Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ. НЕЙРОСИФІЛІС. ТРАНСМІСИВНІ (ПРІОНОВІ) СПОНГІОФОРМНІ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ЗАГАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

Розлади психіки при інфекційних захворюваннях відомі здавна. Ще в працях античних лікарів містяться згадки про психотичні розлади у хворих в гарячковому стані.

Етіологія та патогенез

Науковий підхід до вивчення порушень психіки при інфекційних захворюваннях започаткував німецький учений Е. Крепелін, який у 1881 р. запропонував розділити їх на фебрильні, що з'являються на початку захворювання, у період піку підвищення температури тіла, і постфебрильні, або астенічні. Фебрильні розлади психіки він пояснював дією інфекційного агента, а постфебрильні — наявністю астенії. З огляду на наукові досягнення в мікробіології (L. Pasteur, R. Koch) Е. Крепелін припустив, що клінічні прояви інфекційних психозів залежать лише від інфекційного чинника.

Альтернативну думку висловив K. Bonhoeffer. Ґрунтуючись на концепції A. Hoche про наявність у головному мозку певних механізмів реагування на внутрішні та зовнішні шкідливі чинники, він висунув гіпотезу про екзогенні типи реагування. K. Bonhoeffer стверджував, що розвиток інфекційних психозів пов'язаний не з інфекційним збудником, а з реакцією головного мозку. Тим самим він заперечував можливість зв'язку між інфекційними захворюваннями та специфічною клінікою інфекційних психозів.

У процесі спостереження за перебігом інфекційних хвороб під час епідемій встановлено: при інфекційних психозах виникають як загальні порушення, зумовлені реакцією головного мозку, так і специфічні, характерні для того або того інфекційного захворювання.

G. Stertz (1927) стверджував, що симптоми і синдроми, які спостерігають при екзогенних, зокрема інфекційних психозах, можна розподілити на облігатні (обов'язкові в клінічній картині хвороби) та факультативні (непостійні), що з'являються періодично. Облігатними він вважав синдроми потьмарення свідомості та деменцію як можливий наслідок тяжких форм зазначених захворювань. Факультативні прояви інфекційних психозів характеризуються афективними розладами, шизоформною симптоматикою, судомними станами. Н. Wieck (1961) розподілив екзогенні психози на функціональні, або зворотні, та такі, що сприяють розвитку психоорганічних змін, тобто дефект-синдрому. На його думку, між гострими екзогенними реакціями, що проявляються синдромами потьмарення свідомості, й органічним дефект-синдромом розташована група перехідних синдромів. До них Н. Wieck зарахував стани, що супроводжувалися змінами спонукань, афективні та шизоформні розлади, амнестичний (Корсакова) синдром. Він стверджував, що за наявністю того або того перехідного синдрому можна визначити прогноз захворювання. Найсприятливішими вважав афективні стани, а несприятливими — синдроми органічного регістру. Поява останніх свідчила про розвиток деменції.

Крім психотичних розладів інфекційного генезу можуть розвиватися психічні розлади непсихотичного характеру, передусім астенічні стани, що проявляються яку продромальний період, так і в завершальній стадії захворювання. Астенічні стани супроводжуються зміною настрою, частіше — депресією з іпохондричними переживаннями. Іпохондричність свідчить про порушення функції вегетативної нервової системи, що передують появі специфічних проявів інфекційного захворювання. Іпохондрична симптоматика може завершувати перебіг такої хвороби, коли одужання з різних причин “невигідне” для хворого. У цей період він скаржиться на погіршення фізичного стану, хоча об'єктивних ознак соматичної патології немає. Інколи інфекційні захворювання провокують (реакція пуску, за А. Кемпинські, 1975) розвиток непсихотичних проявів за невротичним типом.

Досі не з'ясовано, що сприяє розвитку інфекційних психозів і чому часто їхні клінічна картина та перебіг не відрізняються, хоча причиною є різні інфекційні захворювання. Разом з тим можна говорити про специфічну симптоматику при різних нейроінфекціях.

Вважають, що гарячкові стани, органічні зміни в мозку, спричинені інфекційним процесом, зумовлюють особливу схильність нервової системи відповідним чином реагувати на інфекційний агент.

Розвиток, клінічна картина, перебіг інфекційних психозів залежать від взаємодії між макро- і мікроорганізмом, станом реактивності організму, з одного боку, і вірулентністю інфекційного агента — з іншого.

І.Ф. Случевський (1957) виділяє чотири типи перебігу інфекційних психозів.

Перший тип — інфекційний психоз розвивається за достатньої реактивності організму. У цьому разі хвороба починається гостро, бурхливо, частіше із симптоматикою деліріозного, або аментивного, синдрому.

Другий тип — інфекційний агент діє на організм з ослабленою реактивністю, що не сприяє мобілізації захисних сил, тому психоз набуває затяжного характеру. Захворювання триває кілька місяців.

Третій тип — імунореактивні сили поступово ослаблюються, і в нервових клітинах відбуваються дегенеративні зміни, що сприяють розвитку стійкого органічного дефекту.

Четвертий тип перебігу інфекційного психозу пов'язаний із запальним процесом у головному мозку — розвитком енцефаліту. У цьому разі хворий або одужує, або з'являються стійкі та резидуальні психопатологічні неврологічні симптоми.

Отож концепція К. Вопйое щодо екзогенного типу реагування та пов'язані з нею уявлення про відсутність специфічних ознак психозів, причиною яких є інфекційні захворювання, залишається основною в розумінні цієї психічної патології. Більшість авторів застосовують етіологічний принцип класифікації інфекційних психозів, бо він свідчить про зв'язок інфекційного процесу та психотичних розладів. Такий принцип допомагає розпізнати хворобу і сприяє проведенню адекватного комплексного лікування.

Інфекційному психозу передують різні стани: ослаблення захисних сил організму, перевтома, негативні переживання, переохолодження, інтоксикації, соматичні захворювання неінфекційного походження тощо.

Для інфекційних психозів характерні загальні особливості, які не залежать від етіологічного чинника, а саме:

  • 1) гострий початок психозу;
  • 2) наявність проявів інфекційного захворювання, що зумовило психопатологічні розлади;
  • 3) соматичні ознаки інфекційного захворювання;
  • 4) наявність аментивності (недоосмислення) в клініці психопатологічного синдрому;
  • 5) наявність у клінічній картині інфекційного психозу фізичної та психічної астенії (навіть після усунення симптомів психозу).
 
<<   ЗМІСТ   >>