Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Правова педагогіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Основні категорії пенітенціарної педагогіки

До основних категорій пенітенціарної педагогіки відносяться: виховання та перевиховання; соціалізація та ресоціалізація; виправлення.

Виховання – позитивний цілеспрямований, спеціально- організований та систематичний вплив на духовний, інтелектуальний та фізичний розвиток особистості.

Якщо виховний вплив не дав позитивних результатів, і особистість не спроможна до свідомої самокерованої соціально-нормативної поведінки у суспільстві, здійснюється її перевиховання.

Перевиховання засуджених це двосторонній процес, що включає:

  • 1) цілеспрямовану діяльність вихователя (особи, що здійснює виховний вплив) щодо організації цього виховного впливу;
  • 2) діяльність вихованця (особи, на яку здійснюється виховний вплив) щодо сприйняття цього впливу.

Соціалізація особистості – це процес становлення особистості, оволодіння нею нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і вміннями будувати стосунки з іншими людьми.

Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища.

Термін "соціалізація" запровадив у середині XIX cm. французький соціолог Габріель Тард для позначення процесу інтеріоризації соціальних норм шляхом соціальна) взаємодії. Поняття "соціалізація" еволюціонувало з того часу, охоплюючи різні аспекти цього явища.

Існує багато визначень поняття "соціалізація", які різняться залежно від розуміння їхніми авторами сутності й структури особистості, більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду, але розуміння змісту цього досвіду, його структури, засобів і порядку засвоєння істотно відрізняються.

Соціалізація відбувається протягом усього життя, продовжуючись на всіх вікових етапах. Соціалізація є необхідною умовою особистісного розвитку людини. Вона відбувається у трьох основних сферах функціонування людини (діяльність, спілкування, самосвідомість) і проявляється через поведінку. Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: соціалізація дитини; соціалізація підлітка (нестійка, проміжна); тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років); соціалізація дорослих. На кожному етапі існують "критичні періоди". Щодо соціалізації дитини – це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка – перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої – початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації.

Але якщо особистість неспроможна соціалізуватися у суспільстві внаслідок злочинної поведінки, постає необхідність її ресоціалізації.

Ресоціалізація (ст. 6 Кримінально-виконавчого Кодексу України) – це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві.

Вирішення саме цього завдання ресоціалізації є найбільш соціально значущим для суспільства, адже воно зацікавлене в тому, щоб злочинець не скоював кримінальних порушень не тільки в період коли він ізольований від суспільства гратами, але й після повернення до середовища вільних людей. Тому суспільство зобов'язане допомогти адаптуватись (пристосуватись) до середовища на волі, та має бути психологічно готове прийняти звільненого не як злочинця, а як поновлену рівноправну особистість. Соціальна адаптація осіб, звільнених із виправних установ, залежить від ефективності підготовки до звільнення та від конкретних видів допомоги після відбуття покарання. Звичайно, ресоціалізація засуджених неможлива без їх виправлення.

Виправлення (ст. 6 Кримінально-виконавчого Кодексу України України) – це внутрішній процес позитивних змін особистості засудженого, які створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Виправлення розглядається як результат спільної діяльності вихованця і вихователя.

 
<<   ЗМІСТ   >>