Реактивні психози

Реактивні психози (реактивні стани) — це короткочасні розлади психічної діяльності, спричинені психічною травмою, у клінічній картині яких виділяють симптоми психотичного рівня. При реактивних психозах спостерігають значно більшу, порівняно з неврозами, гостроту, динамічність і тяжкість психопатологічної симптоматики. Характерний найгостріший початок із вираженими афективними, психомоторними порушеннями, маяченням, галюцинаціями на тлі порушеної свідомості. Реактивні психози характеризуються значно швидшим, порівняно з неврозами, регресом психопатологічної симптоматики. З усіх психогеній реактивні психози найбільше відповідають критеріям К. Ясперса.

Гострі реактивні психози (афективно-шокові реакції)

Фугіформпі реакцій Найгостріше розвиваються реактивні психози, що характеризуються вираженими та глибокими порушеннями психічної сфери зі значними со- матовегетативними компонентами. їх описували під різними назвами: “емотивний шок”, “гострі реакції”, “реакції екстремальних ситуацій”. Уперше зазначені реакції систематизував К. Kleist у 1917 р. як “психози жаху”. їхні основні клінічні форми описав Е. Kretschmer (1924). Виділяють такі фугіформні реакції:

• 1. Гострий присмерковий стан має найгостріший початок і характеризується пов- ною дезорієнтацією хворого, неможливістю встановлення з ним вербального контакту, а також психомоторним збудженням, хаотичною реакцією втечі (часто назустріч реальній небезпеці). Цей стан розгортається на тлі афекту страху з відповідними мімічними та вегетативними корелятами. Тривалість — до півгодини, з подальшою амнезією.
• 2. Гострий реактивний ступор. Відповідає гіпокінетичній формі афективно-шокових реакцій, або “удаваної смерті”, за Е. Kretschmer. Характеризується станом олігокінезії, аж до повного знерухомлення. Часто спостерігають мутизм. Через зне- рухомлення хворі зазвичай не можуть зрушити з місця дії психогенного травмівного чинника. Вербальний контакт з ними неможливий. За тактильного контакту із хворим афект страху посилюється. Тривалість ступору — від кількох годин до 2—3 діб. Найгостріший період повністю випадає з пам'яті, період виходу хворі згадують фрагментарно.
• 3. Гостра реактивна сплутаність. Розвивається гостро у вигляді присмеркового розладу свідомості з психомоторним збудженням, афектом страху. На цьому тлі спостерігають безперервну “мовленнєву продукцію” за типом “мовленнєвого вінегрету”. Тривалість — 2—3 доби.
• 4. Гострий реактивний параноїд. Гостро розвивається стан розгубленості з афектом страху, тривогою, параноїдними ідеями переслідування та ставлення. Параноїдні переживання афективно насичені, фабула маячення відображує психотравмівну ситуацію. На висоті параноїду може порушуватися свідомість — від афективно звуженої до присмеркового стану. Виникають справжні та псевдогалюцинації, інші компоненти синдрому Кандинського—Клсрамбо.

Під гострі реактивні психози

Істеричні психози. Психози з поліморфною клінічною структурою у вигляді поєднання або трансформації різних істеричних розладів.

Істеричніш присмерковий стан. На відміну від гострого присмеркового стану характеризується афективно-звуженою свідомістю. Відповідно спостерігають фрагментарне сприйняття зовнішнього світу. Подальша амнезія має також фрагментарний характер. Клінічна картина мозаїчна та динамічна. Поведінка хворого демонстративна. Періоди короткочасного психомоторного збудження змінюються субступорозним станом. Притаманні афекти страху, тривоги, скорботи із голосінням. Спостерігають маніакально подібні прояви зі сміхом, співами, інколи розвиваються типові істеричні судомні напади. Можуть виникати ілюзорно-ейдетичні зорові феномени. Деякі автори описують зорові галюцинації.

Псевдодеменція — уявна швидкоминуща недоумкуватість, що виникає на тлі афективно-звуженої свідомості. Першим її описав С. Wernicke в 1906 р. Основними клінічними проявами є мимомовлення — хворі відповідають на запитання, але зу- мисно неправильно, мимодія — неправильно виконують найпростіші дії. Зазвичай усе роблять навпаки. Не можуть порахувати до десяти, сказати, скільки пальців на руках, назвати частину світу; на біле кажуть чорне, не знають свого прізвища, не впізнають найближчих родичів тощо. Виражені підвищений настрій, неадекватна безпечність з повним витісненням психотравмівної ситуації, придуркуватість.

Ганзеровський синдром отримав назву за прізвищем ученого, який уперше його описав (S. Ganser, 1898). Характеризується глибшим — істеричним, присмерковим розладом свідомості, повною дезорієнтацією. Продуктивний контакт із таким хворим неможливий. Поліморфна клінічна картина містить елементи мимомовлення та мимодії, пуерилізму (“дитячості”) з тривожно-тужливим настроєм, що контрастує з придуркувато-безпечною поведінкою.

Регресивні форми істеричних реактивних психозів. Основні клінічні прояви пуерилізму — дитяча міміка, манера розмовляти, поведінка й емоційні порушення. Дорослі хворі сюсюкають, шепелявлять, висловлюються елементарними словосполученнями із дитячими інтонаціями, грають у дитячі ігри (в ляльки, ліплять пасочки та ін.), капризують, звертаються до людей, які їх оточують, “дядьку”, “тітко”, просяться “на ручки” тощо.

Істеричний регрес психіки (синдром дикунства) характеризується вираженим істеричним присмерковим розладом свідомості та супроводжується афектом страху. На цьому тлі хворі оголюються, рачкують, сплять на підлозі у позі ембріона, їдять просто з миски, не вмиваються, не користуються туалетом, вишкіряють зуби, гарчать, обнюхують усе, втрачають здатність до експресивного мовлення. Спостерігають практично повну втрату елементарних побутових і поведінкових навичок.

Істеричний ступор, описаний К. Raecke (1926), може розвиватися первинно або як етап інших істеричних розладів (пуерилізму, псевдодеменції та ін.). Характеризується афективно-звуженою свідомістю та станом рухового гальмування. Хворі відмовляються від їжі, часто неохайні. Мовленнєвий контакт з ними неможливий, але в разі звертання до хворих спостерігають вегетативно-рухові реакції: змінюється частота серцевих скорочень, червоніє обличчя, недужі набувають безглуздої пози тощо. Часті компоненти псевдодсментно-пуерильного характеру, стереотипії. Можливий розвиток субступорного стану з брадикінезією, брадипсихією, олігомімією.

Синдром маячноподібних станів, який уперше описав К. Birnbaum у 1918 р., характеризується появою нестійких, несистематизованих, фантастично-гіперболічних думок про власну значущість, велич, винахідливість, багатство та ін. Хворі стверджують, буцімто вони знамениті, всесвітньо відомі, обіймають або чекають призначення на високий пост, вигідне одруження та ін. Фабула думок дуже мінлива і зазвичай корелює із ситуацією (розмови людей, які оточують хворих). При цьому виявляється зворотний зв'язок із психотравмівною ситуацією: негарні вчинки, що компрометують хворого, він видає за подвиги, доброчинність. Характерним є дисонанс фабули думок із переважанням емоцій тривоги, страху, часто з компонентами афективно- звуженої свідомості. Регрес симптоматики поступовий або швидкий, зазвичай корелює з основною психотравмівною ситуацією.

Затяжні реактивні психози Реактивна депресія

На відміну від гострих реактивних психозів депресії розвиваються поступово, перебігають тривало, мають складну клінічну картину. Характерні відчуття пригніченості, безнадії, безсоння, соматовегетативні компоненти (тріада Протопопова та ін.). Фабула депресивних переживань відображує зміст психотравмівних обставин, конкретних психологічних переживань. Вітальні прояви менш виражені, ніж при ендогенній депресії. Зберігається критична оцінка свого стану, хоча й занижена. Відчуття провини спрямоване на оточення, а не на себе. Моторну й ідеаторну загальмованість спостерігають на початку депресії. На відміну від ендогенної депресії, при реактивній психічний стан хворого ситуаційно залежний.

Виділяють три клінічні варіанти реактивної депресії:

• 1) параноїдно-депресивний — характеризується параноїдними думками ставлення або переслідування. Іноді спостерігають деперсоналізацію та дереалізацію, слухові галюцинації страхітливого змісту, фрагменти синдрому Кандинського—Клерам- бо. Зазначений варіант розвивається на тлі насиченого тужливо-тривожного афекту, брадикінезії та брадипсихії;
• 2) астено-депресивний — провідними в його клінічній картині є компоненти психогенної астенії: кволість, загальна слабість, неможливість зосередитися, швидке виснаження, зниження настрою;
• 3) істерико-депресивний — характеризується поліморфністю, яскравістю, демонстративністю клінічних симптомів. Депресія проявляється драматичністю з елементами навмисності, карикатурної гротескності. Особливістю істеричної депресії є чіткість соматовегетативних проявів, агрипнічного синдрому, ендокринних дисфунк- цій. У клінічній картині переважають невдоволення, егоцентризм. Окрім театральної демонстративності депресія супроводжується плачем, непритомністю, заламуванням рук, трагічними позами та відповідною мімікою. Характерні конверсійна симптоматика (globus hystericus, астазія-абазія, афонія та ін.), а також дисоціативний га- люциноз. Часті демонстративні суїцидальні спроби. Цей варіант реактивної депресії, попри виражену симптоматику, характеризується найшвидшим ситуаційно залежним регресом.