Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Н-Холіноблокатори

Н-холінорецептори знаходяться у гангліях вегетативної нервової системи, скелетних м'язах, хромофінній тканині надниркових залоз, каротидних клубочках. Тому Н-хопіноолокатори неоднорідні: частина з них блокує Н-холінорецептори у гангліях, друга група препаратів блокує ці рецептори у скелетних м'язах. Перші називаються гангліобпокаторами та застосовуються для припинення проведення імпульсів крізь вегетативні ганглії, інші – міорелаксантами або курареподібними засобами та використовуються для розслаблення скелетних м язів.

Гангліоблокатори лише у дуже високих концентраціях мають блокуючу дію на Н-холінорецептори скелетних м'язів, а міорелаксанти тільки у дуже високих концентраціях виявляють гангліоблокуючу дію.

Більшість ганглюбпокаторів і міорелаксантів містять у молекулі два четвертинних атома азоту, що забезпечує їх взаємодію з Н-холінорецепторами.

Фармакомаркетинг

Кількість у світі

Перелік нових препаратів

INN

Торговельні

марки

Поновлення за INN (останні 5 років)

% поновлення в груп,

Гангліоблокатори

41

145

-

-

-

Міорелаксанти

46

182

-

_

-

Гангліоблокатори

Класифікація та препарати

Четвертинні амонієві сполуки

Не містять четвертинного атома азоту

Гексаметонію бензосульфонат

Азамегонію бромід

Цимеколіну йодид

Грепірію йодид

Пемпідину тозилат

Пахікарпіну гідройодид

  • 1. Четвертинні амонієві сполуки (гексаметонію бснзосульфонат, димеколіну йодид, азамегонію бромід) погано всмоктуються з шлунково- кишкового тракту, активні при парентеральному введенні і за своєю дією сильніші за інші групи гангліоблокаторів.
  • 2. Не містять четвертинні атоми азоту пахікарпіну гідройодид, пемпідину тозилат. Вони добре всмокіуються з шлунково-кишкового тракту, активні при пероральному застосуванні.

Механізм дії

Гангліоблокатори блокують Н-холінорецептори вегетативних гангліїв і викликають "фармакологічну денервацію" органів. Гангліоблокатори за хімічною структурою схожі на ацетилхолін. За рахунок катіонного угруповання вони зв'язуються з аніонним центром Н-халінорецепгорних гангліїв, і в клітинах останніх не виникає постсинаптичного потенціалу у відповідь на ефекгорні імпульси. Внаслідок конкурентного антагонізму з ацетилхоліном за Н-холінорецептори гангліїв препарати блокують ці рецептори та переривають проведення нервового імпульсу через ганглії, хоча ацетилхолін продовжує виділятися на прегангліонарних ділянках парасимпатичних та симпатичних нервів. Блокуюча дія гангліоблокаторів розповсюджується і на Н- холінорецептори каротидних клубочків, надниркових залоз, ЦНС, але в значно меншій мірі, ніж на ганглії.

Однак М-хопінорецептори органів не заблоковані, на них гангліоблокатори не діють. Тому М-холінолітики, антихолінестеразні засоби діють на організм на фоні введення гангліоблокаторів.

Фармакодинаміка

В результаті блокади гангліїв судинозвужувальних симпатичних нервів виникає розширення судин та зниження AT. Падінню AT сприяє і те, що препарати блокують Н-холінорецептори мозкового шару надниркових залоз, у результаті цього зменшується вміст адреналіну в крові.

Розширюючи периферичні судини, гангліоблокатори поліпшують кровопостачання та мікроциркуляцію в судинах кінцівок. Кров депонується на периферії, її зворот до камер серця знижується, розвантажується мале коло кровообігу, зменшується гідростатичний тиск у судинах легенів і мозку, а також поліпшуються умови роботи серця за рахунок зниження переднавантаження на міокард, особливо при гострій серцевій недостатності.

Гангліоблокатори полегшують викид крові з серця в артеріальне русло, зменшують постнавантаження на міокард.

Гангліоблокуючі засоби припиняють проведення збудження і через парасимпатичні ганглії. Тому вони викликають в організмі фармакологічні ефекти, аналогічні ефектам М-холінолітиків. Блокуючи ганглії блукаючого нерва, препарати зменшують секрецію шлункового соку, послаблюють моторику та тонус органів ШКТ, виявляють бронхорозширювальну і спазмолітичну дії, нормалізують порушену трофіку тканин.

На М-хопінорецептори гангліоблокатори не виявляють блокуючої дії. Навпаки, після їх дії збудливість М-холінорецепторів органів підвищується. Вірогідно, таким підвищенням чутливості М- холінорецепторів матки до ендогенного ацетилхоліну пояснюється посилення ії скоротливої активності та підвищення тонусу при дії пахікарпіну. Крім цього, на фоні використання гангліобпокаторів, на думку деяких авторів, підвищення тонусу міомеїрія обумовлене впливом гормональної системи.

Показання до застосування та взаємозамінність

Створення препаратів, вибірково блокуючих передачу імпульсу через ганглії вегетативної нервової системи, є важливим досягненням сучасної фармакології. При деяких патологічних станах організму вегетативна інервація може несприятливо впливати на діяльність внутрішніх органів. У таких випадках гангліоблокуючі препарати мають позитивне терапевтичне значення, що приводить ті чи інші органи в стан відносного спокою. Гангліоблокуючі препарати, що припиняють передачу збудження в гангліях, діють за принципом роз'єднання нервових центрів та ефекгорних органів.

Основними показаннями для застосування гангліобпокаторів є: Гіпертонічна хвороба, гіпертонічний криз (всі гангліоблокатори).

Набряк мозку, легень (азаметонію бромід).

Ендартеріїт (всі гангліоблокатори, крім трепірію йодиду).

Керована артеріальна гіпотонія (гексаметонію бензосульфонат, азаметонію бромід, трепірпо йодно).

Виразкова хвороба шлунка (гексаметонію бензосульфонат, димеколіну йодид, пемпідину тозилат).

Бронхіальна астма (гексаметонію бензосульфонат, азаметонію бромід). Коліки (азаметонію бромід).

Стимуляція пологової діяльності (пахікарпіну гідройодид).

Холецистит (димеколіну йодид ).

Еклампсія (азаметонію бромід, трепірію йодид ).

Побічна дія

Істотним недоліком гангліоблокагорів є поширення їх дії на передачу імпульса по всіх вегетативних гангліях і, внаслідок цього, порушення нормальної нервової регуляції органів та тканин. Останнє викликає тахікардію, параліч акомодації та розширення зіниць, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість у роті, запаморочення, атонію кишечника, сечового міхура з анурією, розвиток оргостатичного колапсу. Розвиток ортостатичного колапсу пояснюється тим, що депонування крові у венах кінцівок і органів супроводжується зниженням артеріального тиску в судинах мозку. Під час зміни положення тіла під дією сили тяжіння кров перерозподіляється і надходить до нижчерозташованих ділянок тіла, відбувається знекровлення мозку, хворий втрачає свідомість. Для профілактики цих ускладнень рекомендують після введення препарату полежати 1,5-2 години.

При тривалому прийманні гангліоблокаторів до них розвивається звикання.

Гексамегонію бензосульфонат має здатність до кумуляції.

Протипоказання

Гангліоблокатори протипоказані при інфаркті міокарда в гострій стадії, вираженій гіпотензії, шоку, ураженнях нирок і печінки, тромбозах, дегенеративних змінах ЦНС, глаукомі, вагітності, атеросклерозі.

Фармакобезпека

  • 1. Н-холіноблокатори несумісні з інгібіторами МАО, антихолінестеразними засобами.
  • 2. Н-холіноблокатори не слід поєднувати в одному шприці з розчинами барбітуратів.
  • 3. Бензогексоній несумісний з мезатоном, кофеїном, бендазолом.
  • 4. До бензогексонію розвивається звикання.
  • 5. Усі ганглюблокатори можуть викликати ортостатичний колапс.

Перед їдою приймають гексаметонію бензосульфонат, димеколіну йодид, пахікарпіну гідройодид.

Порівняльна характеристика препаратів

Таблиця 12

Характеристика гангліоблокаторів

Препарати

Всмоктування зі шлунково-кишкового тракту

Шляхи введення

Тривалість дії

короткої дії

Трепирію йодид (Гітроній)

-

у вену

15-25 хв.

середньої тривалості дії

Азаметонію бромід (Пентамій)

-

у вену у м'яз

1-2 год.

Гексаметонію

бензосульфонат

(Бензогексоній)

±

у вену у м'яз усередину

2-4 год.

тривалої дії

Пемпідину този- лат (Пірилен)

+++

усередину

8-12 год.

Гексаметонію бензосульфонат наділений сильною гангліобпокуючою активністю, викликає значне розширення дрібних артерій, капілярів, уповільнення кровотоку. При внутрішньовенному введенні AT знижується через 2-5 хвилин, ефект зберігається більше 3 годин. Знижується систолічний викид крові та ударний об'єм серця за рахунок зниження венозного повернення крові до серця, знижується периферичний судинний опір. Швидко знижується маса циркулюючої крові, тому в перші 2 години після введення препарату виникає ортосгатична гіпотонія.

Азаметонію бромід за фармакологічними властивостями близький до гексаметонію бензосульфонату, але менш активний і має меншу тривалість дії. Застосовується при всіх показаннях, характерних для гангліоблокаторів, а також при цистоскопії у чоловіків.

Димеколіну йодид більш активний, ніж гексаметонію бензосульфонат, при захворюваннях, які супроводжуються спазмами гладких м'язів органів та периферичних судин. Стимулює м'язи матки як окситоцин.

Трепірію йодид викликає короткочасну гангліоблокуючу дію, тому що легко руйнується. Застосовується в анестезіології для керованої гіпотонії, при гіпертонічних кризах тільки внутрішньовенно.

Пемпідину тозилат за активністю аналогічний гексаметонію бензо• сульфонату та димеколіну йодиду, але менш токсичний і виявляє більш тривалу дію (6-10 годин). Проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр. М'яка дія препарату дозволяє використовувати його для лікування хворих похилого віку з церебральним і коронарним атеросклерозом.

Пахікарпіну гідройодид менш активний, ніж інші препарати, але легко всмоктується з ШКТ, не викликає підвищення артеріального тиску, тому може призначатися особам, які страждають гіпертонічною хворобою.

Перелік препаратів

INN,(Торговельна назва)

Форма випуску

Азаметонію бромід (Пентамін)

р-н д/і 0,05 г/мл

Гексаметонію бензосульфонат (Бензогек- соній)

р-н д/і 0,025 г/мл; табл. 0,1; 0,25

Димеколіну йодид (Димеколін)

табл.вкр.об. 0,025; 0,05

Пахікарпіну гідройодид

р-н д/і 3 %; табл. 0,1

Пемпідину тозилат (Пірилен)

табл. 0,005

Грепірію йодид (Гігроній)

пор. д/і 0,1

Міорелаксанти

Родоначальником цієї групи вважають кураре – стрільну отруту південноамериканських індійців, яка являє собою суміш екстрактів з декількох .видів тропічних рослин. Хімічний склад різних видів кураре неоднаковий, але головною діючою речовиною кураре є алкалоїд тубокурарин.

Класифікація та препарати

Деполяризуючі

Недеполяризуючі

Суксаметонію йодид

Векуронію бромід

Циплацин

Губокурарину хлорид

Мелікгин

Піпекуронію бромід

Механізм дії

За механізмом дії міорелаксанти поділяються на:

  • 1. Міорелаксанти антидепаляризуючої (недеполяризуючої) дії. Препарати цієї групи за типом конкурентного антагонізму з ацетилхоліном блокують Н-холінорецептори в постсинаптичній мембрані нервово- м'язового синапсу та не допускають виникнення стану деполяризації і збудження м'язового волокна. Антагонізм їх з ацетилхоліном носил, взаємний характер. Штучно підвищуючи кількість ацетилхоліну в області рецепторного паля, можна вирішити конкуренцію на користь медіатору, який послаблює взаємодію міорелаксантів з Н-холінорецепторами та поновлює нервово-м'язову передачу. Тому фармакологічними антагоністами цих сполук є антихолінестеразні засоби.
  • 2. Міорелаксанти деполяризуючої дії (лептокураре).

Велика структурна подібність препаратів цієї групи до ацетилхоліну доз- воляє вступати у природну взаємодію з Н-холінорецепторами, що викликає тривалу деполяризацію мембрани і порушує проведення збуждення з нерва на м'язи.

Фармакодинаміка

Міорелаксантам властива тотальна релаксація скелетних м'язів. Препарати виявляють дію на різні групи скелетних м'язів у певній послідовності. Спочатку виникає м'язова слабкість з наступним розвитком в'ялого паралічу дрібних м'язів обличчя, шиї, пальців рук і ніг. У хворих з'являється ністагм, диплопія, змазаність мови. Потім послідовно виключаються м'язи кінцівок, тулуба, міжреберні м'язи і останніми – м'язи діафрагми. Смерть наступає від гіпоксії (механічної асфіксії). Свідомість і чутливість не порушуються.

Відновлення тонусу м'язів відбувається у зворотному порядку: першою "включається" діафрагма, а останніми – дрібні м'язи. Збудливість та скоротливість м'язів зберігається.

У терапевтичних дозах препарати не виявляють вираженої дії на ЦНС, серцево-судинну систему та обмін речовин.

За тривалістю дії міорелаксанти поділяються на препарати:

  • – короткої дії (5-10 хвилин) – суксаметонію йодид;
  • – середньої дії (20-30 хвилин) – векуронію бромід;
  • – тривалої дії–тубокурарину хлорид.

Показання до застосування та взаємозамінність

Кероване дихання та релаксація при наркозі, полегшення репозиції кісткових уламків, вправлення вивихів (усі міорелаксанти).

Гіперкінези (меліктин).

Інтубація трахеї (суксаметонію йодид, диплацин, меліктин).

Для зневоднення очного яблука (диплацин).

Паркінсонізм (меліктин).

Побічна дія

Всі недеполяризуючі міорелаксанти – гістамінолібератори, тому можуть викликати псевдоалергічні реакції, особливо бронхоспазм.

Іноді через 10-12 год після введення суксаметонію йодиду може виникнути біль у м'язах.

Протипоказання

Міорелаксанти не застосовуються при міастенії, у ранні строки вагітності.

Меліктин не слід приймати при порушеннях функції печінки та нирок, декомпенсації серцевої діяльності.

Суксаметонію йодид протипоказаний дітям грудного віку і при глаукомі (можливе різке підвищення внутрішньоочного тиску).

Фармакобезпека

Міорелаксанти треба вводити тільки після інтубації хворого та переведення на штучне кероване апаратне дихання.

Міорелаксанти несумісні з адреноміметиками, гепарином, строфантином, гормонами кори надниркових залоз, наркотичними анальгетиками.

Ефект міореяаксантів можна припинити препаратами калію або ан- тихолінестеразними засобами, які сприяють накопиченню медіаторного ацетилхоліну.

Засоби для інгаляційного наркозу (ефір), антибіотики (аміноглікози- ди, амфотерицин В, полімікєин В, лінкоміцин), аймалін, хінідин, фуросемід, кислота етакринова, діазепам підвищують нервово-м'язову блокаду, викликану тубокурарин- хлоридом.

Тубокурарин-йодид зменшує чутливість міокарда до катехоламінів.

Антихолінестеразні засоби, що сприяють накопиченню ендогенного ацетилхоліну, потенціюють дію лептокураре.

Нервово-м'язову блокаду деполяризуючого типу можна знизиш ефедрином або кокарбоксилазою, які прискорюють реполяризацію посгси- наптичних мембран.

Антихолінестеразні засоби, новокаїн, новокаїнам ід, хінідин, антибіотики (аміноглікозиди, амфотерицин В) потенціюють дію дитиліну.

Порівняльна характеристика препаратів

Суксаметонію йодид – міорелаксант швидкої, але короткої дії. За хімічною структурою являє собою подвійну молекулу ацетилхоліну. Завдяки короткочасній релаксуючій дії зручний для інтубації хворих. Відносно мала стійкість дитиліну забезпечує добре контрольовану і легко керовану міорелаксацію.

Векуронію бромід застосовують при різних хірургічних втручаннях, у тому числі при операціях на серці.

Диплацин за силою курареподібної дії поступається d-тубокурарину. Має велику широту терапевтичної дії, не викликає ларинго- та бронхоспазму. У великих дозах може підвищувати AT.

Тубокурарину хлорид – алкалоїд, який до сьогоднішнього дня залишається одним з кращих міорепаксантів.

Препарат блокує переважно Н-холінорецептори скелетних м'язів, а у великих дозах і Н-холінорецептори вегетативних гангліїв. Внаслідок цього при швидкому його введенні спостерігається зниження AT. Сприяє вивільненню гістаміну з тканин, що може призвести до бронхоспазму, підвищеній салівації, підсиленій секреції залоз шлунка. Вводять його, як і більшість міорелаксантів, тільки після інтубації хворого та переводу на штучне кероване апаратне дихання.

Меліктин – алкалоїд, відрізняється від попередніх препаратів здатністю всмоктуватися в ШКТ. Не викликає тотального розслаблення всієї скелетної мускулатури, дихальні м'язи зберігають свою активність. Застосовується при хворобі Паркінсона та захворюваннях, які супроводжуються підвищенням м'язового тонусу та розладом рухових функцій.

Піпекуронію бромід за структурою близький до векуронію броміду, препарат середньої тривалості дії, наділений малою кумулятивною здатністю.

Перелік препаратів

INN,(Торговельна назва)

Форма випуску

Векуронію бромід (Норкурон)

ліоф.пор.д/і 0,004

Диплацин

р-н д/і 2 %

Меліктин

табл. 0,02

Піпекуронію бромід (Ардуан)

пор.д/і 2 мг/мл

Суксаметонію йодид (Дитилін)

р-н д/і 2%

Тубокурарину хлорид

р-н д/і 0,01 г/мл

ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПЕРИФЕРИЧНІ АДРЕНЕРГІЧНІ ПРОЦЕСИ

Спрямована дія лікарських засобів на адренергічні структури сприяє або їх активації, або гальмуванню, що дозволяє регулювати в потрібному напрямку стан тонусу судин, артеріальний тиск, величину серцевого викиду. просвіт бронхів, вуглеводі ній обмін.

Широке використання препаратів цієї групп для ліквідації термінальних станів (току, колапсу, важкого бронхоспазму, анафілаксії, гіпоглікемічної коми), висока вибірковість їхньої дії вимагає від провізора та лікаря знань номенклатури, принципів дозування, уміння розбиратися в механізмах дії. особливостях фармакодииаміки, вирішувати питання раціонального використання і взаємозаміни адренергічних засобів.

 
<<   ЗМІСТ   >>