Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Пияцтво

Пияцтво — вживання алкоголю поза межами соціально прийнятних норм щодо частоти та дози вживання алкоголю для кожної групи населення (чоловіки, жінки, молодь) або соціального прошарку (робітники, військові, інтелігенція). Звісно, вони дуже відрізняються залежно від місцевих умов. Так, соціально прийнятне вживання алкоголю у країнах з розвиненим виноробством (Грузія, Молдова, Франція, Італія) в інших регіонах може бути розцінене як понаднормове. Те саме стосується і соціально-групових норм.

На відміну від алкоголізму при пияцтві ще немає залежності. Спостерігають значні коливання кількості вжитого алкоголю, досить тривалі періоди тверезості за зміни обставин.

Умовно пияцтво можна розділити на два типи. До першого типу належить пияцтво, пов'язане із перебуванням у алкогольній групі, до другого — звичне, що властиве особам з аморфною структурою особистості (“знічев'я”). Другий тип небезпечніший щодо розвитку алкогольної хвороби. За першого типу пияцтво має ситуаційно зумовлений характер. Після зміни оточення (перехід на іншу роботу, переїзд) рівень вживання алкоголю знижується.

У літературі виділяють так звані французький і скандинавський типи пияцтва. Для першого характерно вживання невеликих доз алкоголю щодня, для другого — інтенсивніша алкоголізація (один—два рази на місяць на тлі тверезості).

Інтенсивність пияцтва може збільшуватися під час психотравмівної ситуації та знижуватися після зникнення проблем.

При пияцтві можуть сформуватися деякі механізми психологічного захисту.

Стадії алкоголізму

Перша стадія алкоголізму характризується формуванням психічної залежності від алкоголю. Стає бажаною інтоксикація. Частішають алкогольні ексцеси. Поступово підвищується толерантність до алкоголю.

Усі думки хворого концентруються довкола нього. Якщо обставини не дозволяють вживати алкогольні напої, хворий відчуває роздратування, справжньої причини якого не може зрозуміти. Оскільки вживання алкоголю на цьому етапі має більш- менш соціально прийнятний характер, пацієнти вигадують будь-який привід і мотив для пиятики.

У цій стадії остаточно формується система психологічного захисту. Одним із проявів її є так звана система зароків. Вона полягає в тому, що хворий, усвідомивши залежність від алкоголю, намагається якось контролювати його вживання. Наприклад, він не п'є протягом певного часу (до 18-ї години) або до певної дії (доки не закінчить якийсь етап роботи). Такі зароки хворі часто порушують, намагаючись їх свідомо обійти (“Я обіцяв не вживати алкогольних напоїв, але пиво — не алкоголь”). Іншим проявом є “раціоналізація” пияцтва. Кожен алкогольний ексцес хворий мотивує по- різному, на кшталт: з нагоди свята, за традицією (отримав зарплатню, зустрівся з приятелями) або через обставини (змерз, боліли зуби тощо).

Алкогольні ексцеси частішають, поступово підвищується толерантність до алкоголю. З'являються тотальні амнезії та палімпсести (амнезія невеликих проміжків часу (15—30 хв), пов'язана зі збільшенням рівня алкоголю в крові). Після пиятики виникають післяінтоксикаційні стани, які поступово змінюються абстинентними, що є показником переходу до другої стадії. Ці стани вирізняються ставленням хворого до алкоголю. У післяінтоксикаційному стані не лише вживання, а і запах спирту або згадка про нього огидні (нудота та блювання), а під час абстинентного — це єдина можливість поліпшити самопочуття.

Друга стадія характеризується розвиненою фізичною залежністю від алкоголю, проявами якої є:

  • — компульсивний (нездоланний) потяг до алкоголю;
  • — абстинентний (похмільний) синдром і вторинний потяг (нездоланне бажання випити після незначної дози алкоголю);
  • — збільшення толерантності до алкоголю (може випити значно більші дози, ніж до хвороби) та втрата блювотного рефлексу.

Потяг до алкоголю загострюється і згодом стає нездоланним. Тобто, якщо у хворого виникає бажання вжити алкольний напій, воно має бути здійснене. Це може проявлятися на позасвідомому рівні за активізації алкогольного динамічного стереотипу, коли щось нагадує про випивку (ситуація, зустріч з друзями, певна їжа тощо). Відображенням цього є мімічно-смаковий симптом (симптом Завілянського): під час згадки про алкоголь хворий активізується, радіє, в нього підвищується слиновиділення.

Для посилення дії алкоголю хворі п'ють його натще та без закуски (анорексія сп'яніння) або запивають газованою водою чи пивом. Ці симптоми свідчать про злоякісний перебіг хвороби.

Абстинентний синдром з'являється наступного дня після вживання алкоголю. Першою ознакою його формування є відсутність відрази до алкоголю та нудоти наступного дня після пиятики. Потім виникає симптомокомплекс соматичних (серцебиття, нудота, потяг до блювання, тремор, головний біль та ін.), неврологічних (вегетативні розлади, парестезії, гіперестезія зорового та слухового аналізаторів) і психопатологічних (дратівливість, астенізація, пізнавально-мнестичні порушення) розладів. Дуже часто на тлі абстинентного синдрому виникає алкогольний психоз. Усі зазначені симптоми зникають після похмілля. Зазвичай спочатку для цього досить міцного чаю, кави або холодної води (неспецифічне опохмілення), потім вживають слабкоалкогольні напої, наприкінці другої стадії похмеляються горілкою. Якщо через соціальні умови неможливо похмелитися вранці, то це роблять пізніше.

Абстинентний синдром часто передує алкогольному психозу або алкогольній епілепсії. Симптоматична токсична епілепсія проявляється судомними нападами, що частіше виникають на 1-у або на 2-у добу тверезості. Інколи вони можуть поєднуватися з алкогольним психозом або виникати на висоті запою. Характерним для судомних нападів є відсутність аури.

Типовими проявами вторинного патологічного потягу до алкоголю є два симптоми: порушення ситуаційного (вживання алкоголю в будь-яких умовах) і кількісного (неможливість зупинитися після вживання невеликих доз алкоголю) контролю. Коли пиячать у компанії, це відображається в симптомі випередження тосту (вживання алкоголю у більших кількостях, ніж інші).

Характерними для другої стадії є псевдозапійний або постійний вид пияцтва, формування низки хвороб на тлі алкоголізму. Темпи деградації залежать від стилю алкоголізації. Найзлоякісніший варіант — постійна пиятика протягом місяців або років. Найчастіше спостерігають псевдозапої тривалістю 3—14 діб. Для них характерним є перехід вранішнього опохмілення в денне пияцтво. Це закінчується за трьох обставин: насичення (відсутність потягу до алкоголю), неможливості вживання через погіршення соматичного стану та соціальних обмежень (брак грошей, ізоляція та ін.). Після псевдозапою настає період тверезості.

Крім того, на цьому етапі хворий деградує як у соціальному, так і морально-етичному плані. Починає вживати напої низької якості та надто міцні, нехтує професійними та родинними обов'язками, стає брехливим, конфліктує із законом. Спостерігають порушення функції уваги та пам'яті. Інтелектуальна діяльність хворого концентрується довкола алкоголю. Мовлення зазвичай стає примітивним, із використанням ненормативної лексики. Тематично воно пов'язано із вживанням алкоголю.

Афективні реакції нестримні, непрогнозовані, полярні, за принципом “усе або нічого”. Характерна невідповідність подразника реакції. З'являється так званий чорний гумор. Для другої стадії характерна також специфічна алкогольна анозогнозія, тобто хворий певен, що зможе зупинитися будь-якої миті за власним бажанням, без лікування. У родинному житті виникають скандали та сварки, що часто призводять до численних психологічних проблем, а в багатьох випадках — і до розпаду сім'ї.

Деградація особистості та алкогольне недоумство можуть розвиватися за чотирма варіантами: аутичним, експлозивним, істеричним і гебоїдним.

Аутичний. Хворі малоконтактні або ж спілкуються лише в своєму середовищі. Зовнішні комунікації зумовлені потребою в алкоголі. Дуже часто пиячать наодинці. Самооцінка низька, не бачать інших перспектив у житті, ніж продовження алкоголізації до самої смерті.

Експлозивний. Хворі брутальні, провокують конфліктні ситуації. Часто поведінка має асоціальний характер і на початкових етапах алкогольної хвороби може бути складовою психологічного захисту: конфлікт як мотив до вживання алкоголю. Найчастіше така форма алкогольної деградації притаманна психопатам і особам з органічною патологією центральної нервової системи.

Істероїдний. Пияцтво демонструють перед усіма, хизуються ним, перебільшують дози та масштаби вживання алкоголю. Хворі можуть чіплятися до людей, які їх оточують, провокуючи конфлікти у вербальній формі або благаючи про допомогу.

Схильні в усіх власних проблемах (зокрема й в алкоголізмі) звинувачувати інших. Такий тип деградації притаманний жінкам.

Гебоїдний. Хворі намагаються виглядати веселими, життєрадісними. Спостерігають елементи дитячої поведінки. Пацієнти переконують усіх, що вони хотіли саме такого життя тощо. Мовлення багате на алкогольний жаргон. Переважає “чорний гумор” (часто щодо себе самого).

Алкогольне недоумство, що починає проявлятися в цій стадії, переважно має характер глобарного — з фіксацією на алкогольній тематиці.

Розрізняють кілька типів специфічного алкогольного недоумства: психоз Корса- кова, енцефалопатія Гайє—Верніке та Маркіафави—Біньямі—Назарі.

У другій стадії алкоголізму розвиваються численні соматоневрологічні ускладнення.

Третя стадія алкоголізму — найтяжча — формується через 8—15 років після початку зловживання алкоголем та має такі основні ознаки:

  • — нестримний компульсивний характер патологічного потягу до алкоголю;
  • — виражений фізичний потяг до алкоголю, особливо в абстинентному стані;
  • — значне зниження толерантності до алкогольних напоїв, зменшення добової кількості алкоголю на 50 % і більше порівняно з максимальною;
  • — перехід псевдозапоїв у справжні;
  • — втрата ситуаційного контролю, пияцтво набуває щоденного характеру;
  • — поява в структурі абстинентного синдрому продуктивних психічних розладів (уривчасті маячні ідеї, галюцинації та ін.);
  • — подальша деградація особистості з помітними змінами інтелектуально-мнес- тичних функцій (алкогольне недоумство) і нівелюванням індивідуальних рис особистості;
  • — періодичне виникнення алкогольних психозів;
  • — наявність тяжких незворотних уражень (цироз печінки, серцево-судинна недостатність та ін.) у внутрішніх органах і системах організму;
  • — загострення симптомів алкогольної енцефалопатії.

Синдром патологічного потягу до алкоголю у цій стадії змінюється завдяки вира- женості фізичної залежності і набуває характеру “нездоланної спраги”. Вживання будь-якої дози алкоголю провокує гостру необхідність поглиблення сп'яніння; такої мети хворий може досягати навіть шляхом протиправних дій. Втрата ситуаційного контролю проявляється готовністю до пиятики з незнайомими людьми або на самоті, часто у випадкових місцях.

Через зниження толерантності разова доза алкоголю для досягнення сп'яніння різко зменшується, хоча добова доза може залишатися високою, але згодом знижується і вона. Хворий може перейти на вживання алкогольних напоїв з нижчим вмістом алкоголю, наприклад, вин низької якості, сурогатів! Зниження толерантності пояснюють низькою активністю алкогольдегідрогенази та інших ферментів, які беруть участь у розщепленні етанолу, а також зменшенням стійкості до алкоголю центральної нервової системи унаслідок загибелі великої кількості нейронів (токсична енцефалопатія). Через порушення захисних механізмів блювання виникає навіть після вживання незначних доз алкоголю, часто це змушує хворого переходити на дробне вживання алкогольних напоїв.

Хворий уживає алкоголь, щоб позбутися відчуття загальної слабості, нездужання, у клінічній картині сп'яніння починає переважати дисфоричність з прискипливістю, дратівливістю, емоційною напруженістю аж до руйнівної агресії. Агресивні дії спрямовуються переважно на близьких людей; хворі непосидючі, агресивно активні. Засинання відбувається лише після додаткового вживання алкоголю. Іноді при сп'янінні розвивається протилежна картина зі станом оглушення, коли хворі стають млявими, пасивними, сонливими, повільно відповідають на запитання і не здатні до цілеспрямованих дій.

Алкогольна амнезія в III стадії алкоголізму стає тотальною, охоплює значний проміжок часу і настає після вживання невеликих доз алкогольних напоїв. Абстинентний синдром обтяжується, триває більше 5 днів.

Вживання алкоголю має характер справжніх запоїв, яким передує афективно насичений потужний спалах потягу. У перші дні хворий випиває максимальну кількість алкоголю, надалі через зниження толерантності дози зменшуються, на цьому тлі наростають абстинентні явища. Хворий п'є вже не задля ейфорії, а лише для послаблення тяжких соматоневрологічних і психічних розладів. Усе це супроводжується анорексією, диспептичними явищами, розладами серцево-судинної діяльності. Наприкінці запою розвивається повна інтолерантність, що зумовлює неможливість подальшого вживання алкоголю через глибоку інтоксикацію організму.

В інтелектуально-мнестичній сфері відбуваються помітні зміни в межах алкогольної деградації: хворі перестають цікавитися суспільними подіями, як правило, втрачають роботу, починають вести паразитичний спосіб життя. Алкогольна деградація може набувати трьох варіантів розвитку:

  • 1) психопатоподібний варіант — характеризується змінами в поведінці з проявами грубого цинізму, агресії, безтактності, нав'язливої відвертості, прагненням у всіх діях оточуючих бачити лише негатив;
  • 2) ейфоричний варіант — з переважанням добросердності, некритичності до свого теперішнього становища. Такі хворі легко висловлюють судження з приводу як дрібниць, так і важливих речей, включаючи суто інтимні аспекти, їх мова насичена штампами, шаблонними жартами, так званим алкогольним гумором;
  • 3) аспонтанний варіант — з домінуванням млявості, пасивності, втратою інтересів і ініціативи. Активність дещо підвищується лише в процесі добування алкоголю.

УIII стадії захворювання стають помітними органічні симптоми недоумства: зниження пам'яті, критики, загальні зміни структури особистості людини. Вирізняють два типи алкогольного недоумства:

I тип — еректильний — спочатку нагадує експлозивну форму психопатії зі збудливістю, агресивністю, гнівливими спалахами без причини на тлі нерозважливості та непоміркованості з елементами нетримання емоцій, підвищеної говірливості, специфічного гумору;

II тип — горпідний — характеризується млявістю, апатією, байдужістю, іноді ейфоричним ставленням до оточуючого.

Як наслідок відбувається нівелювання особистості хворих, згладження різких психопатичних проявів, що робить більшість із них схожими один на одного: вони є спустошеними, байдужими до оточуючого, мають інтереси, що спрямовані виключно на задоволення потреби в алкоголі.

Окрім численних легких неврологічних порушень, які виникли раніше, спостерігають вираженіші: розлади координації рухів, інсульт, тромбоз мозкових судин, мозкові судинні кризи з парезами і паралічами.

З боку соматичної сфери виявляють загальне зниження опірності організму, внаслідок чого такі хворі найчастіше помирають від різноманітних інтеркурентних захворювань.

 
<<   ЗМІСТ   >>