Залежний розлад особистості

Етіологія. Критикувальний стиль виховання, за- стрягання на оральній стадії психосексуального розвитку за Фрейдом.

Клінічна картина. Хворі підпорядковують власні бажання потребам людей, які їх оточують, змушують інших брати на себе відповідальність за важливі події в їхньому житті, приймати важливі рішення. У житті намагаються виконувати другорядні ролі, почуваються невпевненими, на самоті відчувають дискомфорт через страх виявити неспроможність до самостійного життя. Відчувають тривогу за потреби перейняти обов'язки керівника. Таким особам притаманні песимізм, сумніви, пасивність, страх продемонструвати свої сексуальні або агресивні почуття. Бояться бути покинутими напризволяще особою, з якою мають тісний зв'язок. Не можуть приймати повсякденні рішення без посилених порад і заохочування з боку інших.

Клінічні діагностичні критерії залежного розладу особистості:

• — відповідність загальним критеріям розладів особистості;
• — перекладання на інших прийняття важливих рішень;
• — підпорядкування власних потреб потребам інших людей і неадекватне потурання їхнім бажанням;
• — небажання висувати навіть розумні вимоги людям, від яких індивідуум залежить;
• — почуття незручності або безпорадності на самоті через надмірний страх нездатності до самостійного життя;
• — страх бути покинутим особою, із якою є тісний зв'язок;
• — обмежена спроможність приймати повсякденні рішення без посилених порад і підбадьорення з боку інших осіб;
• — уявлення про себе як про безпомічну некомпетентну людину;
• — добровільне виконання неприємних і принизливих справ, щоб бути улюбле- ним(ою);
• — легка уразливість.

Патопсихологічні діагностичні критерії:

• — порушення цільової та мотиваційної структури діяльності:
• — низька потреба в досягненні мети, низька мотивація досягнення;
• — низька імпунітивна фрустраційна толерантність, особливо в егоблокінго- вих ситуаціях;
• — рівень соціальної перцепції низький, соціальної ідентифікації — середній або низький.

Параклінічні методи дослідження специфічного діагностичного значення не мають.

Терапія. Тренінг ассертивності (вміння говорити “ні”), підвищення самооцінки за допомогою групової психотерапії.

Динаміка розладів особистості

Це певні тимчасові зміни у відносно постійних станах аномальних особистостей, які виникають протягом життя внаслідок підвищення чутливості до впливів зовнішніх чинників (психогенних, соціальних, соматогенних) і біологічних трансформацій в організмі (вікові кризи, менструальний цикл, вагітність, пологи та ін.).

До специфічних для розладів особистості проявів динаміки можна зарахувати такі: психопатичні реакції, психопатичні стани (компенсації, декомпенсації, напади, фази) і патологічний розвиток.

Психопатичні (патохарактерологічні) реакції — короткочасні зміни особистості, що характеризуються значним посиленням характерологічних рис, їхніми кількісними змінами. Вони виникають одразу після появи безпосередньої причини (психогенної або соматогенної), але є зміненою формою реагування на певний зовнішній стимул (психо- та соматогенні психопатичні реакції). Типовими є змінена форма реагування, його неадекватність стимулу як за силою, так і за змістом, а також швидке виникнення і зворотний розвиток з відновленням попереднього стану. За клінічними особливостями форма реагування може відповідати або не відповідати типу розладу особистості. Психопатичні реакції відрізняються від невротичних відсутністю відчуття хвороби, а від психотичних (афективно-шокових, патологічного афекту) — відсутністю грубих порушень пізнавальної діяльності (розладів свідомості, галюцинацій, маячних ідей та ін.).

Компенсації — тимчасове пом'якшення характерологічних рис, яке забезпечує адаптацію особистості до мікросередовища (сімейного, трудового). Зазвичай це зумовлено сприятливими для особистості життєвими обставинами (наприклад, самотній спосіб життя з можливістю повністю віддатися улюбленій справі або інтересам при шизоїдному розладі особистості). Рідше компенсація відбувається за рахунок активного вироблення адекватних механізмів психологічного захисту, манери поведінки, що контрастує з аномальними рисами, затушовуючи їх. Проте в тяжких умовах такі механізми виявляються недостатніми, й справжні психопатичні особливості проявляються знову, нерідко супроводжуючись такими захисними механізмами, як гіперкомпенсація (наприклад, грубощі, розв'язність, безкомпромісність при астенічній психопатії), що є проявом порушення адаптації до середовища.

Депсихопатизація — стійке згладжування психопатичних рис характеру з багаторічною компенсацією — настає в сприятливих умовах, особливо, якщо стосунки в сім'ї гармонійні. Звичайні життєві труднощі та повсякденні стресогенні ситуації хворі переносять задовільно. Тип характеру не змінюється, але це не перешкоджає соціальній адаптації.

Декомпенсація — період у динаміці розладів особистості, що характеризується тривалим загостренням психопатичних рис і зазвичай виявляється порушеннями поведінки та соціальною дезадаптацією. Найчастіше розвивається під дією несприятливих чинників оточення, характерних для певного типу розладу особистості (потреба в спілкуванні при шизоїдному розладі, перебування на самоті — при залежному). Біологічні чинники зумовлюють декомпенсації в періоди вікових криз: пубертатний і клімактеричний. Під час статевого дозрівання патологічні риси характеру сильніше виявляються в хлопчиків, а в клімактеричний період — у жінок.

Психопатичні напади — періодичні, без видимих причин фази різкого загострення патохарактерологічних властивостей з поверненням після самостійного виходу з них до попереднього стану. Відсутність чіткої залежності між клінічними проявами нападів-фаз і патологічним складом особистості. їх наявність лише за певних типів психопатій може свідчити про складнощі генезу розладів особистості з участю певного “ендогенного радикала”.

Патологічний розвиток — певний вид динаміки психопатій, що відображує різні за клінічними проявами процеси характерологічної декомпенсації і виявляється однобічним стійким посиленням окремих рис аномальної особистості. Є наслідком внутрішніх, конституціальних причин (конституціальний розвиток), а також може виникнути за несприятливих стосунків із зовнішнім світом (ситуаційний розвиток). Прикладом констигуціального розвитку може бути стійке посилення шизоїдних рис при шизоїдній психопатії. Серед ситуаційних варіантів патологічного розвитку найпоширенішим є паранояльний, що може виникнути в осіб з різними типами розладів особистості (ананкастного, шизоїдного, дисоціального тощо).