Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціально-педагогічної роботи з сім’ями

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Соціальний патронаж

Патронаж соціальний (лат. patronus - покровитель, оборонець) – вид соціального обслуговування (переважно за місцем проживання) індивідуальних клієнтів і груп ризику, який полягає у постійному соціальному нагляді, регулярному відвідуванні їх житла соціальним працівником, наданні їм необхідної економічної, матеріально-побутової, лікувально-профілактичної допомоги [69].

Термін "соціальний патронаж" використовується як:

  • – один із видів соціального обслуговування;
  • – надання індивідуальних послуг (індивідуальна робота з клієнтом);
  • – здійснення соціального нагляду - постійне відслідковування протягом певного часу стану справ клієнта;
  • – регулярне відвідування житла клієнта;
  • – надання соціальної допомоги відповідно до потреб клієнта, що передбачає визначення першочергових потреб.

Використання терміну "соціальний патронаж", як форми роботи центрів соціальних служб України, нормативно передбачено лише в роботі з особами, які повернулися з місць позбавлення волі. Так, відповідно до Закону України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" (№3160-VI від 17 березня 2011 року) соціальний патронаж визначається як допомога звільненим особам шляхом здійснення комплексу правових, економічних, організаційних, психологічних, соціальних та інших заходів, зокрема, надання послуг, спрямованих на їх соціальну адаптацію (стаття 1).

Соціальний патронаж звільнених осіб базується на принципах законності; демократизму; рівності громадян; адресності; індивідуального підходу; доступності та відкритості; добровільності вибору чи відмови від підтримки; гуманності; комплексності; соціальної справедливості; конфіденційності (стаття 4).

Соціальний патронаж як технологія соціальної роботи передбачає відвідування сім'ї на дому з метою проведення діагностичної, контролюючої, адаптаційно-реабілітаційної роботи, що дозволяє встановити і підтримувати тривалі зв'язки з сім'єю, вчасно виявляти її проблемні питання та оперативно надавати допомогу.

Соціальний патронаж дає можливість спостерігати за сім'єю у неформальних, невимушених умовах, що дозволяє одержати більше достовірної інформації, дотримуючись при цьому відповідних етичних принципів: самовизначення сім'ї, добровільності в одержанні допомоги, конфіденційності.

Враховуючи визначення терміну "соціальний патронаж" як соціальне обслуговування клієнтів груп ризику на дому - патронаж, як вид надання соціальної допомоги клієнту, здійснюється такими структурами як:

  • 1) відділення соціального захисту населення;
  • 2) центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
  • 3) служби у справах дітей.

В практиці соціальної роботи патронаж визначається як форма соціального обслуговування клієнтів, які не мають достатньо ресурсів для задоволення власних елементарних потреб і які не можуть самостійно вирішувати власні життєві проблеми [1, с. 6].

Патронаж вміщує кілька функціональних компонентів:

  • профілактика - дії спрямовані на зміцнення життєвих сил і потенційних можливостей клієнта; спрямована не лише на задоволення потреб і вирішення проблем клієнта, але і забезпечення зняття факторів ризику, які спричинили кризовий стан особи;
  • підтримка і допомога є основними завданнями взаємодії з клієнтом, спрямовані на збереження та стабілізацію життєвої ситуації клієнта;
  • соціальний захист - виконання профілактичних і підтримуючих послуг від імені клієнта, в інтересах клієнта, як формальне піклування над недієздатною особою.

Методи патронажу ґрунтуються на психосоціальних підходах, з врахуванням особливостей клієнта і його конкретної життєвої ситуації. Патронажні дії передбачають надання адресних соціальних послуг. Проте патронаж перед-

бачає не лише відвідання клієнтів на дому з метою догляду (хоча і такі дії можуть бути передбачені). В першу чергу патронаж передбачає:

  • – активне втручання соціального працівника в сімейні стосунки;
  • контроль за багатьма складовими життя сім'ї;
  • – здійснення безпосереднього впливу на її життя.

Патронаж може допомогти вирішити такі завдання:

  • – проведення діагностики: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику (медичних, соціальних, побутових), вивчення й аналіз проблемних ситуацій;
  • – здійснення контролю: оцінка становища сім'ї і дитини, динаміка проблем (якщо контакт з сім'єю відбувається вдруге); аналіз результатів реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;
  • – реалізація адаптивно-реабілітаційних заходів: надання конкретної освітньої, психологічної, посередницької допомоги.

Мета патронажу: створення умов, які дозволяють клієнту з часом самостійно справлятися з власними життєвими труднощами і проблемами.

Патронаж може бути одиничним або регулярним залежно від обраної стратегії роботи (довго- чи короткострокову) з конкретною родиною. Інтенсивність патронажних послуг їх видів і форм визначається рівнем несамостійності сім'ї, її соціальної запущеності і некомпетентності.

На відміну від соціального супроводу патронаж не передбачає активної ролі клієнта у вирішенні своїх проблем. Соціальний патронаж найчастіше використовується стосовно клієнтів, що не можуть іноді самостійно вирішувати свої проблеми: старих людей, людей з захворюваннями, що не передбачають поліпшення тощо.

Етапи реалізації соціального патронажу:

  • 1) оцінка і вивчення ситуації потенційних і реальних клієнтів;
  • 2) вплив на ситуацію, що склалася, і на самих клієнтів;
  • 3) організація індивідуальної соціальної підтримки і процес її реалізації;
  • 4) контроль [1, 17].

Виконання системної роботи в межах надання патронажних послуг викликано тим, що не лише сім'я часто не в змозі визначити і усвідомити складність ситуації, але і окрема служба, окремі професійні спеціалісти у більшості випадків не можуть цього зробити. Патронат як система допомагає концентрувати увагу соціальної служби і спеціалістів, що приймають у ньому участь, на виявлення формальних і неформальних зв'язків сім'ї, на виявлення сумісних систем і включення їх до процесу зміни ситуації у сім'ї, на внесення змін до структур, які заважають, і підсилення тих, які сприяють її самореалізації.

Класифікація видів соціального патронажу сім'ї, що базується на характеристиці дій, які здійснюють фахівці з соціальної роботи стосовно сімей і дітей групи ризику (клієнтів патронажу) запропонована російською вченою Л.С.Алєксєєвою.

Медико-соціальний патронаж діє стосовно хворих і фізично неповноцінних членів родини, які потребують систематичного і щоденного догляду. Включає, залежно від потреб клієнта: доставку ліків і медикаментів; вимір кров'яного тиску; надання гігієнічних послуг, доставка продуктів і годування відповідно до визначеної дієти; зміна постільної і нижньої білизни; перевертання, умивання, виконання нескладних фізичних вправ; прийом ліків - дії, які необхідно виконувати відносно людини, яка нездатна до самообслуговування.

Працівник, який здійснює медико-соціальний патронаж має володіти навичками спілкування з людьми, гуманного ставлення до них. Головне завдання – поряд із наданням медичних послуг - налагодження з клієнтом взаємної довіри, надання залежній особі захисту, розуміння, підтримки.

Соціально-психологічний патронаж надається в різних формах довготривалого надання психологічної і соціальної допомоги клієнту, які можна умовно розділити на групи:

  • – кризові або стресові - які переживають кризу або стрес, який супроводжується яскраво вираженою, гострою емоційною напругою;
  • – проблемні – ускладнення у вирішенні конфліктів;
  • – які знаходяться у стинав хронічної соціально-психологічної дезадаптації і емоційній напрузі - переважно особистісні якості особистості, рідше – ситуативний стан або стан здоров'я.

Стратегії, які використовують спеціалісти, які здійснюють психологічний патронаж:

  • – порада, тобто власна точка зору, на найкращий спосіб дій у ситуації що склалася;
  • – надання інформації - інформація з питань, що цікавлять клієнта;
  • – внесення системних змін - вивчення розвитку конфліктної ситуації з людьми, які мають відношення до кризової ситуації;
  • – психологічне і психосоціальне консультування - системна допомога у вирішенні проблем, визначення конфліктних зон, пошук альтернативних шляхів виходу і прийняття рішення;
  • – формування у клієнта соціальних і особистісних навичок, що дозволяє йому справлятися з кризами;
  • – виконання посередницьких зв'язків між клієнтом і його соціальним оточенням.

Спеціаліст, використовуючи перераховані стратегії надання допомоги, залучає членів родини до процесу запланованих змін. Причому саме спеціаліст, а не клієнт, диктує яким чином має здійснюватися цей процес.

Соціальний патронаж - передбачає такі дії при роботі з сім'ями та дітьми:

  • а) вивчення і роз'яснення ситуації з урахуванням соціального і психологічного стану клієнта при використанні засобів, які знижують рівень тривожності і підвищують емоційний стан;
  • б) надання необхідної (за потреби термінової) допомоги, спрямованої на вирішення специфічних кризових проблем, за принципом використання ресурсів і сильних сторін сім'ї;
  • в) надання послуг профілактичного спрямування, що передбачає не лише задоволення потреб, але і стабілізацію сприятливих тенденцій і закріплення успіхів, зменшення або знищення факторів ризику;
  • г) об'єднання зусиль учасників патронажу, налагодження їхнього залучення до вирішення проблем клієнта, залежно від їхнього характеру для забезпечення комплексного підходу.

Спеціаліст, який здійснює соціальний патронаж, виконує ряд соціальних ролей - доброзичливий і компетентний співрозмовник, помічник, вчитель, керівник, посередник, радник, захисник тощо.

Соціально-педагогічний патронаж - спрямовується на допомогу дітям, які потрапили у складні життєві обставини: залучення дітей у діяльність, яка допомагає і сприяє їм повною мірою виявити і розкрити таланти, душевні якості, інтереси.

У соціально-педагогічному патронажі дітей, групи ризику виділяють три зони уваги соціальних педагогів:

  • 1) знання і врахування стану дітей і вибір тих методів впливу, які сприяють їхній трансформації через зміну предмета і вмісту особистісно-смислової сфери, а значить сприяють залученню до посильної цікавої діяльності;
  • 2) закріплення нового змісту як мотиву, що сприяє розвитку зацікавленості нової діяльності для дитини, переводячи його до стану захоплення, що переважає над усіма іншими;
  • 3) занурення і входження у нову область інтересів, відкриття привабливих сторін життя, набуття конкретних вмінь і навиків, розширення можливостей, що веде до переходу від асоціальної діяльності в значиму просоціальну діяльність.

Головна мета соціально-педагогічного патронажу дітей та підлітків - зміна їх самосвідомості, ставлення до себе і оточуючих, почуття відповідальності, тобто соціальній позиції, що сприяє нормальному людському розвитку.

Соціально-економічний патронаж здійснюється в основному стосовно малозабезпечених сімей та одиноких громадян похилого віку шляхом спостереження соціально-економічного стану клієнтів та надання своєчасних соціально- економічних послуг;

Соціально-правовий патронаж здійснюється стосовно дітей, жінок, осіб похилого віку, інвалідів, які проживають у сім'ях, з метою попередження чи ускладнення ситуації.

Процес соціального патронажу забезпечується застосуванням ряду методів: корекція, психотерапія, навчання, моделювання, спонукання, рефлексія, посередництво, розвиток у клієнтів соціальних і особистісних навичок, створення ситуацій, які допомагають знизити почуття тривожності у клієнтів, соціально-психологічний супровід тощо. Під час здійснення патронажу використовуються різні форми соціально-педагогічної роботи: бесіда, консультування, поради, надання інформації, залучення в соціально активну діяльність та ін. Домінуючу роль у соціальному патронажі відіграє процес прямого (безпосереднього) і опосередкованого спілкування фахівців з клієнтами, що має багатогранний і різноплановий характер (вербальні, практичні, письмові, посередницькі й інші дії) [37].

Соціальний супровід /соціальне супроводження. В Україні соціальна робота, спрямована на вирішення індивідуальних потреб клієнта, в нормативних документах визначена терміном "соціальний супровід", паралельно з яким у різних виданнях використовується також термін "ведення випадку", "соціальне супроводження". Враховуючи специфіку реалізації та завдання, що вирішуються у процесі супроводу клієнта або сім'ї, соціальний супровід можна охарактеризувати як вид (технологію) соціально-педагогічної роботи, спрямовану на соціальну підтримку клієнтів, які, за певних життєвих обставин, потребують професійної соціальної допомоги.

Соціальний супровід/супроводження сім'ї (за І.Д.Звєрєвою, О.В.Безпалько) - це вид соціальної роботи, спрямованої на забезпечення оптимальних умов життєдіяльності сімей, дітей і молоді, шляхом надання необхідних соціальних послуг, допомоги та здійснення відповідних заходів. Його здійснює соціальний працівник, діяльність якого спрямована на підтримку сім'ї в різних видах її життєдіяльності, формуванні здатності сім'ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім'ям з метою розв'язання різних проблем [31].

Соціально-педагогічний супровід/супроводження неблагополучних сімей (за І.Трубавіною) - це довготривала, різноманітна допомога різним типам неблагополучних сімей, спрямована на створення умов для усунення причин неблагополуччя (чи їх можливості компенсації), форсування процесу формування здатності сім'ї самотужки розв'язувати свої проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві, корекцію і покращення внутрішньосімейних стосунків сім'ї із мікро- і макросередовищем [113].

Соціальний супровід/супроводження (за Н.М.Комаровою, І.В.Пєшою) - це діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу. Завданнями соціального супроводу/супроводження є створення позитивного психологічного клімату в сім'ї, умов для розвитку дітей з урахуванням їх індивідуальних потреб, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей [111, с.59].

Соціальний супровід/супроводження - це вид соціальної роботи з особою або сім'єю, які опинилися в складних життєвих обставинах, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно, що передбачає надання комплексної індивідуальної соціальної допомоги. Завдання соціального супроводу/супроводження - створення умов для сім'ї або особи для самостійного подолання складних життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу [111, с. 15].

Основними ознаками соціального супроводу/су проводження є: комплексність послуг, що надаються; їх тривалий термін; залучення соціальним працівником, у разі потреби, до здійснення супроводу інших фахівців, використання ним потенціалу громади; згода отримувача послуг на соціальний супровід та його активна позиція щодо здійснення спільними зусиллями змін на краще [92, с. 255].

Мета реалізації соціального супроводу/супроводження:

– створити умови для виходу сім'ї або особи зі складних життєвих обставин, наслідки яких вона не в змозі подолати самостійно.

Завдання, що вирішуються під час реалізації даної технології, і дозволяють досягнути передбаченої мети, мають включати:

  • – соціальну підтримку клієнта або сім'ї у вирішенні проблем, які вони не мають змоги самостійно розв'язати;
  • – організацію самодопомоги - вміння клієнта самостійно вирішувати проблемні життєві обставини, ефективно використовувати внутрішні та зовнішні ресурси;
  • – залучення та ефективне використання внутрішніх і зовнішніх ресурсів клієнта або сім'ї.

Технологія соціального супроводу/супроводження - це така модель соціальної роботи, коли соціальний працівник відповідає не лише за організацію, а й за надання необхідних послуг клієнтові, які можуть бути реалізовані різними установами. Соціальний працівник виступає в якості соціального менеджера: організовує надання соціальної допомоги та здійснює координацію її надання різними спеціалістами, установами та організаціями. Це свідчить про те, що соціальний супровід передбачає роботу спеціаліста на двох рівнях:

  • 1) контактний, при якому відбувається безпосередня взаємодія соціального працівника з клієнтом;
  • 2) організаційний або опосередкований, коли взаємодія відбувається у системі: соціальний працівник - організація - клієнт.

Таким чином, соціальний працівник повинен мати комплексну теоретичну підготовку та водночас володіти практичними уміннями, які дозволяють йому розумітися на великій кількості випадків, виконувати конкретну практичну діяльність, а також мати певний набір методів щодо надання соціальної допомоги та підтримки.

Соціальний супровід/супроводження, як вид соціальної роботи, що базується на впровадженні комплексного індивідуального підходу до вирішення проблем клієнта/сім'ї здійснюється шляхом надання різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів клієнта сім'ї в органах державної влади [99, с. 35].

Нормативно-законодавче визначення базових принципів соціального супроводу/супроводження міститься у Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах [56]. Зокрема, називаються такі:

  • – добровільність при прийнятті допомоги;
  • – активна участь сім'ї або особи в подоланні складних життєвих обставин;
  • – повага до людини, визнання її цінності незалежно від реальних досягнень та поведінки особистості;
  • – реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім'ї;
  • – індивідуальний та диференційований підхід до кожної особи, кожної сім'ї з урахуванням їхніх потреб та особливостей;
  • – системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;
  • – толерантність та гуманізм, відповідальність за дотримання норм професійної етики;
  • – пріоритетність інтересів сім'ї в цілому й окремих її членів, збереження цілісності сім'ї.

Можна виокремити такі основні принципи, як є обов'язковими у реалізації соціального супроводу/супроводження:

Принцип добровільності - соціальний супровід не має призначатися у примусовому порядку, а має бути добровільним вибором клієнта.

Принцип конфіденційності - у процесі планування і реалізації соціального супроводу соціальний працівник має зберігати таємницю, що стосується особистісної інформації про клієнта або сім'ю.

Принцип самодопомоги - надання соціальної допомоги здійснюється з метою наснаження клієнта, організації самодопомоги.

Принцип взаємодії передбачає розподіл відповідальності між клієнтом і спеціалістом.

Індивідуальний підхід - робота планується з урахуванням індивідуальних потреб та проблем клієнта/сім'ї, а також реальних можливостей і ресурсів щодо зміни життєвих обставин.

Принцип врахування сильних сторін - одним із завдань соціального супроводу є усвідомлення і використання внутрішніх ресурсів клієнта або сім'ї - сильних сторін - позитивних переконань або життєвих обставин клієнта/сім'ї.

Об'єктивна оцінка потреб клієнта: планування соціальної взаємодії між клієнтом і спеціалістом базується на докладному вивченні життєвої ситуації, вивченні негативних і сильних сторін, внутрішніх та зовнішніх ресурсів, які можна залучати при вирішенні конкретних проблем (попередня, базова оцінка).

Принцип планування: здійснення соціального супроводу передбачає розробку плану поетапної реалізації соціальної допомоги, в якому фіксуються завдання, форми та терміни виконання окремих позицій.

Комплексне вирішення проблеми - соціальний супровід спрямований на інтегрування, комплексне вирішення проблем клієнта/сім'ї.

Міжвідомчий і міждисциплінарний підхід - супровід передбачає впровадження міжвідомчого і міждисциплінарного підходу: залучення фахівців різних галузей для вирішення проблем клієнта/сім'ї.

Принцип партнерства, співпраці і діалогу - ефективність соціальної роботи базується на дотриманні партнерських стосунків між клієнтом і соціальним працівником.

Враховуючи, що соціальний супровід/супроводження є провідною технологією в системі соціальної підтримки сімей, алгоритм реалізації цього виду соціально-педагогічної роботи детально представлений у параграфі 3.3.

Соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності (Закон України "Про соціальні послуги", стаття 1).

Соціальне обслуговування передбачає надання соціально- побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації і реабілітації громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації. Мета системи соціального обслуговування - організація різноманітних форм соціальної роботи з різними категоріями населення за територіальним принципом.

Зміст і особливості соціального обслуговування визначаються його функціями, до яких належать [20]:

  • – профілактична - запобігання виникненню соціальних ризиків, їх повторюванню чи загостренню;
  • – соціально-реабілітаційна - відновлення соціальних функцій індивіда, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними правилами і нормами;
  • – адаптаційна - сприяння пристосуванню людини або групи людей до нового соціального середовища;
  • – особистісно-гуманістична - сприяння самореалізації та само актуалізації людини, розвитку її потенціалу і внутрішніх ресурсів;
  • – соціально-гуманістична - безпека клієнта та інших людей, зниження соціальних ризиків, здійснення соціального контролю.

Соціальне обслуговування здійснюють на підставі звернення громадянина, його опікуна, піклувальника, іншого законного представника, органу державної влади і місцевого самоуправління, громадського об'єднання.

Основними принципами соціального обслуговування є: адресність, доступність, добровільність, гуманність, пріоритетність надання соціальних послуг неповнолітнім, особам, що знаходяться у важкій життєвій ситуації, конфіденційність, профілактична спрямованість.

В Україні існують такі види соціального обслуговування: 1) стаціонарне - обслуговування громадян, які частково або повністю втратили здатність до самостійного обслуговування і потребують догляду чи нагляду в умовах постійного або тимчасового проживання в закладах соціального обслуговування; 2) нестаціонарне - обслуговування без проживання громадян у закладах соціального обслуговування; 3) напівстаціонарне - обслуговування у відділеннях денного або нічного перебування закладів соціального обслуговування протягом певного періоду доби; 4) за місцем проживання -обслуговування в домашніх умовах громадян, які частково втратили здатність до самообслуговування і потребують (постійно або тимчасово) надання соціальних послуг; 5) термінове - обслуговування разового характеру громадян, які потрапили у важку життєву ситуацію.

Соціальне обслуговування здійснюється безкоштовно і за плату. Безкоштовні послуги можуть отримати: громадяни похилого віку, інваліди, які не здатні до самообслуговування, не мають родичів, які можуть забезпечити їм допомогу і догляд; особи, які знаходяться у важкій життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям, катастрофами; неповнолітні діти [97, с. 425-426].

Соціальне обслуговування вдома є однією із основних форм соціального обслуговування, що спрямована на максимально можливе продовження перебування громадян похилого віку та інвалідів у звичному соціальному середовищі з метою підтримки їх соціального статусу, а також захисту їхніх прав і законних інтересів. До числа надомних соціальних послуг, що передбачаються переліком гарантованих державою соціальних послуг, відносяться:

  • 1) організація харчування, включаючи доставку продуктів до місця проживання;
  • 2) допомога у придбанні медикаментів, продовольчих і промислових товарів першої необхідності;
  • 3) сприяння в одержанні медичної допомоги, у тому числі супровід до медичних закладів;
  • 4) підтримка умов проживання відповідно до санітарних вимог;
  • 5) сприяння в організації юридичної допомоги та наданні інших правових послуг;
  • 6) сприяння в організації ритуальних послуг;
  • 7) інші надомні соціальні послуги.

Соціально-медичне обслуговування вдома здійснюється відносно громадян похилого віку, які мають потребу у надомних соціальних послугах, та інвалідів, які страждають на психічні розлади (у стадії ремісії), туберкульоз (за винятком активної форми), важкі захворювання (у тому числі онкологічні) на пізніх стадіях.

Соціально-медичне обслуговування вдома здійснюється спеціалізованими відділеннями, які створюються в державних і комунальних установах соціального обслуговування або при органах соціального захисту населення. До штатів зазначених відділень вводяться медичні працівники, професійна діяльність яких регулюється законодавством України про охорону здоров'я громадян.

 
<<   ЗМІСТ   >>