Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

ХАРАКТЕРНІ РИСИ РИМСЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ

Назва заключного етапу античної історії походить від міста Рим. У давнину в це слово вкладався інший зміст. Рим - не лише назва міста, це водночас держава і суспільство, яке виникло в VI ст. до н.е. на території сучасної Італії. На ранніх етапах свого розвитку Рим не був пов'язаний зі світовими центрами і тогочасними подіями. Однак поняття "Стародавній Рим" не лише умовне, але й змінне. Якщо в VI - IV ст. до н.е. Стародавній Рим включав центральну частину Апеннінського півострова, то від кінця III ст. до н.е. - це вже наймогутніша держава Західного Середземномор'я, а в І - П ст. н.е. - гігантська імперія, яка розляглася на берегах Середземного моря й обіймала чималі території Західної і Південно-Східної Європи, Північної Африки і Переднього Сходу. Утворення Римської імперії сприяло поширенню того культурного спадку, який залишили інші давні народи, перш за все греки. Але хоча Рим використовував досягнення попередніх епох, його культура не мала наслідувального характеру. У межах величезної середземноморської держави з численними племенами і народностями, які перебували на різних ступенях історичного розвитку, була створена висока антична культура, що послужила основою розвитку європейської цивілізації. Хоча вона на певному етапі увібрала в себе досягнення всіх народів Середземномор'я, синтезувала їх і дала поштовх для подальшого розвитку європейської культури, Стародавній Рим залишив і багатий оригінальний культурний спадок.

Залишки римських міст, приміщень театрів і амфітеатрів, акведуків і мостів, терм і базилік, храмів і портиків, тріумфальних арок і колон, військових таборів і портів, багатоповерхових будинків, вілл і міцних доріг вражають сучасників. Вони дивують витонченою технікою і міцністю побудови, раціональною архітектурою і

Капітолійська вовчиця - символ Рима

Капітолійська вовчиця - символ Рима

розкішшю рельєфів, фресок тощо. Все це реальний показник тісного зв'язку давньої римської історії із сучасністю, свідчення того, що римська культура лягла в основу європейської, а через неї впливала і на сучасну цивілізацію.

Якщо ми порівнювали Елладу з юним, захопленим художником-поетом, то Рим можна порівняти з меценатом, який має колосальний смак і усвідомлює світову велич. Він не ставився до мистецтва поблажливо, він призвичаїв його до себе, до своїх потреб. Повна відсутність художньої фантазії не завадила римлянам призвичаїти мистецтво до буденного, практичного життя. В Греції храми і палаци будували в основному невеликих розмірів, а в Римі вони розрослися до колосальних масштабів. Рим підкорив розуму те, над чим в Елладі працювало почуття і фантазія. У Греції немає і сліду тенденції, Рим - втілена тенденція.

Серед особливостей розвитку давньоримської історії назвемо й той факт, що Італія - серце і центр римської цивілізації - була переважно землеробською країною. Прекрасні умови для розвитку землеробства і достатня кількість корисних копалин сприяли тому, що Італія була менш пов'язана із зовнішнім світом, ніж Греція. Її господарство тривалий період залишалося натурально-замкнутим і внаслідок цього - відсталим. Але в цьому був і позитивний момент: відносна нерозвиненість італійської економіки та її аграрний характер сприяли тому, що в країні впродовж багатьох століть зберігалося дрібне вільне землеволодіння, й Італія довго була селянською країною, а саме селяни склали основний контингент римської армії - головного фактора могутності держави та розширення її територіальних меж.

У ході римських завоювань рабовласницькі суспільства Середземномор'я зазнавали докорінних змін: значного зростання грошового господарства, широкого розвитку рабства, концентрації землі, збідніння дрібних вільних ремісників. Усі вони були специфічними рисами римської господарської системи, яка стала найвищою формою античного суспільства. Весь середземноморський регіон був охоплений досить тісними економічними зв'язками, що засвідчувало зародження єдиного ринку. Тому Римська держава спиралася не лише на силу зброї, але й на деяку господарську єдність середземноморського ринку, а своєю формою, залишаючись федерацією автономних полісів, вона наближалася до територіальних держав елліністичного типу.

До специфічних рис історичного розвитку римської цивілізації варто віднести встановлення демократичних форм правління внаслідок боротьби патриціїв і плебеїв та перемоги останніх, майже неперервні війни Риму. Під впливом цих факторів формувалася й особлива система цінностей римських громадян. Це, в першу чергу, патріотизм – уява про особливу обраність римського народу як переможця, про Рим як найвищу цінність, про обов'язок громадянина віддавати всі сили служінню державі. Римський громадянин мав бути мужнім, стійким, чесним, вірним, поміркованим у побуті, здатним підкорятися залізній дисципліні на війні, а також затвердженим законам і звичаям предків – у мирний час, вшановувати богів. Достойний римлянин займався лише політикою, війною, землеробством, розробкою права, історіографією.

В утворенні Римської світової держави немаловажне значення мало центральне місцерозташування Апеннінського півострова. Воно полегшувало Риму культурне посередництво між Заходом і Сходом.

Історія Стародавнього Риму вивчає становлення, розвиток і падіння суспільних і державних структур, які утворилися спочатку на території Апеннінського півострова, а з II ст. до н.е. - і в країнах усього Середземномор'я. Вона починається від VIII ст. до н.е. - з виникнення перших ранньо- державних об'єднань в етруських містах і грецьких колоніях Південної Італії, а з VI ст. до н.е. на території Лацію, і закінчується в другій половині V ст. н.е. з падінням Західної Римської імперії. За цей тривалий історичний відтинок часу стародавні римляни створили складну економічну систему, що базувалася на раціональному поєднанні рабської праці з працею дрібних вільних виробників, полісну організацію з республіканським ладом, а пізніше - могутню імперію з високою культурою, яка відчутно вплинула на розвиток європейської і світової цивілізації.

Однак високо розвинувши свою суспільну систему, Рим тим самим максимально загострив усі її протиріччя. Внутрішня нестійкість римського суспільства в останні роки існування Імперії поряд із варварськими завоюваннями зруйнували античну цивілізацію Середземномор'я і поклали початок європейському Середньовіччю.

Усю багатосотлітню історію Стародавнього Риму прийнято поділяти на дві великі епохи: Республіка та Імперія, хоча ця періодизація далеко не досконала з декількох причин.

Лацій

Лацій

Тріумф Сулли

Тріумф Сулли

По-перше, незрозуміло, з кого починати Імперію: із Сулли - першого диктатора, влада якого була безстроковою; із Цезаря – фактичного засновника імперії; чи Октавіана, за якого завершилися громадянські війни і фактично було встановлене монархічне правління?

По-друге, з якого року починати імператорський період: з 31 р. до н.е. - битви поблизу мису Акцій; з 30 р. до н.е. - смерті основного суперника Октавіана Антонія; чи ж із 27 р. до н.е. - коли Октавіан відмовився від повноважень тріумвіра?

По-третє, в основу цієї періодизації покладено лише формальний момент – зміну форми державної влади.

Однак ця періодизація настільки міцно вкорінилася в науці, що змінювати її було б недоцільно. Крім того, вона правильно визначає дві основні епохи римської історії, хоча й за формальною ознакою. Межею цих двох епох прийнято вважати кінець 30-х років до н.е., а саме: битву при Акції та смерть Антонія. Кожна з цих епох вимагає докладнішої періодизації. Тому римську історію прийнято поділяти на кілька періодів. В історичній науці склалися два погляди на цю проблему або дві школи: московська і санкт- петербурзька. Московські історики поділяли римську історію на такі періоди:

  • • VIII - VI ст. до н.е. - царський період (давня історія Італії).
  • • Кінець VI – III ст. до н.е. - Рання Республіка в Римі (завоювання Римом Італії і створення полісної організації з республіканським ладом).
  • • II – І ст. до н.е. – Пізня Республіка (створення Римського полісного устрою, італійської культури).
  • • І – II ст. до н.є. – Рання Римська імперія (принципат) – розквіт давньоримської держави.
  • • IIІ ст. н.е. - загроза розпаду Римської Середземноморської імперії, загальна криза Імперії.
  • • IV - V ст. н.е. Пізня Римська імперія (домінат) - розпад Імперії і формування протофеодальних відносин.

Періодизація санкт-петербурзьких дослідників має докладніший характер, виділяючи окремі епохи і періоди в римській історії. Епоха ранньої держави:

  • • Царський період (VIII - VI ст. до н.е.) - час пізньородового ладу або військової демократії.
  • • Період аристократичної республіки патриціїв (V – III ст. до н.е.) - формування римського полісного устрою, боротьба патриціїв і плебеїв та завоювання Італії.

Епоха Республіки поділялася на:

  • • Період олігархічної республіки нобілів (поч. III ст. – 30-ті роки II ст. до н.е.) – римські завоювання і розквіт рабовласницького господарства в Італії.
  • • Період громадянських війн (30-ті роки II ст. до н.е. - 30-ті роки І ст. до н.е.) - демократичний рух вільної бідноти та рабів, утворення світової Римської держави, падіння Республіки й утворення Імперії.

І, нарешті, епоха Імперії була поділена на:

  • • Період реакції та завершення організації Імперії (30-ті роки до н.е. - 14 р. н.е.) - принципат Августа.
  • • Період терористичного режиму та його падіння (14 - 69 pp. н.е.) - правління династії Юлгів – Клавдїів, зростання республіканської опозиції і боротьба з нею методами терору, громадянської війни 68 - 69 pp. н.е.
  • • Період розквіту Імперії (69 - 161 pp. н.е.) - правління Флавїів і перших Антонінів, розширення соціальної бази імператорської влади та її зміцнення.
  • • Період кризи Імперії (161 - 284 pp. н.е.) - правління останніх Антонінів і їхнє падіння, громадянська війна 193 р., правління Северів, спроби зупинити кризу шляхом воєнізації імперії, загальна криза Імперії III ст. н.е.
  • • Період домінату Діоклетіана і Константина (284 - 337 pp. н.е.) - тимчасове послаблення кризи, військово-бюрократична монархія.
  • • Період соціальних рухів і варварських завоювань (кінець IV - кінець V ст. н.е.) - остаточне падіння Італії.

Значних чи суттєвих розбіжностей між двома запропонованими періодизаціями немає, тому можна користуватися будь-якою із них.

Діоклетіан

Діоклетіан

 
<<   ЗМІСТ   >>