Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗЛАДИ ІНТЕЛЕКТУ

Термін “інтелект” походить від латинського інтелект, що означає “розум”. Це здатність людини до використання операцій мислення (аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, узагальнення, конкретизації), вміння застосовувати набуті знання та досвід у прикінчиш діяльності, проникати в сутність речей і явиш навколишнього світу, виділяти основну ланку в складному ланцюзі причинно-наслідкових зв'язків і нагромаджувати нові знання та досвід.

Порушення інтелектуальної діяльності при психічних захворюваннях досить різноманітні. Стани, за яких спостерігаючи, недостатність інтелекту, називають недоумством. Воно може бути набутим (деменція) і природженим (олігофренія).

Деменцій — це набуте недоумство, втрата колишнього інтелекту внаслідок психічних захворювань. Вона характеризується стійким зниженням пізнавальної діяльності людини, прогредієнтним перебігом, порушенням поведінки та збідненням морально-етичного ядра особистості. Розрізняють лакунарну, тотальну, концентричну та транзиторну деменцію.

Лакунарна деменція (парціальна, вогнищева) виявляється частковими дефектами інтелекту внаслідок зниження пам'яті. Людина стає малоздатною до операцій мислення. У разі лакунарної деменції відбувається обмеження асоціативних зв'язків, що призводить до недостатньої кмітливості. При цьому спостерігають емоційну нестійкість, зниження працездатності, але збереження певною мірою професійних навичок. На початку розвитку лакунарної деменції особистість хворого та критичне ставлення його до власного психічного стану збережені. Зазначений вид деменції спостерігають при вогнищевих захворюваннях головного мозку (судинні захворювання, ЧМТ, сифілітичні ураження головного мозку тощо).

Тотальна деменція (глобальна, наретична, дифузна) полягає в зниженні всіх форм пізнавальної діяльності. Хворий поступово втрачає здатність користуватися операціями мислення, критично оцінювати свій стан, вчинки, а також навколишній світ. Відбуваються загальне (глобальне) зниження розумової діяльності із розпадом ядра особистості, глибоке порушення пам'яті на поточні та минулі події. Нерідко спостерігають ейфорію. Такі хворі не здатні до цілеспрямованої діяльності, потребують догляду та спостереження. Тотальна деменція розвивається при старечому недоумстві, прогресивному паралічі, хворобах Альцгеймера, Піка та ін.

Концентрична (епілептична) деменція характеризується поступовою психічною деградацією особистості з втратою гнучкості мислення через зниження здатності до користування операціями мислення. Спостерігають в'язкість, тугорухомість та застрягання думок. Хворий не може перейти від однієї теми розмови до іншої, стає надто прискіпливим, дріб'язковим, егоїстичним. Увага зосереджена на власних потребах, переважно біологічних, що сприяє розвитку крайнього егоцентризму. Настрій у таких хворих знижений, вони бувають дратівливими, злопам'ятними, скаржаться, буцімто їх ображають інші хворі, а медичний персонал неуважний тощо. За прогресування недуги концентричне недоумство поглиблюється. Тоді хворі стають безпорадними, апатичними, їхні інтереси звужуються до задоволення лише власних інстинктів. Концентричне недоумство спостерігають при епілепсії.

Транзиторна (шизофренічна) деменція характеризується слабкістю пізнавальних процесів, поступовим розвитком і схильністю до прогресування. Хворий не здатний користуватися операціями мислення не через порушення пам'яті або втрату знань та умінь, а внаслідок дезінтеграції (дисоціації) психічних процесів. Такий тип недоумства розвивається на тлі зниженого енергетичного потенціалу. Попри достатній рівень формальних знань діяльність хворих є непродуктивною, і тому вони соціально дезадаптовані. Інколи такі пацієнти можуть здивувати влучним, дотепним зауваженням тощо. Завдяки відповідному лікуванню стан хворих поліпшується, але після чергового загострення відбувається прогресування хвороби. Транзиторну деменцію спостерігають при шизофренії.

Олігофренія (природжене недоумство, недорозвинення інтелекту) — це збірна група різних за етіологією, патогенезом і клінічним проявом непрогредіентних патологічних станів. Загальною їх ознакою є наявність природженого або набутого в ранньому дитинстві загального та психічного недорозвинення з переважанням інтелектуальної недостатності.

Загальні ознаки олігофренії:

  • 1. Психопатологічна структура недоумства з тотальністю психічного недорозвитку та переважанням слабкості абстрактного мислення.
  • 2. Непрогредієнтність інтелектуальної недостатності.
  • 3. Сповільнений темп психічного розвитку індивідуума.

За ступенем психічного недорозвинення та клінічної картини недоумства виділяють такі форми олігофренії: дебільність, імбецильність, ідіотія.

Дебільність (від лат. debils— слабкий, немічний) є легким ступенем психічного недорозвинення. Такі хворі не здатні абстрактно мислити, робити узагальнення, утворювати складні поняття. У них переважає конкретно-описовий тип мислення. Ситуацію в цілому через неточне сприйняття, нестійку увагу вони не розуміють. Не можуть засвоїти програму загальноосвітньої школи, особливо з математики. Часто таких дітей залишають на другий рік. Значно легше дітям з дебільністю дається навчання в допоміжній спеціальній школі. Зі складною роботою вони не справляються, потребують допомоги з боку старших, легко піддаються навіюванню, через що потрапляють під чужий вплив. Інтелектуальний коефіцієнт (19) таких хворих становить 70—50.

Імбецильність (від лат. ітbесіlт — незначний, такий, що потребує опори) — середній ступінь затримки психічного розвитку. У хворих з імбецильністю пізнавальна функція порушена більшою мірою, ніж при дебільності. Вони не можуть формувати поняття, абстрактно мислити, але розуміють просту мову та мають невеликий запас слів. Розмовляють дуже короткими реченнями (іменник, прикметник, дієслово), засвоюють новий матеріал лише на рівні конкретних уявлень. До повноцінного самостійного мислення такі хворі не здатні через неможливість узагальнювати, тому адаптація можлива лише в звичних умовах. Чужі мовлення, міміку, жести хворі розуміють у межах повсякденного життя. Оволодівають навичками із самообслуговування (одягання, елементарна охайність тощо). Потребують спостереження. Інтереси таких хворих досить примітивні та стосуються винятково задоволення фізіологічних потреб. Поведінка їхня залежить від афективного стану та сили потягів. 19 становить 49—20.

Ідіотія (від грец. іdеоtеіа — невігластво, своєрідність) — найтяжчий ступінь природженого недоумства, що характеризується нездатністю до пізнавальної діяльності.

У таких осіб різко обмежене сприйняття, вони не можуть мислити та говорити (вимовляють лише окремі звуки), не розуміють інших людей, не впізнають навіть близьких родичів, не розрізняють їстівне та неїстівне. Вираз обличчя у таких хворих тупий. Вони пізно починають ходити, інколи пересуваються поповзом. Не набувають навичок щодо самообслуговування, неохайні. Інколи у хворих на ідіотію спостерігають афекти гніву (кусаються, плюються). Нерідко у них виявляють природжені фізичні вади. ^ — до 20.

Для виявлення розумової відсталості, особливо легкого та помірного ступенів, потрібно крім опису клінічної картини застосовувати шкільний, соціальний та психометричний критерії.

Шкільний критерій. Діти із легким ступенем розумової відсталості можуть навчатися в школі або відстають від ровесників на два роки до дев'ятирічного віку і на три — після.

Соціальний критерій. Оцінюють можливість таких хворих до самостійного існування. Особи з легким ступенем розумової відсталості можуть працювати самостійно, помірним — виконувати нескладну роботу під контролем інших, тяжким — потребують спостереження та опіки.

Психометричний критерій. Визначають 19 за допомогою патопсихологічних тестів (метод Векслера).

 
<<   ЗМІСТ   >>