Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ДИТЯЧОГО ТА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ (ОЛІГОФРЕНІЯ).

Легка межова інтелектуальна недостатність

Загальна характеристика

Розумова відсталість — група різних за етіологією і патогенезом станів, які внаслідок несприятливих впливів у внутрішньоутробний період або в ранньому дитинстві (частіше до 3 років) призводять до недорозвинення психіки з переважною недостатністю інтелекту й утруднюють (частково або повністю) соціальне функціонування. В останні два десятиріччя терміном “розумова відсталість” замінили поняття “олігофренія”, запропоноване в 1915 р. Е. Крепеліном. Розумова відсталість супроводжується тотальним психічним недорозвиненням.

Провідною ознакою патології є різке зниження здатності до формулювання, узагальнення понять й абстрактного мислення. Розумова відсталість позначається на всій особистості загалом. Це можуть бути недорозвинення мовлення, моторики і міміки. Такі хворі здатні помітити різницю між предметами і явищами, але не спроможні встановити подібність між ними. Вони не розуміють переносного значення прислів'їв, приказок і метафор, не вміють вичленити основну думку прочитаного твору.

Слабкість абстрактного мислення впливає на всі пізнавальні процеси, тому хворим нелегко або неможливо навчитися рахувати, розв'язувати задачі, а також правильно використовувати граматичні правила. У них порушена здатність до аналізу й узагальнення інформації про предмети і явища. Образно кажучи, ці хворі “мало бачать, коли дивляться, і мало чують, коли слухають”. У них значною мірою знижується смислове запам'ятовування порівняно з механічним. Хворі не можуть переказати зміст почутого, побаченого або прочитаного.

Затримка формування пізнавальних функцій призводить до недорозвинення мовлення. Ступінь його відповідає тяжкості інтелектуального зниження. За глибокого зниження інтелекту людина не може розмовляти і не розуміє, що їй кажуть, але при цьому велике значення мають інтонації та жести. Нездатність абстрактно мислити призводить до того, що хворі користуються заученими штампами, не розуміючи їхнього змісту. Запас слів зазвичай обмежений (залежно від ступеня зниження інтелекту). Ознаки недорозвинення мовлення виявляються також у дефекті вимови. При цьому емоційна сфера збережена.

З урахуванням особливостей темпераменту розрізняють торпідну й єретичну розумову відсталість. Такі хворі безініціативні. Через підвищену сугестивність легко піддаються як вихованню, так і негативному впливові. Крім недорозвинення психічної сфери в них часто виявляють патологію інших органів і систем.

Під час дослідження інтелектуального рівня суб'єкта потрібно використовувати всю наявну інформацію щодо коефіцієнта інтелекту — IQ (Intelligence quoting). Його визначають за допомогою адаптованого тесту Векслера, яким передбачено вивчення ступеня розвитку мовлення (словникового запасу), а також особливостей пам'яті, уваги, поведінки, здатності до навчання та ін. Коефіцієнт розумового розвитку визначають за допомогою стандартизованого тесту, що враховує місцеві культурні особливості.

Олігофренію в ступені дебільності потрібно диференціювати від легкої межової інтелектуальної недостатності.

Класифікація

За МКХ-10

F70 — Розумова відсталість легкого ступеня

F71 — Розумова відсталість помірного ступеня

F72 — Розумова відсталісті тяжкого ступеня

F73 — Глибока розумова відсталість.

За традиційною вітчизняною класифікацією розрізняють дебільність (легка розумова відсталість), імбецильність (помірна і тяжка) та ідіотію (глибока розумова відсталість).

Пацієнти з легким недоумством оволодівають мовленням з деякою затримкою і можуть ним користуватися в повсякденному житті. Адаптивні здібності на побутовому рівні у них також досить розвинені. Вони можуть обслуговувати себе (їсти, вмиватися, одягатися, контролювати фізіологічні акти), набувати нескладних практичних навичок, але не здатні вчитися в звичайній школі через слабкість абстрактного і теоретичного мислення, відставання у формуванні понять, суджень і змістових зв'язків. Оскільки за такого недоумства нівелюється особистість загалом, то вже в школі виявляється нездатність до самоствердження і самоусвідомлення. Якщо ж правильно вибрати методику, у таких хворих можна розвинути досить адаптивні здібності та маніпулятивні навички, що дають змогу виконувати малокваліфіковану роботу. Соціальні обмеження найчастіше зумовлені особистісною незрілістю, емоційним і вольовим дефектом. Коефіцієнт розумового розвитку становить 50—69.

За помірного недоумства повільно розвивається мовлення. Пацієнти не зовсім розуміють інших. Таким хворим нелегко оволодіти навичками щодо самообслуговування, тому більшість із них потребує догляду. Засвоюють лише ази письма та читання. Трудові навички також обмежені. Соціальний розвиток можливий до рівня здатності встановити контакти, спілкуватися з іншими людьми та брати участь у елементарних соціальних заняттях. Коефіцієнт розумового розвитку становить 35—49.

Тяжке недоумство характеризується вираженішими порушеннями моторної функції або іншими клінічно значущими органічними стигмами. Коефіцієнт розумового розвитку — від 20 до 34.

У разі глибокого недоумства обмежена рухливість, хворі не здатні контролювати фізіологічні акти. Словникового запасу немає або він складається з окремих слів. При цьому можлива елементарна невербальна комунікація за формулою: “Вони дивляться та слухають, але нічого не розуміють”. Такі пацієнти потребують догляду. Коефіцієнт розумового розвитку — до 20. Часто глибоке недоумство супроводжують тяжкі соматичні та неврологічні розлади.

У осіб з недоумством можна спостерігати весь діапазон психічних розладів, але їхня частота в 3—4 рази вища, ніж у загальній популяції.

Під час діагностики недоумства потрібно спиратися на такі основні критерії:

  • 1) тотальність недорозвинення психіки;
  • 2) недостатність вищих форм пізнавальної діяльності (абстрактного мислення).

Емоційні та вольові порушення, що супроводжують когнітивний дефект, можуть

бути різними. У класичних класифікаціях традиційно виділяли “тупу” (торпідну, апатичну) і “збуджену” (моріоподібну) форми недоумства.

Під час діагностики та прогнозування недоумства потрібно врахувати динаміку розладів, що залежить від процесів компенсації та репарації в центральній нервовій системі. Традиційно розрізняють позитивну динаміку, коли неухильно поліпшуються адаптивні можливості індивіда, та негативну, зумовлену декомпенсацією в період вікових кризів і впливів екзогенних і психогенних шкідливих чинників. Прояви декомпенсації при недоумстві можуть бути різними: у вигляді як поглиблення органічної патології, так і розладів поведінки та потягів (бродяжництво, сексуальна розгальмованість, агресивність та ін.). Негативна динаміка може виявлятися у вигляді психозів з афективними, психомоторними та галюцинаторно-маячними феноменами. У такому разі потрібно диференціювати їх від процесуальних психічних захворювань (прогредієнтні органічні ураження головного мозку, епілепсія, шизофренія).

Класифікація окремих форм розумової відсталості

I. Спадково зумовлені форми:

  • 1) хромосомні захворювання (синдром Дауна, Шерешевського—Тернера, три- сомії X, Клайнфельтера, XYY);
  • 2) моногенні захворювання (фенілкетонурія, гістидинемія, галактоземія, фрукто- зурія, амавротична ідіотія, синдром Мартина—Белла).

II. Розумова відсталість спадково-екзогенної етіології (мікроцефалія, кретинізм).

III. Екзогенно зумовлені форми розумової відсталості (алкогольна фетопатія, розумова відсталість унаслідок імуногенетичної несумісності за антигенами АБО і Rh-фактором).

 
<<   ЗМІСТ   >>