ПРЕВЕНТИВНА ПЕДАГОГІКА

• • превентивне виховання та його функції;
• • сутність превентивної педагогіки;
• • первинна, вторинна, третинна превенції; педагогічна превенція;
• • прояви, види, стадії та рівні девіантної поведінки;
• • превентивно орієнтована освіта;
• • основні ролі дитячої поведінки щодо адаптації до умов дисфункціональної сім'ї;
• • типові моделі реагування батьків, які мають дитину з девіантною поведінкою;
• • превентивна бесіда-консультація

Предмет і завдання превентивної педагогіки

Превентивна педагогіка виникла на межі наук, вона акумулює ідеї психології, соціології, педагогіки, права, медицини. Однак, педагогічний аспект попередження асоціальних явищ у поведінці індивіда є визначальним. Педагогізація профілактичної діяльності проявляється в тому, що адміністративно-правові заходи превентивного впливу все більше наповнюються виховним змістом з молоддю і акцент переноситься на особистість, а не відчуження від неї.

Термін "превентивне виховання" (лат. praeventus), що в перекладі з латинської мови означає запобіжний, закисний, застережний, попереджувальний, охоронний, з'явився у психолого-педагогічній літературі з осені 1994 р., після започаткованого контракту між ЮНЕСКО й Академією педагогічних наук України. Цей термін стосується превентивності правопорушень, наркозалежності, СНІДу, охорони здоров'я та навколишнього середовища.

Важковиховуваність школярів – складне педагогічне і соціальне явище. Його подолання вимагає від освітньої установи розробленню ефективної системи превентивного виховання. Цю проблему висвітлили у своїх працях українські вчені В. Оржеховська, Т. Дем'янюк. Т. Рабченюк та інші.

"Превентивне виховання" – процес випереджувальний, застережливий, а профілактика – запобіжний, захисний, охоронний.

Термін "превентивне виховання", на відміну від традиційно вживаних термінів "перевиховання", "профілактика", "соціальна терапія", "соціальна реабілітація" та інших, застосовується тоді, коли необхідне попередження відхилень у поведінці, особливо тих, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, або ж став на хибний шлях асоціальної та протиправної поведінки.

Превентивна педагогіка – (від лат. preventus – попереджувальний) – педагогіка, яка вивчає причини формування і розвитку відхилень у поведінці людини і методи їх попередження, подолання, виправлення.

Асоціальна поведінка – формо дезорганізації індивіда в групі осіб або у суспільстві, де виявляється невідповідність очікуванням, що склалися у суспільстві, його моральним вимогам.

Виокремлюють такі типи асоціальної поведінки особистості:

• – конфліктно-ситуативний- з переважанням позитивній спрямованості;
• – ситуативний – з незначною негативною спрямованістю;
• – нестійкий – з переважно негативною спрямованістю;
• – стійкий – з негативною спрямованістю.

Система превентивного виховання – це керована діяльність, яка забезпечується заходами, спрямованими на попередження, долання відхилень у поведінці особистості, їх асоціальної, неморальної поведінки, а саме:

• • правопорушень (агресії, крадіжок, брехні, що призводять до криміналу);
• • екологічної брутальності та егоцентризму;
• • поганих звичок (алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління, токсикоманії);
• • статевих порушень та їх наслідків (статевої розпусти, венеричних хвороб та СНІДу, статевого насильства);
• • важких психічних станів з наслідками (депресії, імпульсивності, агресивності, загострення психопатичних тенденцій).

У сучасній превентивній педагогіці виділяють такі функції превентивного виховання:

• • діагностична – виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);
• • реабілітуюча – перевиховна, спрямована на подолання негативних проявів у поведінці);
• • коордйнувальна – об'єднання зусиль усіх виховних інститутів (сім'ї, школи, громадськості, засобів масової комунікації);
• • прогностична – передбачення можливих негативних явиш у поведінці неповнолітніх.

Превентивні заходи поділяються на три типи: первинні, вторинні та третинні.

Первинна превенція переважно, спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров'ю, збереженню життя дітей, попередженню негативного впливу. Вона є масовою і найбільш ефективною.

Превенція (лат. від – випереджати, попереджати) – попередження, запобігання. У чинному українському законодавстві цей термін не використовується. В теорії кримінально- виконавчого права, у кримінології він уживається як синонім терміна запобігання злочинності.

До заходів первинної превенції належать:

• • заходи педагогічного захисту;
• • фізіолого-педагогічний захист (захист здоров'я, безпека життя і розвитку);
• • психолого-педагогічний захист (надання допомоги у психологічній стабілізації особистості, стійкості, творчої активності дитини, здатності розуміти і розкрити себе);
• • соціально-педагогічний захист (розвиток здібностей та інтересів людини, захист її прав, розвиток позитивних якостей).

Вторинна превенція – це якомога раніше виявлення негативних змін у поведінці дитини з метою попередження їх подальшого розвиту. Це діагностика різноманітних аспектів життєдіяльності школярів, глибокий аналіз причин і обставин, що зумовлюють їх асоціальну поведінку. Ранню корекцію слід починати вже в старших групах дитячого садка. Показниками ранніх відхилень є грубість, агресивність, брехливість, лінощі. До виховних заходів слід віднести самопізнання, самовизначення, саморозвиток, самореалізацію, тобто самовдосконалення.

Третинна превенція – це цілеспрямована превенція, яка поєднує у собі сукупність заходів, спрямованих на попередження переходу відхилень у поведінці у більш важку стадію. Вони повинні бути індивідуальні, цілеспрямовані.

Педагогічна превенція – це частина навчально-виховного процесу освітнього закладу, вона поділяється на дві групи: загальну ранню превенцію з усіма учнями та їхніми батьками. Це комплекс впливів на свідомість, почуття і волю учнів з метою попередження антигромадської поведінки. Це розвиток почуття соціальної відповідальності підлітків за свою поведінку, глибоке усвідомлення не лише своїх прав, а й обов'язків. Мета педагогічної превенції повинна втілюватися у взірець – позитивний приклад, ідеал людини, який може виступати як мета виховання – забезпечення набуття учнями особистого досвіду реалізації прав і виконання своїх людських обов'язків.

У превентивному вихованні учнів важливим є залучення батьків, громадських організацій, самоврядування, спеціалістів, авторитетних людей, координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості. Критеріями – показниками вихованості школяра є поведінка в сім'ї, школі, ставлення до старших, ровесників, поведінка на вулиці та в громадських місцях, ставлення до самого себе.