Повна версія

Головна arrow Право arrow Екологічне право

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Правовий режим використання, відтворення, захисту і охорони лісів та тваринного світу.

Ліси – це легені планети, це зелений захисний екран, це – життя. Ліс – це сукупність лісової рослинності, грунту, тваринного світу, інших компонентів навколишнього природного середовища, що має важливе екологічне, економічне і соціальне значення.

Завжди людство ставилося до лісу, як до живої істоти, яка має свій характер, свої закони та правила, в якій існують чудеса, що не можуть бути пояснені з позицій людських законів. Так, ліси – живі, вони відіграють дуже велику роль у життєдіяльності всіх істот, включаючи людину.

Ліси як складова частина біосфери Землі та за рахунок своїх екологічних властивостей здійснюють кліматорегулюючі, середовище захисні, санітарні функції. Вони відіграють велику роль у збереженні водних і земельних ресурсів, служать місцем існування багатьох видів тварин, а також активно трансформують хімічні атмосферні забруднення, є резервом чистого повітря й поповнення атмосфери киснем.

Виступаючи джерелом деревини та іншої лісової продукції, що є необхідною для задоволення потреб народного господарства і населення, ліси виконують важливі економічні функції. В умовах зростаючої урбанізації, збільшення масштабів господарської діяльності посилюється їх оздоровче, науково-пізнавальне та естетичне значення в житті людей.

Тому екологічна політика української держави передбачає забезпечення всебічної охорони лісів, організацію їх раціонального використання й відтворення. Її основні напрямки розкриваються в лісовому законодавстві України.

Спеціальними законами з питань охорони лісів є: Лісовий кодекс України (ЛКУ) у редакції від 21 січня 1994 року; Закон України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" від 10 лютого 2000 р. та інші нормативно-правові документи, в тому числі регіонального рівня.

Відносини в галузі використання, охорони, захисту і відтворення лісів, а також лісового фонду – лісові відносини – регулюються лісовим законодавством. Відносини в галузі використання деревини, технічної і лікарської сировини, а також інших лісових ресурсів, що добуті під час користування лісами, регулюються господарським, цивільним, адміністративним та іншими законодавствами України. Конституційною основою правового регулювання лісових відносин є норми Основного Закону України, що встановлюють право власності на природні ресурси, екологічні права й обов'язки громадян України, компетенцію державних органів екологічного управління. На рис. 6.13 наведені основні функції лісу та склад лісового фонду України.

Ліс – тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними грунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище (ст. 1 ЛКУ).

Лісові відносини – суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Органами, які управляють лісовйм фондом, є:

  • • Державне агенство лісових ресурсів України;
  • • Українська державна лісонасіннєва інспекція (контролює виконання при веденні лісового господарства вимог Закону України "Про насіння і садивний матеріал" від 26 грудня 2002 року).

У відповідності ст. 4 ЛКУ до лісового фонду України не належать:

  • • зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;
  • • окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Згідно ст. 5 ЛКУ лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Суб'єктами лісових відносин (постійними та тимчасовими лісокористувачами) – є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України.

Ліс – джерело лісових ресурсів, під якими розуміють деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів, а також корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати грунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Згідно ст. 39. ЛКУ регламентований поділ лісів за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на чотири категорії (рис. 6.14).

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку (733-2007-п), що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Під час поділу лісів на відповідні категорії (ст. 40 ЛКУ)

Функції лісів та склад лісового фонду України

Рис. 6.13. Функції лісів та склад лісового фонду України

Лісові ресурси поділяються на:

  • а) деревину;
  • б) трав'яну зелень, квіти, горіхи, гриби, ягоди, лісову підстилку;
  • в) другорядні лісові матеріали (живицю – смолу хвойних дерев, пень, луб, кору, деревну зелень, деревні соки);
  • г) корисні властивості лісів; ґ) інші природні ресурси лісу.

Основні категорії лісів залежно від основних виконуваних ними функцій

Рис. 6.14. Основні категорії лісів залежно від основних виконуваних ними функцій

встановлюються межі лісових ділянок кожної категорії, що проводяться по природних межах, квартальних просіках, лініях зв'язку і електромереж та інших чітко визначених на місцевості розмежувальних лініях. У лісах можуть бути виділені особливо захисні лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Приватна власність на ліси регулюється Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року і ст.ст. Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року. Відповідно до ст. 10 ЛКУ, ліси можуть перебувати у приватній власності громадян і юридичних осіб України. ЛКУ не забороняє іноземним громадянам мати ліси на праві приватної власності. Громадяни та юридичні особи України мають право на безоплатну або платну приватизацію лісових ділянок у межах 5 га. Громадяни та юридичні особи можуть також створювати ліси на земельних ділянках, що належать їм на праві власності. Площа лісів, що можуть перебувати у приватній власності, законом не обмежується.

Право приватної власності на ліси посвідчується державним актом про право приватної власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку. Це право підлягає державній реєстрації згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року та виникає з моменту одержання громадянами й юридичними особами країни документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації.

Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Дане право на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, а набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Ст. 14 ЛКУ регламентує права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси. Право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в порядку, встановлених законом. Припинення права власності на ліси в разі добровільної відмови власника від права власності на земельну лісову ділянку на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу в установленому законом порядку.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного (посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою) та тимчасового користування лісами (ст. 16, 17, 18 ЖУ):

  • 1. у постійне користування ліси:
    • – на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи;
    • – на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
  • 2. у тимчасове користування (і короткострокове – терміном до 1 року) надаються всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності:
    • – довгострокове – терміном до 50 років – засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт; даний вид користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів управління в галузі лісокористування; а також здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства;
    • – короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації; громадяни України; іноземці; особи без громадянства; іноземні юридичні особи.

Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам. Загальні права та обов'язки постійних лісокористувачів та тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування регламентовані відповідно статтями 19 й 20 Лісового Кодексу України. Право тимчасового користування лісами припиняється у випадках, передбачених статтею 78 цього Кодексу для припинення права використання лісових ресурсів.

Згідно ст. 23 ЛКУ існує право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою, тобто лісовий сервітут (публічний і приватний, який повинен бути засвідчений договором між користувачами, актом державного органу, судовим рішенням (за наявністю спору)). Лісові сервітути можуть встановлюватися в силу закону, договору, заповіту або за рішенням суду. До положень ЛКУ щодо лісових сервітутів застосовуються також положення Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року (435-15) та Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (2768-14) в частині, що не суперечить вимогам ЛКУ.

На рис. 6.15 наведені види права лісокористування в залежності від певних критеріїв виникнення даного права.

Оформлення спеціального використання лісових ресурсів регулюється Лісовим кодексом України. Спеціальне використання лісових ресурсів оформлюється різними способами, залежно від того, який це різновид використання (6.16).

Відповідно до ст. 43 ЛКУ встановлюється щорічна науково обгрунтована норма заготівлі деревини в порядку рубок головного користування, що має назву лісосіка, й яка обов'язково затверджується для кожного власника, постійного користувача лісів окремо за групами порід, виходячи з засад безперервності та невиснажливості використання лісових ресурсів. її розмір обгрунтовується у ході лісовпорядкування. Розрахункова лісосіка загалом для України, областей визначається як сума затверджених у встановленому порядку розрахункових лісосік для окремих власників і постійних лісокористувачів. Пропозиції та відповідні обгрунтування щодо розрахункової лісосіки готуються лісовпорядними організаціями.

Правове значення розрахункової лісосіки у тому, що, відповідно до ст. 71 ЛКУ, вона є лімітом заготівлі деревини в порядку рубок головного користування. Заготівля деревини в порядку рубок головного користування в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, забороняється.

У ст. 41 ЛКУ встановлений правовий режим особливо захисних лісових ділянок. Особливо захисні лісові ділянки – це лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування, що встановлюється для забезпечення охорони лісів і раціонального їх використання.

Особливо захисні лісові ділянки виділяються місцевими органами Держкомлісгоспу України за поданням лісовпорядних організацій і за погодженням з місцевими органами Мінприроди. У їх межах може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.

Стаття 73 ЛКУ визначає порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 року № 449.

Здійснення побічних лісових користувань (включаючи спеціально створені для цього насадження) для потреб виробничої та комерційної діяльності належить до спеціального використання, провадиться за плату на підставі спеціального дозволу – лісового квитка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду.

Основні види права лісокористування

Рис. 6.15. Основні види права лісокористування

Побічні лісові користування мають тимчасовий характер. Вони повинні здійснюватися без заподіяння шкоди лісу і в межах лімітів, встановлених обласними державними адміністраціями, за поданням органів Держкомлісгоспу і за погодженням з органами Мінприроди.

Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги України, у ході побічних лісокористувань забороняється.

Основні способи оформлення права спеціального лісокористування

Рис. 6.16. Основні способи оформлення права спеціального лісокористування

В лісовому законодавстві передбачений порядок заготівлі деревини, що регулюється: Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року; Законом України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" від 10 лютого 2000 року; "Порядок спеціального використання лісових ресурсів", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2007 року № 761 тощо.

Заготівля деревини в порядку спеціального використання здійснюється під час рубок головного користування.

Рубки головного користування – це заготівля стиглих і перестійних деревостанів в лісах України для отримання деревини. Здійснюються у межах затвердженої розрахункової лісосіки. Залежно від особливостей лісів, вони можуть бути:

  • • вибіркові – вирубується частина дерев перестійного і стиглого віку;
  • • поступові – вирубка деревостану за кілька прийомів;
  • • суцільні – весь деревостан вирубується повністю, за винятком насінників життєздатного підросту і молодняку, цінних і рідкісних видів дерев і чагарників;
  • • комбіновані – поєднання вищезазначених способів рубок.

Рубки, пов'язані зведенням лісового господарства, – це рубки освітлення прочищення, проріджування, прохідні рубки.

Інші рубки: вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості; прокладення квартальних просік, догляд за підростом та за узліссям тощо.

Під час проведення заготівлі деревини не дозволяються вирубування та пошкодження цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України та насінників і плюсових дерев.

Також у лісовому законодавстві передбачений порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів, що регулюється Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року (ст. 72); "Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України", затвердженим постановою Кабінету Міністрів Україна від 23 квітня 1996 року № 449.

Заготівля другорядних лісових матеріалів – живиці, пнів, лубу, кори, деревної зелені, деревних соків – здійснюється з метою їх промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення; належить до спеціального використання, проводиться за плату на підставі спеціального дозволу – лісового квитка; що видається власниками чи постійними користувачами лісів.

Ліміт заготівлі другорядних лісових матеріалів затверджується обласними державними адміністраціями за поданням органів Держкомлісгоспу і за погодженням з органами Мінприроди.

З метою раціонального користування та охорони лісів в лісовому законодавстві України передбачені певні наукові, організаційно-економічні та інші заходи, що розробляються органами державного та громадського управління в галузі лісорозведення, лісовідновлення та лісокористування.

Наприклад, для встановлення щорічної науково-обґрунтованої норми заготівлі деревини, тобто розрахункової лісосіки, визначають за допомогою наукових та науково-практичних методів вік стиглості деревостанів. їх вік стиглості визначається, виходячи з основного цільового призначення лісів, функцій, які вони виконують, продуктивності, біологічних особливостей деревних порід, лісорослинних умов, природних зон, а також способів відновлення лісу.

Пропозиції та відповідні обґрунтування щодо розрахункової лісосіки готуються лісовпорядними організаціями.

Взагалі визначення сутності поняття "лісовпорядкування" та його зміст наведені в ЛКУ в статтях 45-48 (рис. 6.17)

Лісовпорядкування – це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органомвиконавчої влади з питань лісового господарства. Ведення лісовпорядкування може здійснюватися за рахунок різних джерел, не заборонених законом, тому у лісах, що перебувають у державній власності, лісовпорядкування ведеться за рахунок коштів державного бюджету, у лісах комунальної власності – місцевого бюджету, у лісах приватної власності – за кошти їх власників. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів. З метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів на території України на основі державного земельного кадастру ведеться державний лісовий кадастр. Згідно ст.50 ЛКУ державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів управління, заінтересованих юридичних та фізичних осіб достовірною, об'єктивною інформацією щодо природно-господарського стану, правового режиму використання лісового фонду України. Склад державного лісового кадастру наведений на рис. 6.18.

Державний лісовий кадастр ведеться центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за єдиною для України системою за рахунок коштів державного бюджету. Порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення актуальної інформації про характеристики кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами лісовим законодавством (рис. 6.19-6.20) передбачений облік лісів, а для своєчасної зміни інформації для уточнення лісового кадастру та розробки заходів щодо охорони, збереження та відтворення лісів, проводять моніторинг лісів та лісову сертифікацію.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками.

Громадяни та юридичні особи мають право на отримання у встановленому законодавством порядку інформації про облік лісів. Порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Моніторинг лісів – система регулярного спостереження, оцінки і прогнозу динаміки кількісного і якісного стану лісів.

Моніторинг лісів є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища.

Лісова сертифікація – оцінка відповідності системи ведення лісового господарства встановленим міжнародним вимогам щодо управління лісами та лісокористування на засадах сталого розвитку.

Метою лісової сертифікації є забезпечення економічно, екологічно і соціально збалансованого ведення лісового господарства.

Організація та проведення лісової сертифікації здійснюються відповідно до порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань економічної політики та охорони навколишнього природного середовища.

У ЛКУ визначений зміст правової охорони лісів, а саме регламентований комплекс заходів, спрямованих на здійснення заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб; на проведення систематичного спостереження за санітарним станом лісів, своєчасного здійснення профілактики виникнення

Основний зміст лісокористування

Рис. 6.17. Основний зміст лісокористування

Склад державного лісового господарства

Рис. 6.18. Склад державного лісового господарства

осередків захворювання лісів, їх локалізації і ліквідації, виконання власниками і постійними лісокористувачами заходів щодо цільового та раціонального лісокористування тощо.

Лісовим кодексом передбачені певні особливості щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях окремих категорій, згідно відповідних законодавчих нормативно- правових документів, що регламентують правовий режим використання певного природного об'єкту, а саме для:

  • – земель природно-заповідного фонду (відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" ( 2456-12));
  • – земель оборони (відповідно до Закону України "Про використання земель оборони" (1345-15));
  • – земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення (відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (791а-12)).

Згідно ст. 105 ЛКУ за порушення лісового законодавства передбачена дисциплінарна (згідно ст. 148 Кодексу законів про працю в Україні), адміністративна (відповідно до статей 49; 63-65, 65-1, 66-77, 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення), цивільно-правова або кримінальна відповідальність згідно статей 245-247 Кримінального кодексу України).

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у:

  • • незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушенні інших вимог пожежної безпеки в лісах;
  • • знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу; засміченні лісів побутовими і промисловими відходами;
  • • порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;
  • • знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу;
  • • порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів;
  • • розкорчовуванні лісових ділянок і використанні їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу;
  • • самовільній заготівлі сіна та випасанні худоби на лісових ділянках; порушенні правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо;
  • • заготівлі лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів; порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці і використання інших лісових ресурсів;
  • • невнесенні плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки; знищенні та пошкодженні відмежувальних знаків у лісах;

Мета, шляхи, обсяги та способи відтворення лісів в Україні

Рис. 6.19. Мета, шляхи, обсяги та способи відтворення лісів в Україні

Заходи щодо підвищення продуктивності лісів

Рис. 6.20. Заходи щодо підвищення продуктивності лісів

  • • введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів;
  • • порушенні строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
  • • пошкодженні сіножатей, пасовищ і ріллі на землях лісогосподарського призначення; знищенні або пошкодженні лісоосушувальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках;
  • • невиконанні приписів державної лісової охорони та органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Без флори та фауни існування життя на Землі було б неповним. Наші "менші брати" тваринки, різні за своїм середовищем існування є найголовнішою складовою всієї біосфери, а це означає, що з точки зору екологічного права виступають його окремими об'єктами. Правова охорона і порядок користування тваринним світом в Україні забезпечується такими законами в галузі екологічного права як Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство та полювання", "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", "Про бджільництво", "Про рослинний світ", певними нормами Земельного, Водного, Лісового кодексу, Кодексу України "Про надра", а проблеми відповідальності у цій сфері регулюються КпАН, ККУ, ЦКУ, Кодексом законів про працю.

На рис. 6.21-6.23 наведені об'єкти тваринного світу (ст. З, 4 ЗУ "Про тваринний світ") та види прав власності на них, суб'єкти права користування тваринним світом та види використання його об'єктів, а також підстави умови виникнення права використання об'єктів тваринного світу та умови і підстави припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу.

Об'єкти та суб'єкти права використання тваринного світу

Рис. 6.21. Об'єкти та суб'єкти права використання тваринного світу

Слід мати на увазі,.що до диких тварин належать види тварин, що виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною шляхом селекції, а також тварини, що стали настільки свійськими, що втратили здатність проживати в екосистемі самостійно. Правовий режим сільськогосподарських і свійських тварин, а також викопних тварин згідно ст. 1 Закону "Про тваринний світ", визначається, відповідно, аграрним чи цивільним законодавством або законодавством про охорону культурної спадщини, але не екологічним, тобто на них не поширюється дій Закону "Про тваринний світ". Разом з тим, можливий перехід тварини від одного правового режиму до іншого.

Наприклад, собаки і коти, які є наразі свійськими тваринами, у давнину були дикими тваринами, але були одомашнені людиною настільки, що втратили здатність самостійно жити в умовах довкілля. Юридичним фактом, який зумовлює перехід будь-якої дикої тварини до свійської, є втрата нею здатності самостійно жити в екосистемі – у цьому разі вона стає свійською чи сільськогосподарською твариною і на неї поширюються норми аграрного права. Цей юридичний факт може бути підтверджений експертним висновком у разі виникнення суперечки з приводу правового режиму тварини. Можливий і обернений перебіг: свійські тварини, які опинилися в силу тих чи інших обставин у диких умовах і набули здатності самостійно жити в екосистемі, можуть бути визнані дикими тваринами – на них буде поширюватися екологічне право, але не аграрне. Щоправда, це правило поширюється тільки на тварин, породи яких не були виведені людиною або яких за зовнішніми ознаками неможливо відрізнити від диких тварин. Наприклад, риба, яка внаслідок повені потрапила з сільськогосподарського ставку до річки, одразу перестає бути об'єктом аграрного права і стає об'єктом екологічного права. Але якщо йдеться про корову, вівцю чи інших сільськогосподарських тварин, яких легко можна відрізнити від диких тварин за зовнішніми ознаками, то тут діє ст. 340 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, згідно з якою особа; що затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власнику і повернути її. Тобто на такі тварини поширюється і надалі дія аграрного чи цивільного законодавства. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22 лютого 2000 року, породисті собаки, виявлені у мисливських угіддях, розглядаються як об'єкти цивільного права, і полювання на них заборонене, – вони підлягають поверненню власнику.

Відповідно до ст. 4 Закону "Про тваринний світ", встановлюються два правових режими диких тварин: загальнодержавного і місцевого значення. До об'єктів тваринного світу загальнодержавного значення належать всі об'єкти тваринного світу, які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, які перебувають у комунальній чи приватній власності, але визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення. Управління їх використанням здійснює Мінекології і Державне агентство з лісових ресурсів (щодо мисливського господарства). До об'єктів тваринного світу місцевого значення належать об'єкти тваринного світу комунальної та приватної власності, які не визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення. Управління останніми здійснюють їх власники.

Право власності регламентується статтями 5-7 ЗУ "Про тваринний світ". Припинення права приватної власності на об'єкти тваринного світу залежить від багатьох юридичних фактів. Наприклад, згідно ст. 8 ЗУ "Про тваринний світ" право приватної власності на об'єкти тваринного світу припиняється у разі: жорстокого поводження з дикими тваринами; встановлення законодавчими актами заборони щодо перебування у приватній власності окремих об'єктів тваринного світу; інших випадках, передбачених законом.

Серед видів спеціального використання тваринного світу особливе місце посідає полювання та рибальство, де постійно спостерігається зростання порушень законодавства про охорону тварин та місць їхнього існування. Згідно ст. 21 ЗУ "Про тваринний світ" мисливством вважається вид спеціального використання тваринного світу, яке здійснюється шляхом добування диких звірів та птахів, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь і які можуть бути об'єктами полювання. Організація та ведення мисливського господарства здійснюються згідно ст. 22 ЗУ "Про тваринний світ" на конкретно визначених для цього мисливських угіддях, користувачами яких можуть бути спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Право власності та види користування об'єктів тваринного світу

Рис. 6.22. Право власності та види користування об'єктів тваринного світу

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і одержали відповідні документи, що засвідчують право на полювання. Дане право повинно бути засвідчено певними документами, які мисливець зобов'язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред'являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання. До таких документів відносяться наступні (ст. 23):

  • • щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита;
  • • дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо);
  • • відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю (у разі полювання з такою зброєю);
  • • паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.

Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання видаються спеціально

уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання і його територіальними органами та органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства та полювання відповідно до порядку, встановленого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання.

Рибальство (промислове, любительське та спортивне рибальство) – це є видобування риби та водних безхребетних. Правила рибальства, об'єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об'єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умови та підстави виникнення, припинення права використання об'єктів тваринного світу

Рис. 6.23. Умови та підстави виникнення, припинення права використання об'єктів тваринного світу

Управління й використання тваринного світу повинне здійснюватися на підставі основних вимог та принципів, що регламентованими нормами ст. 9 цього ж Закону, а саме:

  • • збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі;
  • • недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин;
  • • збереження цілісності природних угруповань диких тварин;
  • • додержання науково обгрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого їх використання, а також відтворення;
  • • раціональне використання корисних властивостей і продуктів

життєдіяльності диких тварин;

  • • платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу;
  • • регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій діяльності;
  • • урахування висновків екологічної експертизи щодо об'єктів господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на стан тваринного світу.

Охорона тваринного світу – це є система правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу (ст. 36); передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони, поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом;

  • – встановлення правил та науково обґрунтованих норм охорони, раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу (штучне їх розведення); наприклад, згідно ст. 5 Закону України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 року і ст. 39 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", всі об'єкти тваринного світу, занесені до Червоної книги України, є об'єктами загальнодержавного значення;
  • – встановлення заборони та обмежень при використанні об'єктів тварин;
  • – охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин;
  • – запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих перебігів;
  • – формування екологічної мережі України;
  • – встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України;
  • – надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій;
  • – організації наукових досліджень, спрямованих на обгрунтування заходів щодо охорони тваринного світу;
  • – виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тварин;
  • – здійснення контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;
  • – проведення заходів екологічної безпеки;
  • – запобігання інтродукції тваринного світу;
  • – створення системи державного обліку, кадастру та моніторингу тваринного світу;
  • – урахування питань охорони тваринного світу під час встановлення екологічних нормативів та здійснення господарської діяльності;
  • – регулювання вивезення за митний кордон України об'єктів тваринного світу;
  • – стимулювання діяльності, спрямованої на охорону, раціональне використання і відтворення тваринного світу тощо.

Для забезпечення охорони середовища проживання диких тварин ч. 6 ст. 39 Закону "Про тваринний світ" встановлює заборону на випалювання сухої рослинності або її залишків без дозволу територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, а на території Автономної Республіки Крим – органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів.

Захист тварин від жорстокого поводження регулюється Законом України "Про захист тварин від жорстокого поводження" від 21 лютого 2006 року.

Порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність (табл.6.3).

Таблиця 6.3

Характеристика видів відповідальності за конкретні види порушення законодавства України про використання та охорону тваринного світу

з/п

Стаття

Вид юридичної відповідальності за конкретне порушення надрового законодавства України

Адміністративна відповідальність згідно КУпАП

1.

ст. 50

порушення права державної власності на тваринний світ

ст. 85

порушення правил використання об'єктів тваринного світу

ст. 85-1

виготовлення та збут заборонених знарядь

добування об'єктів тваринного або рослинного світу

ст. 87

порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин

ст. 88

незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу

ст. 88-1

порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах

ст. 88-2

порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними

ст. 89

жорстоке поводження з тваринами

ст. 90

порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України

ст. 107

порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог

ст. 154

порушення правил тримання собак і котів

Кримінальна відповідальність згідно Кримінального Кодексу України

2.

ст. 243

забруднення моря

ст. 245

знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу

ст. 248

незаконне полювання

ст. 249

незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

ст. 250

проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

ст. 299

жорстоке поводження з тваринами

ст. 441

Екоцид

 
<<   ЗМІСТ   >>