Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Діагностика

Отже, для шизофренії характерна велика кількість клінічних проявів. З цієї причини її діагностика, особливо в ранніх стадіях розвитку, ускладнена. Діагноз шизофренії ґрунтується на виявленні процесуального формування специфічної негативної симптоматики та своєрідного дефекту особистості. Захворюванню властиві збіднення емоційної сфери, наявність описаних вище розладів мислення і сприйняття, порушення стосунків з людьми, які оточують хворого. Основною метою діагностики є чітке клінічне обґрунтування діагнозу, що дає змогу запобігти небезпечним діям хворого та формуванню дефектних змін.

Диференціальну діагностику потрібно проводити переважно з екзогенними й афективними психозами, а також з невротичними розладами та психопатіями (розладами особистості).

На відміну від шизофренії початок екзогенних психозів пов'язаний з такими зовнішніми несприятливими впливами, як інтоксикації, інфекції, різноманітні випромінювання тощо. При цьому в клінічній картині переважають галюцинації (найчастіше зорові), нерідко на тлі потьмареної свідомості. Дефектні зміни особистості формуються за так званим органічним типом.

Для афективних психозів характерні фазовий тип перебігу і відсутність помітного дефекту особистості, а також динамічного наростання початкових симптомів. При шизофренії напади афективних розладів з розвитком хвороби можуть трансформуватися в афективно-параноїдні, кататонічно-онейроїдні тощо.

При неврозах і психопатіях помітні психопатологічні прояви з'являються одразу після внутрішньо- та міжособистісних конфліктів. У пацієнта збережено критичне ставлення до власних хворобливих переживань. Характерна така динаміка неврозу: невротичні реакції — стійкий невротичний стан — невротичний розвиток.

При шизофренії в око впадають некритичність (чи формальна критика), а також шизофренічний тип зміни особистості.

Лікування

Традиційно лікування шизофренії передбачає проведення основного та підтримувального курсів із застосуванням біологічної терапії (психофармакологічні, електро- судомні та інші шокові методи), психотерапії, загальнозміцнювальних і заходів соціальної адаптації хворих.

Основний курс спрямований на купірування гострих психічних розладів. Найчастіше його проводять у стаціонарних умовах, рідше — в денних стаціонарах, інколи — амбулаторно. Підтримувальну терапію призначають для закріплення та розвинення досягнутих під час основного курсу лікування позитивних змін, а також запобігання рецидивам хвороби та її ускладненням.

Біологічна терапія переважно полягає у призначенні психотропних та інших лікарських засобів з урахуванням провідного патологічного синдрому (клінічної форми хвороби), стадії шизофренічного процесу, особливостей його перебігу та загального стану здоров'я хворого.

За параноїдної форми шизофренії, проявами якої, окрім основної (негативної) симптоматики, є галюцинаторні та маячні стани, використовують такі антипсихотичні препарати, як трифтазин (стелазин), галоперидол (сенорм), еглоніл (сульпірид). У разі недостатньої їх ефективності призначають клопіксол, флюанксол, рисперидон (рисполепт), зипрексу, клозапін, амісульприд, кветирон. Якщо переважають відхилення з боку ефекторно-рухової сфери, ефективніші аміназин (хлорпромазин) і тизерцин (левомепромазин). Показана також комбінація аміназину з трифтазином або галоперидолом. Коли параноїд супроводжується депресивним синдромом, у лікувальний комплекс включають антидепресанти — амітриптилін (амізол, новотриптин, елівел), золофт, піразидол (пірліндол), ципраміл, прозак та ін., або призначають нейролептичні препарати із антидепресивною дією (трифтазин, хлорпротиксен, сульпірид). У разі нашарування тривожно-депресивного настрою з іпохондричними переживаннями можна рекомендувати мелерил (сонапакс). За хронічного перебігу шизофренії ефективні лепонекс (азалентин, клозапін), зипрекса, рисперидон, амісульприд (соліан), кветіапін (кветирон), які не спричинюють тяжких ускладнень з боку екстрапірамідної системи. У разі затяжного галюцинаторно-параноїдного синдрому з психомоторною загальмованістю показаний трифтазин, флюанксол. А в разі переходу цієї симптоматики в хронічну форму доцільною є комбінована нейролептична терапія: рисперидон — трифтазин та ін. Потрібно акцентувати увагу на тому, що за використання великих доз зазначених вище препаратів обов'язковим є призначення так званих коректорів (паркопан, циклодол та ін.) для недопущення розвитку нейролептичного синдрому. За особливої чутливості до нейролептичних препаратів і схильності до виникнення екстрапірамідних розладів використовують лепонекс (клозапін). У разі застосування атипових антипсихотичних засобів (зипрекса, рисперидон, соліан, кветирон) призначення коректорів практично не потрібно, оскільки ці препарати майже не зумовлюють нейролептичного синдрому. У комплексі основного курсу доцільними й ефективними є антипсихотики пролонгованої дії: клопіксол-депо, флюанксол-депо, модитен-депо, галоперидол-деканоат. їх уводять один-два рази на місяць.

За простої форми шизофренії найефективнішими є активізувальні нейролептики: трифтазин, флюанксол, рисперидон у невеликих дозах.

При малопрогредієнтному (з в'ялим перебігом) шизофренічному процесі, коли переважають нав'язливі стани, призначають транквілізатори: сибазон (діазепам), феназепам, гідазепам, малі дози нейролептиків: галоперидол, стелазин. У разі появи систематизованих нав'язливих ідей доцільно призначати пролонговані нейролептичні засоби: модитен-депо, флюанксол-депо, клопіксол-депо та ін. При астеноіпо- хондричних переживаннях та істериформній симптоматиці використовують зазначені транквілізатори або нейролептичні засоби у малих дозах, їхні комбінації з антидепресантами: трифтазин—амітриптилін та ін. За наростання ознак шизоїдизації та інших психопатоподібних порушень призначають зипрексу, рисперидон, модитен (ліоген), трифтазин, галоперидол.

Хворим на гебефренічну шизофренію призначають галоперидол, клопіксол, зипрексу. Кататонічне збудження купірують аміназином, галоперидолом, зипрексою. При онейроїдній кататонії уводять аміназин, зипрексу. За переважання деперсоналізації призначають нейролептичні засоби й антидепресанти.

Лікування хворих із гіпертоксичною (фебрильною) шизофренією бажано проводити в палаті інтенсивної терапії або реанімаційному відділенні психіатричної лікарні з призначенням аміназину, зипрекси. Рекомендують електросудомну терапію. За тривалої гіпертермії призначають ін'єкції амідопірину або інших антипіретичних препаратів, регіональну гіпотермію (лід на судинні сплетення). У разі загрози набряку мозку вводять еуфілін, лазикс, сечовину, краплинно-літичну суміш (ізотонічний розчин натрію хлориду — 500 мл, новокаїн 0,5 % — 50 мл, димедрол 1 % — 2 мл, аскорбінова кислота 5 %— 10 мл), маніт, преднізолон або дексаметазон внутрішньовенно краплинно тощо.

Особливістю терапії хворих на шизофренію є раннє включення в схему лікування атипових антипсихотиків (клозапін, рисперидон, зипрекса, соліан, кветирон) завдяки їхньому можливому впливу на негативні симптоми та явища нейрокогнітивного дефіциту.

 
<<   ЗМІСТ   >>