Лікування неврозів (невротичних розладів)

Терапія неврозів — етіологічна, патогенетична та симптоматична — ґрунтується на загальних принципах. Етіологічна спрямована на усвідомлення та дезактуалізацію пацієнтами змістової частини психогенно-конфліктної ситуації. До патогенетичної належить вплив на провідні ланки синдромогенезу: патопсихологічну, нейрохімічну, інтегративно-регуляторну. До симптоматичної зараховують вплив на конкретні психічні, соматичні та вегетативні хворобливі прояви.

Загальні принципи терапії неврозів: етапність, індивідуальність, комплексність, спадкоємність, особистісне та соціальне спрямування.

Виділяють чотири етапи лікування: підготовчий, основний, підтримувальний, протирецидивний. Методом вибору є психотерапія, тобто система лікувального впливу на хворого, опосередкована через психічну сферу. Вибір конкретної психотерапевтичної техніки залежить від особливостей пацієнта, клінічної форми неврозу, кваліфікації й особистості психотерапевта.

Для лікування неврозів використовують такі види психотерапії:

- автопсихотерапію (проводить сам хворий);

- гетеропсихотерапію (проводить психотерапевт);

• - індивідуальну (бере участь один пацієнт);
• - групову (колективно-ірупову) — бере участь терапевтична група.

За характером техніки проведення психотерапію неврозів поділяють на сугестивну, раціональну, групову, аналітичну, біхевіоральну, екзистснційну та in.

Сугестивна терапія ґрунтується на реалізації терапевтичного навіювання, що сприймається хворим некритично, мимовільно. Під її впливом у нього з'являється певне відчуття, ставлення до чогось, зокрема — до свого стану.

1. Гіпносугестивна терапія. Навіювання проводять в особливому стані пацієнта, гіпнотичному. За глибиною виділяють три ступеня гіпнозу: сонливість, гіпотаксія, сомнамбулізм. Терапевтичне навіювання реалізується за І—II ступеня гіпнозу. Вважають, що приблизно 20 % людей досить гіпнабельні для проведення цього виду лікування. Спочатку проводять проби на гіпнабельність: Кує—Бодуена І — падіння назад; Кує—Бодуена II — падіння вперед; Кує—Бодуена III — розкачування маятника Шевреля; Каткова — розведення рук; Рожнова — розтискання рук, зцеплених у “замок”; Філатова — “склеювання повік” та ін.

Використовують такі методи введення в гіпноз:

• — фасцинація;
• — фіксація погляду;
• — паси;
• — ритмічне подразнення;
• — вербальні формули.

Сеанс складається із чотирьох фаз: гіпнотизації, лікувального навіювання, лікувального відпочинку, дегіпнотизації.

• 2. Наркопсихотерапія — навіювання на тлі поверхневого наркозу (під впливом барбамілу, тіопенталу натрію, гексеналу, закису азоту та ін.).
• 3. Емоційно-стресова — навіювання за допомогою глибоких за емоційно-змістовним навантаженням вербальних формул на тлі впливу на аналізатори межово-за- межових за силою подразників. При цьому відбувається “подразнення” конфліктного емоційного стану начебто опредмечуванням невротичного напруження та трансформації його до цілеспрямованої емоції, що полегшує стан пацієнта.
• 4. Імперативне навіювання проводять гранично афективно заряженим чином у вигляді наказу, що зумовлює появу в пацієнта передбачених почуттів, означеного ставлення до попередніх переживань.
• 5. Предметно-опосередкована сугестія — навіювання за допомогою якогось матеріального об'єкта, що має відношення до медичних процедур або є індиферентним (наприклад, плацебо-терапія).
• 6. Автосугестія. До цієї групи методів психотерапії належать самонавіювання за Кує (Е. Соие, 1928), автотренінг Шульца (J. Schultz, 1987), прогресуюча релаксація за Джейкобсоном, оперантне підкріплення — біологічний зворотний зв'язок, біоадапт поза регулюванням (N. Miller, 1981).

Раціональна (або розумова, за 1.3. Вельвовським, 1984) психотерапія — система терапевтичного впливу завдяки співбесіді, опосередкована через критичне, змістовно-логічне осмислення пацієнтом (В.М. Бехтерев, 1911; P. Dubuis, 1912; J. Dejeirine і співавт., 1912).

Групова (колективно-групова) психотерапія — цілеспрямоване використання сукупності взаємодій і взаємин, які виникають між учасниками групи, тобто групової психодинаміки, з лікувальною метою щодо кожного з учасників (С.С. Лібіх, 1974; Б.Д. Карвасарський, С. Ледер, 1990 та ін.).

Нижче неведено основні положення зазначеного виду терапії.

Види груп: відкрита — склад постійно поповнюється за рахунок тих, хто вибув; закрита — починають і закінчують терапію з одним складом пацієнтів.

Групові заняття проводять протягом 1,5 год щодня або щотижня. Основною формою занять є дискусія. Теми визначають заздалегідь. Вони стосуються біографії, поведінки членів групи, життєвих ситуацій. Принципи групової терапії: сувора конфіденційність, конкретність тем, щирість і відвертість членів групи, переживання “тут і зараз”. Доповнюють заняття розігруванням рольових ситуацій, психогімнасти- кою, пантомімікою.

Сімейна психотерапія є різновидом групової, в основі якої — усунення внутріш- ньородинного конфлікту (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицький, 1990).

Аналітична терапія (основоположник — 3. Фрейд) ґрунтується на трьох основних принципах:

• 1) внутрішня детермінованість особистісного конфлікту та неврозу;
• 2) тлумачення символіки снів, застережень, помилок як патопсихологічного механізму синдромогенезу;
• 3) терапевтична техніка — метод вільних асоціацій.

Біхевіоральну (поведінкову, умовнорефлекторну) терапію проводять за трьома напрямами:

• 1) систематична сенсибілізація (J. Wolpe, 1973) — на тлі релаксації за Джейкобсоном пацієнта “занурюють” у модельовану психотравмівну ситуацію;
• 2) імплозія — нагнітання психотравмівної ситуації;
• 3) парадоксальна інтенція (V.E. Frankl, 1966) — надмірне провокування психо- травмівних ситуацій.

Терапевтичний ефект біхевіоральної терапії ґрунтується на психологічному феномені погашення реакції під час багаторазового повторення стимулу.

Екзистенційна терапія має кілька складових.

• 1. Недирективна (С. Rogers, 1951). Принцип — взаємопозитивне сприйняття “пацієнт—терапевт”; апеляція до “Я” ідеального пацієнта.
• 2. Трансактний аналіз (Е. Berne, 1988) — розігрування пацієнтами типових ситуацій.
• 3. Психодрама (J.L. Moreno, 1965) — розігрування сцен із драматичних творів, що за фабулою нагадують психотравмівні ситуації самих хворих.
• 4. Гештальт-терапія (F. Peris, 1969) — моделювання експериментальних ситуацій із пацієнтами для перевірки образного досвіду (фігур-гештальтів).

Невербальні методи психотерапії ґрунтуються на різноманітних впливах.

• 1. Музикотерапію (мелотерапію) — розподіляють на рецептивну (прослухову- вання музичних творів) й активну (виконання музичних творів, наприклад, хоровий спів). Використовують музичні твори, що зумовлюють переживання, пов'язані зі змістом психогенії, формують бажаний емоційний стан (С. БсІшаЬс, 1972; Л.С. Бру- силовський, 1985).
• 2. Арт-терапія (малювання та ліплення) — художнє відтворення пацієнтом власних переживань (Б. КгаЮсІїУІІ, 1978).
• 3. Танці та пантоміма — відтворення внутрішніх переживань за допомогою поз, жестів, рухів, дотиків. Розвиток навичок комунікації А1ея2ко, 1975; Н. .Іипоуа, 1975).
• 4. Бібліотерапія — поповнення нестачі або посилення власних образів і уявлень завдяки читанню художніх творів (А.І. Алексейчик, 1985).

Медикаментозна терапія. Найчастіше із психофармакологічних засобів застосовують транквілізатори, коректори поведінки та “м'які” антидепресанти. Призначають також вегетотропні препарати (белоїд, белатамінал, беласпон), ноотропи, біости- мулятори, адаптогени (препарати женьшеню, лимоннику китайського, елеутерококу, пантокрин та ін.), вітамінні засоби. Поряд із цим використовують фізіо-, рефлексо-, бальнео-, дієто-, голодотерапію.

При фобічному синдромі (обсесивно-фобічний, тривожно-фобічний) показані: бензодіазепінові похідні — рудотель (медазепам) по 10—ЗО мг; радедорм (нітразе- пам) по 5—10 мг; транксен по 20—200 мг; івадал по 10—15 мг; хлордіазепоксид по 20—60 мг; діазепам по 15—20 мг; феназепам по 1,5—2,0 мг на добу. Під час загострення ефективна парентеральна психофармакотерапія. У разі вираженого обсесивно- го компонента застосовують френолон — до 30 мг на добу.

При іпохондричному синдромі поряд із транквілізаторами призначають антидепресанти (іміпрамін — до 50 мг), амітриптилін (до 100 мг), ципраміл (до 60 мг), прозак (до 60 мг на добу), золофт (по 25—100 мг на добу), психостимулятори (сиднокарб, сиднофен — до 10—15 мг на добу).

Лікування хворих із депресивним синдромом проводять за допомогою перерахованих вище та інших антидепресантів, транквілізаторів у середиьотерапевтичних дозах.

При астенічному синдромі поєднують середньотерапевтичні дози седативних і пси- хостимулювальних засобів (сиднокарб, сиднофен — 10—20 мг на добу, кофеїн, кордіамін — до 10 мг на добу), рослинні адаптогени, біостимулятори, вітаміни, ноотропні препарати.

Для лікування органосистемних неврозів додатково призначають також а- та (3-адреноблокатори (піроксан — до 100 мг на добу, анаприлін — до 40 мг на добу та їхні аналоги), М-холінолітики (амізил —до 3 мг на добу), препарати нікотинової кислоти, гангліоблокатори (ганглерон — до 100 мг на добу).

Особам, які керують транспортними засобами або працюють з механізмами, бажано призначати препарати рослинного походження, що виявляють транквілізуваль- ний, анксіолітичний, протидепресивний ефект, але не знижують швидкість психомоторних реакцій (наприклад, Хомвіо-Нервін по 3—6 таблеток на добу).

Лікування сексуальних розладів невротичного походження проводять залежно від форми і особливостей цих порушень з урахуванням парного характеру статевої функції. Для цього використовують описані вище лікувальні підходи та спеціальні методи терапії, застосовувані в сексопатології.