Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗЛАДИ ЗРІЛОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ У ДОРОСЛИХ. АКЦЕНТУАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Розлади особистості (у попередніх класифікаціях — психопатії) — стійкі аномалії характеру, представлені сукупністю генетичних і набутих властивостей, які призводять до соціальної дезадаптації. За П.Б. Ганнушкіним для них властиві: 1) порушення адаптації; 2) тотальність ураження особистості; 3) мала зворотність. Зазвичай розлади особистості помітні вже з дитинства або, принаймні, з юнацького віку як особливо дисгармонійний і непропорційний розвиток психіки.

С.С. Корсаков зазначав: "Психопатична конституція — стійкий, міцно пов'язаний з особливостями психічного складу хворобливий розлад, який являє собою корінну слабкість індивіда, стає характерною його властивістю назавжди або на досить великий термін”.

Аномалії особистості розвиваються в препубертаті з патохарактерологічних реакцій, патохарактерологічного розвитку, тому діагноз розладу особистості встановлюють лише після 16—18 років. Розлади особистості — це межові психічні розлади. Межа між здоровою і патологічною особистістю не є чіткою, і на ній перебувають перехідні стани (В.М. Бехтерев, 1866). Кожен із типів характеру може бути умовною нормою, загостреним (акцентуйованим) або становити підгрунтя розладу особистості.

Акцентуації особистості (<акцеитуйовані особистості — за К. Лсонгардом, 1968; акцентуації характеру — за А.Е. Лічко, 1977) — це загострення характерологічних рис, яке, однак, не сягає патологічного ступеня.

Згідно з А.Е. Лічко, акцентуації характеру — це граничні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно підсилені, внаслідок чого виникає вибіркова вразливість до певного виду психогенних впливів за доброї і навіть підвищеної опірності щодо інших.

Окремі форми акцентуйованих особистостей були виділені німецьким психіатром К. Леонгардом. Деякі з них подібні до відповідних форм розладів особистості, а їхні провідні ознаки нагадують редуковані прояви останніх. Інші стани за своїми проявами відрізняються від відомих форм розладів особистості.

Розрізняють циклоїдний, тривожно-боязкий, шизоїдний, застрягаючий, педантичний, демонстративний, гіпертимний, дистимічний, нестійкий і конформний типи акцентуації особистості.

Акцентуації можна розташувати на межі характерологічної норми та патології. На думку А.Е. Лічко, вони відрізняються від клінічної патології характеру тим, що:

  • 1) проявляються не завжди і не всюди, а лише у тих випадках, коли складні життєві ситуації висувають підвищені вимоги до “місця найменшого опору” в характері індивіда;
  • 2) не перешкоджають задовільній соціальній адаптації особистості або ж такі порушення адаптації мають тимчасовий, швидкоплинний характер;
  • 3) в певних життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації (наприклад, особистість із демонстративною акцентуацією добре адаптується, реалізувавшись в акторській професії).

За ступенем вираженості А.Е. Лічко виділяє явні та приховані акцентуації. Явна акцентуація — крайній варіант норми. Риси характеру при цій акцентуації достатньо виражені впродовж усього життя, але за відсутності психотравми декомпенсації не відбувається. Прихована акцентуація — звичайний варіант норми. Риси характеру цього типу проявляються переважно за умови психотравми, але хронічної дезадаптації не спостерігають.

Самі по собі акцентуації характеру не є предметом психіатричної діагностики і лікування, але можуть стати підґрунтям для виникнення патологічних реакцій на гострий і хронічний стрес, невротичних розладів, патологічного розвитку особистості тощо, тому ця категорія хворих часто є предметом заходів первинної і вторинної психопрофілактики (психолого-педагогічна корекція, профорієнтація з урахуванням особливостей характеру, тренінги навичок спілкування, подолання стресу, індивідуальне психологічне консультування тощо).

На відміну від акцентуацій розлади особистості характеризуються стійкою соціальною дезадаптацію за незначних стресових впливів або навіть без них.

О.В. Кербіков поділяв психопатії на крайові, в розвитку яких вирішальне значення відіграють соціальні чинники, і ядерні, зумовлені переважно біологічними, конс- титуціально спадковими факторами. М.О. Гуревич виділяв ще органічні психопатії— аномалії розвитку характеру внаслідок впливу екзогенно-органічних шкідливих чинників. Е. Кречмер вважав аномалії характеру результатом асинхронії розвитку, коли деякі риси характеру розвиваються надмірно для компенсації недостатнього розвитку інших психічних функцій.

У походженні розладів особистості можна виділити конституційно-генетичні, органічні та психодинамічні чинники. Внесок генетичних чинників у розвиток осо- бистісних якостей становить близько 60 %, більшість аномальних властивостей особистості передається за рецесивним або полігенним типом успадкування. Тривалі соматичні та неврологічні розлади в дитинстві, пре- і постнатальна патологія, ЧМТ сприяють розвитку аномального характеру. Значну роль відіграє виховання в аномальній або асиметричній сім'ї. Однак відомо багато фактів розвитку гармонійних особистостей навіть за наявності усіх вищезазначених обставин, так само як і аномальних особистостей у зовні гармонійних і генетично благополучних сім'ях. Частина аномальних особистісних якостей розвивається як своєрідна гіперкомпенсація психічної недостатності (комплексу неповноцінності). З аналітичної точки зору більшість цих аномалій пов'язана із затримкою розвитку та надмірною фіксацією в ранніх стадіях психосексуального становлення, а набуті аномальні риси здебільшого є результатом регресу.

Епідеміологічні дані

Унаслідок розбіжностей у розумінні сутності та критеріїв діагностики розладів особистості відомості про частоту аномалій особистості в популяції досить неоднорідні: від 0,07—3,1 до 15 % серед населення і 4,3—10,4 % серед хворих, госпіталізованих у психіатричні стаціонари. У чоловіків розлади особистості виявляють значно частіше, ніж у жінок. Причому, якщо в дорослих це співвідношення становить 2:1, то в підлітків — 3:1. Можливо, це залежить від того, що в країнах із загальним військовим обов'язком розлади особистості у юнаків активніше виявляють під час військового призову. Найчастіше спостерігають емоційно нестійкий та істеричний розлади особистості. Проте більшість осіб з аномаліями особистості залишаються поза полем зору психіатрів, а тому зазначені відомості стосуються переважно поширення найтяжчих особистісних розладів, кількості узятих на облік або госпіталізованих у психіатричні лікарні хворих.

 
<<   ЗМІСТ   >>