Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Розлади мислення за змістом асоціацій

Серед розладів мислення особливе значення мають хворобливі ідеї: маячні, маячноподібні, надцінні (домінантні), нав'язливі, суть яких полягає в появі в судженнях і висновках хворих тверджень, які суперечать дійсності.

Маячні ідеї (маячення)

Маячні ідеї — розлад мислення з помилковим, неправильним судженням, що спотворено відображає дійсність. Вони цілком оволодівають свідомістю хворого і не піддаються логічній корекції (переконанню). З точки зору хворого, він мислить, правильно, отож не сумнівається. Маячню неможливо виправити ні переконанням ні за допомогою наочних доведень. Саме цим вона відрізняється від помилкових суджень, вірувань. Маячні ідеї можуть з часом втратити свою яскравість, актуальність, але спроба щось довести ліпне зміцнює віру хворою в свою правоту і дає поштовх до подальшого розвитку недуги. Тут доцільно згадати афоризм: "Сто мудреців не в змозі переконати одного божевільною"

Маячні ідеї різноманітні та своїм змістом. структурою і роллю, яку вони відіграють у давальній клінічній картині психічною захворювання. Джерелами їх формування с повсякденне життя, духовна сфера недужою, його зовнішні враження, обставини тощо. На зміст маячні впливають індивідуальна психологія особистості. рівень інтелектуального розвитку, освіта, професія, середовище, в якому живе хворий.

Конкретний зміст маячні залежить від епохи. Наприклад, у середні віки домінували ідеї диявола, чаклунства, чарівництва, пізніше магнетизму, телепатії,гіпнозу тощо, а нині частіше скаржаться на дію біотоками. космічними променями, атомною енергією, радаром та ін. З нього приводу можна навести висловлювання Моделі: “Божевілля завжди більшою чи меншою мірою відображує час".

В. Грізингер. А.В. Снєжневський та інші психіатри об'єднували маячні ідеї за змістом у три групи.

1. Маячні ідеї переслідування. Хворий вважає, що за ним стежать, переслідують його і його рідних, хочуть убити тощо. Маячня такого змісту виявляється по-різному.

Маячні ідеї стосунків. Хворий вважає, буцімто все. що відбувається навколо, стосується його безпосередньо і мас якийсь особливий сенс: усі багатозначно дивляться на нього: різні вчинки, жести, висловлювання, радіо- та телевізійні передачі, а іноді ті або ті явища природи — то все не просто так. а мас якусь причетність до хворого.

Маячні ідеї виту. Хворий стверджує, що причиною змін в його організмі с якийсь недоброзичливець, що на нього впливають за допомогою апаратів, променів, електричного струму (маячня фізичного впливу) або гіпнозу, телепатії, навіювання (маячня психічного впливу).

Маячні ідеї отруєння. Хворий переконаний, що хтось хоче його смерті, а тому в їжу підсипають отруту, дають токсичні ліки, в квартиру напускають газ тощо.

Маячні ідеї втрати, шкоди, пограбування. Недужий певен, що невідомі злочинці або знайомі люди мають його пограбувати або вже обікрали, розорили, відібрали квартиру, майно, позбавили заробітку, навіть “виявляє" в квартирі сліди злочину.

Маячні ідеї звинувачення. За словами хворого, люди, що його оточують, звинувачують його в брехні, поганих вчинках, аморальній поведінці тощо.

Маячні ідеї ревнощів. Хвора людина вважає, буцімто дружина (чоловік) зраджує, і разом з коханцем (коханкою) хочуть її (його) убити. Причому факти, що їх наводить недужий, аби довести зраду, нереальні, фантастичні, часом безглузді.

Маячні ідеї кверулянтські (сутяжницькі). Хворий стверджує, що його обмежують у правах, ображають, а тому в нього виникає непереборна схильність відстоювати свої права, інтереси шляхом численних скарг, позовів, заяв до суду, прокуратури, органів влади.

Маячні ідеї еротичного змісту різновид маячення стосунків, виливу, що іноді поєднується з маячними ідеями переслідування: певна особа протилежної статі кохає хвору (хворою), почуває непероборну пристрасть до неї (нього), і тому різними способами намагається привернути до себе увагу, привабити, викликати симпатію.

Маячення нерсекуторне (ставлення, переслідування, впливу, отруєння, шкоди) супроводжується відчуттям страху, недовіри, підозри до оточення.

II. Маячні ідеї величі. Хворий переконаний у своїй винятковості (“здібний, все може, багатий, має високе суспільне становище"). Такс маячення виникає на тлі підвищеного наст рою та має різні прояви.

Маячні ідеї багатства. Хворі стверджують, що їхня заробітна плата обчислюється мільярдами, що вони мають тонни дорогоцінних металів і каменів, отримали велику спадщину тощо.

Маячні ідеї високого походження. Пацієнт вірить, що походить зі знатного роду, має кровні зв'язки з відомими політиками, вченими, митцями тощо.

Маячні ідеї винаходу та відкриття — розлад мислення, пов'язаний з тим, що хворий безпідставно, часто не маючи спеціальної освіти та досвіду, “винаходить” апарати, двигуни, ліки, “відкриває" закони, застосування яких, на його думку, сприятиме прогресу й ощасливить людство.

Маячні ідеї реформаторства — хворобливі судження, що грунтуються на системі суб'єктивних, формальних логічних доведень, які виникли в процесі “розробки” та “впровадження” різних реформ: від незначних до глобальних. Хворі розробляють класифікації людських знань, складають плани “академії людського щастя” тощо.

III. Маячні ідеї самоприниження — хворобливий стан мислення, коли хворий вважає себе нездарою, нікчемою, неповноцінною людиною.

Маячення гріховності. Хворі приписують собі аморальні спонукання, прагнення, вчинки, вважають себе грішниками, які не мають права на життя, оскільки через них страждають рідні, близькі, весь світ.

Маячення самозвинувачення. Хворі звинувачують себе в життєвих помилках, аморальних думках і бажаннях, у “скоєнні” аморального вчинку або злочину, за який мають бути тяжко покарані.

Маячення іпохондричне — стійка впевненість хворого, що в нього невиліковна хвороба і він, можливо, скоро помре. Для доказу цього він наводить низку аргументів, які грунтуються на його відчуттях, поглядах оточення, клінічних аналізах, хоча останні нормальні або мають незначні зміни. Фізичні обстеження свідчать, що соматичної хвороби у хворого немає. Тим, хто намагається переконати його в цьому, зокрема й лікарям, недужий не вірить.

Маячення нігілістичне (Котара) — різновид іпохондричного маячіння. Хворий стверджує, що його внутрішні органи атрофовані і не функціонують, розкладаються (“серце зупинилося”, “кров застигла в жилах” тощо), отож “чекає” смерті. Інколи вважає себе живим трупом, що розкладається.

Маячення одержимості — це своєрідні іпохондричні маячні ідеї, зміст яких полягає в тому, що, на переконання хворого, в його тіло вселилися певні тварини, міфічні або магічні істоти.

Виділяють первинне (інтерпретативне) і вторинне (чуттєво-образне) маячення.

Інтерпретативне (первинне) маячення полягає в порушенні опосередкованого (абстрактного) пізнання дійсності. Клінічно характеризується більш-менш складною системою ідей спотвореного (викривленого) судження, тлумачення реалій життя, безпосереднє відображення яких залишається непорушним. Правильно сприймаючи оточення, обстановку, дійсність, хворі висловлюють помилкове, хворобливо-хибне судження про них. яке не піддається логічному виправленню. До первинною маячення належать ідеї величі (інтелектуальної переваги, винаходу, відкриття, еротичності). Воно розвивається в осіб з паранояльнимн рисами характеру (переоцінка власної особистості, психічна ригідність, недовіра, підозра тощо). Первинне маячення розвивається повільно, послідовно, в кілька етапів. Спочатку (К. Jaspers, 1923) хворий помічає, то люди, які його оточують, події, що відбуваються навкруги, містять якусь таємницю, щось обіцяють, мають певне відношення до хворого, але все це не визначене. Хворі очікують чогось, що має відбутися, і це їх насторожує.

Згодом виникають маячні уявлення. Унаслідок цього минулі події набувають особливого сенсу, нового забарвлення, значення у вигляді “осяяння" (“нарешті я зрозумів, що я — Бог, а все, що відбувається у світі, — наслідок моїх розпоряджень" та ін.).

Завершальним етапом первинного маячення є його кристалізація, в процесі якої маячні ідеї набувають “злагодженості і завершеності". У разі первинного маячення хворі передусім втрачають здатність до логічного мислення. Свою точку зору вони “підтверджують" упереджено підібраними доказами, беруть до уваги лише те, що відповідає ідеї, яку вони відстоюють, а іншими аргументами нехтують.

Чуттєво-образне (вторинне) маячення характеризується розладом чуттєвого пізнання, що супроводжується підвищеною афективністю та загальною розгубленістю, поряд із порушенням абстрагування. При цьому певна єдність світогляду не зберігається. Хворобливі ідеї спираються не на систему доводів, а переважно на образи, фантазію, здогадки. Хворий скрізь вбачає натяки на свою адресу: в усмішках людей, статтях у газеті, радіо-, телепередачах, електричних лампочках, що світяться, та ін. Наприклад, вважає, що це сигнал його уявних ворогів.

На відміну від інтерпретативного вторинне маячіння пов'язано з галюцинаторними переживаннями й афективними розладами. Воно не систематизоване. В основі чуттєво-образного маячення — чуттєво забарвлені, яскраві, образні уявлення, що визначає фрагментарність і непослідовність їхніх проявів.

Зміст образного маячення різноманітний. Він то наближається до реального, то набуває фантастичного характеру. До нього належить антагоністичне, або маніхейське (М. Dide, Р. Girand, 1922), маячіння, що грунтується на боротьбі добра і зла, характер і наслідки якої залежать від поведінки хворого, його намірів і вчинків.

Афективне (голотимне, за Е. Bleuler, 1906) маячення має депресивне або маніакальне забарвлення. Прояви депресії досить різноманітні: маячні ідеї шкоди, втрати, різні варіанти іпохондричного маячіння аж до маячіння Котара, за якого іпохондричні переживання набувають мегаломанічного характеру (“мої страждання ніколи не закінчаться, загине світ, зникне людство, залишусь лише я і вони''...). Проявом афективного маячення маніакального забарвлення є ідеї величі.

Катастетичне маячення (В.А. Гіляронський, 1949) — маячні ідеї, пов'язані з порушенням інтерорецепції. Хворобливі відчуття від внутрішніх органів формують переважно маячні ідеї іпохондричного змісту, а також впливу і переслідування.

За структурою маячні ідеї поділяють на систематизовані та несистематизовані.

Маячення систематизоване. Маячні ідеї входять до певної системи з обвинувальною центральною думкою. Судження стають системою поглядів, що визначають світогляд хворого в цілому. На цих судженнях зосереджується все психічне життя недужого. При цьому спотворюється певне відображення внутрішніх зв'язків між явищами реальною світу. Одне хворобливе судження пов'язується з іншим, унаслідок чого формується маячна система. Систематизованим є паранояльне (параноїчне) та парафренне маячення. За механізмом утворення воно є інтергіретативним. К. Jaspers зазначав, що за такого етапу “маячна робота'' потребує “всіх інтелектуальних сил особистості'', завдяки чому виникає “маячна система'', зрозуміла нам у своїх зв'язках і незрозуміла відносно первинного переживання.

Маячення несистематизоване характеризується браком послідовної системи доказів. Такі маячні ідеї уривчасті, не пов'язані між собою, фрагментарні, безглузді й швидко змінюються. За механізмом виникнення несистематизоване маячення є чуттєво-образним і асоціюється з порушенням сприйняття (галюцинаціями). Характерне для параноїдного синдрому.

Маячення резидуальне пов'язано з тим, що хворий деякий час впевнений у реальності своїх переживань, які виникали в період загострення хвороби.

Маячення індуковане (наведене) виникає в родичів та інших осіб (реципієнтів), які тривалий час близько спілкуються із хворим (індуктором). Фабула маячення буває різноманітною (частіше переслідування, сутяжництва, еротична), але завжди схожа на фабулу маячіння індуктора. Такі розлади частіше виникають у людей зі зниженою здатністю до критики та посиленою навіюваністю, зумовленими природженими психічними аномаліями (при олігофренії, психопатії тощо) або набутими дефектами психіки (атеросклеротична деменція, затяжний астенічний стан та ін.). Зазвичай індуковане маячення зникає через кілька діб після припинення спілкування реципієнта з індуктором. Інколи індуковане маячення виникає одночасно у значної кількості осіб і навіть призводить до “психічних епідемій”. Це було особливо поширено в середні віки.

Якщо реципієнтом є також психічнохворий (наприклад, на шизофренію), тоді виникає конформне маячення, за якого відбувається взаємоіндукція. Навіть після роз'єднання таких коделірантів маячення може зберігатися і надалі розгортатися в кожного самостійно.

Паранояльне маячення супроводжується виникненням систематизованих маячних ідей щодо тих або тих осіб, подій або обстановки. Починається все з переоцінки власної особистості, появи надцінних ідей, а згодом хворий вдається до тлумачення маячних ідей. Розвивається паранояльне маячення після неприємного переживання чи конфлікту. Спочатку виникають маячні ідеї величі, до яких приєднуються маячні ідеї переслідування (стосунків, впливу, отруєння тощо). Вони пов'язані між собою й утворюють певний маячний (паралогічний) сюжет. При паранояльному маяченні не буває розладів сприйняття, інтелектуально-мнестичні функції збережені. На початку розвитку паранояльних маячних ідей хворих “переслідують" уявні вороги, а згодом вони самі стають переслідувачами (“переслідувані переслідувачі“, за висловлюваннями Лассега і Фальре).

Парафренне маячення у людей зрілого віку поступово. протягом тривалого часу (роки, десятиліття) розвиваються систематизовані маячні ідеї, пов'язані з розладами сприйняття. Починається парафренне маячення з появи ідей переслідування (стосунків. фізичного та психічного впливу, отруєння тощо). У період кристалізації маячних ідей розвиваються ідеї величі. За механізмом утворення парафренне маячення є інтерпретативним і чуттєво-образним. Інтелектуально-мнеспічного та емоційно- вольового зниження особистості тривалий час не відбувається. Залежно від переважання в структурі парафренного маячіння тих або тих психічних розладів виділяють різні його форми.

Для систематизованої парафренії характерне систематизоване маячення переслідування. а експансивне (величі) відступає на другий план. При фантастичній парафренії домінують численні експансивні маячні ідеї (величі). Якщо в клінічній картині переважають маячні конфабуляції. тоді йдеться про конфабуляторну парафренію, що характеризується ретроспективним маяченням. Експансивній парафренії властивий виражений підвищений афективний стан.

Параноїдне маячення характеризується появою маячних ідей стосунків, виливу, отруєння, переслідування, величі, самоприниження тощо. Ці ідеї несистематизовані, тобто не мають послідовної системи “доказів". Механізм розвитку параноїдного маячіння пов'язаний з розладами сприйняття (ілюзії, галюцинації, метаморфопсії тощо). Це чуттєво-образне маячення, що супроводжується афективним напруженням (страхом, тривогою, злістю, руховим збудженням). Тлумачення дійсності має фрагментарний, непослідовний, уривчастий характер. Маячним переживанням і висловлюванням бракує “стрижня", навколо якого формувалася б маячна система.

Маячноподібні ідеї—хворобливі ідеї переоцінки або недооцінки власної особистості, що виникають на тлі зміненого настрою (підвищеного або зниженого). Вони грунтуються на певних реальних фактах. Такі ідеї, на відміну від маячних, деякою мірою можна коригувати, але не завжди й ненадовго, однак вони ніколи не бувають безглуздими.

Найчастіше маячноподібні ідеї спостерігають у структурі маніакального та депресивного станів. У разі маніакального стану на тлі підвищеного настрою хворий переоцінює можливості власного “Я", свої здібності тощо. У депресивному стані виникають маячноподібні ідеї самоприниження, самозвинувачення, гріховності, втрати.

Надцінні /де/'(домінантні) — це думки, що переважають над усіма іншими. Виникають вони внаслідок реальних обставин, але згодом набувають надмірного емоційного забарвлення, займають у свідомості людини домінувальне становище і впливають на процес мислення в цілому. Відбувається гальмування або, навпаки, концентрація всіх наших думок, що посилює надцінну ідею. Такими найчастіше стають ті ідеї, що особливо близькі особистості хворого.

Надцінні ідеї не завжди є завершеним феноменологічним утворенням. За прогресування хвороби можлива їхня трансформація в маячні ідеї (обмежене маячення стосунків). Виділяють також проміжні хворобливі ідеї, так зване надмінне маячення Вірнбаума (К. Віrnbаnт, 1915), що може перейти в паранояльне. Коригувати надцінні ідеї складно, а іноді це зовсім не вдається. При цьому з інших питань хворі зазначеної групи можуть мати правильні судження.

Найчастіше надцінні ідеї спостерігають у психопатичних осіб, насамперед у разі розладу особистості паранояльного типу.

Нав 'язливі ідеї—думки, що нехарактерні (чужі) для свідомості людини в певний момент. Хворий критично оцінює їх, вважає безглуздими, бореться з ними, прагнучи позбутися. У пацієнта з'являються “брудні" думки, що суперечать його моралі, блюзнірські уявлення, зокрема й щодо тих, кого він поважає і любить. Такі думки можуть виникати у глибокорелігійних людей під час перебування в церкві, споглядання ікон, молитви тощо.

До нав'язливості зараховують також безплідне мудрування, нав'язливі спогади. Такі пацієнти поринають у тривалі тяжкі роздуми про зовсім неактуальні, далекі від реальності події, уявлення. Хворий розмірковує, що з ним буде після смерті, як розкладатиметься його тіло, на що перетвориться його прах тощо. Нав'язливі спогади, зазвичай про якийсь давній вчинок, непереборні, надто тяжкі. При цьому чітко вираженим буває відчуття сорому, розкаяння. Хворий марно намагається забути про це.

Нав'язливі думки (ідеї) часто поєднуються з нав'язливими сумнівами, побоюваннями, страхами (фобіями), потягами, діями. У цьому разі правильніше розглядати їх як нав'язливі стани (синдром нав'язливих станів).

Нав'язливими називають постійні сумніви щодо завершеності дій (чи замкнув квартиру, чи не тече вода, чи вимкнув газ тощо). Багаторазова перевірка не заспокоює хворого, хоча він і розуміє необґрунтованість сумнівів, їхній хворобливий характер. Такі пацієнти не впевнені щодо точності та правильності виконання роботи, часто повертаються до об'єкта занять, перевіряють самі себе, але залишаються невдоволеними, очікують на погані наслідки. Нав'язливі побоювання полягають у тому, що хворі, виконуючи ту або ту дію (навіть автоматизовану), сумніваються у власних силах. їм здається, що вони можуть збитися, помилитися, виявитися незграбними тощо.

Нав'язливі страхи (фобії) досить численні. Це інтенсивні страхи з приводу різноманітних явищ. Хворі розуміють безглуздість своїх фобій, намагаються їх подолати, але марно.

Найчастіше спостерігають такі нав'язливі страхи: агорафобія (страх відкритого простору, площ, широких вулиць), гіпсоманія (страх висоти), клаустрофобія (страх замкнутих приміщень), мізофобія (страх забруднення), танатофобія (страх раптової смерті), токофобія (страх померти під час пологів), оксифобія (страх гострих предметів), нозофобія — канцерофобія, сифілофобія, снідофобія тощо (страх захворіти), монофобія (страх самотності), гідрофобія (страх води), сигофобія (страх споживання їжі), гінекофобія (страх статевих стосунків), міксеофобія (страх виявитися неспроможним під час інтимної близькості), урофобія (страх мимовільного сечовипускання), еритрофобія (страх почервоніти), фобофобія (страх виникнення страху), пантофобія (всеохоплюючий страх) тощо.

Нав'язливі потяги раптова потреба в реалізації певної дії, до якої хворий ставиться критично(розуміє її безглуздість), намагається уникнути її, але це не вдається. До нав'язливих потягів і лій (без фобій) належать звичні рухи, яких складно уникнути, попри значні зусилля, наприклад, бажання вишкіряти зуби, постійно торкатися обличчя, відтягувати шкіру на обличчі, поправляні зачіску. Нав'язливим вважають використання в мовленні зайвих за змістом слів типу “розумієш“, “так би мовити”, “часто-густо", “коротше кажучи" тощо.

У психіатричній практиці спостерігають нав'язливі контрасті потяги-компульсії. Наприклад, нав'язливий потяг брудно вилаятися серед людей, удариш випадкового перехожого або кохану людину, розсміятися в трагічних ситуаціях. На відміну від маячіння такі потяги ніколи не реалізуються. Цим вони відрізняються і від імпульсивних дій.

Нав'язливі дії можуть поєднуватися з фобіями. Тоді вони мають ритуальним характер. Виконання нав'язливого ритуалу полегшує психічний стан хворого (своєрідний психологічний захист). Ці дії виконують усупереч здоровому глузду, начебто для запобігання уявному лихові. Наприклад, хворі плетуть у долоні в певній послідовності, миють руки милом до появи якоїсь кількості мильних бульбашок, намагаються нарахувати на вулиці певну кількість лисих та ін.

Якщо хворий унаслідок якихось обставин не може виконати нав'язливу дію, у нього з'являється психічний дискомфорт (неспокій, тривога, паніка), який зберігається доти, доки він не здійснить задумане.

Нав'язливі стани спостерігають при неврозі нав'язливих станів, психастенічній психопатії, ураженні судин головною мозку, церебротравматичних розладах, шизофренії.

 
<<   ЗМІСТ   >>