Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Ремісії та рецидиви при нарко- і токсикоманії

Десь через 1—1,5 міс. після виходу з абстинентного синдрому у хворих на наркоманію формується так званий псевдоабстинентний синдром (“суха ломка”), за якого значно збільшується потяг до наркотику, а соматоневрологічні симптоми нагадують абстинентний синдром у стертому вигляді. Якщо не вживати наркотики, частота й інтенсивність цих нападів поступово зменшаться. Найдовше зберігаються сни на тему наркотиків. Інколи, переважно у хворих на полінаркоманію, псевдоабстинент- ний синдром супроводжується нападами дратівливості, агресивності та конфліктності, без соматоневротичного компоненту. Зазвичай хворі не усвідомлюють, що між цими станами і вживанням (у минулому) наркотиків існує зв'язок.

Такі стани можуть виникати навіть через кілька років тверезого життя. Це є однією з причин рецидивів.

Потяг до наркотику іноді з'являється після зустрічі з колишніми друзями —споживачами наркотиків, вживання снодійних і седативних засобів, які вони застосовували для поглиблення стану наркосп'яніння, у деяких випадках — навіть від вигляду голок і шприців. Часто ці механізми діють на підсвідомому рівні.

Лікування

Основними принципами лікування нарко- і токсикоманії є:

  • — добровільність;
  • — максимальна індивідуалізація;
  • — комплексність;
  • — відмова від вживання психоактивної речовини.

Добровільне звернення хворого за медичною допомогою є основною запорукою успішної терапії, тому що лише в такому випадку можлива продуктивна співпраця лікаря та пацієнта під час проведення лікувальних заходів (комплаєнтність). Проблеми з отриманням згоди хворого на лікування визначають кілька чинників. Основним є так звана анозогнозія — невизнання власної хвороби або заперечення проблем, пов'язаних із залежністю. Хворі не вважають наявні в них ознаки залежності патологією, пояснюючи мотиви зловживання зовнішніми чинниками (раціоналізація зловживання). При цьому навіть у разі визнання хвороби залежні стверджують, що зможуть подолати проблему самостійно. Серед інших причин відмови від лікування можна назвати психологічний бар'єр: страх хворого, що його визнають наркоманом або токсикоманом, що про факт лікування дізнаються люди, які його оточують, а також зневіра в ефективності терапії.

Більшість хворих із залежністю від психоактивних речовин звертається за наркологічною допомогою з ініціативи рідних або через певні соціальні обставини. Нерідко згода на лікування зумовлена поганим фізичним і психічним самопочуттям, що пов'язано з тривалою масивною інтоксикацією психоактивними речовинами та проявами абстиненції. Необхідно пам'ятати, що така згода дуже легко може змінитися відмовою від подальшого лікування після того, як явища абстиненції редукуються, а самопочуття покращиться. Кваліфікований лікар повинен прагнути за допомогою різноманітних психологічних і психотерапевтичних прийомів, зокрема, використовуючи вплив рідних хворого, сформувати установку на лікування. В іншому разі всі лікувальні заходи будуть безрезультатними.

У нашій країні принцип добровільності лікування затверджений на законодавчому рівні.

Визначено певні підходи до терапії тих чи тих видів залежності, розроблено стандарти лікування, яким останнім часом надають пріоритетного значення. Однак бататофакторність етіології та патогенезу наркологічних захворювань, значення психологічних та особистісних якостей пацієнта й особливостей його мікросоціального оточення потребують більш гнучкого підходу до прийняття рішення про форму (стаціонарно, амбулаторно, анонімно) та методи лікування. Варто пам'ятати, що немає єдиної наркоманії, відповідно не існує єдиної моделі допомоги при нарко- і токсикоманії. Під час вибору місця лікування потрібно враховувати динаміку захворювання, ступінь прогредієнтності, особливості особистості хворого та його соціальне оточення. Лише з урахуванням зазначених чинників може бути здійснений індивідуальний підхід до пацієнта та розроблена індивідуальна терапевтична програма.

Комплексний підхід до лікування наркологічних захворювань зумовлений необхідністю враховувати в лікувальній практиці соціально-психологічні чинники та біологічну детермінованість залежності від психоактивних речовин. Такий підхід передбачає використання під час допомоги кожному хворому комплексу біологічних, психотерапевтичних і соціально-психологічних коригувальних заходів. Застосування окремих методів, їх поєднання, тривалість призначення залежать від клінічних особливостей захворювання та індивідуально-особистістних якостей хворого. Біологічно-орієнтована терапія полягає в призначенні таких препаратів: нейролептиків та антидепресантів, блокаторів опіатних рецепторних систем (налоксон, нал- трексон та ін.), антиконвульсантів, транквілізаторів, сенсибілізувальних засобів, засобів замісної терапії (метадон та ін.) і немедикаментозних методів (рефлексоте- рапія, електростимуляція тощо).

У комплексі психотерапії використовують сугестивні та поведінкові методи, емоційно-стресову й умовно-рефлекторну терапію, групові дискусійні та ігрові методики, гештальт-терапію, екзистенціальну терапію тощо, а також комбіновані психотерапевтичні підходи.

Соціально-орієнтований вплив включає сімейну терапію, терапевтичні групи, групи само- та взаємодопомоги, методи системної інтервенції та соціально-психологічний тренінг.

Принцип відмови від подальшого вживання психоактивних речовин як умова формування повноцінної ремісії є основою всіх сучасних підходів до лікування наркологічних захворювань. Є два методи відміни: літичний (поступовий) і критичний (одномоментна відміна). У нашій країні найчастіше використовують другий варіант, за винятком барбітурової наркоманії, оскільки в таких випадках одномоментна відміна може призвести до виникнення епілептичного статусу. У перші дні лікування хворим із барбітуровою залежністю призначають замісну терапію: використовують барбітурати з більшим періодом папіввиведення та меншою наркогенністю. Замісну терапію застосовують у лікуванні опійної (героїнової) наркоманії. Це так звані мета- донові програми, які передбачають тривале заміщення високонаркогенного героїну менш наркогенним оиіатом — метадоном.

У клінічній картині всіх варіантів залежності від психоактивних речовин простежують певні періоди: інтоксикації, абстиненції, період иостабстинентних розладів і початок становлення ремісії, етап формування та підтримання терапевтичної ремісії. Таким чином, лікування потрібно планувати з урахуванням періоду захворювання.

Перший (початковим) етап включає дсзінтокеикаційну терапію та купірування абстинентного синдрому з нормалізацією соматопевролої ічиих порушень і корекцією психопатоподібних розладів.

Другим етап (купірування постабстинентних розладів) - терапія спрямована на повну ліквідацію метаболічних порушень, поведінкових розладів та нормалізацію психічного стану (включаючи сон).

Третій етап (формування ремісії) — полягає у виявленні основного синдромокомп- лексу психічної залежності (психопатологічні прояви потяіу до психоакі ивної речовини, особливості їх динаміки: періодичні або постійні) та призначенні відповідної терапії, спрямованої на подолання потягу.

Четвертий етап (протирецидивний) — передбачає визначення умов, які провокують рецидив захворювання, для призначення протирсцидивного підтримувального лікування. Особливу увагу приділяють чинникам, які можуть спровокувати загострення потягу' до психоактивної речовини, ситуаціям, які здатні призвести до його посилення, а також виявленню ендогенних чинників, які сприяють мимовільній актуалізації зазначеного симптомокомплексу.

Перші два етапи лікування доцільно проводити в умовах стаціонару, третій та четвертий — амбулаторно.

Профілактика

Первинна: протидія поширенню наркотиків; пропаганда здорового способу життя; виділення груп ризику.

Вторинна: виявлення та своєчасне лікування наркоспоживачів і наркоманів у ранніх стадіях захворювання.

Третинна: запобігання захворюванню на так звані шприцеві інфекції за допомогою пропаганди та програм “Зменшення ризику” та “Декриміналізація”. Такими програмами передбачено безплатну роздачу шприців і презервативів для запобігання ВІЛ-інфікуванню. За так званим голландським проектом, частково легалізовано ка- набіноїди для профілактики тяжких форм наркоманії. Варто зауважити, що ставлення до згаданої програми у світі неоднозначне.

Експертиза

Медико-соціальна експертиза. На період лікування хворі тимчасово непрацездатні, про що їм видають довідки. У разі недоумства або тяжких соматичних ускладнень (стійкої непрацездатності) їх можуть переводити на інвалідність.

Військова експертиза. Хворі, що перебувають на обліку в наркодиспансерах, непридатні до військової служби в мирний час, умовно придатні — у військовий (ст. 19, пп. б, в). За значних психічних порушень їх знімають з військового обліку (ст. 19, п. а).

Судово-психіатрична експертиза. Якщо злочин скоєно в психотичному стані, хворі неосудні. Неосудними можуть визнавати хворих з недоумством.

 
<<   ЗМІСТ   >>