Повна версія

Головна arrow Право arrow Експертизи у судочинстві України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Встановлення цілого за частинами

При вчиненні злочинів, а також у процесі їх готування й приховування слідів нерідко відбувається розділення деяких об'єктів на окремі частини. Такі об'єкти дуже різноманітні. Це й відокремлені частки знарядь злому й інструментів, і розбиті віконне скло, посуд, розсіювані фар, і розірвані документи, і шматки деревини, пластмасових виробів, і частини одягу злочинців і потерпілих тощо.

У таких випадках для доказування певних фактів перед особами, які призначають експертизу, стоїть одне завдання: встановити, чи є досліджувані об'єкти (уламки, осколки, обривки тощо) частинами одного предмета, одного цілого. Для його вирішення експерту мають бути надані всі вилучені частини передбачуваного єдиного цілого з точним зазначенням місця вилучення або одержання кожної з них (або окремих груп частин). Незважаючи на численність ситуацій, у яких може виникнути необхідність встановлення цілого за частинами, питання в постанові слідчого або судді чи в клопотанні адвоката може бути сформульовано лише в одній площині: чи належить єдиному цілому частина (частини) предмета, вилучена з місця події (під час обшуку, у каналі вогнепального поранення тощо), і частина (частини) предмета, вилучена у даного громадянина (виявлена в певному місці, надана конкретною особою тощо)?

Поряд з цим можуть бути поставлені і такі питання:

  • 1) Яким є механізм (розлом, розрив, розріз тощо) відокремлення частин від цілісного предмета?
  • 2) Частинами якого предмета є представлені об'єкти?
  • 3) Чи використовувалися для відокремлення частин від цілого предмета які-небудь інструменти (знаряддя), і якого вони роду?

Залежно від механізму і характеру розділення цілого можна виділити два варіанти його встановлення за частинами – за наявності загальної лінії розділення і за її відсутності. У спеціальній літературі можна зустріти вказівку і на можливість третього варіанта – встановлення належності деталі (складової частини) складеному цілому. Однак цей варіант не охоплюється предметом криміналістики. Таке завдання дійсно може виникати в слідчій і судовій практиці, але його вирішення – у межах компетенції спеціалістів, які професійно ознайомлені з будовою і особливостями експлуатації тих чи інших складових (конгломеративних) об'єктів: машин, пристосувань, апаратів, обладнання, предметів. До таких спеціалістів слід віднести перш за все інженерів, механіків, технологів, товарознавців, висококваліфікованих робітників.

За наявності загальної лінії розділення і з урахуванням збігу загальних властивостей та ознак окремих частин належність останніх єдиному цілому встановлюється без особливих труднощів за допомогою спочатку зіставлення, а потім – і суміщення частин. Успішному вирішенню цього завдання сприяє й те, що на поверхні сумішуваних частин, як правило, мають місце додаткові ознаки. Такий ідентифікаційний процес практично може здійснювати безпосередньо будь-який суб'єкт доказування шляхом огляду без призначення криміналістичної експертизи. Безумовно, коли результати суміщення не є очевидними і для висновку про єдине ціле потрібне оціночне судження, – має призначатись експертиза.

Експертиза шляхом визначення взаємної належності частин за відсутності загальної лінії розділення між ними може використовувати ознаки, які мають місце на поверхні об'єктів або всередині них (у масі речовини об'єкта), однак у такому разі об'єкти повинні бути прозорими для тих чи інших променів (видимої чи невидимої зон спектра). Указані ознаки не завжди чітко спостерігаються, тому їх треба фотографувати із застосуванням спеціальних прийомів контрастної фотографії. Порівняння ознак об'єктів краще проводити не безпосередньо, а за фотознімками.

До ознак, за якими проводиться ідентифікація цілого за частинами за відсутності загальної лінії розділення, належать різноманітні смуги виробничого або експлуатаційного походження, неоднорідності, що містяться на відносно великих площах і мають чіткі межі, тріщини і мікротріщини, зморшки, складки, елементи організації внутрішньої структури різних виробів. Зокрема, такими конкретними ознаками є: на склі – смугастість, свилі; на розсіювачах фар – кованість (напливи, які розташовуються уступами), смугастість, сліди поліровки матриці; на дроті, цвяхах – сліди волочіння; на кераміці – мікротріщини; на пластмасах – смугастість, "муар"; на металевих виробах – сліди обробки інструментами, загартування; на папері – "хмарність", складки; на деревині – річні кільця (причому річні кільця можна екстраполювати за відсутності досить значних ділянок ствола дерева); у виробах з непрозорих діелектричних матеріалів – зони переважної орієнтації і залишкових внутрішніх напружень, які виявляються радіоінтроскопічним методом за допомогою радіохвиль надвисокої частоти.

Висновки про належність частин єдиному цілому повинні розглядатись як встановлення факту тотожності конкретного об'єкта.

 
<<   ЗМІСТ   >>