Повна версія

Головна arrow Право arrow Екологічне право

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО ТА СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ

  • 1. Поняття міжнародного права навколишнього середовища.
  • 2. Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища.
  • 3. Екологічне співробітництво країн – членів СНД, в тому числі України.
  • 4. Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.

Поняття міжнародного права навколишнього середовища.

За рахунок здійснення тільки національних заходів охорони природи розв'язати екологічні проблеми у сучасний період не можливо, оскільки будь-які забруднення води і атмосферного повітря мають транскордонний характер. Глобального характеру набули проблеми руйнування озонового шару Землі, зміни клімату, опустелювання, вирубки тропічних лісів, збереження біологічного різноманіття та природної спадщини людства, а також проблеми використання та охорони мігруючих видів тварин, риб та птахів.

Перевіреним засобом розв'язання цих та інших глобальних екологічних проблем є міжнародне співробітництво держав у галузі охорони навколишнього природного середовища, а нормативною базою такого співробітництва – міжнародне право навколишнього середовища. Усвідомлення необхідності такого співробітництва відбулося у другій половині XIX ст. Перша міжнародна неурядова природоохоронна організація – Міжнародний союз збереження природи та природних ресурсів став організатором багатьох міжнародних акцій з охорони "живої" природи й ініціатором прийняття ряду міжнародних документів у цій сфері.

На початку 1960-х років до екологічних проблем безпосередньо долучилася ООН. Резонансною подією у цьому стало прийняття XVII сесією Генеральної Асамблеї ООН 18 грудня 1962 р. резолюції "Економічний розвиток і охорона природи". Вона акцентувала увагу світової громадськості на проблемі відносин суспільства і природи, яка стала у цей час різко загострюватися.

Держави – члени ООН вказали на безпосередній зв'язок природи і економіки, підтвердили, що діяльність з охорони природи, тобто збереження, відновлення, збагачення і раціонального використання природних ресурсів, відіграє надзвичайно важливу роль в економічному розвитку країн і висловилися за розвиток міжнародного природоохоронного співробітництва.

У червні 1972 р. у Стокгольмі відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища. Вона прийняла Декларацію принципів, План дій та деякі інші документи. Пропозиції конференції були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і стали початком сучасного етапу міжнародного екологічного співробітництва.

Ця конференція знаменувала перехід від концепції охорони природи до концепції охорони навколишнього середовища. Охорона цього середовища була визначена як комплексне, глобальне завдання для усіх країн і світового співтовариства в цілому. Вона започаткувала утворення спеціального координаційного і організаційного органу – Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Міжнародні проблеми, пов'язані з охороною і поліпшенням навколишнього середовища, як проголошує 24-й принцип Декларації Стокгольмської конференції, слід розв'язувати в дусі співробітництва усіх країн, великих і малих, на основі рівноправності.

Спеціальний принцип – 22-й – стосується розвитку міжнародного права навколишнього середовища. Відповідно до нього держави співробітничають із метою подальшого розвитку міжнародного права, зокрема відповідальності й компенсації жертвам за забруднення та за інші види шкоди, завдані внаслідок діяльності в межах їх юрисдикції, або контролю за навколишнім середовищем у районах за межами дії їх юрисдикції. У 1981 р. під егідою ЮНЕП у Монтевідео (Уругвай) була проведена спеціальна нарада урядових експертів з розвитку права навколишнього середовища. Вона прийняла відповідну програму дій на перспективу. Нею, зокрема, було передбачено удосконалення міжнародно-правового регулювання відносин, що стосуються транскордонного забруднення водних джерел і атмосферного повітря, руйнування озонового шару землі, компенсації шкоди, завданої екологічними правопорушеннями.

У сучасний період міжнародне право навколишнього середовища складається з масиву різноманітних за своїх характером міжнародно-правових документів. Станом на 2003 р. до списку міжнародних договорів у галузі навколишнього середовища, який веде ЮНЕП, було включено 238 назв, хоча правознавці- екологи називають значно більші цифри. Водночас у системі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища значно більшу регулюючу роль, ніж на національному рівні, відіграють принципи міжнародного права. У поєднанні з правовими нормами вони визначають зміст міжнародного права навколишнього середовища.

Міжнародне право навколишнього середовища – с галуззю міжнародного права, сукупністю міжнародних принципів і норм, якими регулюються суспільні відносини між: його суб'єктами щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Міжнародне право навколишнього середовища є галуззю міжнародного права, сукупністю міжнародних принципів і норм, якими регулюються суспільні відносини між: його суб'єктами щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

З цього визначення випливає, що предметом міжнародного права навколишнього середовища є екологічні відносини, що складаються між відповідними суб'єктами у сфері їх взаємодії з навколишнім середовищем та його елементами. До об'єктів міжнародного права навколишнього середовища належать: а) навколишнє середовище як цілісна природно-антропогенна система, з якою зв'язані саме життя на Землі, умови життя і добробут людей у будь-якій країні світу; б) природні ресурси і об'єкти як складові частини навколишнього середовища. Останні у свою чергу поділяють на: а) природні ресурси і об'єкти, що знаходяться поза межами дії національної юрисдикції (Світовий океан, Антарктика, навколоземний космічний простір тощо); б) природні ресурси і об'єкти, що поділяються двома або більше державами (прикордонні ріки і озера, популяції мігруючих видів тварин, риб, птахів тощо); в) природні ресурси і об'єкти, що знаходяться під національною юрисдикцією, використання яких зачіпає інтереси інших держав або світового співтовариства в цілому.

Суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища виступають безпосередньо держави, міжурядові і неурядові організації, а у передбачених цим правом випадках – також юридичні й фізичні особи, пов'язані з міжнародною екологічною діяльністю. За своєю спрямованістю можна виділити кілька головних засад дії аналізованого права: а) запобігання забрудненню та іншим формам деградації навколишнього середовища; б) встановлення на міжнародному рівні режиму раціонального природокористування; в) забезпечення прав людини на безпечні умови життя в оточуючому її навколишньому середовищі. До цих засад також належить організація міжнародного екологічного співробітництва на універсальному і регіональному рівнях. Міжнародне право навколишнього середовища, з одного боку, є правовою основою такого співробітництва, а з іншого – відповідне співробітництво виступає організаційною формою реалізації міжнародного права навколишнього середовища. Ці та інші засади функціонування міжнародного права навколишнього середовища виявляються в його принципах, які поділяються на певні групи принципів міжнародного права навколишнього середовища (рис. 8.1).

Головні принципи міжнародного права навколишнього середовища

Рис. 8.1. Головні принципи міжнародного права навколишнього середовища

Систему джерел міжнародного права навколишнього середовища складають договори, конвенції декларації, хартії, резолюції, директиви, протоколи програми дій тощо. Класифікація джерел міжнародного права навколишнього середовища наведена на рис. 8.2.

З усіх джерел міжнародного права навколишнього середовища провідне місце належить міжнародним договорам (угодам, конвенціям). Міжнародний договір укладається державами в письмовій формі з найбільш важливих питань, що становлять взаємний інтерес. Вимоги до міжнародних договорів та порядок їх укладення регулюються Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (1969 р.) та Віденською конвенцією про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями (1986 р.).

Міжнародні договори екологічного характеру за колом їх учасників поділяють на двосторонні й багатосторонні. Останні у свою чергу можуть бути глобальними і регіональними. Цими договорами регулюється масив найбільш важливих відносин, що стосуються міжнародно-правової охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів, забезпечення прав людини на безпечне навколишнє середовище.

Декларації, хартії, резолюції та інші акти рекомендаційного характеру здебільшого приймаються міжнародними екологічними організаціями. Особливе місце серед них займають резолюції Генеральної Асамблеї ООН. До джерел міжнародного права навколишнього середовища належить також міжнародний звичай. Здебільшого він використовується у процесі формування принципів міжнародного екологічного права. Більш конкретні правила у цій сфері встановлюються нормами міжнародних договорів.

Опосередкованим джерелом міжнародного права навколишнього середовища можуть бути й рішення міжнародних судів. Ці рішення певною мірою враховуються при розгляді аналогічних справ екологічного характеру в цих судах.

Основні джерела міжнародного права навколишнього середовища

Рис. 8.2. Основні джерела міжнародного права навколишнього середовища

 
<<   ЗМІСТ   >>