Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ДОБИ

Скориставшись послабленням держав континентальної Греції, македонський цар Філіпп II розірвав афіно-македонський Філократів мир 346 р. до н.е. і зайняв Елатею - ключовий пункт на шляху у Середню Грецію, до Фів і Афін. Усвідомивши загрожуючу небезпеку, деякі грецькі поліси уклали союз для врятування Еллади. Але було пізно: у битві під Херонеєю (338 р. до н.е.) македонці розбили греків і останні позбулися своєї незалежності. Створений Філіппом II Коринфський союз грецьких міст-держав (337 р. до н.е.) формально був союзом проти Персії, а фактично ж утверджував гегемонію Македонії в Греції, визнавши македонського царя стратегом-автократом об'єднаних греко-македонських сил у майбутній війні з Персією.

Одночасно Македонія виступала гарантом соціального миру в Греції: у містах-учасниках Коринфського союзу (серед полісів у нього не ввійшла лише Спарта) заборонялися міжусобні війни, внутрішні перевороти, незаконні страти і конфіскації майна, масові звільнення рабів тощо. Така політика Філіппа II забезпечила йому значну підтримку власників у грецьких полісах, де склалися впливові промакедонські сили.

Після смерті Філіппа II (вбитий македонським юнаком Павсанієм) у 336 р. до н.е. влада перейшла до його сина Олександра, який вирішив здійснити на практиці амбітні плани і батька, і свої. Навесні 334 р. до н.е. він на чолі греко-македонського війська вступив у Малу Азію і за три роки підкорив Перське царство (перемоги 334 р. до н.е. біля р. Гранік, 333 р. до н.е. біля /сси і 331 р. до н.е. під Гавгамеллами), а згодом Середню Азію і частину Індії. Утвердивши свою столицю у Вавилоні, він створив світову монархію. Але в плани

Херонейський лев

Херонейський лев

Олександр Македонський

Олександр Македонський

Олександра Македонського входило також завоювання всієї Індії, Африки, Аравії й Італії, проте передчасна смерть (323 р. до н.е.) поклала край здійсненню цих планів. Після двадцятилітніх міжусобних війн, на межі IV - III ст. до н.е., полководці Олександра (діадохи) заснували на території його колишньої імперії власні царства: Птолемеів у Єгипті, Селевкідів у Сирії і Месопотамії, Антигонідгв у Македонії і Греції та державу Лісимаха у Фракії і північній частині Малої Азії, що існувала недовго, а на її місці утворилися невеликі Пергамське, Віфінське, Галатське і Понтійське царства.

Греція ще з часів Пелопоннеської війни переживала економічну кризу. Центри ремісничого виробництва і торгівлі переміщувалися на схід. Там, куди греки раніше вивозили свої товари, розвивалося власне виробництво. Саме на схід ринули не лише грецькі купці і промисловці, але й грецька інтелігенція: вчителі, художники і поети збиралися у палацах елліністичних володарів. Населення ж Греції до III ст. до н.е. помітно скоротилося через еміграції і падіння народжуваності Сама країна стала бідною, обезлюдненою, але з багатющими пам'ятками минулого, що приваблювало зацікавлених і заможних іноземців, особливо римлян.

Близько 280 р. до н.е. в Греції склалися нові політичні об'єднання: Ахейський та Етолійський союзи. Від симмахій класичної епохи їх відрізняла рівноправність усіх держав і їхніх громадян, які входили в союзи. Вища влада належала тут загальним зборам громадян, що скликалися двічі на рік, і раді союзників; очолював союз виборний стратег.

III ст. до н.е. ознаменувалося також нетривалим розквітом Спарти, де соціальні конфлікти врешті- решт зробили ситуацію нестабільною. Царям-реформаторам Агісу TV і Клеомену III вдалося у боротьбі з консервативними угрупованнями внести зміни у соціально-економічні і політичні відносини в країні. Зосередження земельної власності в руках жменьки багачів призвело до різкого скорочення числа рівноправних громадян, спартіатів, чому і намагалися протистояти реформатори. У 226 - 225 pp. до н.е. була посилена влада царів, ліквідований ефорат, здійснено новий переділ землі, причому ділянки отримала і частина періеків, включених у громадянський колектив. Проте реформаторська діяльність царів тривала недовго. Після блискучих перемог над військами Ахейського союзу спартанці були розгромлені македонським царем Антигоном Досоном у 221 р. до н.е., а всі реформи скасовані Усі ці переміни у політичному житті Греції мали непересічне значення і для її культурного розвитку. Втрата греками політичної незалежності призвела до падіння полісної реформи державного і суспільного устрою. Місто-держава перетворилося у просту одиницю місцевого самоуправління. Майже всі важливі центри, де продовжувала розвиватися грецька культура, розміщувалися віднині за межами власне Греції, у столицях новоутворених елліністичних царств. Вийшовши за кордони поліса, грецька культура

Срібні монети: 1) Етолійського союзу 2) Ахейського союзу

Срібні монети: 1) Етолійського союзу 2) Ахейського союзу

стала відкритішою, ввібрала у себе нові, перш за все східні, елементи, набуваючи все більше рис культури космополітичної. Вона ставала культурою інтелектуальної еліти, розквітала при східних палацах, на гроші місцевих правителів, прислуговуючи їхньому престижу й інтересам. Поширюється тип високоосвіченого вченого, який переїжджав від одного палацу елліністичного монарха до іншого.

Проте досягнення елліністичної культури були значними і багатоманітними. На межі III – II ст. до н.е. розпочинається бурхливий розквіт науки: і філософії, і природознавства, і техніки. Новий імпульс отримує і поезія. Спочатку центром культурної діяльності стає Александрія Єгипетська, а з II ст. до н.е. також і Пергам. Не втрачають остаточно значення й Афіни, залишаючись центром філософських шкіл і паломництва освічених людей, особливо римлян.

Саме у III ст. до н.е. греки вперше знайомляться зі світом римської цивілізації. Елліністичні правителі вели постійні війни між собою (спочатку діадохи, а згодом - епігони), тому у вирішальний момент, не маючи підтримки пригнобленого місцевого населення, не змогли чинити опір зростаючій могутності Риму, втрачаючи свої володіння. Ще у 212 р. до н.е. в ході Другої Пунічної війни Рим захопив Сицилію. У II ст. до н.е. римські полководці Луцій Емілій Павел і Тит Квінкцій Фламінін, використавши чвари між грецькими державами і Македонією, виступили у ролі визволителів Еллади від македонського панування, перетворивши згодом її у римську провінцію (168 р. до н.е.). Так були ліквідовані останні залишки політичної незалежності Греції.

Згодом римська експансія поширилася на Малу Азію, були захоплені Пергам і Віфінія, Сирія і Палестина. Прийшла черга і птолемеївського Єгипту, доля якого була вирішена у результаті перемоги Октавіана над військами Антонія і Клеопатри у 31 р. до н.е. поблизу мису Акцій. На місці колишніх елліністичних царств виникли обширні римські провінції.

 
<<   ЗМІСТ   >>