ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ

Соціальні технології

В сучасних умовах, які висувають перед людиною і суспільством завдання різного ступеня складності, однією з умов їхнього ефективного рішення є організація людської діяльності таким чином, щоб досягти максимально можливого результату з мінімальними витратами ресурсів, коштів і часу. Подібна організація діяльності можлива завдяки впровадженню технологій.

Кузнєцова Л.П. виокремлює такі характерні ознаки поняття технології:

• 1. Поділ конкретного процесу діяльності на внутрішньо пов'язані між собою етапи, операції, процедури, що дозволяє визначити межі вимог до суб'єкта, що використовує дану технологію, тобто чітко вказати, що повинен і чого не повинен робити суб'єкт на кожному з етапів.
• 2. Координованість і етапність дій, спрямованих на досягнення бажаного результату дозволяє сформулювати внутрішню логіку функціонування та розвитку об'єкта діяльності, що дає можливість суб'єкту планувати діяльність таким чином, щоб отримати максимально ефективний результат.
• 3. Однозначність виконання операцій, включених у технологічний алгоритм, що є обов'язковою умовою досягнення результатів, адекватних запланованій меті. Безумовне виконання всіх технологічних вимог дозволяє суб'єкту отримати саме той результат, який планувався або передбачався [81, с. б].

Сутність технології визначається через зміст двох основних понять: операція і процедура, де операція - це конкретні дії, спрямовані на вирішення конкретного завдання, а процедура - це набір конкретних необхідних дій. Таким чином, технологія – це алгоритм певного виду діяльності.

Технологія - це спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом розподілу його на систему послідовних, взаємопов'язаних процедур і операцій, які виконуються більш-менш однозначно і орієнтовані на ефективне досягнення поставленої мети [48, с. 268].

Соціальною визначають технологію, у якій вихідний і кінцевий результат є - людина, а основні параметри вимірювання - її якості та властивості. Поява соціальних технологій пов'язана з потребою швидкого та великомасштабного "тиражування" нових видів діяльності.

У науковій літературі існує безліч концепцій і визначень соціальної технології. Найбільш відомі погляди на соціальну технологію як на "діяльність, у результаті якої досягається поставлена мета і змінюється об'єкт діяльності" (Н.Стефанов); "елемент механізму управління" (В.Афанасьєв); "спосіб реалізації конкретного складного процесу шляхом процедур і операцій, що виконуються однозначно" (М.Марков); "сукупність знань про способи і засоби організації соціальних процесів, самі ці дії, що дозволяють досягти поставленої мети" (А.Зайцев); "спосіб управління, регулювання і планування соціальних процесів" (А.Дикарєва, М.Мирська); "кінцевий продукт соціального проектування, необхідний для забезпечення процесів відтворення і здійснення діяльності: типових процедур управління; методик підбору й оцінки управлінських кадрів; сценаріїв проведення імітаційних ділових ігор; математичних моделей соціальних об'єктів на базі ЕОМ" (В.Дудченко, В.Макаревич); "сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, рішення різного роду соціальних проблем" (Л.Іонін); "своєрідний механізм поєднання соціологічних знань і соціальних ресурсів з умовами їхньої реалізації" (В.Патрушев); "науку про сукупність способів соціальної дії на людину" (Л.Дятченко); як "процес спрямованого впливу на соціальний об'єкт" (Н.Данакін).

Соціальні технології можуть бути класифіковані за окремими категоріями. Кузнєцова Л.П. пропонує такі основні напрямки класифікації1 [48]:

За масштабами вирішуваних соціальних проблем:

• – універсальні соціальні технології;
• – спеціальні соціальні технології.

До універсальних соціальних технологій відносяться: соціальна діагностика; соціальна терапія; соціальна профілактика; соціальна реабілітація; соціальна адаптація; соціальне консультування. До спеціальних - конкретні технології, що використовуються при вирішенні конкретних завдань, наприклад, технологію педагогічного впливу.

За рівнем соціальної діяльності:

• – глобальні соціальні технології, що використовуються в масштабах всього людства;
• – національні соціальні технології, засновані на особливостях національних традицій, психології менталітету тощо;
• – державні, що дозволяють вирішувати соціальну проблему в межах конкретної держави тощо;
• – регіональні соціальні технології, ефективні при вирішенні проблем в умовах конкретного регіону.

За характером вирішуваних завдань:

• – функціональні соціальні технології, призначені для забезпечення оптимального та результативного функціонування соціальних систем у різних сферах суспільного життя;
• – інноваційні соціальні технології, спрямовані на забезпечення оптимального переходу різних соціальних систем в іншу якість;
• – технології вирішення соціальних протиріч і конфліктів, що дозволяють знайти і реалізувати найбільш оптимальні шляхи і методи вирішення подібних проблем.

За характером впливу на соціальні процеси:

• – формуючі соціальні технології, що дозволяють створити новий соціальний об'єкт;
• – стимулюючі соціальні технології, предметом впливу яких є окремі сторони процесу функціонування даного об'єкта;
• – стримуючі соціальні технології, що певним чином регулюють процес функціонування соціального об'єкта;
• – руйнуюючі соціальні технології, результатом дії яких стає зникнення соціального об'єкта в цілому або будь-якої його частини.

За характером і змістом використовуваних засобів:

• – організаційно-розпорядчі та адміністративні соціальні технології;
• – соціально-правові технології;
• – медико-соціальні технології;
• – психологічні технології;
• – педагогічні технології тощо.

Вайнола Р.Х. до особливостей соціальних технологій відносить такі прояви, як: включення великої кількості індивідів, що наділені волею та свідомістю; суб'єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу лідерами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікросоціумів); комплексний характер соціальних технології і технологій соціальної роботи; превентивність змісту більшості соціальних технологій [14].

Конкретизація мети реалізації соціальних технологій дозволяє виокремити серед них особливу групу: технології соціальної роботи.

Технологію соціальної роботи можна розглядати як систему оптимальних способів перетворення, регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, орієнтованих на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які перебувають у складній життєвій ситуації [107, с. 95].

Вайнола Р.Х. визначає технологію соціальної роботи як сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи [14].

В практиці соціальної роботи визначають такі види прикладних технологій соціальної роботи: соціального контролю; соціальної профілактики; соціальної терапії; соціальної реабілітації; соціально-правового захисту; соціального страхування; соціального опікунства; соціального посередництва; соціального супроводу; соціального патронажу; соціальної корекції; рекламно-інформаційні технології.

Класичний різновид соціальної технології - соціально- педагогічна технологія, яка інтегрує в собі якості соціальної та педагогічної технологій. [93, с. 147–149]. Соціально- педагогічна технологія – спосіб взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію в наявних або спеціально створюваних умовах [92, с. 295].

Технології соціально-педагогічної роботи – це сукупність способів, дій соціальних педагогів, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків [14]. Основним завданням соціально-педагогічних технологій Вайнола Р.Х. визначила розробку методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціально-педагогічного результату.

Через оцінку діяльності соціальних служб з клієнтами, поняття "технологія" можна сформулювати у вузькому й прикладному розумінні. Технологія соціальної роботи з клієнтом - це сукупність знань про методи й засоби здійснення конкретних дій, сукупність прийомів та операцій, які реалізуються у визначеному порядку, певній послідовності, для досягнення певних змін у соціальному становищі і самопочутті клієнта [110]. Отже, типова технологія соціальної роботи з клієнтом являє собою алгоритм діяльності, що, зазвичай, складається з кількох етапів, які реалізуються у певній послідовності.

Технологічний алгоритм соціальної роботи з клієнтом містить такі основні складові, як вивчення ситуації, психо- соціальну діагностику, планування і документування майбутньої роботи, її безпосередню реалізацію, аналіз і оцінку результатів, припинення активної роботи та додаткове кураторство клієнта. Відповідно складові поєднуються у кілька етапів, зазвичай - від 3 до 5. Найбільш поширений варіант розподілу етапів такий, коли виокремлюються підготовчий етап, етап безпосередньої реалізації методів втручання та підсумковий етап.