Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

Колонізаційний рух не зменшив соціальних протиріч усередині грецьких полісів. Саме в VII - VI ст. до н.е. соціальна боротьба набула найгостріших рис, і типовою формою прояву цієї боротьби була ранньогрецька тиранія. Саме слово "тиран" лідійського походження було запозичене іонійськими греками. У Лідії цим терміном позначався "цар", "верховний правитель". Самі ж греки тиранами називали вождів, які встановили одноосібну владу шляхом повалення силою зброї попередньої політичної влади, а тиранією – форму політичної влади, встановлену тиранами і засновану на політичному насильстві. Тиранами, як правило, були особи знатного походження, які, насильно захоплюючи владу, підкоряли своєму впливу діючі органи управління.

Греки розрізняли дві основні форми ранньої тиранії:

  • 1. Тиранія, встановлена в результаті боротьби демосу з родовою знаттю – аристократією.
  • 2. Тиранія грецьких ставлеників Персії у міських і острівних грецьких общинах Малої Азії під час перського завоювання.

Тирани незалежних грецьких держав спиралися на рух бідноти та користувалися підтримкою ремісників і купців, а тирани – ставленики персів призначалися царською адміністрацією з-поміж великих землевласників чи багатих купців. Ранньогрецька тиранія (Vn - VI ст. до н.е.) була характерною і для материкової Греції (Коринф, Мегара, Афіни), і для іонійських міст Малої Азії (Мілет, Самос, Ефес), і для "Великої Греції" (Сиракузи).

Методи правління тиранів відзначалися популізмом, політикою загравання з демосом шляхом прийняття популярних законів проти розкоші багатих, демагогічним заступництвом за права бідних, показовими розділами конфіскованих земель тощо. Досить часто тиранія була найпростішим способом вирішення конфлікту зі своїми політичними опонентами. Переможені висипалися за межі держави, а скарбниця поповнювалася їхнім майном.

Основною метою ранньогрецької тиранії було ослаблення родової аристократії. Не всюди вона досягалася, але такі відомі правителі, як Палікрат, Кіпсел, Періандр, Фрасибул, втілили її в життя.

Однією з перших тираній була встановлена Кіпселом у Коринфі і тривала понад 70 років (657 - 585 pp. до н.е.). При ньому та його синові Періандрі Коринф перетворився у могутню державу. Власне, з цього часу Коринф розпочав широкий колонізаційний рух: засновані колонії в Італії та Сицилії, м. Потідея на Халкідіці. З метою послаблення позиції родової знаті старі філи, в яких панували аристократи, були замінені новими територіальни-

Періандр

Періандр

ми об'єднаннями. Тирани ввели нову грошову систему, що пожвавило розвиток торгівлі; обмежили кількість рабів, якими могли володіти приватні особи; збудували новий флот, тоннажність кораблів якого досягла 50 - 60 т (за легендою, саме в VII ст. до н.е. у Коринфі було винайдено якір); підняли землеробський культ бога Діоніса на загальнодержавний рівень; вели грандіозні будівельні роботи; заохочували розвиток мистецтва тощо. Коринф перебував у дружніх стосунках з Афінами, Мілетом, єгипетськими фараонами. Численні коринфські вази, які були створені в цей час, відображають минулу велич Коринфа.

Стародавня традиція включала Періандра в число семи мудреців, а йому приписали афоризм: "Управління - це все". Тиранія піднімала авторитет особистості, але будучи вимушеним політичним кроком у період кризи, скоро перестала задовольняти суспільні інтереси. Неміцність соціальної бази привела і коринфський режим до падіння, яке настало після смерті Періандра.

Близько 540 р. до н.е. владу на Самосі захопив Полікрат, який розгорнув широку реформаторську діяльність і об'єднав усі острівні держави, збудував могутній флот, фортечні стіни і зручні гавані, провів у місто водопровід з унікальною для свого часу системою і масштабом підземних споруд, покровительствував мистецтву (поетам Анакреонту та /віку), спорудив знаменитий Самоський храм.

За легендами, могутності Полікрата і процвітанню його держави заздрили навіть єгиптяни. А нетривалий період правління Полікрата завершився втручанням зацікавлених у цих територіях персів, начебто покликаних історією підкреслити слабкість і перехідний період цієї політичної форми правління. До речі, з іменем самоського тирана пов'язаний афоризм "Полікратів перстень". Бажаючи перевірити своє щастя, Полікрат кинув свій перстень у море, але його раб невдовзі купив на базарі свіжу рибу, всередині якої й був перстень диктатора. Тому вислів "Полікратів перстень" виступав як гарант людського щастя.

На початку VI ст. до н.е. тираном Сикіона (Пелопоннес) став Клісфен, при якому була проведена реформа філ. Старі родові філи дорійців були перейменовані у "віслятників", "поросятників" і "свинятників", чим було завдано явної образи дорійській знаті Недорійське населення Сикіона, яке не входило в родові інститути дорійців, утворило четверту філу, що отримала назву "архелаї", тобто філа "стародавнього народу".

Проти родової знаті була спрямована і тиранія в Мегарі, де в другій половині VII ст. до н.е. тираном став Феаген. За легендою, Феаген здобув популярність у демосу тим, що, очоливши бідноту, перебив стада родової

Анакреонт

Анакреонт

знаті. Цим актом, можливо, він намагався не лише ліквідувати велике скотарське господарство мегарської знаті, але й повернути землеробам общинні вигони, захоплені раніше знаттю. Однак падіння родової знаті не супроводжувалося переділом земель і виділенням нових селянських наділів. Навіть Феаген, знищивши худобу знаті, не провів переділу землі на користь селян. Ріст приватної власності на землю викликав розвиток земельної іпотеки, а причини розорення селян не були і не могли бути усунені. Нові верстви майнової знаті були вдячні тиранам за їхню турботу про розвиток ремесла і торгівлі, але вони самі добивалися політичної влади. Тиранія була потрібна їм лише як засіб повалення влади правлячих родів і не більше.

Гострий характер носила соціальна боротьба і в Мілеті, де після падіння влади басилеїв з роду Нелеїдів помінялося декілька тиранів; після тиранії Фрасибула (кінець VII ст. до н.е.) відновилася жорстока боротьба між двома партіями: багатої знаті (плугіс) і демосом (хіромаха, тобто така, що "билася руками"). Згідно з Плутархом, багачі називалися "вічними моряками", оскільки володіли кораблями і були пов'язані з морською торгівлею та піратством. Боротьба йшла з перемінним успіхом, супроводжувалася жорстокими розправами з обох сторін, а через 60 років влада була вручена "виборному тирану" - есимнету, представнику середньозаможних рабовласників.

Отже, тиранія насильницьким шляхом придушила опір родової знаті, позбавивши її влади. Коли завдання, поставлене перед тиранами, було виконане, тиранія припинила своє існування. Пізніше і самі греки зрозуміли приреченість тиранії на короткочасне існування. За легендою, коли Кіпсел звернувся до дельфійського оракула з питанням про довговічність правління у Коринфі його роду, оракул відповів: "Будеш правити ти і твої діти, але не діти твоїх дітей".

Однак, які б не були встановлені форми влади після повалення тиранії, загальним правилом було одне: у всіх полісах родова знать перестала користуватися своїми привілеями. Владу захопила знать, сильна своїм рухомим і нерухомим майном, а тиранія відкрила шлях утвердження полісного ладу.

Грецький поліс формувався як громадянська община, основним видом діяльності якої було землеробство, що становило базу економіки поліса. І оскільки саме поліс був основною формою політичної і соціальної організації античного суспільства, варто докладно розглянути це багатостороннє явище. Грецькі автори (Геродот, Фукідід) визначали поліс як колектив, точніше, організовану спільність людей. Полісом греки називали центр політичного, економічного і культурного життя країни, центр об'єднання громадян певної країни. Всі громадяни цієї держави, які жили в місті, на сільській території, вважалися жителями поліса і називалися за назвою поліса - афіняни, спартанці, мегаряни, коринфяни, мілетяни тощо.

За уявленнями греків, громадяни поліса обов'язково походили від одного предка. Родинні зв'язки виражалися в тому, що громадяни належали до одних і тих же філ, фратрій і родів та брали участь у спільних релігійних культах і святах. Але з часом у містах з'явилося багато людей, які стояли поза кровноспорідненими інститутами цієї общини, тобто іноземців. їх називали метеками (переселенці) чи періеками (що живуть поблизу), і вони не мали доступу до громадянських прав.

У результаті полісного ладу обов'язкова належність до родових філ у багатьох містах була скасована, а в утворені територіальні філи ввійшли люди з числа тих, хто не мав громадянських прав. Однак створені філи також ставили бар'єр між громадянами філи й іншим населенням країни - метеками і рабами. У списки філ вносилися лише імена громадян.

На полісну організацію був накладений обов'язок турбуватися про економічну забезпеченість усіх членів громадянського колективу і, в першу чергу, про забезпечення селян земельним наділом. Внутрішня економічна політика поліса полягала в тому, щоб не дати розвинутися різким соціально-майновим протиріччям всередині громадянського колективу. Поділ поліса на дві ворожі групи громадян неминуче призвів би до його послаблення, занепаду і загибелі.

Для будь-якого античного поліса характерна наявність подвійної форми власності:

  • 1. Приватної власності як на рухоме, так і на нерухоме майно.
  • 2. Загальнополісної форми власності як верховної власності громадянського колективу, об'єднаного в поліс, тобто держави.

Общинно-приватна форма власності була вираженням подвійності соціального складу поліса, до якого входили пануючий клас, що володів землею, грішми, рухомим майном, засобами і знаряддями виробництва, рабами, і дрібні вільні виробники, які жили власною працею. Саме інтереси дрібних виробників забезпечувала общинно-державна власність, перешкоджаючи безмірному збагаченню окремих приватних власників.

Для поліса був характерним зв'язок громадянських прав з володінням землею: громадянин той, хто мав земельну ділянку, і лише громадянин мав право бути землевласником. Кожний землевласник мав право купівлі-продажу землі, але лише в межах поліса, тобто обіг земельними ділянками здійснювався лише серед громадян.

Багаті громадяни повинні були виконувати громадські повинності, т. зв. літургії, на користь полісної общини: організація загальнодержавних свят, змагань, театральних вистав, обладнання і постачання військових кораблів тощо. Інколи ці видатки досягали значних сум. Держава ставила перепони накопиченню багатств, встановлюючи максимальну норму земельних володінь, яку не можна було переступити, не порушивши закон. Цими заходами держава намагалася не допустити послаблення згуртованого громадянського колективу і тим самим зберегти прошарок вільних виробників як власників засобів виробництва і знарядь праці. Однак це було і свідченням певної солідарності громадянського колективу, переплетення державних інтересів з приватними.

Як потенційний власник земельного наділу кожний громадянин поліса був також воїном. Були поліси, де військова доблесть вшановувалася більше і давала ширші можливості для управління своїми співгромадянами, ніж суто майнове становище. Тут громадянами визнавали лише тих, хто мав можливість виступити на війну в повному гоплітському спорядженні.

Ще однією особливістю полісної організації була причетність її громадян до політичного і суспільного життя: право займати керівні виборні посади, брати активну участь у народних зборах.

Грецькі поліси різнилися за своїми місцевими особливостями. Основними формами полісної організації були демократичний (приклад Афін) і олігархічний (Спарта) поліси. Основні відмінності між ними полягали у різній системі експлуатації залежного населення.

В олігархічному полісі основна землеробська праця була покладена на залежних працівників, нащадків місцевого землеробського населення, завойованого дорійцями. Громадяни поліса були власниками земельних ділянок, що оброблялися залежним населенням, яке належало до корінних жителів цього району.

У демократичному полісі землеробська праця стала привілеєм вільних громадян (внаслідок перемоги демократії над родовою знаттю). Раби експлуатувалися переважно в ремеслі і торгівлі.

В олігархічній державі розорення дрібних землевласників і втрата ними земельної ділянки були пов'язані з втратою громадянських прав.

У демократичному полісі дрібні землевласники - селяни і ремісники- кустарі складали основу демократичного ладу. Дрібні виробники отримували частину додаткового продукту від праці рабів.

Форма літургій і була конкретною формою виділення частини додаткового продукту громадянами-багачами громадянам-біднякам. Становище дрібних виробників було полегшене тим, що вони були позбавлені фізично важкої праці завдяки наявності рабів.

Існували і проміжні форми полісної організації. Однак усі грецькі поліси завжди здійснювали своє основне завдання - зміцнювати владу над залежним населенням і їх експлуатацію. Характер землеволодіння при цьому, як правило, визначав більшу чи меншу демократичність кожного конкретного поліса.

Розвиток полісного життя привів до зміцнення зв'язків як у самій Греції, так і за її межами та до формування полісної ідеології - ідеології власників. Вона породила впевненість у перевагах грецького політичного ладу над ладом інших грецьких держав і у військовій перевазі греків над "варварами", а звідси моральне право використовувати негреків як рабів. Ця ранньорабовласницька ідеологія отримала подальший розвиток у вченні Аристотеля "про рабів за природою".

У полісах сформувалася і своя система духовних цінностей. Перш за все, своєрідний соціально-економічний і політико-культурний устрій, сам поліс греки вважали вищою цінністю. На їхню думку, лише в рамках поліса можна існувати не лише фізично, але й вести повнокровне, справедливе, моральне життя, достойне людини. Складовими поліса як вищої цінності виступали особиста свобода людини, що розумілася як відсутність усілякої залежності від будь-якої особи чи колективу, право вибору занять і господарської діяльності, право на певне матеріальне забезпечення, в першу чергу на землю, але водночас з тим засудження накопичення багатства.

У системі духовних цінностей поліса сформувалося поняття громадянина як вільної особистості, яка володіла сукупністю невід'ємних політичних прав: активна участь у державному управлінні, хоча б у формі обговорення питань на народних зборах, право і обов'язок захищати свій поліс від ворога. Органічною частиною моральних цінностей громадянина поліса стало глибоке почуття патріотизму щодо свого поліса. Грек вважався повноправним громадянином лише у своїй маленькій державі. Варто йому переїхати у сусіднє місто - і він перетворювався в політично безправного метека. Ось чому греки дорожили саме своїм полісом. їхнє місто-держава було тим світом, в якому грек найвищою мірою відчував свою свободу, свою власну гідність, своє благополуччя.

До речі, кількість жителів у полісних общинах була досить різною. В Афінах, наприклад, другої половини V ст. до н.е. було близько 45 тис. повноправних громадян, а в Спарті їх ніколи не було більше 9-10 тис. чоловік. Однак найпоширеніший тип грецького поліса мав територію 100 - 200 км2 із населенням 5-10 тис. чоловік, включаючи жінок, дітей, іноземців і рабів; повноправних мужчин-воїнів мало бути від 1 до 2 тис. чоловік. Типовий грецький поліс був маленькою державою, територію якої можна було обійти з кінця в кінець за день; з невеликою кількістю жителів, більшість з яких знали один одного особисто; з одним центром, де збиралися народні збори, розміщувалися храми найшанованіших богів, ремісничі майстерні, проживало основне населення. Місто стояло або на морському узбережжі, або за декілька кілометрів від узбережжя, але на березі моря мало гавань або порт (гавань Фалери розміщувалася за 5 км від Афін). Міський центр поліса міг бути оточений оборонними стінами, але в VI ст. до н.е. багато міст ще не мали фортечних мурів. У міському центрі зосереджувалася більшість населення поліса. В місті на центральній площі здійснювалися торговельні операції, проводилися загальнополісні святкування і спортивні змагання. На території поліса було декілька сільських поселень, але лише один міський центр. Ось ще й чому поліс визначали як місто-держава.

Для свого часу поліс вважався найдосконалішою формою політичної організації пануючого класу. Його головна перевага перед іншими формами і типами держави, наприклад, перед східною деспотією, – в порівняльній широті і міцності його соціальної бази і в тих значних можливостях, які він давав для розвитку приватних господарств.

Полісна община об'єднувала у своєму складі як великих, так і дрібних власників, багатих земле- та рабовласників і просто вільних селян та ремісників, гарантуючи кожному з них недоторканність особи та майна, і разом з тим визначений мінімум прав і перш за все права власності на землю всередині поліса.

Основна ознака громадянина - наявність власності. В той же час поліс - воєнно-політичний союз вільних власників, спрямований проти експлуатованих та поневолених, і такий, що мав на меті дві цілі:

  • 1. Утримувати в покорі вже наявне залежне населення.
  • 2. Організовувати військову агресію проти країн "варварського" світу, забезпечити тим самим поповнення своїх господарств необхідною їм робочою силою.

Грецький поліс став такою формою античного суспільства і держави, у рамках якої створювалися сприятливі умови для розвитку економіки, суспільних відносин, політичних закладів, неперевершеної грецької культури, що відкрила одну з найяскравіших сторінок в історії світової цивілізації.

Однак багато деталей полісного життя неясні до цього часу, і це залишає простір для вільних трактувань і різноманітних гіпотез, а також зайвий раз підкреслює складний характер давньогрецьких суспільних відносин.

 
<<   ЗМІСТ   >>