістів і роз'яснити особливості й наукову обґрунтованість тієї або іншої застосованої ними методики. Учасники процесу без участі фахівців не в змозі оцінити ні наукову обґрунтованість висновків, ні їх відповідність сучасним досягненням даної галузі наукового знання, оскільки для такої оцінки треба володіти такими самими знаннями, що і експерт.

У деяких випадках сторони та їх представники можуть залучати спеціалістів до засідань, на які викликано експерта, що проводив судову експертизу, наприклад, при кримінальному провадженні за фактом ДТП. За таких умов спеціаліст допоможе правильно зрозуміти відповіді експерта на поставлені йому запитання, сформулювати запитання до експерта сторони захисту тощо.

Об'єктом експертизи можуть бути лише ті предмети, документи або людина, котрі мають певний процесуальний статус і втягнуті до сфери відповідного процесуального провадження. Вибір, відбір об'єктів для дослідження як процесуальну дію здійснює особа, яка залучає експерта; визначення об'єктів і направлення їх експерту – справа і завдання слідчого, прокурора, сторони захисту, слідчого судді, суду. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи, а у випадках, коли поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків, він може відмовитися від дачі висновку.

Об'єкти дослідження надсилаються до експертної установи (експертові) в упаковці, яка забезпечує їх збереження, та засвідчуються особою у передбаченому законодавством порядку. Речові докази і порівняльні зразки (кожний із них) упаковуються окремо. Якщо в матеріалах адміністративної, господарської, цивільної справи або кримінального провадження є дані про особливості виявлення, вилучення, зберігання об'єкта дослідження або про інші обставини, що могли вплинути на його властивості та ознаки, про них треба зазначити в документі про призначення експертизи (залучення експерта) та надіслати засвідчені належним чином копії протоколів процесуальних дій до експертної установи (експертові).

Коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або експерт письмово повідомляється органом (особою), який призначив експертизу (залучив експерта).

Кримінальний процесуальний закон пов'язує право експерта відмовитися від дачі висновку з наявністю двох підстав: за недостатністю наданих матеріалів (об'єктів дослідження) та відсутністю у експерта необхідних для призначеного дослідження спеціальних знань. Наявність першої підстави можна констатувати у випадку, коли експерт клопотав перед особою, яка його залучила для проведення експертизи, про надання додаткових матеріалів, проте клопотання не було задоволено; матеріали, які є у розпорядженні експерта, не дозволяють провести повноцінне дослідження і дати відповіді на поставлені запитання. До такої ж підстави можна віднести і непридатність наданих матеріалів для дослідження, наприклад, якщо для проведення почеркознавчої експертизи надана ксерокопія листа незадовільної якості, а не його оригінал. Що ж стосується іншої підстави, то вона має місце, коли: поставлене запитання – поза компетенцією експерта (наприклад, запитання про психічний діагноз поставлено перед психологом, або запитання щодо психічного стану особи, яка виконала рукописний текст з погрозами, ставиться не перед психологом чи психіатром, а перед експертом у галузі авторознавчої та почеркознавчої експертизи); поставлене запитання, у принципі, відноситься до галузі знань, в якій експерт є фахівцем, але сучасний рівень розвитку знань не дозволяє відповісти на нього (наприклад запитання щодо конкретного часу виконання документа).

КПК не регламентує форму, в якій експерт відмовляється від дачі висновку. Оскільки висновок експерта надається лише в письмовій формі, то і відмова експерта від дачі висновку також повинна мати письмову форму.

Особливої уваги заслуговує й питання щодо права експерта на експертну ініціативу. Пунктом 4 ч. 2 ст. 69 КПК, п. З ч. 10 ст. 66 КАС, п. З ч. 10 ст. 53 ЦПК передбачено, що експерт має право викладати у висновку експерта виявлені у ході проведення досліджень відомості, які мають значення для кримінального провадження або для справи (ЦПК, КАС) і з приводу яких йому не були поставлені запитання. Але у таких випадках, як і в загальному порядку, повідомлення про встановлені факти не повинні зводитися до надання правової оцінки певної події чи встановленого факту.

Будь-який процес (адміністративний, господарський, кримінальний, цивільний) передбачає отримання зразків для порівняльного дослідження. Порівняльні зразки – це матеріальні джерела інформації, котрі відображають властивості об'єктів, що перевіряються, або самі ці об'єкти. Залежно від властивостей, які вони відображають, зразки для порівняльного дослідження поділяють на чотири види:

  • – зразки, які відбивають особливості зовнішньої будови об'єкта, наприклад спеціально експериментально виготовлені зразки слідів застосування знарядь зламу, кліше печаток, штампів тощо;
  • – зразки, що відображають склад і структуру об'єкта, наприклад зразки ґрунту з ділянки місцевості, на якій ймовірно було скоєно злочин, зразки шроту, виявлені та вилучені у підозрюваного;
  • – зразки, шо відбивають функціональні особливості об'єкта або механізму утворення його слідів, наприклад зразки почерку, писемного або усного мовлення.

Незалежно від виду судочинства, часу виникнення і форми відображення властивостей об'єкта, що перевіряється (відбитки, частини або частки), зразки мають відповідати низці вимог, недотримання яких унеможливлює проведення експертного дослідження:

  • 1) безсумнівність походження зразків означає, що в процесі досудового розслідування й судового розгляду має бути точно встановлено, що зразки порівняння відображають властивості конкретних осіб або предметів;
  • 2) репрезентативність (необхідна кількість) зразків означає, що кількісні параметри зразків (число, маса, обсяг, розміри) мають забезпечити повноцінне проведення експертного дослідження. Залежно від безпосереднього об'єкта дослідження, тобто його властивостей, експертні методики встановлюють різні вимоги до кількості порівняльного матеріалу. Однак у кожному разі зразки порівняння повинні відображати достатню для ідентифікації сукупність ознак об'єкта, що перевіряється. Так, для проведення почеркознавчої експертизи треба надати зразки рукописного тексту особи не менш як на 10 аркушах; на ґрунтознавчу експертизу направляються порівняльні зразки ґрунту з різних місць певної ділянки місцевості вагою до 200 грамів. Недостатня кількість зразків іноді не дозволяє експерту вірогідно вирішити питання про тотожність, що тягне необхідність клопотання про надання додаткових матеріалів;
  • 3) належна якість зразків означає, що на дослідження необхідно надавати зразки, придатні для дослідження. Так, відбитки печаток, відбитки пальців рук та інших предметів із сталою формою, щоб забезпечити передачу окремих ознак зовнішньої будови об'єктів, повинні бути чіткими, насиченими, не змазаними, а незадовільна якість зразків не дозволяє розпочати експертне дослідження;
  • 4) порівнянність зразків означає, що вони мають бути близькими за механізмом утворення, походженням та слідами, які досліджуються. Ця вимога забезпечується одержанням зразків порівняння, максимально наближених до слідів певної події за часом або механізмом (способом, умовами) виникнення. Так, наприклад, якщо досліджуваний документ виконаний олівцем на картоні, то експериментальні зразки почерку треба відбирати від особи у вигляді рукописних текстів, виконаних олівцем того ж кольору і твердості на картоні, а не кульковою ручкою на папері. Дотримання цієї вимоги виключає вплив сторонніх факторів, які перешкоджають правильній оцінці експертом ознак порівнюваних об'єктів, що розрізняються, встановлених у процесі експертного дослідження.

Якість відібраних зразків та їх доказове значення підвищуються, якщо зразки отримують за участю спеціаліста (або експерта, якому доручено проведення судової експертизи). Неправильний відбір зразків значно зменшує вірогідність експертних висновків, призводить до необхідності повторного або додаткового проведення процесуальних дій, подовжує строки досудового розслідування чи судового розгляду.

Як і будь-який інший об'єкт, порівняльні зразки мають бути надані експерту і перелічені у постанові (слідчого, прокурора) про призначення експертизи, клопотанні про залучення експерта адвокатом, ухвалі суду про призначення експертизи. Експерт вправі клопотати про надання додаткових матеріалів і зразків (за їх недостатності, недоброякісності), проте не може довільно виключити з їх числа будь-який об'єкт. Відповідно до ч. 1 ст. 245 КПК за необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. Аналогічні вимоги містяться і у ЦПК, КАС і ГПК. Якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом. Про використання допомоги спеціаліста у відборі зразків для проведення експертизи йдеться і у ч. 2 ст. 54 ЦПК України і ч. 2 ст. 67 КАС, в яких передбачено, що спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному або адміністративному процесі для надання безпосередньої технічної допомоги у відборі зразків.

При відборі зразків спеціаліст: визначає їх кількість і якість; з'ясовує умови, що мають значення для наступного дослідження і за яких повинні бути вилучені зразки; безпосередньо бере участь в їх отриманні; проводить попереднє дослідження отриманих зразків; здійснює їх пакування; допомагає кваліфіковано зафіксувати у протоколі процесуальної дії порядок відбору зразків тощо. Допомога спеціаліста у відборі зразків є доцільною протягом усієї цієї роботи. Коли процесуальна особа приймає рішення щодо відбору зразків, спеціаліст, ознайомившись з окремими матеріалами адміністративної, господарської, цивільної справи або кримінального провадження, з'ясовує, які властивості й ознаки об'єктів мають отримати відображення в їх зразках. Виходячи із зазначеного, він рекомендує, які й скільки зразків необхідно вилучити, якими мають бути умови їх вилучення, які матеріали, інструменти, інші технічні засоби можуть знадобитися.

Передбачений ст. 245 КПК особливий порядок відбору зразків від учасників процесу зумовлений необхідністю забезпечення законних інтересів, прав і свобод останніх. Зокрема, за необхідності одержання біологічних зразків у живих людей слідчий, прокурор зобов'язаний винести окрему постанову. Якщо особа відмовляється добровільно надати біологічні зразки, слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов'язати їх, якщо клопотання подано стороною захисту) відібрати біологічні зразки примусово. Це стосується таких об'єктів, як виділення організму людини (кров, сперма, слина, жовч, піхвовий вміст тощо), волосся, піднігтьовий вміст тощо. При відібранні зразків необхідно дотримуватись загального правила щодо неприпустимості дій, які принижують честь і гідність особи.

Сам відбір зразків у багатьох випадках потребує спеціальних навичок володіння певними прийомами й методами, тому допомога спеціаліста є вкрай необхідною. Отримання біологічних зразків, наприклад, для з'ясування кревності у цивільних справах або ідентифікації невпізнаних трупів у кримінальних провадженнях, треба здійснювати із залученням фахівця у галузі судової медицини. На практиці фахівець, який вилучив такі зразки, сам їх пакує відповідно до певних вимог і повідомляє процесуальній особі, в яких умовах вони повинні зберігатися до проведення дослідження.

Наприклад, є деякі особливості збереження відібраних зразків біоматеріалу для проведення експертизи і дослідження щодо визначення спірного батьківства, підміни дітей, родинності: у зразки крові, які передбачено досліджувати в рідкому вигляді, доцільно одразу додати стабілізатори (розчини глюгіциру, 0,5М ЕДТА, цитрату натрію) або використовувати спеціальні пробірки з внесеним у них стабілізатором; зберігати такі зразки до початку дослідження треба в холодильнику при температурі +4°С не більше 2–3 діб. Зразок слини для ДНК-дослідження у звичайному розумінні – як для імунологічного дослідження не відбирається, для цього відбирається букальний епітелій, який береться шляхом потирання слизової оболонки щоки (зіскоб) спеціальними паличками або, за відсутності таких, ватним тампоном, який одразу ж висушується. Вилучені ренові докази треба добре просушити при кімнатній температурі без дії нагрівальних приладів і запакувати у паперові пакети. Не можна використовувати для пакування скляні або пластикові флакони, які щільно закриваються, поліетиленові кульки, оскільки при довготривалому зберіганні навіть висушених речових доказів в такій упаковці без доступу повітря починається утворення конденсату з наступним руйнуванням ДНК.

Беручи участь у відборі зразків, спеціаліст зможе перевірити, чи відобразилися в них властивості та ознаки тих об'єктів, котрі є речовими доказами і підлягають експертному дослідженню. Так, для вирішення завдань фоноскопічної експертизи неабияке значення мають правильно й грамотно відібрані зразки голосу і мовлення фігурантів експертизи. Доволі часто судді, слідчі при відбиранні зразків голосу і мовлення пропонують фігурантам прочитати вголос уривок із газетного тексту. Читання вголос передбачає виокремлення у реченні інтонаційно-смислових частин (однієї, двох, трьох), артикуляцію звуків. Обов'язковою частиною грамотно відібраного зразка голосу й усного мовлення фігуранта є зразок його спонтанного, непідготовленого мовлення. Доволі часто таке спонтанне мовлення являє собою звукозапис допиту підозрюваного, свідка або потерпілого, якщо допит здійснювався з використанням звукозапису. Неабияке значення має й технічний аспект відбору мовленнєвого матеріалу для зразка голосу і усного мовлення фігуранта – якість запису має забезпечувати отримання вірогідних статистичних характеристик параметрів голосу і усного мовлення. Допомога спеціаліста в такому випадку полягатиме у створенні умов для отримання якісного звукозапису з використанням професійного студійного обладнання.

Окремі види експертиз неможливо провести без самого учасника процесу, наприклад більшість медичних експертиз, психіатричну, психологічну експертизи. У даних випадках об'єкт дослідження особливий: ним є особа, котра водночас виступає суб'єктом процесу з певними процесуальними правами та обов'язками. Відібрання зразків, пов'язане з оголенням особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, у якої беруть біологічні зразки (ч. 2 ст. 241 КПК). Є види зразків, відбір яких потребує не лише обов'язкової участі спеціаліста, а й вибору певного місця їх відбору. Так, зразки крові та інші виділення людського організму мають відбиратися лише в умовах медичного закладу з використанням медичних інструментів і за дотримання відповідних норм, що виключало б можливі шкідливі наслідки для здоров'я особи, у якої вони відбираються. При такому відібранні слідчий повинен керуватися відомчими інструкціями і методичними рекомендаціями.

При отриманні зразків і підготовці матеріалів для проведення експертизи сторони кримінального провадження повинні керуватися не лише процесуальними нормами, а й правилами, викладеними в інструкціях про призначення та проведення окремих видів судових експертиз. При цьому мають бути створені умови, що забезпечують отримання необхідної кількості та якості зразків, а також гарантують безсумнівність їх походження. Усі досліджувані об'єкти й зразки мають бути відповідно упаковані, опечатані і засвідчені пояснювальним написом і підписом особи, яка відібрала зразки. Упаковка добирається з урахуванням особливостей об'єктів дослідження і має захищати їх від пошкоджень і привнесення будь-яких змін при транспортуванні й зберіганні.

У висновку експерта необхідно розрізняти зміст (висновок, обґрунтований проведеним дослідженням, встановленням і професійною оцінкою експертом фактів) і форму (висновок як акт). Обидва компоненти однаково важливі при визначенні доказової сили висновку експерта. Якщо висновок експерта визнається недостовірним, не заснованим на науковому дослідженні, то він як неналежний судовий доказ відкидається судом. Недотримання форми висновку незважаючи на обґрунтований та об'єктивний умовивід експерта також не дозволяє визнати його судовим доказом, наприклад, якщо експерт дослідження здійснив, але не виклав його хід і результати у письмовому вигляді або не підписав висновок. Це є недотриманням встановленої форми висновку експерта.

Основу структури й змісту висновку експерта складають виявлені у ході дослідження факти спеціальної природи (медичної, технічної тощо залежно від предмета експертизи), застосована експертом методика з обґрунтуванням її вибору, наукове обґрунтування отриманих результатів, висновки. Різні види експертиз мають свою специфіку, котра відбивається й на структурі дослідницької частини висновку. Так, якщо у дослідженні одного об'єкта застосовують різні методики, то викладення дослідницької частини будується послідовно відповідно до черговості застосування цих методик. У будь-якому разі дослідницька частина повинна містити загальну оцінку проведеного дослідження й обґрунтування висновків, яких дійшов експерт. Висновки становлять самостійну частину акта експертизи. Саме тут експерт формулює відповіді на поставлені у постанові, клопотанні адвоката або ухвалі суду запитання. Відповідь дається на кожне запитання; при цьому повинні бути дотримані певні вимоги; кваліфікованість, визначеність, тобто висновок не повинен припускати різних тлумачень, бути невизначеним; доступність, тобто висновок повинен бути зрозумілим для осіб, які не володіють спеціальними знаннями.

При обранні експерта значення мають його компетентність, професійна обізнаність, здатність вирішувати поставлені питання, що відносяться до предмета експертизи. Необхідно з'ясувати відомості щодо освіти, посади, яку він займає, і його стажу роботи. Якщо при призначенні конкретного експерта виявиться його некомпетентність або зацікавленість, він зобов'язаний заявити самовідвід (п. 5 ч. 5 ст. 69 КПК) і невідкладно повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без додаткового залучення інших експертів (ч. 6 ст. 69 КПК), ч. 6 ст. 53 ЦПК, ч. 6 ст. 66 КАС, ч. 6 ст. 31 ГПК). Питання визначення компетенції експерта виникає і при обґрунтуванні рішення щодо залучення експерта у разі коли є достатні підстави вважати, що залучений для проведення експертизи експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, наявності упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний і неправильний висновок. Питання щодо кваліфікації та компетенції експерта вирішуються і при проведенні його допиту в суді. Якщо некомпетеність експерта виявилася після проведення ним експертизи (при оцінці висновку експерта слідчим, судом), то можна ставити питання про проведення повторної експертизи.

В Україні судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, здійснюється виключно державними спеціалізованими установами, оскільки найбільш оптимальні умови для проведення зазначених експертиз можуть бути створені тільки в державних судово-експертних установах, співробітники яких є судовими експертами-професіоналами, що полегшує підбір і перевірку їх компетенції, і де є можливість для забезпечення їх новітніми приладами, спеціалізованими вимірювально-обчислювальними комплексами, сучасними складними системами судово-експертного дослідження на базі комп'ютерної техніки і засобів інформації.

Проведення експертиз у державних судово-експертних установах має низку переваг. Насамперед, це спеціалізація і, разом з тим, спрямованість експерта на виконання різнобічних завдань, з яких складається судово-експертна діяльність. Це, зокрема: проведення судових експертиз; проведення наукових досліджень, що мають забезпечити теоретичну обґрунтованість експертної діяльності; методичне забезпечення проведення експертиз, трансформація неекспертних методів дослідження в експертні й створення експертних методик вирішення типових завдань; апробація нових методик і впровадження їх у практику; підготовка експертів і підвищення їх кваліфікації; методична робота із слідчими, оперативними співробітниками, суддями, інформування їх стосовно сучасних можливостей судової експертизи та правильної підготовки об'єктів і матеріалів для проведення експертних досліджень. Для проведення деяких видів експертиз, які здійснюються не тільки державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися не лише штатні судові експерти, а й інші фахівці з відповідних галузей знань.

Законодавець детально регламентує вимоги до осіб, яким дозволено бути професійними судовими експертами, та умови, за яких це забороняється. Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вишу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Для проведення судових експертиз крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності в порядку, передбаченому Законом України "Про судову експертизу".

При проведенні експертиз у спеціалізованій державній експертній установі організаційне, матеріально-технічне забезпечення їх виконання, контроль за своєчасним їх проведенням і за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладається на керівника експертної установи.

Якщо експерт здійснює судово-експертну діяльність у складі юридичної особи, що не є державною спеціалізованою установою, організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертиз і контроль за своєчасним їх проведенням покладаються на її керівника.

Експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз і досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 р. № 3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 р. за № 1431/20169.

Сьогодні до державних експертних установ України належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; судово-експертні установи Міністерства охорони здоров'я України; Експертна служба СБ України; Експертна служба МВС України; судово-експертні підрозділи Державної прикордонної служби.

 
<<   ЗМІСТ   >>