Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗЛАДИ ВІДЧУТТІВ І СПРИЙНЯТТЯ

Відчуття і сприйняття — перші кроки до пізнання людиною самої себе та світу. Це складові процесу чуттєвого пізнання. Під відчуттями розуміють процес відображення в свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, які відбуваються в навколишньому світі. Сприйняття є процесом цілісного відображення предметів і явищ у сукупності з їхніми властивостями. Безпосередньо з відчуттям і сприйняттям пов'язане уявлення, що є відтворенням у свідомості людини слідів до цього сприйнятих образів. Відчуття, сприйняття й уяву поділяють за органами відчуттів: зору, слуху, нюху, смаку, шкірної (тактильної) чутливості, інтеро- та пропріорецепції (розташування тіла в просторі). Процеси відчуття та сприйняття мають індивідуальний характер. Зовнішній світ людина відчуває і сприймає таким, яким він є, але з різним ступенем повноти, залежно від мотивацій, інтересів, знань і життєвого досвіду.

У нормі зниження або загострення відчуттів супроводжується стурбованістю, страхом за власне здоров'я. У разі психотичних хвороб суб'єктивізм процесів відчуття та сприйняття унеможливлює розмежування нормального сприйняття та патологічних феноменів у певній сфері. Тоді хворобливі явища набувають реального характеру, і людина ставиться до власного психічного стану некритично.

Класифікація розладів відчуттів і сприйняття:

  • 1. Розлади відчуттів (кількісні — гіперестезія, гіпестезія, анестезія, якісні — сенестопатія).
  • 2. Розлади сприйняття:
    • а) ілюзії (фізичні, фізіологічні, психичні);
    • б) галюцинації. За складністю розрізняють елементарні (прості), комплексні (складні) галюцинації, за органами чуття — зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, вісцеральні (нутрощеві); щодо особистості хворого — нейтральні, коментувальні, імперативні, антагоністичні; за повнотою розвитку — справжні та псевдогалюцинації.
  • 3. Психосенсорні розлади (макропсії, мікропсії, метаморфопсії, автометоморфопсії, дереалізація, деперсоналізація).

Гіперестезія — це загострення відчуття звичайних зовнішніх подразників. За такого стану нормальне денне світло засліплює, звуки оглушують, запахи дратують, а найменший дотик до тіла стає нестерпним. Гіперестезію органів чуття спостерігають при астенії, неврозах, органічних ураженнях головного мозку, початкових проявах гострого психозу.

Гіпостезія характеризується зниженням чутливості до подразників. При цьому навколишнє оточення втрачає для хворого чіткість і визначеність. Звуки стають глухими, невиразними, кольори — тьмяними, неясними, предмети втрачають форму і яскравість, стають малорухомими. Гіпостезія характерна для неврозів, реактивних психозів, органічних уражень мозку.

Анестезія полягає у повній втраті чутливості до подразників і клінічно виявляється сліпотою, приглухуватістю, втратою смаку, чутливості шкіри. Часто виникає при істеричному неврозі (і має функціональний характер), а також ураженнях центральної та периферійної нервової системи (органічного походження).

Складнішим феноменом патології відчуттів є сенестопатія. Це різноманітні невизначені дифузні, вкрай неприємні відчуття у вигляді розтягування, стискання, печіння, жару, переливання, перекручування, змертвіння та ін. Вони виникають у різних ділянках тіла та внутрішніх органах без зв'язку з їх об'єктивною патологією. Часто розвиваються в напрямку знизу вгору (по кінцівках і хребті до голови, серця). Поява незвичних відчуттів зумовлює у хворих тривогу та підозру щодо тяжкого невиліковного захворювання. Сенестопатії спостерігають при неврозах і психозах, особливо характерні вони для шизофренії.

До розладів сприйняття належать ілюзії та галюцинації.

Ілюзією називають спотворене сприйняття реального предмета чи явища. Розрізняють фізичні, фізіологічні та психічні ілюзії. Фізичні виникають у всіх людей, їх можна пояснити законами фізики. Наприклад, на межі двох середовищ із різною оптичною густиною промінь світла заломлюється, унаслідок чого ложка, занурена в склянку із чаєм, здається кривою. Фізіологічні ілюзії пов'язані з фізіологією наших аналізаторів. Так, у разі вміло накладеного макіяжу очі здаються більшими.

Психічні ілюзії виникають тоді, коли сприйняття об'єкта зливається із хворобливим уявленням. Окрім поділу за аналізаторами (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та загального відчуття — положення у просторі) виділяють афективні, вербальні, парейдолічні психічні ілюзії. Афективні ілюзії виникають у хворих у стані страху, напруження, тривоги. Тоді кущ на неосвітленій частині вулиці сприймається як злочинець, що причаївся і чекає на свою жертву. У вуличному шумі хворий чує голоси людей, які начебто погрожують йому. Вербальні ілюзії полягають у спотвореному сприйнятті значення реальної розмови, коли в нейтральних судженнях і зауваженнях хворий вбачає звинувачення, погрози. Парейдолічні ілюзії найчастіше виникають у разі зниження психічної активності, їхній зміст є фантастичним, образним. Замість тріщин і плям на стіні ввижаються дивовижні рослини, тварини, казкові герої, архітектурні ансамблі, панорами.

Психічні ілюзії можуть тимчасово виникати у психічноздорових людей під впливом несприятливих умов (у разі перевтоми, голодування, хвилювання, в стані тривоги). Але найчастіше вони з'являються у хворих на інфекційні, інтоксикаційні, алкогольні та соматогенні психози.

Ілюзії потрібно відрізняти від інтелектуальних тлумачень (майстерно оброблене ювеліром скло сприймається як діамант) і функціональних галюцинацій, які виникають під впливом реального подразника на той аналізатор, з яким вони пов'язані. При цьому реальний подразник людина сприймає поряд з уявним. Наприклад, хворий чує голоси в шумі мотора, але коли той припиняється, голоси зникають.

Особливо актуальні для психопатологій галюцинації — сприйняття без реального об'єкта. Вони стають для хворого такими самими реальними, як і об'єктивний світ, і справляють величезний вплив на його вчинки та поведінку. W. Griesinger (1886) стверджував, що хворі можуть визнавати суб'єктивне походження галюцинацій і все-таки вірити в їхню реальність.

Учення про галюцинації пов'язане з іменами видатних психіатрів минулого: І. Еsquriol, І. Ваіllаrges, в. Сlerambaut, В.Х. Кандинського. Сучасні вчені визначають галюцинації як несправжнє, уявне сприйняття, що виникає на хворобливому підґрунті та є для хворого справжнім сенсорним відображенням об'єктивної реальності.

Галюцинації, своєю чергою, поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, загального відчуття та комплексні (виникають у кількох аналізаторах). Зорові галюцинації можуть мати форму бачення окремих предметів різного ступеня чіткості (від неясного до чіткішого, ніж реальне), різної величини (мікро- або макроптичні), безбарвними або насичених кольорів. Зорові галюцинації інколи бувають множинними, коли хворий бачить групи людей, тварин, комах, фантастичні істоти, які є статичними або рухаються, трансформуються чи залишаються незмінними. Зміст зорових галюцинацій у хворих викликає жах або, навпаки, захоплює, вабить.

Слухові галюцинації надзвичайно різноманітні. Це можуть бути дзвінки, шум або розгорнуті монологи (словесні, або вербальні, галюцинації), діалоги, розповіді, що лунають згори, знизу, здалека чи зблизька. Зміст вербальних галюцинацій може бути нейтральним для хворого, приємним, заспокійливим або ж загрозливим, зловісним. Розрізняють коментувальні галюцинації (голоси, що вмовляють, висміюють вчинки, відчуття, думки хворого та критикують його) й імперативні (віддають накази, часто змушують виконати якусь небезпечну дію). Голоси можуть бути чоловічими та жіночими, знайомими або незнайомими, різнитися за інтенсивністю, тембром, з'являтися на певний час або бути постійними.

Нюхові галюцинації виникають у формі різноманітних уявних запахів різної інтенсивності, інколи приємного, але частіше неприємного характеру (дим, газ, гниття). Від нюхових складно відрізнити смакові галюцинації. Хворий відчуває не властивий для певної їжі смак, часто вкрай неприємний, отруйний.

У разі тактильних галюцинацій виникає відчуття повзання по тілу комах, ніби на шкірі або під шкірою з'являються якісь предмети.

До вісцеральних галюцинацій належить відчуття в тілі, частіше в животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухомих чи таких, що пересуваються, зумовлюючи неприємне відчуття.

Тактильні та вісцеральні галюцинації треба відрізняти від сенестопатій — найелементарніших, які не мають характеру предметності, хворобливих відчуттів.

За ступенем складності розрізняють елементарні (прості) та складні (комплексні) галюцинації. У разі елементарних слухових галюцинацій (акоазми) хворий чує окремі невизначеного походження звуки, шум, свист, при зорових (фотопсії) — бачить іскри, смуги, дим, туман, за простих — перед хворим постає завершений образ, чути оформлені фрази. Складні (комплексні) галюцинації виникають у кількох аналізаторах і полягають в одночасному існуванні різних видів галюцинацій (зорових, слухових, тактильних, смакових, нюхових, вісцеральних).

Галюцинаторні образи, незалежно від того, якого аналізатора вони стосуються, можуть мати риси реальних, конкретних, чуттєво забарвлених уявлень. Такі галюцинації називають справжніми, за яких галюцинаторний образ проектується назовні, тобто сприймається як предмет або явище, що реально існує у зовнішньому просторі. поза тілом хворого. На відміну від цього псевдогалюцинації, хоча й сприймаються як досить конкретні та чуттєво визначені, не пов'язані з реальними предметами та явищами. Хворі сприймають їх не у зовнішньому світі, а всередині власного тіла, частіше в голові. Пацієнт повідомляє про особливі, нереальні голоси, образи, запахи, що містяться в ньому самому (“гніздяться в мозку”, “у шлунку”, “в кишечнику”). Хворі, попри суб'єктивний характер псевдогалюцинаторних образів, не мають сумніву щодо їхнього існування. На відміну від хворих зі справжніми галюцинаціями, такі пацієнти стверджують, що їхні голоси й образи є наслідком дії ззовні (“кимось пороблено”). У разі зорових псевдогалюцинацій хворі переконані: все, що вони бачать, “наврочено”. Виникають такі галюцинації за непотьмареної свідомості в суб'єктивному просторі власного тіла у вигляді поодиноких, множинних образів або сценоподібних картин різного ступеня чіткості.

Слухові псевдогалюцинації за змістом такі самі, як справжні, виникають у вигляді “вкладених” думок, голосів, які лунають у голові хворого.

Псевдогалюцинації нюху, смаку, тактильні та вісцеральні, на відміну від справжніх, супроводжуються відчуттям, що все це “пороблено”, нав'язано ззовні.

У разі кінестетичних (рухових, пропріоцептивних) псевдогалюцинацій хворі відчувають, що вони не можуть керувати власним тілом. Рухи відбуваються поза їхньою волею, ніби нав'язані ззовні. За мовленнєворухових псевдогалюцинацій у хворого з'являється відчуття, ніби його язиком хтось рухає, змушуючи вимовляти певні слова, фрази.

У психіатричній практиці спостерігають також пацієнтів з антагоністичними або контрастними галюцинаціями — галюцинаторним сприйняттям, що має порівняльний характер: “голоси” сперечаються, обстоюють протилежні точки зору.

Автоскопічні галюцинації— це такі, за яких хворий бачить поруч із собою власного двійника.

Гіпнагогічні галюцинації виникають під час засинання.

Гіпнапомпічні галюцинації спостерігають під час пробудження.

Галюцинації за типом порушень Шарля Боне — це галюцинаторні відчуття, що з'являються в уражених аналізаторах. Сліпий при цьому “бачить”, глухий — “чує” тощо.

Екстракампінні галюцинації— це такі порушення, коли образ виникає за межами поля зору. Наприклад, бачення Духа за спиною, який “переміщується”, коли хворий повертається.

Через вплив на поведінку при тяжкій психічній патології галюцинації мають особливе значення під час клінічної оцінки стану пацієнта. І, хоча хворі в більшості випадків схильні приховувати (дисимулювати) або заперечувати наявний обман сприйняття, їхня поведінка змінюється відповідно до галюцинаторних переживань. Незалежно від виду галюцинацій хворі стають надзвичайно зосередженими, заглибленими у внутрішній світ, ніби відключаються від реального життя. За наявності зорових галюцинацій очі недужого зазвичай широко розплющені, зосереджені на джерелі обману сприйняття, зіниці розширені, очні яблука нерухомі, голова, а іноді й тулуб схилені в бік галюцинаторного образу. У разі справжніх слухових галюцинацій голова та тіло хворого також повертаються в бік “джерела звуків”, обличчя стає зосередженим. Для слухових псевдогалюцинацій характерні заплющені очі, замислено підняте вгору обличчя або нахилена вбік голова. Хворий прислухається до чогось дуже важливого для себе, щось шепоче. За загрозливого характеру галюцинаторних переживань у пацієнтів спостерігають відповідний вираз обличчя, тенденції до агресії, самозахисту або втечі. Своєрідна міміка притаманна і хворим з обманами нюху та смаку: вони періодично затискають ніс, щоб не чути неприємного запаху, під час їди можуть від огиди спльовувати або ж відмовляються від їжі.

Стійкі галюцинації завжди свідчать про порушення психічної діяльності, тому в такому разі потрібно втручання лікаря-психіатра. Для різних психічних захворювань характерні певні види галюцинаторних переживань. Справжні зорові галюцинації найчастіше спостерігають при екзогенному психозі, інтоксикаціях, інфекціях, білій гарячці, травмах голови, пухлинах мозку, епілепсії. При епілепсії зорові галюцинації особливо яскраві та страхітливі. Вербальні, нюхові та смакові псевдогалюцинації частіше виникають при шизофренії. При алкогольному делірії переважно з'являються справжні мікрозоологічні галюцинації.

Сприйняття сигналів від різних органів чуття є матеріалом для сенсорного синтезу — пізнавального відображення навколишнього світу та власного тіла. Наслідком дезінтеграції такого синтезу є психосенсорні розлади — спотворене сприйняття власного тіла, простору, життєвих реалій, власної особи. До психосенсорних розладів належать метаморфопсії—спотворення величини чи форми предметів і простору. Усі предмети здаються хворому зменшеними (мікропсія), збільшеними (макропсія), видовженими, розширеними, скрученими (галопсія). За спотвореного сприйняття величини предметів зазвичай спостерігають зміни бачення простору, що здається вкороченим, коли всі предмети наближені, або ж нескінченно видовженим (поропсія). Предмети, що оточують хворого, можуть у його уяві неприродно переміщуватися (психічна алестезія). Метаморфопсія часто супроводжується автометаморфопсією — відчуттям спотворення форми та величини власного тіла. У цьому разі виникає хворобливе відчуття збільшення або зменшення розмірів і маси власного тіла, спотворення або зміщення його окремих частин (порушення “схеми тіла”). Інколи такі розлади виникають у формі уявлень про подвоєння або зникнення.

Дереалізація. Усі предмети, що оточують хворого, здаються йому чужими, віддаленими, несправжніми, нечіткими, застиглими, такими, що втратили кольори або стали неприродно яскравими. Відчуття часу та простору здається зміненим. Хворі сумніваються в реальності існуючого світу. До дереалізації належать явища “уже баченого” (déjà vu), коли в незнайомій ситуації з'являється відчуття, що все це колись було. Пов'язані з дереалізацією і такі явища: “ніколи не баченого” (jamais vu) — відчуження сприйняття; “раніше чутого” (déjà entendu) — вперше почуте здається знайомим; “уже пережитого” (déjà vécu); “ніколи не пережитого” (jamais vécu). Дереалізація супроводжується розгубленням, тривогою, страхом, хоча критична оцінка збережена і хворий усвідомлює, що в нього є це порушення, пробує звільнитися, перебороти його.

Дереалізація часто поєднується з деперсоналізацією (відчуженням від самого себе), що належить до розладів сфери сприйняття з порушенням свідомості (самосвідомості). Характерними для деперсоналізації є відчуття зміни власного “Я”, зміни та втрати почуттів, думок, спогадів, які сприймаються як “чужі”, “пороблені”, навіяні ззовні. У легких випадках деперсоналізація проявляється в усвідомленні себе як нежиттєздатного, приглушеного, вицвілого, одним словом, — нереального.

З дереалізацією пов'язують також відчуття присутності поруч небажаної сторонньої людини (уособлене усвідомлення), змінене сприйняття перебігу часу: то він зупиняється. то мчить надто швидко, втрати орієнтації щодо минулого та майбутнього (розлад усвідомлення часу), нездатність зв'язувати між собою окремі явища, адекватно сприймати те, що відбувається (розлад апперцепції).

Зазначені вище розлади можуть бути стійкими або набувати пароксизмального характеру. Найчастіше вони свідчать про органічне захворювання головного мозку, наприклад енцефаліт, або травматичне його ураження.

 
<<   ЗМІСТ   >>