Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Неврози (невротичні розлади)

Термін “неврози” було введено в психіатричну практику шотландським лікарем W. Güllen (1776). Спочатку він об'єднував не лише широке коло психічних, а і низку неврологічних і соматичних захворювань, які не супроводжуються морфологічними змінами. Згодом А. Strümpell (1894), С. Westphal (1877), J. Charcot (1889), Р. Janet (1905), Р. Dubois (1912) сформували сучасне уявлення про неврози як психогенно зумовлені захворювання. Досить повно описав неврози В.А. Гіляровський (1954). Він зазначив певну особистісну предиспозицію, часте виникнення неврозів на тлі сома- тоневрологічного обтяження, психогенний характер, важливу роль вегетативних і функціональних соматичних порушень у клінічній картині захворювання, критичне перероблення особистістю хворобливих переживань і прагнення до їх подолання.

Найприйнятнішим можна вважати визначення неврозів Б.Д. Карвасарського (1990). Невроз — це психогенний (зазвичай конфліктогенний) нервово-психічний розлад, що виникає внаслідок порушення особливо значущих життєвих стосунків людини і проявляється специфічними клінічними феноменами за відсутності психо- тичних проявів.

У середньому за останні 25 років кількість хворих на неврози в світі збільшилася на 10 % і становить від 20 до 25 на 1 тис. населення. У структурі загальної психічної захворюваності на частку неврозів припадає від 20 до 30 %. У МКХ-10 поняття “невроз”, так само, як і “істерія”, скасовано. Замість них використовують відповідно “невротичний розлад” і “конверсійний розлад”.

Згідно з традиційною вітчизняною класифікацією невротичних розладів, виділяють такі їхні клінічні форми:

  • 1) неврастенія;
  • 2) істеричний невроз;
  • 3) невроз нав'язливих станів;
  • 4) депресивний невроз;
  • 5) іпохондричний невроз;
  • 6) дисморфофобічний невроз;
  • 7) фобічний невроз;
  • 8) системні неврози;
  • 9) нервова анорексія та булімія.

Неврастенія

Термін “неврастенія” запропонував американський психіатр G. Beard (1869). У клінічній картині неврастенії провідним є астенічний синдром. Характерна тріада: підвищена дратівливість, головний біль, порушення формули сну. Хворий скаржиться на загальну слабість, погане самопочуття, розбитість, нездатність витримувати звичні навантаження. Для зазначеного стану характерні порушення чутливості, гіперпатії (найчастіше у вигляді гіперакузії, коли звуки звичайної сили “ріжуть” вуха, а природні запахи хворі сприймають занадто гостро, хворобливо переносять денне світло та ін.). На тлі оптичної гіперестезії часто виникає перевтома очей—астенопія. Такі хворі не здатні довго фіксувати об'єкти зором, особливо текст. Астенопія швидко посилюється під час читання.

Binswanger вважав типовими для неврастенії підвищення зіничного рефлексу, різноманітні загальні гіперестезії, парестезії, гіпералгії, безсистемні та мігруючі. Облі- гатним симптомом є головний біль. Він має різноманітний характер: стискальний, пекучий, кілкий; гострий, тупий, тягнучий тощо; мігрувальний (лобовий, скроневий, потиличний та ін.). Головний біль часто супроводжується гіпер- і парестезіями. Одна з постійних ознак — відчуття оперізувального стискання голови: “каска неврастеніка”. Нерідко спостерігають шкірну гіперестезію волосистої частини голови. Поряд з головним болем виникають відчуття заколисування, нудота, шум у вухах. Нерідко розвиваються м'язова гіпотонія, тремор кінцівок, що різко посилюються під час фізичних і емоційних навантажень. Характерні гіперрефлексія з поширенням зон викликання. Зазначають також виражену вегетативну лабільність: коливання артеріального тиску, дизритмія пульсу, стійкий червоний дермографізм, швидка зміна кольору обличчя, схильність до субфебрилітету, акроціаноз.

Для хворих молодого віку характерний ортостатичний синдром. Часто виявляють виражені диспепсичні розлади, дисфункцію травного каналу. Основними змінами психічної сфери поряд з астенічним симптомокомплексом є афективні порушення. На тлі суб'єктивного відчуття постійної втоми спостерігають пригнічення, негативне загальне тло настрою, зазвичай песимістичну оцінку власного стану здоров'я. Пацієнт зосереджує всю увагу на самопочутті — гіперпрозексія. Поряд із тим емоційно-позитивний зовнішній стимул швидко відвертає увагу від хворобливих переживань: зникає суб'єктивне відчуття недуги. Як зазначено вище, облігатним проявом неврастенії є підвищена дратівливість з відтінком злісно-гнівливого афекту. Цей стан може змінюватися явищами дратівливої слабкості, слабкодухості, сльозливості. Потрібно мати на увазі те, що на короткий час у разі гострої потреби хворі можуть коригувати власний стан вольовим зусиллям, однак це призводить зрештою до посилення основної симптоматики та явищ парціальної гіпобулії. Характерні також різноманітні порушення сексуальної функції.

Традиційно виділяють дві основні клінічні форми неврастенії: гіпер- і гіпосте- нічну. За першої спостерігають гіперестезію: дратівливість, схильність до афективних реакцій, безсоння. Для гіпостенічної форми характерні постійне відчуття втоми, млявість, сонливість, виснаження, зниження цікавості до оточення. При неврастенії відбувається перехід від гіпер- до гіпостенічної форми.

З огляду на значний поліморфізм клінічних проявів зазначеного виду неврозу та потребу в диференційованому проведенні симптоматичної терапії, доцільно виділити такі клінічні форми неврастенії (за М.Е. Телешевською, 1988): з переважанням емоційних вегетативно-діенцефальних і системних соматичних розладів.

 
<<   ЗМІСТ   >>