ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

Історія Античності - складова частина історії стародавнього світу – вивчає зародження, розквіт і кризу суспільних і державних структур, які виникли на території Стародавніх Греції і Риму. Вона починається з рубежу III - II тис. до н.е. - з виникнення перших державних об'єднань на о. Крит, а закінчується 476 р. н.е. – падінням Західної Римської імперії.

Цей період в історії людства отримав свою назву від латинського терміна "antiqua" (старожитність) і має свої специфічні особливості розвитку порівняно зі старосхідними суспільствами:

• 1. Античне суспільство характеризувалося більш швидкими темпами розкладу общинних відносин.
• 2. У класичних розвинутих античних державах (Афіни, Рим) було відсутнє внутрішнє (боргове) рабство. Законами Солона 594 р. заборонялося продавати за борги своїх одноплемінників в Афінах, а закон Петелія 326 р. ліквідовував боргове рабство у Стародавньому Римі.
• 3. Якщо стародавньосхідні держави являли собою воєнно-бюрократичні монархії, то основним типом державного устрою античних країн була республіка у формі поліса.

Тривалий час під терміном "поліс" історики розуміли "місто-державу". Однак не кожне місто було державою і не кожна держава мала зовнішній вигляд міста. Наприклад, аттичне місто Пірей - морські ворота Афін - ніколи не було державою, хоча за своїми розмірами, кількістю жителів та зовнішнім виглядом не поступалося Фівам, Мегарі чи Коринфу. І навпаки, один із найбільших полісів Стародавньої Греції - Спарта мав вигляд звичайного сільського поселення.

Тому правильніше буде розуміти під терміном "поліс" громадянську общину, тобто колектив повноцінних громадян, що населяв певну територію і мав республіканську форму правління.

• 4. Специфічною формою власності в античних полісах була общинно- приватна власність, причому друга її частина була опосередкована першою. А саме: правами приватної власності на землю користувалися лише повноправні члени громадянської общини і позбавлення громадянських прав вело до втрати власності на земельну ділянку.
• 5. Темпи культурного розвитку античної цивілізації були значно швидшими за культурну еволюцію давньосхідних суспільств.

Уся сучасна культура виросла на ґрунті культури Античності. Без знання античної історії не можна зрозуміти багатьох інституцій настуцних періодів, історії мистецтва, архітектурних стилів, театру, сучасних політичних і наукових термінів, у т.ч. термінів "історія", "філософія", "культура" тощо. Античність у всій її різноманітності виступає на кожному кроці як у суспільному, так і в приватному житті сучасної людини.

Започатковує античну епоху історія Стародавньої Греції. Майже за двотисячолітній період греки створили розвинену економічну систему, класичну полісну організацію з республіканським устроєм, високу культуру, що суттєво вплинула на розвиток світової цивілізації.

Всю стародавньогрецьку історію прийнято поділяти на 5 великих етапів:

1. Егейський або крито-мікенський (III тис. - XII ст. до н.е.) - утворення ранньодержавних об'єднань на о. Крит та в Ахейській Греції.

Солон

• 2. Передполісний або гомерівський (XI - IX ст. до н.е.) - панування родоплемінних відносин у Греції.
• 3. Архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.) - формування державних об'єднань у формі полісів.
• 4. Класичний (V – перша половина – IV ст. до н.е.) – розквіт старо- давньогрецького суспільства, полісного устрою, грецької культури.
• 5. Елліністичний (друга половина IV ст. - 30-ті pp. І ст. до н.е.) – утворення нових елліністичних суспільств на основі взаємодії та поєднання грецьких і східних начал.

Оскільки перший та останній етапи грецької історії були найвирішальнішими, то їх прийнято поділяти на окремі періоди.

Егейський або крито-мікенський етап має 3 періоди залежно від ступеня суспільного розвитку, причому ці періоди не співпадали для історії Криту і для історії материкової Греції. Критська історія (або мінойська, від імені легендарного царя Міноса) поділялася на:

• а) ранньомінойський (XXX - XXIII ст. до н.е.) - панування родоплемінних відносин;
• б) середньомінойський (XXII - XVIII ст. до н.е.) - період старих палаців, утворення перших держав, поява перших соціальних груп, писемності, об'єднання Криту;
• в) пізньомінойський (XVII - XII ст. до н.е.) - період нових палаців, розквіту критської держави та її завоювання ахейцями.

Хронологія мікенського етапу (материкова Греція):

• а) ранньоелладський період (XXX – XXI ст. до н.е.) – панування первіснообщинних відносин, догрецьке населення;
• б) середньоелладський період (XX – XVII ст. до н.е.) – проникнення і розселення ахейців-греків у південній частині Балканської Греції та початок розкладу родоплемінних відносин;
• в) пізньоелладський або мікенський період (XVI - XII ст. до н.е.) - виникнення ранньодержавних об'єднань, поява писемності, розквіт мікенської цивілізації та її падіння.

Елліністичний етап стародавньогрецької історії теж поділяється на З періоди:

• а) східні походи Олександра Македонського і утворення системи елліністичних держав (30-ті pp. IV - 80-ті pp. III ст. до н.е.);
• б) розквіт елліністичних суспільств і держав (80-ті pp. III ст. – середина II ст. до н.е.);
• в) криза елліністичної системи і завоювання елліністичних держав Римом на Заході і Парфією на Сході (середина II ст. - 30-ті pp. І ст. до н.е.). Захоплення Римом у 30-му році до н.е. останньої елліністичної держави Єгипетського царства означало лише кінець тривалого розвитку давньогрецької цивілізації та її культури.