Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Правова педагогіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Місце і роль правової освіти у формуванні правової культури

За необхідне вважається нагадати, що в сучасному освітньому дискурсі розуміється під терміном "правознавець". Під ним розуміється випускник юридичного ВНЗ, фахівець за професійним напрямом "правознавство", практичний діяч у галузі права, що володіє професійними правовими знаннями та уміє застосовувати їх у практичній діяльності. Виходячи з визначення сутності професії юриста, можна визначити, що основним завданням вищої юридичної освіти є надання належної професійної кваліфікації щодо знання правового порядку нашої держави та вміння застосовувати законодавство в своїй діяльності, яке поєднано з вихованням поваги до морального обов'язку, прав і свобод людини, а також постійне підвищення професійних навичок юристів, підвищення гарантованості індивідуальних та колективних прав людини.

Не зайвим буде звернути увагу на зміни у структурі юридичної професії, які відбулися в процесі розгортання процесів демократизації.

Економічні перетворення зумовили розвиток приватного юридичного сектору в той час, як збільшення кількості юристів-держслужбовців відбувається набагато повільнішими темпами. Це призвело до того, що у нашому суспільстві з ринковою економікою юристи-радники як посередники між громадянами або між громадянами та державою в цивільних, сімейно-правових, господарських та інших відносинах набули більшої актуальності, аніж юристи-правоохоронці чи юристи- управлінці.

Сучасна правова освіта оперативно повинна реагувати на виникнення нових юридичних професій та вносити відповідні зміни в зміст та структуру освітнього процесу. Зокрема, на перетині економіки і юриспруденції з'явилась професія арбітражного керуючого (особи, яка на підставі отриманої ліцензії забезпечує реалізацію процедури банкрутства), корпоративного юриста (захист прав власників суб'єктів корпоративних прав), юристи-медіатори (посередники, призначені сторонами для вирішення певної суперечки господарського або іншого характеру), юристи-колектори (допомагають кредиторам стягнути заборгованість з боржника) тощо.

Зазначені вище нові професії, а також "класичний" перелік правових професій повинні на різних змістовних умовах корелювати із елементами юридичної професіограми, в якій виділяють такі аспекти:

  • соціальний (відображає соціальну позицію юриста стосовно тлумачення і реалізації правових норм, захисту прав і законних інтересів громадян);
  • пошуковий (реалізується у процесі встановлення фактів, що мають юридичне значення, у зборі інформації, необхідної для вирішення юридичних справ);
  • реконструктивний (аналізом та узагальненням зібраної інформації про юридичну справу з подальшою її правовою оцінкою);
  • комунікативний (розкриває зміст юридичної праці зі спілкування з людьми – колегами, клієнтами, учасниками справи і всіма тими, хто має відношення до справи);
  • організаційний (характеризує особливості організації власної праці

та ввіреного юристові колективу).

Останнім часом в освітньому процесі по підготовці юристів у ВНЗ намітились конструктивні зсуви, що реалізують ідеї, запозичені з американської та європейської систем підготовки юристів. Зокрема, мова йде про таке явище, як юридична клініка. Не є таємницею те, що в спадок від радянської системи отримання юридичної освіти, юридична освіта в Україні мала притаманну рису: вона була спрямована на засвоєння студентами інформації, в основному, у вигляді теоретичних знань. Проте, сучасний ринок праці висуває вимоги не до конкретних знань, а до практичних навичок і компетенції юриста-фахівця. Сучасне життя вимагає, щоб із вищих навчальних закладів виходили не молоді спеціалісти, які ні за що не відповідають через брак досвіду, а повноцінні професіонали, які відразу ж приступають до виконання передбачених дипломом та отриманою посадою службових обов'язків. Студенти юридичного профілю розширюють отримані теоретичні знання, підтримують їх оновлений рівень завдяки застосуванню таких активних форм, як тренінги, рольові ігри з відеозаписом за оригінальною методикою, також беруть участь у консультативному прийомі громадян, набувають досвід підготовки документів правового характеру, представництва інтересів громадян у судових та адміністративних органах.

Аналізуючи внесок юридичних клінік в діяльність юридичних вузів і факультетів, відмітимо, що їх створення має важливе значення, адже надає студентам можливість отримати необхідні практичні знання. Однак наслідки роботи студента в юридичній клініці виявляються не тільки в досягненні високої професійної компетенції, але й у конструктивних змінах його поглядів на низку соціальних цінностей, адже основна мета діяльності клінік є надання правової допомоги малозабезпеченим та соціально незахищеним верствам населення: безробітним, молодим подружжям, пенсіонерам, інвалідам, особам, які працюють, але не отримують заробітної платні, студентам тощо.

На підставі вищенаведеного спробуємо сформулювати гіпотезу, що динаміка формування правової культури юриста отримує поштовх в процесі практичної діяльності в юридичних клініках в результаті як підвищення рівня правосвідомості студента, так і завдяки формуванню в ній ознак більш цілісної особистості із гуманістичними поглядами на загальнолюдські цінності, адже під час діяльності в юридичній клініці кожен студент набуває глибокого соціального досвіду, формує гуманістичне емоційно-ціннісне ставлення до дійсності.

В дослідженні С.Бостан та Л.Бостан "Гуманістичні основи сучасного юридичного освітнього простору", знаходимо низку ідей, які несуть евристичний потенціал по виявленню зв'язку між гуманістичною тенденцією сучасної освіти в цілому та юриспруденцією зокрема, а також її впливом на організаційну свідомість особистості. С. Бостан та Л. Бостан пишуть: "паралельно існують декілька освітніх парадигм вищої юридичної освіти, серед яких основними є традиційна і гуманітарна. Основу традиційної парадигми складають ідеї, побудовані на конкретно-історичному, науково обґрунтованому, доведеному і практично апробованому знанні, на експериментальній взаємодії з практикою. Гуманітарна парадигма має іншу сутнісну характеристику, відправною позицією створення якої послужило прагнення виховати юриста широкої кваліфікації, покликаного захищати правові основи держави. Віддаючи належне кожній з них, вважаємо за необхідне зазначити наступне. Оскільки юридична професія відноситься до типу професій, що відбуваються в системі взаємозв'язку "людина-людина", в освітньому просторі стрижнем упровадження інноваційних технологій у навчально-виховний процес має стати саме гуманітарна парадигма, наповнена новим змістом, заснованим на ідеї людиноцентризму, яка передбачає, з одного боку, розуміння сутності буття людини, цінності її життя та життя іншої людини, власної відповідальності за світ, суспільство, свою діяльність, а з іншого, створення умов для підготовки молодої людини до життя та професійної діяльності в умовах побудови громадянського суспільства, суспільства знань.

Реалізація цієї ідеї у вищій юридичній освіті можлива за умови розуміння того, що в сучасному глобалізованому світі юридична освіта покликана не тільки надати знання, сформувати вміння і навички майбутнього фахівця і професіонала, але й сприяти розвитку особистості, відповідальної, перш за все, за власну діяльність перед світом та суспільством, як носія гуманістичних цінностей".

Вважаємо за необхідне, підкреслити важливість гуманістичного наповнення процесу юридичної освіти, адже зведення юридичної освіти суто до процесу навчання із рудиментарною гуманістичною виховною складовою може перетворити юридичну освіту в Україні на позбавлений людських емоцій інтелектуалізм, "натаскування" на предмет. Вважаємо, що невихований юрист є потенційно небезпечним для суспільства не менш ніж юридично підкований правопорушник, а тому в системі "освіта – виховання" для майбутніх юристів потрібно завжди усвідомлювати взаємообумовленість навчальних та виховних процесів.

Здатність молодого фахівця бути правознавцем і правозастосовником прямо впливає на зміст юридичної діяльності, її відповідність основним принципам права, адже юрист не повинен бути суто законознавцем і виконавцем буквально інтерпретованих норм. З одного боку, майбутні юристи в своїй професійній діяльності мають справу здебільшого з нормами писаного, діючого права, а з іншого – повинні мати достатню підготовку, щоб піднятися на рівень абстрактного та змістовного усвідомлення діючого законодавства, що дозволяє їм бути не просто законознавцями, а правознавцями в найкращому розумінні цього слова, тобто розуміти глибинний зміст та призначення права як суспільного явища.

Якщо формально охарактеризувати правову освіту як процес передачі суми певних правових знань та навичок згідно моделі "до навчання у студента не було знань, а в результаті навчання вони виникли", то з поля зору зникає суттєва обставина, що знання, вміння та навички не є фізичними предметами і їх неможливо просто передати та отримати. Вони можуть виникнути в свідомості студента в процесі власної самоактивності, який є невід'ємною складовою процесу засвоєння матеріалу, а, отже, для викладача надзвичайно актуальним є вміння організувати та спрямувати пізнавальну діяльність студентів, спираючись на глибоке розуміння психологічної складової процесів засвоєння матеріалу, підкріплених рівнем знань свого предмету та володіння сучасними методами викладання навчального матеріалу. Студент не повинен виступати як посудина для заповнення інформацією, яка не зачіпає глибинних структур його ментальності, а отримані "з рук" викладача юридичні знання являють собою лише інформацію, що утримується за рахунок механічної пам'яті, а, отже, може бути забута, так і не ставши глибоким правовим переконанням.

Слід мати на увазі, що при формуванні когнітивного елементу той факт, що студент володіє лише емпіричною свідомістю та мисленням, що дозволяє йому повторювати сказане та зроблене іншими без усвідомлення змістовної сторони діяльності, яку здійснює. За цих умов, задачею викладача правових дисциплін стає розвиток теоретичного мислення у студентів, адже правова освіта в нашій країні не зводиться до вивчення одиничних прикладів (на відміну від країн англосаксонської правової системи). В Україні правова освіта ґрунтується на розвиткові навичок абстрагування та узагальнення для здійснення подальшої юридичної . діяльності, на усвідомленні змістовних характеристик права як елементу людської культури. Якщо студент не оволодіє в процесі навчання засобами самостійного застосування загальної норми до конкретного випадку, то у студента може закріпитись навичка до механічного запам'ятовування правового матеріалу, що призведе не до розвитку організаційної свідомості, а до показної поверхневої ерудиції.

На наш погляд, основна задача студента юридичного вищого навчального закладу полягає не стільки у отриманні знань щодо конкретних норм права, скільки в усвідомленні його принципів та змісту правового регулювання будь-якої сфери суспільного життя. Окрім цього, знання юристом принципів правозастосування необхідно для кваліфікованого вирішення питань, не врегульованих діючим законодавством, при виникненні правових колізій тощо.

В роботі О. Михайленка аналізується професійна підготовка фахівців-юристів в Україні, Німеччині та США.

Корисними для нашого посібника є висновки, в яких виокремлено позитивні та негативні риси проаналізованих систем освіти, зокрема:

Перевагами є:

  • в Українівикористання різних форм навчання, поєднання позанавчальної та ознайомчої практики в процесі навчання;
  • у Німеччині – безкоштовне навчання і підготовка юристів тільки у державних університетах;
  • в США – можливість отримання вузької спеціалізації в галузі юриспруденції, застосування у практичній діяльності юридичної "клініки", поєднання кейс-методу з "сократівським" методом, який дає можливість підготовки творчої особистості фахівця, здатного до самореалізації та самовдосконалення.

Недоліками є:

  • в Україні – відсутність достатнього фінансування, спеціалізації студентів правників; проблема працевлаштування випускників- юристів;
  • у Німеччинівідсутність спеціалізації майбутніх фахівців- юристів, тривалість проходження практики;
  • в США – платна форма навчання для всіх студентів.

Повертаючись до аналізу правової освіти в нашій державі, без перебільшення можна зауважити, що зміст юридичної освіти є відображенням стану всієї системи освіти будь-якої держави, адже він відображає той кінцевий результат, до якого прямує особа, суспільство та держава. А тому, непрофесійний або невідповідальний підхід до вироблення стратегії розвитку юридичної освіти, в тому числі її змістовних характеристик, в перспективі може не дозволити суспільству отримувати кваліфіковані юридичні кадри, які самостійно зможуть вирішувати проблеми розбудови правової держави та громадянського суспільства.

Наведені думки слугують підтвердженням факту необхідності здійснення якісних перетворень у системі вищої юридичної освіти, які допомогли б відродити позитивні риси вітчизняної системи освіти, що має високий потенціал виховання, та вивести її на новий рівень, який би відповідав вимогам формування правової держави та гармонійно вписувався у світові освітні тенденції. З одного боку, вища юридична освіта відчуває на собі ті ж самі загальні труднощі, що й система вищої освіти в цілому, проте в неї є низка власних проблем. До того ж, перетворення в галузі правових знань несумісні із дилетантством, імпровізацією та любительством, вимагаючи суворого професіоналізму та наукової обґрунтованості здійснюваних реформ.

Розглядаючи динаміку формування правової культури слід приділити увагу аналізу процесу правового виховання співробітників правоохоронних органів. Дійсно, від рівня правомірності їх поведінки та рівня їх особистої правосвідомості залежить динаміка стабілізації правопорядку та правозахисту в суспільстві. Тому вважаємо одним з пріоритетних завдань правової освіти процес підвищення рівня правосвідомості співробітників правоохоронних органів через спрямовану діяльність по перетворенню правових знань у глибинні особистісні переконання. Особливе значення при цьому мають цінності та уявлення працівників правоохоронних органів, які визначають світогляд людини, чиїм покликанням є дотримання правопорядку в державі. Вони повинні знаходитись в центрі уваги вчених і державних діячів, відповідальних за розробку концептуальних засад реформування системи правової освіти та реалізацію цих ідей. Адже, спираючись на свої ціннісно-світоглядні орієнтири, працівники правоохоронних органів актуалізують основні принципи своєї діяльності, до яких відносять гласність, відкритість та підконтрольність; гуманізм і повагу до особистості; професіоналізм, компетентність, дисципліну та персональну відповідальність тощо.

Для фахівця, що у професійному житті стикається з правоохоронною діяльністю, особливо важливі не тільки глибокі спеціальні знання, а й специфічні особисті якості, розвиток яких – одна з найперших завдань правової освіти.

Формування правової культури фахівця у процесі правової освіти є двостороннім процесом накопичення правових знань, перетворення накопиченої інформації в особисті переконання. Ефективність навчання правовим знанням залежить від наявності розвинутого мислення у студентів, що у значній мірі забезпечується шляхом формування понятійного апарату через вивчення теоретико-методологічних аспектів юридичних дисциплін. В процесі набуття правових знань формується образ понятійного правового мислення, його стиль і деонтологічні установки, інтуїція справедливості і законності рішень, які прийматиме фахівець у ході своєї професійної діяльності.

Структура виробленого таким чином правового переконання включає до себе не тільки знання правових норм і не тільки впевненість в істинності цих знань, але й постійну готовність діяти, керуючись ними.

Процес правового виховання повинен забезпечити передусім перехід правових знань у правові переконання вихованців, що досягаться шляхом пізнання місця і ролі ярова у розвитку цивілізації, його значення для мінімізації соціальних конфліктів, забезпечення свободи особистості, оскільки в основу правової культури покладається глибоке знання принципів і норм права, визнання його соціальної цінності.

Формування правової культури студента у процесі вивчення юридичних дисциплін в контексті правокультурних традицій зумовлене загальною характеристикою сучасної правової культури, враховуючи що освіта складається не тільки із засвоєння правових знань, обізнаності в діючих нормативно-правових актах, але й з формування особистості фахівця з успішно засвоєними цінностями, на яких базуються правові норми. Специфіка проблеми полягає в тому, що отримувані правові знання зазнають постійної динаміки у зв'язку із змінами законодавства. Необхідно сформувати у студента бажання цікавитися такими змінами, особливо тими, які пов'язані з його майбутньою професійною діяльністю.

На нашу думку, формування правової держави, втіленню в життя якої сприяє формування правової культури молоді та реалізація її цілей, пов'язується з такими факторами, як:

  • засвоєння кожним студентом основних принципів і норм права на рівні, необхідному для виконання своїх обов'язків у майбутній професійній діяльності;
  • навчання, яке спрямоване не тільки на отримання позитивних знань законодавства, але і на формування глибокої поваги до правових цінностей, особистого переконання, звички дотримуватись діючих законів і нести відповідальність за виконання своїх обов'язків;
  • формування соціально-правової активності, творчий розвиток особистісного потенціалу, як в моральному, так і в правовому аспектах.

Правова культура потребує систематичного раціонального формування, стимулювання, позитивного соціального розвитку. Система заходів, спрямованих на формування політико-правових ідей, норм, принципів, які являють цінності світової та національної правової культури, виступає як правова освіта і правове виховання. Іншими словами, правова освіта та правове виховання – це формування у громадян правової культури.

Для оцінки правової культури майбутніх фахівців у цілому використовуються еталони, у якості яких виступають зразки діяльності відповідно до правових норм, особистість спеціаліста з високим рівнем готовності до використання норм права. Оскільки правову культуру можна оцінювати, то є можливість говорити про високу, низьку або середню правову культуру. При цьому слід мати на увазі, що для одного суспільства на певному етапі розвитку буде дійсною одна притаманна йому система оцінок. Це результат того, що "різні люди, різні спільноти можуть по-різному оцінювати культурні досягнення у державно-правовій сфері". Інакше кажучи, існують проблеми в досягненні єдності інтерпретації правових явиш як культурних цінностей. Проте історія виробила деякі критерії оцінок, на основі яких існує можливість для визначення основних напрямків підвищення правової культури. До них належать:

  • формування почуття права та законності; освоєння досягнень логіко-правового мислення; удосконалення законодавства; підвищення рівня правової діяльності;
  • збільшення обсягу й якісне вдосконалення правомірної поведінки. Отже, метою правової освіти у вищій школі є формування теоретичної освіти правової свідомості та правової культури, забезпечення необхідного рівня систематизації знань про право, розвитку правових інтересів, відчуттів, правового мислення, формування наукового правового світогляду.

На думку дослідниці Є. Пєвцової, зміст правової освіти у вищій школі містить такі структурні компоненти:

  • інформування про право (інформаційний);
  • формування ставлення до права (оціночний);
  • виховання установки на правомірну поведінку (регулятивний);
  • виховання почуття необхідності правомірної поведінки (когнітивний);
  • організація діяльності суб'єктів правового виховання й освіти в межах державних і суспільних інститутів (організаційний).

Перш за все має бути вдосконалено систему освіти та виховання студентів-юристів, оскільки, вони через сферу майбутньої професійної діяльності впливатимуть на формування України як соціальної правової держави. Адже призначення професійної діяльності юриста це – захист прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, надання їм компетентної та висококваліфікованої допомоги, а також їх представництво на належному фаховому рівні перед іншими суб'єктами.

Удосконалення правової освіти можливе шляхом введення нових технологій навчання, прозорість вступних іспитів, високий рівень знань викладацького складу. Важливо привести у відповідність з вимогами

сучасних реалій професійне навчання і виховання юристів, інших державних службовців, проводити систематичну роботу по підвищенню рівня правової культури всіх суб'єктів правоохоронної системи України.

З вищезазначеного випливає, що правова освіта та виховання полягають у передачі, накопиченні і засвоєнні знань, принципів та норм права, а також у формуванні відповідного ставлення до права і практики його реалізації, уміння використовувати свої права, дотримуватись заборон та виконувати обов'язки. Звідси випливає необхідність в усвідомленому засвоєнні основних положень законодавства, виробленні почуття поваги до права. Отримані майбутніми фахівцями знання повинні перетворитись в особисте переконання, у міцну установку суворо дотримуватись правових приписів, а надалі – у внутрішню потребу і звичку виконувати правовий закон, виявляти правову активність.

Засобами правового навчання може бути все те, за допомогою чого здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість, волю та поведінку людей, або те, за допомогою чат передається інформація про право, закон, різноманітні події або чинники, які мають юридичне значення і можуть впливати на формування активної правово) позиції майбутнього фахівця

Отже, на сьогодні існує чимало проблем у процесі формування правової культури майбутніх фахівців. Це, у першу чергу, правова безграмотність населення. складний процес правотворчості, суперечливість нормативно- правових актів реальній дійсності, а також нерозвинута ідеологія сильної правової держави та, як наслідок, правовий нігілізм, заперечення моральних принципів. Для вирішення цих та інших проблем необхідною є цілеспрямована політика держави на підвищення рівня правової культури не лише через процеси правотворчості, законодавчого процесу, але й через вишу професійну школу як складову неперервної освіти суспільства. Перспективами подальшого дослідження зазначеної проблеми є обгрунтування педагогічних умов формування правової культури майбутніх фахівців, розробка й обгрунтування моделі формування правової культури тощо.

Вона виявляється в готовності особистості до ініціативних, усвідомлених, творчих дій як у сфері правового регулювання, так і у сфері забезпечення реалізації права, законності поведінки, що базується на переконанні необхідності служіння закону як найвищій цінності. Крізь призму вищезазначеного очевидним є тяжіння особистісного плану аналізу культури до аксіологічного підходу як першозначущого у сфері ідеології та гуманістки, який трактує культуру як світ цінностей, сукупність матеріальних та духовних цінностей, складну ієрархію ідеалів, значущу для суспільства і людини.

 
<<   ЗМІСТ   >>