Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Поведінкова (біхевіоральна, умовно-рефлекторна) терапія

Поведінкову психотерапію визначають як систему використання принципів навчання й утворення умовних рефлексів для аналізу та лікування розладів поведінки. Нині під час проведення поведінкової терапії більше акцент роблять на клінічних даних, а не на гіпотетичних нервових процесах, як це передбачено теорією.

Перший крок біхевіоральної терапії полягає в поведінковому аналізі:

  • 1) точне об'єктивне описання розладів поведінки;
  • 2) ідентифікація відповідних зовнішніх чинників, які передують зазначеним розладам.

Розрізняють такі форми поведінкової психотерапії:

  • 1) спрямовані на згасання дезадаптивної поведінки та підкріплення бажаної;
  • 2) систематичної десенсибілізації неадекватних реакцій завдяки моделюванню фобічної ситуації;
  • 3) поєднання небажаної поведінки з покаранням;
  • 4) ремотивації (відновлення мотивації) через демонстрацію ефективності поведінки, що була загальмована.

У разі поведінкової психотерапії, спрямованої на пригнічення дезадаптивних дій, використовують відсутність підкріплення, а не критику або покарання за таку поведінку. Одночасно з усуненням чинників, які підкріплюють небажані вчинки, зміцнюють позитивну поведінку. Наприклад, заїкання в дитини може посилитися внаслідок надмірної уваги батьків, які на плавне мовлення не звертали уваги. Якщо вони добре реагуватимуть на плавне мовлення й одночасно ігноруватимуть заїкання, останнє зникатиме.

Проведення психотерапії передбачає постійне використання ефектів гасіння та позитивного підкріплення. Добре відомою є техніка “політика жетонів” (token economy), яку можна використовувати для модифікації поведінки пацієнтів закритих психіатричних відділень.

Умовне підкріплення (жетон) дають пацієнтові за певну поведінку. Хворі можуть накопичувати жетони, обмінювати їх на різноманітні винагороди або привілеї. Якщо початковий рівень функціонування хворого низький (як у разі розумової відсталості), важливо, щоб підкріплювали кожну правильну відповідь і робили це за допомогою конкретної речі (печиво, цукерка). Для тих осіб, у яких рівень функціонування високий, часом досить демонстрації таблиці з балами, набраними за хорошу поведінку.

Систематичну десенсибілізацію як метод подолання невротичної тривоги та реакцій страху було впроваджено J. Wolpe. На його думку, метод працює завдяки реципрокному гальмуванню: “...якщо несумісна з тривогою відповідь може з'явитися за наявності стимулу, що провокує тривогу, без повного або часткового пригнічення тривожної відповіді, зв'язок між цим стимулом і тривогою слабнутиме” (J. Wolpe, 1958).

Систематичну десенсибілізацію проводять у кілька етапів:

  • — пацієнта навчають техніці глибого розслаблення м'язів;
  • — складають список ситуацій, які провокують тривогу, починаючи з того часу, коли її ще не було. Згодом переходять до ситуацій, пов'язаних з найвищим рівнем тривоги;
  • — терапевт допомагає пацієнтові максимально яскраво уявити той стан, що спричинює тривогу, починаючи з найменш тривожних ситуацій і просуваючись до таких, які провокують найбільшу тривогу. З іншого боку, він допомагає хворому досягти максимальної релаксації;
  • — з досягненням прогресу в лікуванні лікар радить пацієнтові реально стикатися із ситуаціями, які були предметом психотерапевтичних сеансів.

Умовно-рефлекторна (адверсивна) терапія спрямована на лікування хронічного алкоголізму. Усі варіанти методики передбачають поєднання вживання алкоголю та блювотних засобів. “Караючи” за вживання алкогольних напоїв, індукують мотиваційний конфлікт між бажанням випити та страхом, пов'язаним із вкрай неприємними наслідками цього. З іншого боку, за такої форми лікування бажання вживати спиртне пригнічується тимчасово, хворий потребує повторної терапії, оскільки умовний рефлекс без підкріплення швидко згасає.

Здійснюють спроби умовно-рефлекторної терапії сексуальних збочень. Методики передбачають комбінацію адверсивних стимулів зі збоченою поведінкою й одночасне позитивне підкріплення соціально прийнятних сексуальних стереотипів. Подібну техніку використовують на Заході для спроби змінити антисоціальну поведінку злочинців. Проте їх застосування зумовлює протест громадськості, бо індивід має право відмовитися від лікування та самому визначити свою долю.

Психотерапевтичні техніки ремотивації використовують психотерапевти різних шкіл. Найвідоміший підхід полягає в проведенні групової терапії для стимуляції спілкування й інтересів пацієнтів із хронічним перебігом хвороби.

Є різні думки щодо ефективності та перспектив розвитку поведінкової психотерапії. Вона ґрунтується на наукових принципах, але її застосування обмежується складнощами поведінки та міжлюдських стосунків. З іншого боку, знання методик поведінкової терапії не означає, що потрібно обмежуватися рамками цього підходу.

 
<<   ЗМІСТ   >>