Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Прогноз

За повідомленнями Г. Каплана, Б. Седока (1996), майже третина хворих на шизофренію в цілому веде нормальний соціально компенсований спосіб життя, не помічаючи проявів недуги. Ще третина таких пацієнтів упродовж життя зазначає психопатологічні вияви, але при цьому зберігає здатність до досить нормального існування в суспільстві. І лише третина недужих через виражені психічні розлади потребує частої госпіталізації. До того ж майже 10 % таких хворих тривалий час перебувають у лікувальних закладах психіатричного профілю.

Профілактика

Первинна профілактика полягає в запобіганні різноманітним негативним фізичним і хімічним, зокрема екологічним, впливам на геном майбутніх поколінь. Інформування хворих на шизофренію про підвищений ризик щодо виникнення цієї недуги у їхніх нащадків.

Вторинна профілактика — тривала підтримувальна фармако- та психотерапія, в подальшому — протирецидивна терапія (найчастіше навесні та восени). Запобігання психічному та фізичному перенавантажснню, дії психотравмівних, інтоксикаційних, інфекційних та інших чинників, які сприяють рецидивам хвороби.

Третинна профілактика — інтенсивні лікувальні та реабілітаційні заходи, спрямовані на запобігання прогресуванню психічного дефекту, соціальній дезадаптації, іншим ускладненням недуги.

Експертиза

Медико-соціальну експертизу проводять для встановлення рівня соціального функціонування хворого на підставі наявного комплексу клініко-психологічних і соціальних показників. У разі вираженого психічного дефекту або тривалого психотичного стану, що не піддасться лікуванню, встановлюють відповідну групу інвалідності. Розробляють план заходів щодо всебічної реабілітації та реадаптації.

Військова експертиза. За будь-якого перебігу шизофренії хворого визнають непридатним до військової служби і знімають з військового обліку.

Судово-психіатрична експертиза. У разі скоєння дії, що карається законом, хворих, які перебувають у психотичному стані, чи в період неповної або часткової ремісії визнають неосудними. Якщо скоєно тяжкий злочин і є небезпека його повторення, в судовому порядку призначають примусове лікування. У період повної ремісії хворого визнають осудним. Підставою для визнання пацієнта недієздатним і призначення опіки є нездатність його усвідомлювати власні дії за наявності тривалого та чітко вираженого психотичного стану або внаслідок тяжкого шизофренічного дефекту.

Особливості перебігу та лікування шизофренії у дітей і підлітків

Початок історії розвитку вчення про дитячу шизофренію пов'язаний з випадками захворювання, описаними Г. Геллером як дитяче недоумство. Хвороба може уражувати дітей віком від 3 до 5 років. Причому більшість авторів зараховують її до шизофренії, але деякі клінічні вияви вважають наслідком енцефаліту, що має такий своєрідний перебіг, або станом, який належить до церебральних псевдодегенерацій (спадково зумовлених).

У разі початку шизофренії в періоди значних біологічних змін, найважливішими з яких є дитячий і підлітковий, віковий фактор значно впливає на клінічні особливості захворювання та його перебіг.

У ранньому дитячому віці основу клінічної картини становлять дефіцитарні порушення з проявами затримки та викривлення психічного розвитку, олігофреноподібні стани. Типові шизофренічні розлади в дитячому віці вирізняються фрагментарністю, рудиментарністю, незрілістю психопатологічних феноменів і мають певне вікове забарвлення.

Для шизофренії, що починається в підлітковому віці, характерними є наявність у клінічній картині феноменів, які притаманні дорослим, з віковим забарвленням, синдромів, що розвиваються лише в пубертатному віці (гебоїдний, дисморфофобічний, дисморфоманічний), а також домінування порушень поведінки, особистісних розладів, зокрема в ініціальному періоді. У дебюті захворювання у підлітків частіше виявляють такі синдроми: гебоїдний, обсесивно-фобічний, шизоїдизації, що наростає, астеноа- нергічний.

У дітей і підлітків спостерігають безперервний (злоякісний, параноїдний, із млявим перебігом), нападоподібно-прогредієнтний, рекурентний типи перебігу шизофренії. У дитячому віці найчастіше зазначають безперервний перебіг захворювання, тоді як у підлітків переважно розвивається нападоподібно-прогредієнтна шизофренія.

Для злоякісних форм характерним є поступовий розвиток шизофренії в ранньому дитячому віці, коли на тлі відчуження, що наростає, зниження цікавості, підвищення дратівливості, упертості формуються неврозоподібні порушення (різноманітні немотивовані страхи, які мають тенденцію до генералізації). З часом картину хвороби доповнюють стерті афективні розлади (гіпоманіакальні, субдепресивні) з формуванням депресивно-іпохондричних, маніоформно-гебефренних синдромів з кататонічними (ехолалія, ехопраксія, імпульсивність, стереотипії) та галюцинаторними і параноїдними включеннями. У дітей, хворих на шизофренію, зазначають швидке прогресуюче зростання вираженості дефіцитарних порушень (аутизація, пасивність, емоційне нівелірування, втрата навичок ігрової діяльності та її стереотипізація) з відставанням в інтелектуальному розвитку і формуванням олігофреноподібного типу дефекту, який супроводжується регресом мовлення і форм поведінки. Перебіг цієї форми шизофренії характеризується значним прогресуванням.

Параноїдна безперервна шизофренія розвивається поступово, частіше у препубертатному віці і має схожість з проявами цієї форми захворювання у дорослих. На початку хвороби на тлі загострення преморбідних рис особистості у хворих розгортаються маячноподібні фантазії, які надалі трансформуються в параноїдний синдром, що в дитячому віці позначений психічною незрілістю. При цьому маячні ідеї відображають дитячі інтереси, незначний життєвий досвід дитини, маячення відношення спрямоване на батьків і має казково-фантастичний зміст. У підлітків параноїд більш оформлений і за змістом може мати характер ідей відношення, впливу, переслідування, отруєння, величі, як у дорослих, та містити пубертатні переживання: дисморфофобічні, дисморфоманічні, нервової анорексії. Галюцинаторні феномени зазвичай фрагментарні, вигадливі, фантастичні та не домінують у клінічній картині. Негативні порушення поглиблюються з прогресуванням захворювання, але явища дефекту менш виражені, ніж при злоякісній шизофренії.

Млявоподібний перебіг шизофренії характеризується наявністю неврозоподібних і психопатоподібних синдромів на тлі поступового формування дефіцитарних порушень. У частини хворих зазначений тип перебігу з часом набуває прогредієнтності та трансформується в параноїдний варіант захворювання.

Нападоподібно-прогредієнтна шизофренія у дітей і підлітків може мати різний ступінь прогредієнтності, який залежить від якості ремісій. Напади мають чітко окреслений характер, розвиваються гостро та перебігають з явищами психомоторного збудження, немотивованими страхами, зміст яких залежить від віку дитини, порушеннями сну, афективно-параноїдними розладами. Наявність кататонічних розладів у дітей свідчить про тяжкість стану та несприятливий прогноз. У підлітків шизофренічні напади можуть мати характер онейроїдної кататонії. Зазвичай із часом вони стають тривалішими, перебіг хвороби наближається до безперервного.

Рекурентна шизофренія у дітей розвивається рідко. Частіше захворювання маніфестує в підлітковому віці гострими поліморфними психотичними розладами зі збудженням, афективно-параноїдними синдромами, порушеннями свідомості: на висоті нападу у вигляді онейроїдного потьмарення свідомості або станів сплутаності. В окремих випадках розвиваються фебрильні напади, які супроводжуються вираженою інтоксикацією, підвищенням температури тіла, кататонічними розладами, що становить загрозу життю хворого. Напади при рекурентній шизофренії у підлітків зазвичай перебігають з переважанням афективно-параноїдних або онейроїдно-кататонічних розладів. Подальший перебіг захворювання залежить від типу нападів, і часто після кількох перенесених онейроїдно-кататонічних нападів наближається до нападоподібно-прогредієнтного з формуванням дефіцитарних порушень шизофренічного типу.

Лікування шизофренії у дітей, як і у дорослих, має бути комплексним і включати психофармакотерапію і комплекс реабілітаційних заходів. Вибір засобів психофар- макотерапії здійснюють з урахуванням типу психічних розладів та віку пацієнта. Дози препаратів підбирають індивідуально, з орієнтиром на мінімально достатні, що не мають перевищувати 1/3—1/4 від терапевтичної для дорослих у разі лікування дітей, і 1/2 дози — підлітків. Застосовують такі нейролептики, як аміназин, тизерцин, тіоридазин, трифтазин, галоперидол, хлорпротиксен, клозапін. Для підтримувальної терапії призначають модитен-депо, галоперидол-депо. Незважаючи на те що в практиці лікування дорослих, хворих на шизофренію, останнім часом перевагу віддають атиповим антипсихотичним засобам нового покоління (рисперидон, зипрекса, соліан, кветирон та ін.), у дітей призначення таких препаратів вкрай обмежено, оскільки їхню безпечність у педіатричній практиці ще не визначено. З урахуванням клінічної картини розладу в схему терапії можуть бути включені антидепресанти у вікових дозах: з 3 років — амітриптилін, іміпрамін, кломіпрамін, мапротилін, з 6—8 — золофт, прозак. За потреби призначення транквілізаторів перевагу віддають сибазону та феназепаму у вікових дозах.

Незважаючи на загальні рекомендації, психофармакотерапевтичні засоби в лікуванні шизофренії в дітей і підлітків потрібно застосувувати обережно, враховуючи ризик ускладнень, які в зазначеному віці розвиваються частіше і перебігають тяжче, особливо за наявності у хворого органічного ураження головного мозку.

 
<<   ЗМІСТ   >>