Оцінка потреб

Розробка планів соціального супроводження та визначення ефективності виховання дитини у прийомній сім'ї базується на початковій інформації щодо потреб дитини та можливостей сім'ї. Така інформація починає збиратися ще на етапі попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї та здійснення взаємодо- бору дитини та сім'ї. Детальне оформлення отриманих даних проводиться соціальним працівником в перший місяць проживання дитини у родині у вигляді Оцінки потреб прийомної дитини, дитини-вихованця, що здійснюється з використанням таких джерел:

• – загальна інформація про дитину, яка міститься у документах;
• – інформація від осіб, які спілкувалися з дитиною до влаштування у сім'ю;
• – інформація від батьків та спеціалістів про перші місяці проживання дитини в сім'ї [39].

Результати оцінювання є базовою інформацією для здійснення періодичної оцінки змін розвитку та життєзабезпечення дитини, яка виховується у прийомній сім'ї. Оцінка потреб складається на кожну дитину окремо і передбачає визначення окремих аспектів життєзабезпечення та розвитку дитини, їхніх характеристик на етапі проведення оцінювання потреб та проблем дитини, що мають бути предметом розгляду у процесі соціального супроводження. Результати оцінювання є базовою інформацією для здійснення періодичної оцінки змін розвитку та життєзабезпечення дитини, яка виховується у прийомній сім'ї. При цьому кожна складова оцінювання потреб дитини має свої характеристики.

Стан здоров'я. Дана складова характеризується трьома основними показниками:

• – стан фізичного здоров'я - хронічні хвороби, ускладнення, захворювання протягом останнього періоду тощо;
• – фізичний розвиток - відповідність розвитку дитини віковим показникам, будова тіла тощо;
• – стан психічного здоров'я - наявність відхилення від норм, емоційний стан, самооцінка;
• – дотримання графіка щеплень.

Здоров'я дитини є проблемою перших кількох місяців, коли вирішуються питання щодо усунення гострих захворювань, таких, як короста, різні інфекції та ін. Після цього питання стосується хронічних захворювань, які, як правило, потребують тривалого лікування. Тобто, на підставі аналізу стану фізичного здоров'я дитини можна спланувати потреби дитини в медичній допомозі. Стан фізичного здоров'я дитини дає медичну складову до плану соціального супроводження на перший період (від 1 до 3 місяців) щодо лікування гострих та інфекційних хвороб, а на тривалий час - щодо лікування хронічних захворювань, а також проведення необхідних щеплень.

Адаптація в прийомній сім'ї. Рівень пристосування дитини до нового соціального середовища - прийомної сім'ї - визначається за такими показниками:

• – емоційна реакція дитини на членів нової сім'ї;
• – взаємостосунки з членами сім'ї, їхніми родичами, друзями тощо.

Можливо вивчення адаптації прийомної дитини в прийомної сім'ї не є актуальним при першому оцінюванні потреб дитини, оскільки спочатку на більшість членів сім'ї та друзів реакція дитини буде настороженою. Тому протягом першого місяця перебування дитини в сім'ї плануються загальні заходи щодо адаптації дитини. При цьому конкретні заходи не плануються, тому що дитина не потребує додаткової уваги. Її слід залишити лише з членами родини, виключити спілкування з рештою родичів та знайомих.

Після оцінки потреб через три місяці, півроку перебування в сім'ї, можуть проявитися проблеми адаптації, що потребує внесення в план соціального супроводження відповідних пунктів.

Взаємостосунки з дитячим оточенням. Стосунки прийомної дитини з дитячим оточенням оцінюються відповідно за кількома рівнями:

• – специфіка побудови відношень дитини з однолітками;
• – наявність друзів, товаришів;
• – взаємовідносини в дитячих колективах дошкільних закладів, шкіл, інших навчальних закладів;
• – взаємовідносини з дітьми за місцем проживання;
• – можливості розширення кола спілкування з однолітками - участь у діяльності позашкільних закладів, громадських організацій.

Ця проблема є актуальною не лише на етапі влаштування дитини у сім'ю, вона може виникати на різних етапах проживання дитини в прийомній сім'ї, залежно від віку дитини. Найбільш актуальною вона є для підлітків. У цьому віці потрібно допомогти не тільки берегти існуючих друзів, а й знаходити спільну мову з новими. Для малюків ця проблема практично не існує і не потребує уваги в плані соціального супроводження.

Контакти з біологічними родичами. Оцінка підтримання контактів з біологічними родичами дитини стосується:

• – можливості налагодження позитивних контактів з біологічними батьками дитини;
• – контактів з іншими біологічними родичами.

Проблема контактів з біологічними батьками є не завжди приємною і прийнятною для прийомних батьків, які в більшості випадків, не можуть простити біологічних батьків за покинутих дітей. У той же час самі біологічні батьки не дуже бажають зустрічі зі своїми дітьми, тому реально проблема не є такою актуальною, як, на перший погляд, здається.

Можна визначити кілька груп біологічних батьків, які бажають спілкуватися з дітьми. В першу чергу - це психічно хворі особи. Потребу налагодження контактів з такими батьками визначає опікунська рада, залежно від діагнозу і стану здоров'я батьків. Залежно від рішення, соціальний працівник визначає свою діяльність і діяльність прийомних батьків щодо необхідності підтримки кровних зв'язків дитини.

Ще одна категорія батьків, які можуть прагнути до підтримки контактів з дітьми, але при цьому має бути рішення на момент влаштування дитини у сім'ю. Це стосується батьків, які перебувають у місцях позбавлення волі. Одним із очікуваних результатів оцінювання потреб має стати визначення необхідності підтримання контактів дитини з батьками чи повна відмова від стосунків.

При визначенні потреби підтримки контактів дитини не слід також забувати про інших біологічних родичів - бабусь, дідусь, тіток та інших. Кровні зв'язки стануть у нагоді дитині у дорослому житті. Тому слід підтримувати стосунки з біологічними родичами при можливості з дитинства, за умови що вони не суперечать інтересам дитини.

Освіта та навчання. Оцінка потреб щодо освіти та навчання дітей здійснюється за такими показниками:

• – успішність у навчанні;
• – розвиток особистісних здібностей;
• – рівень умінь і навичок дитини відносно вікового розвитку.

Відповідно до свого віку дитина має володіти певними уміннями та навичками, що є базовими у її поступальному успішному розвитку. Діти, яких беруть на виховання, в основному не мають необхідних умінь та навичок, що пояснюється специфічними умовами їхнього попереднього життя. Тому прийомні батьки мають бути готовими до необхідності розвитку у дитини ряду вмінь, якими вона не оволоділа в певний період свого життя. Це стосується і гігієнічних процедур, вміння користуватися елементарними побутовими приладами, і навичок самообслуговування тощо.

Щодо рівня успішності у навчанні, то це найбільш відомий напрям оцінювання потреб дитини - бажаний результат будь-якої родини, що виховує дитину, - гарна успішність. Для дітей, які приходять на виховання в прийомні сім'ї, проблема навчання є дуже актуальною. Проте дії щодо підвищення успішності вихованців є дуже копіткою роботою і не завжди досягають бажаних батьками результатів.

Діти, яких беруть на виховання, як правило, мають занижену самооцінку, а визначення і розвиток їхніх талантів створює підґрунтя до формування у дитини мотивацій успіху, престижу, що сприяє вирішенню ряду психологічних проблем, налаштування контактів з дитячим оточенням, організації змістовного дозвілля. Розвиток особливих здібностей може стати пріоритетним напрямом у забезпеченні подальшого влаштування молодої людини у самостійному дорослому житті.

Самостійність. Формування самостійності є проблемою постійною, яка ускладнюється з віком дитини і стосується таких параметрів:

• – наявність сформованих життєвих навичок і умінь подбати про себе (відповідно до віку), самообслуговування; володіння побутовою технікою тощо;
• – наявність навичок вирішувати побутові проблеми за межами місця проживання (придбання товарів в магазинах, аптеках, звернення за необхідними довідками та документами до різних інстанцій тощо);
• – досвід використання кишенькових грошей;
• – уміння організовувати змістовне дозвілля.

Формування навичок самостійного обслуговування залежать від віку, в якому дитина прийшла в сім'ю. Найбільш складною є ситуація, коли в прийомну родину влаштовується підліток, який не має сформованих елементарних навичок самостійного вирішення власних проблем та забезпечення потреб.

Підготовка до самостійного життя після виходу з прийомної сім'ї. Забезпечення самостійного життя вихованця передбачає розв'язання двох життєво необхідних потреб:

• – профорієнтація та набуття професії;
• – вирішення питання місця проживання після виходу із сім'ї.

Для підлітків і прийомних батьків дана проблема є найбільш актуальною, оскільки забезпечує безболісний вихід дитини із сім'ї у доросле самостійне життя. Питання професійної орієнтації та житлового забезпечення мають розглядатися на рівні оцінки потреб дитини, виходячи з її інтересів, здібностей як основи професійної орієнтації. Питання підготовки до самостійного дорослого життя мають бути обов'язково включені до плану соціального супроводження вихованця-підлітка.

Таблиця 5.15.1

Оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця

Показники оцінювання потреб дитини визначають пункти плану соціального супроводження дитини на перші півроку-рік проживання у сім'ї. Окремі позиції – зокрема, розвиток здібностей, підтримка контактів з біологічними родичами - потребують більшого терміну, тому будуть складовими при плануванні протягом значного проміжку часу. У процесі функціонування прийомної сім'ї оцінка потреб прийомної дитини здійснюється раз на рік.

Паралельно з проведенням першої оцінки потреб прийомної дитини фахівець центру соціальних служб вживає заходів, спрямованих на вирішення найбільш гострих проблем дитини стосовно її адаптації у новому середовищі. Інформація про проведену роботу та її результати відображається у Щоденнику роботи з прийомною сім'єю. Форми Оцінки потреб прийомної дитини та Щоденника роботи з прийомною сім'єю затверджені Порядком здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Соціальне супроводження прийомної сім'ї передбачає надання соціальної допомоги не тільки дитині, але й забезпечення соціальної підтримки родині, проведення соціальної роботи з членами сім'ї. Проте надання соціальних послуг сім'ї, в першу чергу, спрямоване на створення сприятливих умов щодо розвитку, виховання, утримання прийомної дитини. Вивчення потреб прийомної сім'ї передбачає визначення сильних та слабких сторін родини, ресурсів самої сім'ї та її найближчого оточення, найбільш ефективних для даної сім'ї форм і методів виховання, надання соціальних послуг.

Одним із завдань соціального працівника є оцінка потреб прийомної сім'ї, що складає основу планування соціальної підтримки родини в процесі реалізації соціального супроводження. Процес вивчення потреб родини є аналогічним вивченню потреб дитини. Першим кроком оцінки ситуації в прийомної родині є аналіз різних характеристик сім'ї, ознайомлення з сімейними традиціями, визначення ресурсів її та її найближчого оточення.

Набуття сім'єю статусу "прийомної", влаштування на виховання однієї або кількох дітей, змінюють звичний ритм життя і фукнціонування сім'ї, надають їм іншого забарвлення та розширюють їхнє соціальне значення [39]. Прийомна сім'я зобов'язана:

• • вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше;
• • мати трішки більший внутрішньосімейний запас стресостійкості;
• • дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в своїй родині та планувати проведення свого вільного часу тощо.

Зміни у виконанні сімейних функцій пов'язані із включенням в життя сім'ї низки чинників:

• • цільове матеріальне утримання прийомної дитини;
• • повноваження батьків та членів сім'ї стосовно прийомної дитини;
• • розширення своїх контактів за рахунок родичів прийомної дитини;
• • внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширенням соціального компонента.

Створення прийомної сім'ї розширює соціальну сторону всіх сфер функціонування родини, висуває підвищені вимоги до її внутрішньосімейного життя. Одним із завдань соціального працівника в таких ситуаціях є оцінка потреб прийомної сім'ї, що становить основу планування соціальної підтримки родини в процесі реалізації соціального супроводження.

Процес вивчення потреб родини є аналогічним до вивчення потреб дитини. Першим кроком вивчення ситуації в прийомної родині є аналіз різних характеристик сім'ї, ознайомлення з сімейними традиціями, визначення ресурсів її та її найближчого оточення шляхом будь-якого з наведених вище способів. Це дозволить розуміти наявні й потенційні зміни в сім'ї [70].

Таблиця 5.15.2.

Оцінка потреб прийомної сім'ї щодо створення сприятливих умов щодо розвитку, виховання і утримання дитини

Готовність батьків до виховання прийомних дітей передбачає достатній рівень розуміння власного життя та його усвідомлення, наявність у них певних особистісних якостей та рівень їх розвитку [7]. Оцінити рівень готовності батьків до виконання нових соціальних функцій - вихователів дітей, позбавлених батьківського піклування, можливо лише за умови використання методик соціальної діагностики.

Планування соціального супроводження. Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо. План соціального супроводження містить конкретні заходи, які є актуальними на відповідний строк реалізації щодо забезпечення потреб дитини у розвитку та вихованні, створення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї для утримання, виховання та розвитку прийомної дитини.

План соціального супроводження формується на кожну дитину персонально на основі оцінки потреб прийомної дитини та індивідуального плану дитини. План складається з двох частин: план забезпечення потреб дитини у розвитку й вихованні та план створення умов щодо розвитку й виховання дитини в прийомній сім'ї. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків й дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров'я. При плануванні використовується інформація та рекомендації спеціалістів регіонального центру, які здійснювали підготовку даних про прийомних батьків і проводили їх навчання з метою підвищення виховного потенціалу.

План соціального супроводження затверджується директором центру соціальних служб. Протягом першого року функціонування прийомної сім'ї план соціального супроводження складається на півріччя. При складанні плану на друге півріччя враховується перша оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця, яка за потреби переглядається та коригується. Надалі план соціального супроводження формується на рік.

Структура плану соціального супроводження визначена з орієнтацією на основні проблеми: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачено: 1) розробка заходів, спрямованих на забезпечення умов у розвитку та вихованні дитини і 2) створення умов щодо розвитку й виховання дитини в прийомній сім'ї.

Забезпечення умов щодо розвитку та виховання дитини передбачає характеристику позицій, відносно яких проводилася оцінка потреб прийомної дитини. Планування заходів щодо створення умов для розвитку й виховання дитини в прийомній сім'ї базується на пунктах, які попередньо були визначені при оцінці потреб сім'ї.

У плані соціального супроводження фіксуються такі позиції:

• • конкретні потреби - питання, які мають бути вирішені - проведення медичного обстеження дитини, пошук біологічних родичів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;
• • необхідні заходи для забезпечення потреб - що необхідно зробити для вирішення конкретного питання;
• • термін виконання - планований термін розв'язання проблеми;
• • результат – що планується досягти в процесі реалізації запланованих заходів;
• • виконавець - особа, яка відповідає за розв'язання проблеми (соціальний працівник, батьки, дільничний педіатр та ін.).

План соціального супроводження розробляється на основі інформації про індивідуальні потреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальними на відповідний термін реалізації соціального супроводження.

Виходячи із обов'язків прийомних батьків, більша частина пунктів плану соціального супроводження має фіксувати їх як безпосередніх виконавців. При цьому, залучення соціального працівника та фахових спеціалістів доцільно планувати у тих випадках, коли батьки не можуть самостійно забезпечити вирішення проблем: юридичне оформлення документів, налагодження взаємодії між представниками різних структур, захист інтересів дитини на рівні органів місцевого самоврядування тощо.

У випадку, якщо дитина, яка виховується у прийомній сім'ї, має суттєві розлади зі здоров'ям (інвалідність, ВІЛ- інфікована, хронічні захворювання, травми) і потребує постійного медичного нагляду, та соціальний працівник спільно з дільничним педіатром розробляє план медичного супроводу дитини, в якому фіксуються медичні заходи, що є необхідними для забезпечення здоров'я та розвитку дитини, а також термін їхнього виконання. План медичного супроводу підписується завідувачем відділення медичного закладу і визначає медичні показання, яких мають дотримуватися прийомні батьки, дільничний педіатр та соціальний працівник. План медичного супроводу переглядається раз на рік при проходженні прийомною дитиною обов'язкового медичного обстеження або ж корегується за потребою.

План соціального супроводжена, за потребою, але не рідше, ніж раз на рік, аналізується та корегується за участю прийомних батьків та дитини з урахуванням її віку та стану здоров'я. При цьому беруться до уваги результати супервізії соціального супроводження прийомної сім'ї, щорічна інформація про ефективність функціонування прийомної сім'ї, індивідуальний план соціального захисту дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах, дитини- сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування.

У разі необхідності, при появі обставин, які потребують термінового вирішення (необхідність медичного консультування, корекція стосунків між членами родини тощо), може бути проведена корекція плану соціального супроводження. Соціальний працівник оформлює відповідну пояснювальну записку щодо обставин, що потребують корегування плану, та переоформлює план відповідно до нагальних потреб дитини.