Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Правова педагогіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Ресоціалізація

Ресоціалізація (франц. resocialisation, від ге... – префікс, що означає поновлення або повторення, і socialisation – усуспільнення, з лат. socialis – суспільний) має декілька тлумачень, зокрема: 1) повернення особи в суспільство; 2) процес, спрямований на відновлення морального, психічного, і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної, чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами та юридичними нормами; 3) у сфері виконання покарань – процес підготовки засудженого до повернення у суспільство, що грунтується на відновленні позитивних зв'язків, відносин і розвитку в засудженої особи соціально корисних умінь і навичок, необхідних для повноцінного існування у суспільстві.

Ресоціалізація як мета діяльності визначається у різних сферах державної політики, зокрема у сфері соціальної роботи з молоддю, профілактики злочинності неповнолітніх та наркозалежних осіб, виконання кримінальних покарань. Здійснення ресоціалізації засуджених покладено на Державний департамент України з питань виконання покарань. Порядок і умови виконання та відбування покарань із метою створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених регламентує Кримінально-виконавчий кодекс України (ст. 1). Соціальна адаптація осіб, які відбували покарання, є завершальним етапом процесу ресоціалізації. У Постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 р. № 979 "Про затвердження Типового положення про центр ресоціалізації наркозалежної молоді" міститься положення про центр ресоціалізацію як спеціалізований заклад, де на добровільних засадах перебувають для реабілітації особи, котрі вживали наркотики і пройшли лікування у медичних закладах. Метою діяльності таких центрів є ресоціалізацію наркозалежної молоді шляхом надання соціально-реабілітаційних та інших послуг, а також профілактичної роботи.

У низці нормативно-правових актів замість поняття "ресоціалізація" використовується поняття соціальна реабілітація. Так, відповідно до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2001) соціальною реабілітацією є робота, спрямована на відновлення морального, психічного, та фізичного стану дітей і молоді, їхніх соціальних функцій, приведення індивідуальної, чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільством правилами і нормами (ст. 1). Ця робота здійснюється у напрямах: навчально-виховному, соціально-лікувальному, психологічному, фізичному, медико-соціальному, соціально- освітньому (ст. 11).

Щодо змісту поняття "ресоціалізація" (у кримінологічному значенні) в юридичній літературі немає спільної думок. Деякі автори вважають, що дане поняття може бути ототожнене з поняттям "виправлення та перевиховання". Інші вчені розглядають ресоціалізацію лише як постпенітенціарну діяльність. Проте більшість юристів вважає, що ресоціалізація – єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого.

Ідея ресоціалізації засуджених виникла у 80-х pp. XX ст. і знайшла втілення у створенні принципово нової моделі організації виконання покарань, яка отримала назву "реінтеграційної". На її формування справила вплив кримінально-правова, доктрина "нового соціального захисту" французького правознавця М. Анселя.

Більшість концепцій, що мають на меті ресоціалізацію злочинців, зоріснтова-ні на окрему особистість, на індивідуальний підхід до особи з відхиленнями у поведінці.

Ресоціалізація вважається одним із головних засобів боротьби з рецидивами злочинів.

Сучасно концепція соціального захисту отримала визнання в 1945 р., кали італійський граф Філіппо Граматика створив у Генуї Центр досліджень соціального захисту і став ініціатором проведення міжнародних конгресів. Суть концепції полягає в попередженні злочину і виправному впливі на злочинця, а не охороні суспільства шляхом репресій за злочини. Рух соціального захисту був неоднорідним, внаслідок чого з'явилася доктрина нового соціального захисту, сформульована Анселем. Програму руху було викладено в праці "Новий соціальний захист" (1956).

Ансель вважав, що новий соціальний захист, орієнтуючись на ресоціалізацію правопорушника, мас бути інтегрований до чинного кримінального права і стати основою гуманістична)' кримінальна) політики. У 80 pp. XX ст. ця концепція була піддана критиці. У відповідь Ансель підготував проект новоіпрограми-маніфесту соціального захисту. На сучасне французьке кримінальне право і законодавство положення нового соціального захисту справили значний вплив, що виявилося, зокрема, у прийнятті закону про відміну смертної'кари в 1981 р. Доктрина "нового соціального захисту" М. Анселя і його праці в галузі порівняльного права і кримінолога отримали широке міжнародне визнання.

Функції ресоціалізації:

  • 1. Освітньо-пізнавальна – забезпечує формування у свідомості знань про норми права і правила поведінки, а також почуття відповідальності за Скоєні правопорушення.
  • 2. Регулятивно-коригуюча – полягає у корекції ставлення до навколишнього світу, формуванні цілісної та стійкої життєвої позиції.
  • 4. Стимулююча – акцентує увагу на позитивних рисах звільненої від покарання особи, що ефективно впливає на її перевиховання, сприяє інтелектуальному розвитку, мобілізації творчих сил.
  • 5. Діагностично-прогностична – забезпечує глибоке розуміння суб'єктом суті та взаємозв'язку явищ оточуючого соціального середовища і можливість передбачення тенденцій їх розвитку, свого призначення і ролі у соціумі.
  • 6. Трансформаційна – сприяє перетворенню правових, етичних, моральних знань у внутрішні переконання і принципи особистого життя колишнього засудженого.
  • 7. Оціночно-критеріальна – полягає в оцінці звільненим соціальної орієнтації інших суб'єктів, здатності вести аргументовану полеміку, відстоювати свої погляди.
  • 8. Виховна – сприяє формуванню гуманно спрямованої особи, яка відбула покарання, залученню її до культурних надбань, участі у творчому освоєнні духовних цінностей.
  • 9. Соціально-адаптивна – орієнтує на гармонійне узгодження загальносупільних, групових та особистих поглядів, інтересів, запитів.
  • 10. Розвивальна – свідчить, що ресоціалізація слугує умовою її подальшого позитивного розвитку та вдосконалення.

Напрямки діяльності у сфері ресоціалізацїі:

1. Профілактична діяльність, яка грунтується на виявленні та усуненні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, юридичних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психічному та соціальному розвитку особи, її поведінці і конкретних діях.

Зміст цієї профілактики включає: роз'яснення необхідності дотримання правових норм і правил поведінки; створення умов для нормального розвитку особи, її освіти та вибору професії; організація заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності осіб, які скоїли злочини і відбули покарання; соціальний захист раніше засуджених.

  • 2. Психологічна корекція, основним завданням якої є усунення негативних явищ соціального мікросередовища, труднощів у спілкуванні та міжгрупових взаєминах, формування активної життєвої позиції.
  • 3. Соціально-правова терапія, тобто правоохоронна діяльність в умовах дефіциту людяності, що негативно позначається на соціалізації особи та її поведінці. У загальному вигляді у цій діяльності реалізуються такі цілі: корекція відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу; визначення типу особистості, її особливостей, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації; надання кваліфікованої допомоги у формуванні взаємин, що сприяють нормальній соціалізації.
  • 4. Соціальна реабілітація, тобто діяльність, спрямована на здійснення системиспрямована на здійснення системи організаційних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного і морального стану тих, хто цього потребує.
 
<<   ЗМІСТ   >>