Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ТИПИ ПЕРЕБІГУ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

Клінічні ознаки психічних розладів найрізноманітніші. За допомогою класифікації та завдяки виділенню груп хворих із клінічно схожими психопатологічними ознаками теоретики і практики психіатрії намагаються забезпечити планування адекватного лікування, прогнозування перебігу хвороби, зокрема на завершальних етапах. Не заперечуючи права кожного хворого на індивідуальний лікувально-профілактичний підхід, потрібно зазначити, що зарахування його хворобливого стану до тієї або тієї класифікаційної рубрики є доцільним з огляду на потребу в плануванні медичної, психологічної та соціальної допомоги відповідно до чинних стандартів. Вони мають допомогти досягти взаєморозуміння між лікарями під час обговорення походження страждань пацієнтів, порівняти результати клінічних досліджень, забезпечити гарантований рівень медичної допомоги. Крім того, порівняння результатів спостережень кожного лікаря з критеріями класифікаційних категорій дисциплінує його клінічне мислення, сприяє професійному росту, взаєморозумінню під час обміну досвідом із колегами.

В історичному аспекті можна виділити кілька етапів становлення й удосконалення класифікацій психічних захворювань. На першому етапі оригінальні класифікації було розроблено всесвітньо відомими вченими-психіатрами. Вони з'явилися в XIX — на початку XX ст. У цей період найбільший внесок у формування сучасних поглядів на систематику психічних розладів зробили такі відомі психіатри, як Е. Крепелін, М. Блейлер, Д. Мейєр, С.С. Корсаков, П.О. Бутковський, В.П. Осипов, В.А. Гіляровський та ін. Згодом професійні об'єднання психіатрів деяких країн створили національні класифікації. Так, загальносвітове визнання отримала систематика Американської психіатричної асоціації, яку вперше було опубліковано в 1952 р. Надалі її неодноразово переробляли. На сучасному етапі вона існує як “Довідник з діагностики та статистики психічних розладів” (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (DSM-IV). Нині готують наступний варіант цієї систематики.

Зазначені вище напрацювання дали змогу об'єднати зусилля психіатрів різних країн, і для розширення та полегшення співпраці в Міжнародну класифікацію хвороб (МКХ) у міжнародних масштабах було введено розділ про психічні розлади: The ICD Classification of mental and behavioral disorders. Його розробляє і регулярно поновлює Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

В останньому, десятому, варіанті цієї класифікації (МКХ-10) враховано пропозиції наукових працівників і клініцистів з майже 40 країн світу (110 інститутів). В Україні до практичного використання її офіційно прийнято в 1998 р. Нині працюють над МКХ-11.

У цих систематиках вміщено такі основні категорії класифікації:

Розумова відсталість — постійне, з дитинства, недорозвинення психічної і передусім інтелектуальної функції.

Розлади особистості — аномальна поведінка, що проявляється постійно, з дитинства.

Психічний розлад — аномальна поведінка або хворобливе психічне переживання певного ступеня тяжкості, що виникає після періоду нормального функціонування.

Адаптаційні розлади — виражені меншою мірою, ніж у попередньої категорії хворих, розлади, зумовлені стресогенними ситуаціями.

Інші розлади, що їх не можна зарахувати до попередньої категорії (наркотична залежність, аномалії сексуальної поведінки, споживання їжі, порушення сну тощо).

Порушення розвитку — постійні порушення мовлення, зорово-просторових навичок, рухової координації та інших функцій, які починаються в дитинстві та пов'язані з біологічною незрілістю центральної нервової системи.

Інші розлади, специфічні для дитячого та підліткового віку, — властиві зазначеному періоду життя розлади уваги, активності, поведінки, емоцій, соціального функціонування, рухів, харчування, мовлення, нервовий тик, енурез, енкопрез.

Розділ клінічної психіатрії в пропонованому підручнику містить глави відповідно до традиційної вітчизняної клініко-нозологічної систематики.

Вона включає такі основні форми психічних розладів:

  • — інфекційні;
  • — церебротравматичні;
  • — алкоголізм та токсикоманії;
  • — епілепсія;
  • — шизофренія;
  • — афективні психози (маніакально-депресивний, циклотимія);
  • — психогенії (реактивні стани, неврози);
  • — пресенільні та сенільні;
  • — олігофренія та затримка розвитку;
  • — психопатії (розлади особистості) й акцентуації особистості.

З огляду на актуальність проблеми на сучасному етапі виділено психічні розлади, що виникають унаслідок впливу несприятливих екологічних чинників (“Екологічна психіатрія” і “Психосоматичні та соматопсихічні розлади”).

Згідно із традиційною систематикою в діагнозі враховано нозологічну належність, основний і додаткові психопатологічні синдроми, клінічну форму та види перебігу хвороби. Це дає змогу призначити адекватні лікування та соціальні заходи.

Заключний діагноз передбачає багатоосьове шифрування відповідно до п'ятої (Б) глави — “Психічні та поведінкові розлади” МКХ. Залежно від цього розрізняють такі категорії МКХ-10:

F0 Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади

FI Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин

F2 Шизофренія, шизотипові стани та маячні розлади

F3 Розлади настрою (афективні розлади)

F4 Невротичні, пов'язані зі стресом і соматоформні розлади

F5 Поведінкові синдроми, пов'язані з фізіологічними розладами та фізичними факторами

F6 Розлади особистості та поведінки у зрілому віці

F7 Розумова відсталість

F8 Розлади, пов'язані з психологічним розвитком

F9 Розлади поведінки та емоцій, які здебільшого починаються у дитячому та підлітковому віці.

У МКХ-10 багато чого запозичено з DSM, зокрема щодо концепції систематизації та порядку її побудови. Під час розроблення DSM IV перегляду чимало основних категорій було взято з МКХ-10. В обох класифікаціях наведено схоже описання груп синдромів, форм, варіантів психічних розладів.

У DSM-IV наведено такі основні категорії:

  • — розлади малюкового, дитячого та підліткового віку;
  • — делірій, деменція, зумовлені соматичними або неврологічними захворюваннями, що раніше не були класифіковані;
  • — розлади, пов'язані із вживанням психоактивних речовин;
  • — шизофренія та інші психотичні розлади;
  • — розлади настрою;
  • — тривожні стани;
  • — соматоформні розлади;
  • — імітовані розлади;
  • — дисоційований розлад;
  • — сексуальні дисфункції та розлади статевої ідентифікації;
  • — розлади харчової поведінки;
  • — розлади сну;
  • — розлади імпульсивного контролю, що раніше не були класифіковані;
  • — розлади адаптації;
  • — розлади особистості;
  • — інші стани, що можуть мати клінічні симптоми.

Розглянуті класифікації містять низку загальних категорій, а саме: виділення вікових розбіжностей, органічних психічних розладів, тих, які пов'язані із вживанням психоактивних речовин, зарахованих до розладу настрою тощо. Тому в третій частині цього підручника водночас із традиційними вітчизняними назвами хворобливих станів наведено відповідні переліки категорій з МКХ-10 та DSV-IV.

На практиці лікар починає класифікацію психічного розладу з узагальнення симптомів хвороби, про які повідомив пацієнт або інші особи, й ознак, виявлених під час безпосереднього вивчення психічного стану хворого. Після цього робить першу спробу порівняти узагальнені вже взаємопов'язані симптоми з наведеними в класифікації психопатологічними синдромами. При цьому більшість синдромів відхиляють на підставі того, що для конкретного хворого вони не с дискримінуючими (тобто такими, які спостерігають за певного синдрому, але рідко — за іншого). Вибрати провідний синдром і зарахувати його до певної діагностичної категорії допомагає розгляд первинно відібраних синдромів у поперечному та поздовжньому розрізах. Поперечний розріз — це аналіз динаміки симптомів за останні кілька тижнів. Наприклад, швидка (за кілька діб) редукція маячної симптоматики, що виникла нещодавно, характерна для реактивних психозів. Під час лонгітудіального аналізу звертають увагу на походження розладу, порівняльно-вікові розбіжності різних діагностичних категорій, тривалий перебіг хвороби. Так, безпосередній чіткий зв'язок появи симптомів з психотравмівною ситуацією також підтвердить припущення про реактивний стан, тоді як поява маячіння на тлі тривалого вживання алкогольних напоїв, хронічний торпідний перебіг, навіть у разі загострення під час психотравмівних ситуацій за однієї й тієї самої фабули маячіння, спрямує мислення лікаря в бік категорії “алкогольний психоз”. Останнє судження підтвердять наявність алкогольної деградації особистості (поперечний розріз) та алкогольні психотичні епізоди в минулому.

Правильній побудові логічних операцій під час верифікації наявних у хворого психічних розладів сприяє практичне використання розроблених Я.П. Фрумкіним та І.Я. Завілянським (1964) так званих принципів відповідності, згідно з якими великого значення в діагностиці потрібно надавати співвідношенню між:

  • 1) об'єктивним станом хворого й анамнезом, тривалістю хвороби, особливостями розвитку симптомів;
  • 2) ознаками, найтиповішими для певної хвороби, і додатковими її проявами; 3) клінічними психопатологічними, соматоневрологічними та лабораторними особливостями; 4) психопатологічними синдромами і типом перебігу психічної хвороби.

Основні типи перебігу психічних хвороб:

  • 1. Прогредієнтний, процесуальний: поступове поглиблення психопатології з формуванням дефекту особистості. За таким типом перебігають шизофренія, епілепсія, алкоголізм, хвороби Піка, Альцгеймера та ін.
  • 2. Фазовий, або циркулярний, інтермітивний: закономірне виникнення нападів або фаз хворобливого стану, у проміжку між якими людина відносно здорова. Наприклад, маніакально-депресивний, чи біполярний, психоз, інколи шизофренія та ін.
  • 3. Реактивний: виникнення розладу безпосередньо пов'язано з дією психотравмівних життєвих обставин. У клініці хвороби знаходять відображення психотравмівні обставини. Ознаки психічного розладу редукують після нормалізації ситуації, що травмує психіку (тріада Ясперса): реактивні стани або реактивні психогенні психози.
  • 4. Розвиток: поступове наростання психопатологічної симптоматики (без формування дефекту особистості). За несприятливого поєднання обставин, які зумовлюють розвиток хвороби, може виникати соціальна дезадаптація — невротичні, психопатичні розлади.
  • 5. Епізод: розлад психіки, спровокований певним патологічним чинником, який раптово почав діяти. Хворобливий стан не набуває систематизованого характеру, а є лише окремим епізодом у житті людини. Наприклад, печінкова або гіпоглікемічна кома тощо.
 
<<   ЗМІСТ   >>