Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Сімейна психотерапія

Психотерапія, що охоплює під час однієї психотерапевтичної сесії понад одного члена сім'ї, відома як сімейна. Вона грунтується на припущенні, що родина є структурною одиницею, в якій розвиваються психологічні порушення, отже, на неї потрібно спрямувати психотерапевтичний вплив. Тривалий час концепція сімейної психотерапії існувала лише в межах дитячої та підліткової психіатрії, де індивідуальну психотерапію традиційно поєднували з допомогою сім'ї (консультування або психотерапія одного або обох батьків).

Сімейні психотерапевти проводять психотерапевтичні сесії з кількома членами родини. До складу сімейних груп можуть входити чоловік і жінка, батьки і діти, а інколи — й представники трьох поколінь. Хоча сімейна психотерапія використовує певні прийоми групової терапії, її не можна розглядати як різновид останньої. Кожна сім'я — своєрідна субкудкгура зі специфічним розподілом ролей і унікальною родинною міфологією. У багатьох сім'ях важливою функцією сімейного міфу є заперечення існування конфліктів між їхніми членами. Спостерігаючи за інтеракціями, сімейний психотерапевт виявляє чинники, що призвели до дезадаптації в одного або кількох членів родини, інтерпретує їх, надає підтримку, конфронтує або наказує. Психотерапевтичний прогрес у функціонуванні одного члена сім'ї впливає на динаміку стосунків у всій родині та модифікує поведінку всіх її представників.

Гіпнотерапія

Застосування лише гіпнозу рідко розцінюють як достатню, адекватну психотерапію. Разом із тим, гіпноз збільшує чутливість пацієнта до навіювання (що можна використовувати в підтримувальній психотерапії), зменшує витіснення (що бажано під час проведення реконструктивної психотерапії). Прикладом гіпнотичного навіювання є усунення невротичних симптомів, які призводять до інвалідності. Найчутливішими до сугестії є функціональні розлади: тик, параліч, амнезія, різноманітні порушення чутливості, нав'язливість, порушення сну, шкідливі звички.

Під час реконструктивної психотерапії гіпноз можна використовувати для подолання опору. Інколи лише введення в гіпнотичний стан хворого є достатнім для того, щоб витіснені думки стали усвідомленими. Низка спеціальних технік, що їх застосовують у стані трансу (таких як вільні асоціації, драматизація з реагуванням, автоматизоване письмо та малювання, контрольована регресія), можуть допомогти пацієнтові досягнути інсайту. Однак не всі можуть бути загіпнотизовані до належної глибини. Отриманий за допомогою гіпнозу матеріал інколи буває фантазією, а не справжнім спогадом, який потрібно інтегрувати в свідомий досвід пацієнта. Деякі хворі гіпноз сприймають за магію. Це зменшує мотивацію до інших форм психотерапевтичної роботи або ж сприймається хворим як загроза.

Клієнт-центрована терапія

Цю форму недирективної психотерапії розроблено американським психологом Карлом Роджерсом, який вважав, що для прогресу лікування достатньо, аби психотерапевту були притаманні:

  • — конгруентність, яка передбачає усвідомлення власної особистості та досвіду;
  • — безумовно добре ставлення до пацієнта;
  • — чуттєво точне емпатичне розуміння хворого.

Психотерапевт під час клієнт-центрованої терапії намагається не встановлювати діагноз, уникає категорично висловлювати власні думки та погляди, щоб не внести елемент щонайменшої нерівності у взаємини з пацієнтом. Зусилля психотерапевта спрямовані на допомогу хворому в досягненні автентичності в стосунках з іншими людьми та максимальної відкритості для досвіду. Психотерапевтична техніка включає: відображення виражених пацієнтом емоцій, перефразування важливих висловлювань, прояснення свідомого досвіду. Психотерапевт уникає прийомів, які можуть зашкодити пацієнтові, тобто інтерпретацій, конфронтацій, зусилля подолати опір.

Клієнт-центрована терапія завдяки демократизму значно популярніша й ефективна при неглибоких розладах.

Критики цієї форми психотерапії наголошують, що безумовно позитивне ставлення до певних аспектів поведінки пацієнта може бути неможливим, а зміст стосунків і психотерапії мають значно відрізнятися — залежно від того, є пацієнт невротиком, психотичною чи антисоціальною особою.

 
<<   ЗМІСТ   >>