Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Розлади потягів

Розлади потягів характеризуються непереборним прагненням, яке заволодіває хворим усупереч здоровому глузду, почуттям і волі, виконати безглузді дії. До них належать:

  • дромоматія — непереборний потяг, без будь-якої мотивації, до бродяжництва;
  • піроманія — нездоланна пристрасть до підпалювання без будь-яких мотивів;
  • клептоманія — бажання красти зовсім непотрібні речі без будь-якої мотивації, стимулів і зацікавлення;
  • міфоманія — потяг до обману, брехні, вигадок, фантазій (без розладу пам'яті);
  • арифмоманія — непереборне, нав'язливе бажання рахувати будь-які предмети;
  • дипсоманія — раптовий, непереборний потяг до алкоголю, періодичні запої;
  • копролалія—непереборний потяг говорити непристойності, брутально лаятися.

Імпульсивні розлади потягів спостерігають у психопатичних особистостей при

неврозі, на початку розвитку шизофренії.

Хворобливі розлади харчового потягу (інстинкту) проявляються, з одного боку, його посиленням — поліфагія, булімія (надмірне поїдання їжі без відчуття ситості), що спостерігають при невротичних станах, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку, з іншого — його ослабленням (анорексія — відмова від їжі). У деяких випадках, при нервовій анорексії, замість поліфагії розвивається анорексія. Ослаблення харчового інстинкту супроводжує депресивні й астенічні стани, шизофренію, тривалі соматичні захворювання.

Спотворення харчового інстинкту (потягу) називають копрофагією. Такі хворі їдять неїстівне (кал, землю, п'ють сечу тощо). Це патологічне явище спостерігають при розумовій відсталості, деменції, органічних ураженнях головного мозку.

Хворобливі розлади інстинкту самозбереження полягають у його посиленні, ослабленні та спотворенні. Посилення цього інстинкту супроводжується агресивними або панічними реакціями, немотивованими скаргами, ослаблення — суїцидальними намірами, тенденціями та вчинками. Спотворення інстинкту самозбереження характеризується психомоторним збудженням із завданням собі фізичної шкоди. Ці розлади спостерігають в осіб з психопатичною структурою особистості, при депресії, у хворих на шизофренію.

Хворобливі розлади статевого інстинкту та статевого потягу (лібідо) виявляються гіперсексуальністю, тобто загостренням статевого потягу (в чоловіків — сатиріаз, у жінок — німфоманія), гіпосексуальністю, або ж ослабленням лібідо, та статевими збоченнями (статеві перверзії, парафілія). Гіперсексуальність спостерігають при маніакальних станах, органічних ураженнях головного мозку з психічними проявами — прогресивному паралічі, старечому недоумстві, епідемічному енцефаліті, олігофренії. Гіпосексуальність супроводжує депресивні й астенічні стани, неврози, шизофренію.

Статеві перверзії виявляються зміною спрямування статевого потягу та форм його реалізації. їх можна вважати справжніми лише тоді, якщо відбувається реалізація спотвореного статевого потягу замість нормального статевого життя.

Статеві збочення досить різноманітні. Це можуть бути порушення статевої самосвідомості (транссексуалізм). психосексуальних орієнтацій за об'єктом, його віком та статтю.

Транссексуалізм — стійке усвідомлення власної належності до протилежної статі, попри те, що статеві залози, сечостатеві органи та вторинні статеві ознаки відповідають генетичній статі.

Патологічний онанізм — одержання статевого задоволення за допомогою лише механічного подразнення статевих органів (фізичний онанізм) або посиленого фантазування на еротичні теми (психічний онанізм).

Нарцисизм (автоеротизм) — спрямування лібідо на самого себе, сексуальна закоханість, милування власним оголеним тілом (культ власного тіла), що супроводжується статевим збудженням.

Ексгібіціонізм — одержання статевого збудження та задоволення через оголювання та виставляння статевих органів перед особами протилежної статі (спостерігають зазвичай у чоловіків).

Вуаєризм (візіонізм, сконофілія) — непереборний потяг до підглядання за статевим актом, сексуальними діями, оголеними особами, їх статевими органами для одержання статевого задоволення. До різновиду скопофілії належать захоплення порнографією, еротичними фільмами тощо.

Фетишизм (ідолізм, символізм) — зведення до культу певного предмета (жіночої білизни, одягу, взуття або певних частин тіла — ніг, грудних залоз, статевих органів), настання статевого збудження та одержання насолоди від їх споглядання або дотику до них (розвивається лише в чоловіків).

Трансвестизм — настання статевого збудження та задоволення під час переодягання в одяг протилежної статі.

Зоофілія (содомія, бестіалізм, зооерастія) — сексуальний потяг до тварин, одержання задоволення від статевого акту з ними.

Некрофілія (бертранізм) — статевий потяг до трупів, здійснення з трупами сексуальних дій і одержання від цього статевого задоволення.

Педофтя — сексуальний потяг до дітей зі спробами вступити з ними в статеві контакти.

Ефебофілія — статевий потяг до підлітків, юнаків або юнок.

Геронтофія — статевий потяг до осіб старечого віку, одержання статевого задоволення під час статевого акту з ними.

Гомосексуалізм (сексуальна інверсія) — порушення психосексуальної орієнтації, статевий потяг до осіб однойменної статі. Чоловічий гомосексуалізм називають уранізмом (педерастією), жіночий — лесбіянством, лесбійською любов'ю, сафізмом.

Садизм — одержання сексуального задоволення під час статевих зносин лише за умови завдання болю сексуальному партнерові, патологічна пристрасть до жорстоких учинків, катування. Спостерігаючи фізичні муки інших, садист отримує насолоду.

Мазохізм — виникнення статевого збудження та задоволення лише на тлі відчуття болю, заподіяного партнером.

Типи психомоторного рухового збудження — гіперкінезія

Розлади ефекторної (рухової) діяльності супроводжуються психомоторним збудженням, що пов'язано зі зміною свідомості й емоційної сфери.

Психомоторне збудження — надто виражена неадекватна рухова та психічна активність, патологічна за формою і силою, що загрожує як людям, які оточують хворого, так і йому самому. Найчастіше в лікарській практиці спостерігають такі види збудження: галюцинаторно-маячне, маніакальне, депресивне, кататонічне, гебефренічне, епілептичне, аментивне, хореатичне, істеричне, психопатичне, панічне, єретичне.

Галюцинаторно-маячне збудження є наслідком галюцинацій (слухових, зорових, нюхових та ін.), що загрожують хворому, та маячних ідей переслідування, фізичного та психічного впливу, отруєння тощо. Збудження супроводжується афектом страху, тривоги, емоційним напруженням, люттю. Хворі з підозрою ставляться до людей, які їх оточують, кожний їхній рух тлумачать по-маячному. Психомоторне збудження, спрямоване на “підозрілих”, може супроводжуватися агресивними діями (ліквідація “ворогів”). Інколи хворі “рятуються” через небезпечні для себе дії, наприклад, тікають через вікно, не врахувавши поверху будинку, завдають собі ушкодження, реалізують суїцидальні наміри (“краще вмерти легшою смертю”) тощо. Галюцинаторно-маячне збудження спостерігають при шизофренії та інших психічних захворюваннях, які супроводжуються галюцинаціями та маячними ідеями.

Маніакальне збудження характеризується немотивованими веселощами, підвищеним настроєм, прискореним плином думок (“стрибки ідей”), непослідовним мовленням (маніакальний мовленнєвий безлад). Хворі постійно прагнуть діяти. Немотивовано переходять від одного напряму діяльності, не закінчуючи роботу, до іншого. Стають метушливими, неспокійними, сексуально стурбованими, мало сплять, мало їдять, худнуть. Інколи у них розвиваються дратівливість, агресивність (гнівлива манія).

Маніакальне збудження характерне для маніакальної фази циркулярного або маніакально-депресивного психозу (біполярного афективного розладу) та маніакальних станів іншого генезу.

Депресивне (меланхолічне) збудження, або ажитована депресія. Депресивний синдром проявляється пригніченим настроєм, тугою, нудьгою, сповільненням мислення, загальною загальмованістю.

Ажитована депресія виникає раптово, мов спалах, перериває загальмованість або ступор. Хворі стають шаленими, не можуть всидіти на одному місці, кричать, метушаться, б'ються головою об стіну, розривають на собі одяг, виривають волосся, заломлюють руки, намагаються накласти на себе руки. Усе це поєднується з відчаєм, нестерпною тривогою, тугою та нудьгою. Такі хворі висловлюють маячні ідеї самоприниження, самозвинувачення.

Ажитовану депресію спостерігають у депресивну фазу МДП, при інволюційній депресії та депресії судинного походження.

Кататонічне збудження супроводжується руховим неспокоєм з безглуздими стереотипами як мовлення, так і рухів. Характерними для цього стану є кривляння, манірність, карикатурність (“вишуканість") рухів, незвичайні пози тіла, парамімії (невідповідність виразу обличчя емоціям). За кататонічного збудження можливі імпульсивні дії, агресія, руйнівні вчинки, негативізм, амбітендентність, ехолалія, ехопраксія тощо. Після цього зазвичай настає кататонічне заціпеніння (ступор).

Такий тип збудження спостерігають при кататонічній формі шизофренії.

Проявами гебефренічного збудження є рухове та мовленнєве збудження з придуркуватою поведінкою. Хворі стають метушливими, на тлі піднесеного безглуздого настрою з'являються стереотипні рухи (пустотлива ейфорія): неадекватний сміх, кривляння. Вони передражнюють інших, блазнюють, копіюючи їхні дії, стрибають, плещуть у долоні, оголюються, їхні пози калейдоскопічно змінюються, повторюються. Можливі імпульсивні асоціальні дії. Гебефренічне збудження частіше спостерігають у хворих з гебефренічною формою шизофренії підліткового віку.

Епілептичне збудження часто виникає в разі потьмарення свідомості, перед судомними нападами або після них і супроводжується дисфорією (вираженими афектами злості, страху, спалахами гніву, агресії). Під час епілептичного збудження хворі вдаються до брутальності, можуть поранити і навіть убити. Збудження виникає раптово, без чіткого мотиву, внаслідок звуження поля свідомості. Спостерігають його за різних видів епілепсії й при епілептиформних синдромах.

Аментивне збудження виявляється безладною поведінкою. Хворі метушливі, розгублені, їхні рухи однотипні, хаотичні. Вони не орієнтуються в просторі та часі, не розуміють, що відбувається навколо, раз по раз озираються, вдивляються в обличчя людей, постійно запитують: “Де я?" “Хто вони?" “Що відбувається?" Висловлювання їхні непослідовні, фрагментарні (аментивний мовленнєвий безлад). Інколи хаотичний набір фраз переривається невеселим сміхом, схлипуванням. Міміка хворих виражає здивування в поєднанні з тривогою, страхом, безпорадністю.

Аментивне збудження спостерігають при інфекційних психозах і психозах виснаження.

Хореатичне збудження виникає гостро, частіше ввечері або вночі, й характеризується глибокою сплутаністю свідомості та дезорієнтацією. Рухи хворих безладні, аморфні, в межах ліжка (яктація). Вони розмахують руками, скидають постіль на підлогу, скручують її, опускають ноги. їхнє мовлення погано модульоване: окремі слова, уривки фраз, склади, звуки (хореатичний мовленнєвий безлад). Соматичний стан таких хворих тяжкий: шкіра та слизові оболонки сухі, бліді, обличчя гіперемоване, білкові оболонки ін'єктовані, на губах — тріщини, часто з герпетичною висипкою, язик сухий, вкритий сіро-коричневим нальотом, на тілі помітні петехії, синці. Зазначають фізичне виснаження, температура тіла підвищується до 40—4і °С. Хореатичне збудження спостерігають при інфекційному психозі за типом “гострого маячіння” і при фебрильній шизофренії.

Істеричне збудження характеризується порушеннями в афективній сфері (підвищена афективність, дратівливість, нестійкість емоцій). На тлі зниженого настрою хворі з будь-якого приводу демонстративно плачуть, голосять, грюкають кулаками по столу, тупають ногами, б'ють посуд, рвуть на собі одяг. Інколи знижений настрій змінюється веселістю, причому хворі неадекватно сміються. На висоті збудження (“рухова буря") вони кричать, тремтять, метушаться, аж до конвульсій. Демонстративно говорять про самогубство, інколи навіть намагаються накласти на себе руки. При істеричному збудженні можуть виникати істеричне потьмарення свідомості й істеричні напади. На поведінку хворого завжди впливає конкретна психотравмівна ситуація. Інколи істеричне збудження виявляється пуерилізмом, псевдодеменцією та синдромом Ганзера.

Істеричне збудження може супроводжувати істеричну психопатію, істеричні форми реактивних психозів, невротичну істерію.

Психопатичне збудження найчастіше психогенно зумовлене, має певну мету та досить різноманітні прояви (залежно від форми психопатії). Психопатичні особи створюють напружену обстановку, залучаючи в конфлікт інших людей. Якщо хворого стримувати, збудження наростатиме. Зміст мовлення (викрики, вимоги, образи, погрози, лайка) змінюється залежно від дій людей, які оточують хворого, та ситуації. Спостерігають при психопатіях і у хворих з психопатоподібною симптоматикою.

Панічне збудження характеризується хаотичним, безглуздим руховим збудженням, що виникає раптово внаслідок стихійного лиха, катастроф, ситуацій, які загрожують життю. Людина метушиться, виконує безтямні рухи, розмахує руками, кричить, просить допомоги, не помічаючи реальних шляхів до порятунку. Інколи раптом кудись біжить без будь-якої мети, часто — назустріч небезпеці (фугіформна реакція). Панічне збудження може супроводжуватися потьмаренням свідомості з подальшою амнезією. Для панічного збудження характерні вегетативні порушення: підвищення артеріального тиску, тахікардія, блідість шкіри, пітливість, діарея.

Якщо кілька осіб охоплено таким станом, то виникає загальна паніка. Це явище інколи набуває характеру масового індукованого психозу, особливо в тих випадках, коли “індуктором" є особистість, яка вразлива до навіювання.

Еретичне збудження спостерігають при олігофренії. Характеризується воно руховим збудженням безглуздого характеру, часом руйнівними діями, супроводжується криками, інколи з нанесенням самоушкоджень.

Типи психомоторної рухової загальмованості — гіпокінезія

Кататонічний ступор (від лат. stupor — заціпеніння) є проявом кататонічного синдрому. Характеризується нерухомістю, тривалим перебуванням в одноманітній позі — ембріона, повітряної подушки Dupre (під час лежання на спині голова, шия, плечовий пояс припідняті), капюшона (хворі сидять або лежать, натягнувши на голову ковдру, халат тощо, залишивши відкритим обличчя) та ін. При цьому хворий не реагує на мокру постіль, зміну температури повітря в приміщенні, голод, спрагу, уколи, термічні подразнення та навіть небезпеку (наприклад, пожежу). Таким хворим притаманні також м'язовий гіпертонус, або воскова гнучкість (утримує тіло в такому положенні, якого надають сторонні), мутизм (мовчання). Кататонічний ступор може супроводжуватися негативізмом — активним (безглузда, певною мірою активна протидія інструкціям) або пасивним (зовнішнє нереагування). Спогади про цей період зберігаються.

Субступорозний стан — це неповне заціпеніння, для якого характерні різні прояви мутизму, неприродна поза, часткова відмова від їжі (сторонні можуть нагодувати).

Депресивний ступор супроводжується повною або майже повною нерухомістю, скорботною позою, стражденним виразом обличчя. Вербальний контакт із таким хворим утруднений, відповіді його односкладові. Хворі інколи бувають неохайні. Ступор раптово може змінитися гострим збудженням raptus melancholicus, за якого пацієнт може завдати собі серйозних ушкоджень. Спостерігають депресивний ступор при тяжких ендогенних депресіях.

Психогенний (істеричний) ступор виникає внаслідок психогенної травми — переживання катастрофи, страху, жаху, раптової смерті близьких тощо. Найчастіше виникає в істероїдної особистості. Характеризується загальною загальмованістю, аж до заціпеніння. Іноді супроводжується мутизмом, розслабленням м'язів. Відомий під назвою “уявна смерть”.

Апатичний ступор — байдужість до всього, бездіяльність, дезорієнтування, повне безсилля, безсоння, анорексія, зниження тонусу м'язів, неохайність — виникає на тлі тяжкого фізичного виснаження, кахексії, при затяжних симптоматичних психозах, енцефалопатії. Зазначений вид ступора називають також адинамічним, аспонтанним, абулічним.

Екзогенний ступор — це гіпо-акінезія при токсичних або інфекційних ураженнях головного мозку.

 
<<   ЗМІСТ   >>