Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Шляхи введення ліків

Всі шляхи застосування ліків можна умовно розподілити на ті, що застосовуються з метою місцевої і з метою резорбтивної дії.

Стратегія місцевого застосування ліків переслідує мету тривалого перебування їх молекул на місці нанесення. Для місцевої дії застосовують ліки

Пероральний шлях введення ліків.

Рис. 2. Пероральний шлях введення ліків.

при хворобливих процесах на шкірі, слизовій оболонці очей, носа, ШКТ, сечового міхура, плеври, черевини. На шкіру з цією метою ліки наносяться у вигляді мазі, гелю, пластирів, розтирок, примочок, компресів. Непошкоджений епідерміс шкіри є майже непрохідним бар'єром для речовин, розчинних тільки у воді. Добре всмоктуються речовини, що розчиняються в жирах (наркозні, фенол, гірчичне масло). Через пошкоджену поверхню ліки значно краще всмоктуються, ніж через непошкоджену. Через шкіру можна вводити ліки також за допомогою постійного струму (іонофорезу). Деякі речовини мають високу ліпофільнісгь, можуть частково проникати крізь шкіру та надходити у кров.

У медичній практиці застосовують також пряму місцеву дію на внутрішні органи. Для цього вводяггь ліки внутрішньо плеврально, внутрішньосуглобно, у спинномозковий канал, в артерію органу, в матку, міокард, у порожнину гнійника, якщо навколо утворилась капсула.

Шляхи введення ліків з метою резорбтивної дії діляться на ентеральний і парентеральний.

Ентеральний шлях – введення ліків через шлунково-кишковий тракт (enteron – кишка) включає приймання їх sub lingua, per os, per rectum. Ці способи розташовані відповідно до швидкості дії ліків в організмі. Найшвидше діють ліки при введенні їх під язик.

Парентеральний шлях – введення ліків поза шлунково-кишковим трактом. По швидкості дії ліків способи парентерального введення розташовуються таким чином: внутрішньошкірний, підшкірний, внутрішньом'язовий, ынгаляційний, внутрішньовенний, внутрішньоартеріальнии.

Позитивним при введенні ліків per os є те, що це найбільш зручний спосіб введення, рідше виникає негативний ефект (оскільки існує "біологічна фільтровка", не потрібна апаратура, участь медичного персоналу і інструментів, можна вводити рідкі і тверді лікарські форми, та цей спосіб введення ліків мес і недоліки, що лімітують його застосування.

Основним недоліком є те, шо багато речовин у ШКТ руйнуються, взаємодіють з їжею. Цей спосіб непридатний для надання швидкої допомоги (дія ліків ізстас повільно). Швидкість всмоктування ліків значною мірою залежить від ступеня наповнення шлунка і якості їжі. Ліки, в основному, всмоктуються і тонкому кишечнику. Найбільш сприятливими для вживання ліків всередину є час за 30-40 хвилин до їжі, або через 3-4 години після їжі. При патологічних станах ШКТ змінюється швидкість і повнота всмоктування ліків. Усі ліки, що всмоктуються у ШКТ, потрапляють у печінку, де зазнають хімічних перетворень та інактивації. Але досить часто ліки негативно діють на печінку.

Оральний шлях непридатний для утворення в крові точної концентрації ліків. Ліки, шо транспортуються зі шлунка й кишок, потрапляють через систему ворітної вени у печінку, де починають інактуватися ферментами – ефект первинного проходження. Дози деяких препаратів при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при введенні парентерально.

Крізь пряму кишку вводять ліки тоді, коли неможливо ввести їх per os,: при непритомному стані хворого, при рвоті, захворюваннях шлунка, психічним хворим. Що стосується дітей, то ректальний спосіб введення ліків залишається одним з раціональних у педіатрічній практиці. За швидкістю дії цей спосіб прирівнюється до внутрішньом'язового, дія настає через 5-15 хвилин. При цьому ліки не руйнуються в печінці, оскільки з прямої кишки надходять у кров не через воротню вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. При цьому ліки проходять надійну біологічну фільтрацію, виключається негативна дія на печінку. Доза ліків при введенні per rectum більш точна, і її можна зменшити на 1/3 у порівнянні з оральним способом введення. Недоліками способу введення ліків через пряму кишку є незручність приймання лікарської форми (свічки, клізми 40-45 мл), а також те, що всмоктуються лише ті речовини, що розчиняються у воді і жирах; жири, білки і вуглеводи самі не всмоктуються і не розпадаються на менші молекули.

Особливо добре всмоктуються лікарські речовини з під'язичної області. При введенні під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) ліки діють швидко, обминаючи печінковий бар'єр, не вступають у контакт з соляною кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Проте такий спосіб введення ліків може бути застосований лише для сильнодіючих речовин, а також для препаратів, які руйнуються під дією ферментів ШКТ.

Парентеральний спосіб введення поширений у сучасній медицині, має характерну перевагу перед ентеральним: більш швидке та повне надходження ліків у кров (точне дозування). Можливе введення ліків хворому в непритомному стані, ліки не руйнуються в печінці і ШКТ. Негативні моменти парентерального способу введення ліків: необхідна сувора асептика, участь медичного персоналу, наявність інструментарію (шприців), неможливість введення у вену олійних розчинів, суспензій, ліків, які викликають гемоліз, тромбоз, перехід гемоглобіну в метгемоглобін, які містять повітря, небезпека інфікування, введення лікарських засобів часто супроводжується болем.

Водночас позитивним є те, що внутрішньовенно можна вводити ліки, які при підшкірному і внутрішньом'язовому введенні викликають подразнюючу дію (кальцію хлорид, строфантин, сульфаніламіди). Внутрішньовенно вводять тільки стерильні розчини лікарських речовин.

Таблиця 1

Характеристика основних парентеральних шляхів уведення лікарських речовин

Показник

Підшкірний шлях

Внутрішньо- м'язовий шлях

Внутрішньовенний шлях

Швидкість настання ефекту

Для ліків, які вводяться в водних розчинах

Часто в момент ін'єкції або через декілька хвилин

через

10-20 хвилин

через

10-15 хвилин

Сила дії ліків

В 2-3 рази вища, ніж при застосуванні per os

В 5-Ю разів вища, ніж при прийманні per os

Тривалість дії

Менша, ніж при введенні peros

Менша, ніж при підшкірному та внутрішньом'язовому введенні

Розчинність препарату

Обов'язкова

Необов'язкова

Обов'язкова

Розчинник

Вода, інколи олія

Вода, інколи олія

Тільки вода, інколи – емульсії

Стерильність препарату та асептичність уведення

Обов'язкові

Відсутність подразнюючого ефекту

Обов'язкова

Бажана

Бажана

Швидкість введення у вену несильнодіючих ліків – 2-4 мл/хв, а сильнодіючих – 1-2 мл/хв. При внутрішньовенному введенні ліків відсутня біологічна фільтрація. Найраціональнішим с крапельне введення розчинів. Починають з 10-15 крапель за 1 хв, максимальна швидкість введення – 80-100 крапель за І хв.

Внутрішньошкірний спосіб введення ліків застосовують рідко, зокрема, для проведення діагностичної проби на наявність алергії до ліків.

Підшкірно вводять водні та олійні розчини ліків (камфора), суспензії (пролонговані форми інсуліну). У підшкірній клітковині утворюється депо препарату. Лікувальна дія при цьому способі введення розпочинається швидше, ніж при пероральному, але повільніше, через 10-30 хв., ніж при внутрішньом'язовому введенні. Депо-препарати підшивають під шкіру, і воші діють протягом декількох місяців або декількох років (пролонговані форми дисульфіраму для лікування алкоголізму). При шокових, колаптоїдних станах всмоктування ліків з підшкірної клітковини різко сповільнюється.

Внутрішньом'язовий спосіб введення ліків забезпечує надходження речовини у загальне коло кровообігу через 10-15 хв. Коли в м'яз вводять олійний розчин або суспензію, треба завжди перевірити, чи не потрапила голка в судину. У шприці не повинна з'являтися кров. Об'єм однієї внутрішньом'язової ін'єкції не повинен перевищувати 10 мл.

Не вводять під шкіру і в м'яз речовини, що можуть викликати некроз тканин (кальцію хлорид) або мають значну подразнюючу дію.

При інгаляційному способі введення ліки впливають, в основному, на бронхи (ізадрин при бронхоспазмі). Інгаляційно вводять ліки, які добре всмоктуються через слизову альвеол і проявляють системну дію (засоби для інгаляційного наркозу).

Швидкість транспорту залежить від об'єму дихання, площі активної поверхні альвеол, проникності їх стінки, розчинності речовин у ліпідах, інтенсивності течії крові.

Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефапічний бар'єр, вводять під оболонки мозку – субарахноїдально, субдурально, субокципітально (антибіотики у випадках інфекційного ураження тканин головного мозку).

Для уникнення або зменшення негативної дії ліків лікарю і провізору слід завжди пам'ятати, що правильний вибір дози, способу введення ліків, одночасне застосування препаратів етіотропної, патогенетичної і симптоматичної дії є важливою умовою фармакотерапії будь-якого захворювання.

 
<<   ЗМІСТ   >>