Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

Найсвященнішим місцем у кожному грецькому домі було вогнище. Воно стояло у головній кімнаті, мегароні, між чотирма стовпами, а дим виходив через отвір у стелі Досить було гостеві доторкнутися до краю вогнища, і з цієї миті він перебував під захистом богів. Тому це вогнище нагадувало священний вівтар. Покровителькою домашнього вогнища була Гестія (найстарша дочка Кроноса і Реї, сестра Зевса і Гери). Вона дала обітницю зберігати дівоцтво і не мала власної родини, хоча сама стояла на сторожі всіх інших родин.

Особливо шанували свою покровительку господині дому. Вони чекали від неї всіляких благ, а вмираючи, віддавали під її опіку своїх сиріт. У всіх молитвах її ім'я згадували на першому місці. Коли хтось виїздив з дому, то просив Гестію допомогти повернутися назад; коли повертався, то вітав її подячною молитвою. На п'ятий день після народження дитину обносили навколо вогнища. Це була церемонія, пов'язана з наданням імені дитині.

Свої священні вогнища мали общини, міста чи країни. Часто це був "вічний вогонь", який підтримували, щоб він не погас. Горів найчастіше в ратуші, а жерцями Гестії були найвищі чиновники. Коли посилали колоністів на нові землі, їм давали трут, запалений від вогнища Гестії в рідному місті. Богиня не вимагала ні храмів, ні жертовників. Її храмом був кожен дім, жертовником - кожне домашнє вогнище. Гестію зображали поважною жінкою, яка сидить у вбранні матрони, з лагідним спокійним поглядом.

Діоніс (Бахус, Вахус)

Син Зевса і дочки царя Кадма Семелли, яка просила верховного бога, щоб він показався їй у всій величі громовержця. Зевс виконав її бажання, але очі смертної жінки не витримали блиску і вигляду володаря вогню, і Семелла згоріла, передчасно народивши Діоніса, якого Зевс віддав на виховання німфам гори Ніси, що стоїть у Щасливій Аравії. Музи навчили його співу і танців, учителем був Силен, товстий дідусь, який їхав на ослі під час процесій Діоніса.

Діоніс перший з богів жив на землі, віддавши їй перевагу перед розкішшю Олімпу.

Він видобув із землі виноградну лозу і навчив людей садити її кущі, обійшовши весь світ. Кажуть, що саме він навчив єгиптян землеробства і бджільництва. У мандрах його супроводжували одягнені у плямисті оленячі шкури вакханка і менади ["божевільні". - В.Б.], які розмахували тирсами [зеленими гілками з шишкою вгорі. - В.Б.] і несамовито співали. Козлоногі сатири і пани, силени з кінськими хвостами і кентаври сунули гамірним натовпом з його ридваном, граючи на бубнах, цимбалах, флейтах і дудках.

Діоніс уособлював не лише добродійного духа вина, але й душі всього живого. Він керує народженням, смертю і воскресінням, виявляється у буйній весняній природі Від нього походять три таємничі діви: Ойно, Спермо, Елаїс, які перетворювали всі речі на вино, зерно і олію. Сам Діоніс із нічого створює мед і молоко, а від удару його посоха зі скель б'є джерело. Стародавні греки вірили, що бог узимку спить, а напровесні прокидається, і святкували його сон і пробудження. Особливо шанували Діоніса у період зимового сонцестояння. Грудневі свя-

Діоніс і Силен. Аттичний кратер V — IV ст. до н.е.

Діоніс і Силен. Аттичний кратер V – IV ст. до н.е.

Силен і менада. Розпис кратера V - IV ст. до н.е.

Силен і менада. Розпис кратера V - IV ст. до н.е.

та відзначали вночі. Жінки із смолоскипами, співаючи, бігали гірськими ущелинами. Ці обряди називалися оргіями (від грецького "орге" - збудження). Танці, дикі вигуки, голосна музика викликали екстаз (релігійну нестямність), яку вважали єднанням з богом. Це почуття відокремлення тіла від душі давало віру у безсмертя душі.

До недавнього часу існувало переконання, що культ Діоніса був у Греції новим явищем і прийшов із Фракії або з Фригії (Мала Азія), але після розшифрування глиняних табличок з мікенської епохи (XV – XIII ст. до н.е.) цей погляд змінився. На них, старших від Гомера на шість століть, серед імен Зевса, Гери, Афіни з'явилося ім'я Діоніса. Хоча, можливо, під чужим впливом давній бог змінив свій характер, бо в мікенську добу він, швидше за все, не був богом виноградників.

Афінський трагік Еврипід прославив Діоніса як бога розкошів. На його честь в Афінах відзначали аж чотири важливих свята: Малі (або сільські) Діонісії восени - свято збирання винограду; Ленеі у січні - свято вичавлювання винограду; Антистерії наприкінці лютого – свято відкриття бочок з молодим вином, яке тоді куштували;

Великі (або міські) Діонісії - наприкінці березня - початку квітня.

На святах співали урочисту пісню (дифірамби), пили вино з келихів і жбанів, виконували веселі і грубуваті пісні, вітали один одного вигуком "Евое!", а з другої половини VI ст. до н.е. відбувалися театральні вистави. Радість була загальна, бо навіть раби у цей день мали повну свободу.

Найдавнішим зображенням Діоніса були прості стовпи, на які одягали бородату маску й одяг. Бородатий Діоніс у довгому вбранні, так званий бассара (звідси Діоніс Бассарей) панує у мистецтві до IV ст. до н.е. Але Пракситель зобразив Діоніса юнаком без бороди і вусів, голого з перекинутою через плече шкурою оленяти. Цей образ став панівним. Крім того, він зображався у вінку з плюща або виноградної лози, з тирсом у руках, з гроном винограду або келихом з двома вушками (кантаром). Його супроводжували пантера, леопард, тигр, лев. А в жертву йому приносили козла або зайця, вино, змішане з водою.

Пан

Народився в Арка дії з козлиними ногами і рогами. У нього були довгі волохаті вуха, цапина борода, густа шерсть. Гермес, який, можливо, був його батьком, забрав його на Олімп, щоб веселити богів. Але він повернувся на землю і не звертав уваги, що з нього сміялися.

Пан спочатку закохався у дочку річкового божка Ладона Сирінгу, але та не давала згоди стати його дружиною. Боги перетворили її в очеретину, з якої Пан зробив пастушу дудку - сирінгу і грав на ній жалібні пісні.

Діоніс (Вакх)

Діоніс (Вакх)

Пан і юнак

Пан і юнак

Згодом божок закохався в німфу Пітиду, але бог північого вітру Борей зіпхнув її зі скелі, а з її тіла виросла сосна - дерево, відтоді присвячене Пану. Щоб забути свої страждання, він приєднався до почту Діоніса і обійшов з ним весь світ.

Потім Пан повернувся до Аркадії, де вигравав сумні мелодії за німфою. Пастухи шанували його, приносячи в жертву мед і козяче молоко, та боялися його як вогню. Побожно дотримувалися обіднього відпочинку - "години Пана". Пан тоді відпочивав і не любив, щоб його сон переривали крики чи музика. Часом він вселяв страх ворогам. Афіняни вважали, що здобули перемогу під Марафоном завдяки Панові, який змусив персів утікати. У подяку вони збудували йому каплицю на північному схилі Акрополя.

Більшого значення Пан набув в епоху Олександра Македонського. Йому почали співати хвалу як богові пастухів і їхнього безтурботного життя. Змінилося і уявлення про Пана. Філософи на підставі помилкової етимології тлумачили ім'я "Пан" як "всесвіт" і вбачали в ньому божество, розлите в усій природі, творця і володаря всього сущого.

За часів імператора Тиберія у римлян поширилися чутки, що Пан помер. А в Середні віки Пана вважали злим духом і його постать стала зразком для перших зображень чорта.

Силени

Вони були божествами рік і джерел, яких уявляли у вигляді напівконей - напівлюдей. В Афінах вони приєдналися до Діонісієвого почту і трохи змінили свій вигляд на більш людський.

Іноді їх наділяли кінськими хвостами, а пізніше вони змішалися з сатирами, запозичили в них не лише цапину шкіру, але й звичаї. Вони втратили свою індивідуальність і залишився один Силен, вихователь Діоніса. Це був мудрий божок, який знав минуле, розумів сучасне і сягав таємниці майбутнього. Правда, він ніколи не був цілком тверезий, бо надміру любив вино, і сатири напували його досхочу.

Річковий бог

Річковий бог

Сатири (Фавни)

Про сатирів не знали ні скільки їх, ні звідки вони взялися. Вони мали козлині ноги, що закінчувалися ратицями, і по пояс оброслі густою шерстю. Верхня частіша тіла у них була людською, але товсті червоні губи, цапина борода і гострі вуха надавали обличчям тваринного вигляду. У деяких із них були на голові роги, як у Пана. У лісах сатири бавилися з німфами,

покликами і вогниками заводили людей на манівці, крали кіз і овець у пастухів, лякали селян. їхнім володарем був Діоніс.

Диктатор Сулла (І ст. до н.е.) одного разу знайшов сплячого сатира біля м. Аполлонія в Епірі. Його запитували різними мовами, але він озивався диким голосом, подібним на кінське іржання і цапине мекання. Сулла злякався і прогнав його.

Німфи

Німфа (з грец. - дівчина) – істота середня між богом і людиною. Перебуваючи поблизу людей і будучи смертними, німфи розуміли їхні турботи і потреби. Вони садили квіти на занедбаних могилах, під час подорожей вели мандрівників до життєдайних джерел. їм присвячували джерела, оскільки в Греції вода завжди була неоціненною рідкістю. Деякі джерела були цілющими, тому німф вважали богинями здоров'я. До того ж вони були ясновидицями і передрікали майбутнє.

Німфи жили у джерелах або гротах, де містилися вулики і стояли кам'яні ткацькі верстати, на яких вони ткали чудові тканини. А ввечері Артеміда скликала їх на нічні танці.

Водяні німфи звалися наядами, ореади жили в горах, лімоніади - на вологих луках; дріади - у лісах, а гамадріади - у самих деревах.

Усі німфи були закохані у Нарциса, який захоплювався лише полюванням, а побачивши у воді своє відображення, закохався сам у себе. Врешті, він помер від марної туги, а на його могилі виросла квітка з білими пелюстками і золотим осердячком.

У німф не було храмів, їхні статуї стояли в гротах, а на деревах розвішували різні подячні дарунки. Солдати дарували їм шолом або спис, рибалки - невід, дівчата - ляльки, селяни - перші плоди полів і перший приплід худоби, печиво, фрукти, виноград. На Криті й досі є церква Святих Дів, а поблизу б'є джерело, що перебуває під їхньою опікою. Асклепій (Ескулап)

Син Аполлона і німфи Короніди, яка померла при родах. Немовля доглядала коза, а їх стеріг собака. Аполлон віддав хлопця до школи Хірона – з постаттю напівлюдини-напівконя (кентавра). Він відкрив дивовижні таємниці музики і виліковував хворих за допомогою кількох звуків. До його грота у Фессалії сходилися боги, герої і люди по допомогу. Хірон передав Асклепію всі секрети своїх знань. Але божий син перевершив свого вчителя: він навчився воскрешати людей. Боги вважали, що це порушує порядок речей, і тоді Зевс убив Асклепія блискавкою. Але народ вірив, що Асклепій живе в глибині землі в образі змія, наділеного розумом і мовою. У храмах Асклепія були жерці, які професійно займалися лікуванням.

Асклепій. Статуя IV ст. до н.е.

Асклепій. Статуя IV ст. до н.е.

З IV ст. до н.е. слава Асклепія так зросла, що він став найвищим богом. Його називали Спасителем. Імператор Юліан (361 - 363 pp.) писав: "Син бога, Асклепій, зійшов з неба на землю і в Епідаврі з'явився в людській подобі. Тут ріс, виховувався і під час мандрів допомагав людям. Він перебуває скрізь, і на суші, і на морі, але не кожному допомагає. Він спаситель не тільки хворого тіла, а й грішної душі".

Асклепія зображували як змія, а пізніше - як бородатого чоловіка з розумним обличчям, на ньому – плащ, а в руках - палиця, навколо якої в'ється змія. Поруч з ним зображували його дочку Гігією, богиню здоров'я. Лікарів називали асклепіадами, тобто нащадками Асклепія. І зараз лікарів жартівливо називають "ескулапами".

Гіпнос

Син Ночі, близнюк бога смерті, як володар сну має владу і над людьми, і над богами. Сон живе на краю заходу, куди не досягають сонячні промені. Там є печера, де живе Гіпнос. Перед входом цвітуть маки і росте безліч трав, із соку яких Ніч вичавлює сон. Посеред печери стоїть ложе з чорного дерева, встелене м'яким пухом. На ньому спить Гіпнос, а навколо нього - різні сновидіння. Його зображують юнаком, який усміхається, тримає в руці квітку маку: іноді він з крильми за плечима чи на капелюсі, як у Гермеса.

Немезіда

Ім'я походить від слова "немеїн" - "наділяти". Вона наділяла людину долею, пильнувала, щоб люди не виходили за межі своєї долі, не зазіхали на більше щастя... "Нічого понад міру!" - одна із золотих думок семи грецьких мудреців. "Хто підніметься над іншими, той рано чи пізно буде покараний" (приклад Креза).

Немезіда мстила за злочини і переслідувала тих, хто оскверняв могили. Той, хто хотів відвернути від себе злий погляд богині, тричі спльовував.

Храм Немезіди був у Рамні, селищі поблизу Марафону. Тут була її статуя роботи Фідія, вирізьблена з цільного шматка пароського мармуру, і зображала богиню, яка стоїть з яблуневою гілкою у лівій руці і з келихом у правій.

Білий мармур привезли перси, щоб увічнити свою перемогу, але зазнали поразки під Марафоном. Тому статуя богині ніби карає зухвалість: для Афін - пам'ятник перемоги, а для персів - пам'ятник ганьби.

Гіпнос. Статуя IV ст. до н.е.

Гіпнос. Статуя IV ст. до н.е.

Немезіда

Немезіда

Ніна (Вікторія)

Богиня перемоги, дочка титана Палласа і богині підземної річки Стікс. Це чорноволоса дівчина з великими крильми за плечима. Вона присутня під час битв і змагань борців, приймає жертви після перемоги, дає звістку про щасливе завершення війни, сурмить про тріумф героїв.

Олександр Македонський споруджував Ніці жертовники на всіх етапах свого походу. Всі інші царі прикрашали свої пам'ятники цією крилатою постаттю.

Одну з таких скульптур, під назвою Вікторія, Август поставив у римському сенаті. Богиня стояла на кулі, наче Землі, у витягнутій правій руці вона тримала вінок, а у лівій - пальмову гілку. Вона навіть чудом уціліла під час пожежі Рима за Нерона. І тільки християнські імператори наказали винести її з сенату.

Феміда

Феміс - одна з найдавніших богинь, дочка Неба і Землі. До того як Зевс узяв за дружину Геру, його дружиною була Феміда, яка народила йому три дочки: Гори - веселі, квітучі богині пір року, які стерегли браму Олімпу.

Феміда була мудрою і освіченою богинею правосуддя, звичаїв і порядку. Жертовники їй ставили у місцях, де відбувалися народні зібрання, щоб вона вносила сюди дух добра і справедливості. Храми їй будували поблизу храмів Деметри, а на пам'ятниках зображали суворою жінкою з рогом достатку в руках, із зав'язаними очима, в одній руці вона тримала меч, а в другій - терези.

Тіхе (Фортуна)

Одні вважали її сестрою нереїд (морських німф), інші - дочкою Прометея, а дехто - навіть дочкою Зевса. Вона була богинею щастя. Під її наглядом кораблі допливали до пристаней, у війні наставав поворот до миру, до неї зверталися осиротілі діти. Пліній писав про неї у І ст. н.е. так: "У цілому світі, повсюди у будь-який час дня голоси усіх кличуть і називають лише Фортуну, її одну оскаржують і звинувачують, про неї одну думають, її одну звеличують, її одну викривають і, лаючи, поклоняються. Багато хто гадає, що вона крилата і сліпа, непостійна, легковажна, ненадійна, покровителька негідних. Кажуть, що від неї все йде...".

Тіхе зображували з рогом достатку і зі стерном у руках на ознаку того, що вона посилає врожаї та багатства і водночас керує людськими долями. На голові найчастіше була діадема у формі оборонних мурів, як богині, що опікується містами. Багато новозаснованих міст обирали Тіхе покровителькою.

Ніка Самофракійська. Мармурова статуя III ст. до н.е.

Ніка Самофракійська. Мармурова статуя III ст. до н.е.

У Римі її називали Фортуною і було кільканадцять храмів під різними прізвиськами богині. Імператор Август після закінчення війни на Сході поставив їй жертовник під назвою "Фортуна редукс" - "Щасливого повернення", і щороку 12 листопада біля нього відбувалися подячні молебні з іграми, що тривали 8 днів і називалися Августалїі.

ГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Герої грецьких міфів пережили століття і до сих пір залишилися в людській пам'яті з різних мотивів. Так, назва майже усіх сузір'їв так чи інакше пов'язана з міфами. Сузір'я Андромеди названо на честь героя Персея, який переміг Медузу Горгону; є серед сузір'їв і сам Персей, як і батьки Андромеди - Кефей і Кассіопея. Пегас - кінь, на якому герой Беллерофонт переміг Химеру; Велика Ведмедиця - німфа Каллісто (мати Аркада, родоначальника аркадян); Мала Ведмедиця - німфа Кінху- ра; Овен - баран, на якому Фрікус і Гелла летіли до Колхіди; Геракл теж став сузір'ям (Геркулес); Оріон - мисливець, який супроводжував Артеміду; Лев - той, кого переміг Геракл у Немеї; Ліра - це кіфара Орфея тощо. Навіть планети сонячної системи назвами пов'язані з міфологією: Меркурій - грецький Гермес; Венера - це Афродіта, Марс - Арес, Юпітер - Зевс, Сатурн - Кронос.

У грецьких міфах відбувалися різні пригоди, нездійсненні мрії людства збувалися: освоєння далеких земель і морів (подорожі аргонавтів і Одіссея), опанування повітряного простору (Дедал і Ікар), перемога над усіма хворобами (лікар Асклепій) тощо.

Багато поколінь письменників і художників брали й досі беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Наприклад, образ титана Прометея. Про нього писали і античні автори (Есхіл "Прометей закутий"), і пізніші автори: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Гете, Байрон, Рилєєв. Були такі твори і в українській літературі: поема "Кавказ" Т. Шевченка; драма "Іфігенія в Тавриді" Лесі Українки; поема "Прометей" А. Малишка. Тобто, неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури.

Не випадково історію грецької культури ми розпочинаємо з вивчення її міфів. їх можна назвати тим золотим фондом, що його в скарбниці своєї пам'яті повинна мати кожна освічена людина.

Прометей і Атлант. Фрагмент розпису VI ст. до н.е.

Прометей і Атлант. Фрагмент розпису VI ст. до н.е.

 
<<   ЗМІСТ   >>