Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

Спочатку латиняни об'єдналися в союз на чолі з містом Альба-Лонга. Представники латинських общин щорічно сходилися на вершині Альбанської гори, щоб відсвяткувати Латинські свята. Загальним для всіх латинян був культ богині Діани. У X ст. невелика група латинян поселилася на Тибрі, із західного боку Палатинського пагорба. Так виникло прямокутне поселення, обнесене валом, або "квадратний Рим", як його називали римські історики. Це було за два століття до того як, за ініціативою Марка Теренція Варрона,

Заснування Рима. Скульптурний фриз

Заснування Рима. Скульптурний фриз

етруський математик і астролог Тарутій вирахував, що 21 квітня 753 р. до н.е. було засновано Рим. У цей день римляни святкували чабанське свято. Правда, Катон вважав роком заснування міста 751 р. до н.е. Літописання в римській історії ведеться подвійним чином: у нисхідному порядку – від заснування міста до початку християнської ери і у висхідному порядку – від заснування міста (ab urbe condita). У наш час історики розглядають дати, запропоновані Варроном і Катоном, лише як на традиційні і легендарні. Проте майже всі відзначають, що в римських легендах, поряд з вигадками, відбилися спогади про реальні історичні події: про приблизний час виникнення Рима, зв'язок перших римських поселенців з Альба-Лонгою тощо.

Рим виник на лівому березі Тибру, за 23 км від його гирла, на пагорбах.

За Палатином, були заселені також сусідні пагорби Целій та Есквілін. На межі VII - VI ст. сформувалося "місто чотирьох квадратів", що зайняло уже 285 га і охоплювало ще й пагорби Квіринал і Вімінал. Проміжок між цими пагорбами і Палатином став центром міста: тут виник Форум Романум. Крім латинян, у цьому місті проживали також і сабіняни (легенда про переселення сабінянських жінок Ромулом). У виникненні і розширенні міста значна роль і етрусків, які, можливо, й дали йому назву "Рома", Рим. Етруском римські історики вважали і одного з перших правителів Рима, царя Сербія Туллія - при ньому місто ще розширилося, включивши у себе також пагорби Капітполій й Авентин, та було обнесено міцними стінами. Рим став наймогутнішим із латинських міст, відібравши у Альба-Лонги верховенство над Лацієм.

Основою ранньоримського суспільства був рід (gens), члени якого мали спільну власність і разом здійснювали релігійні обряди. Риси родового ладу назавжди збереглися в римських іменах, що складалися з трьох, а пізніше й більше частин. Перша означала особисте ім'я (praenomen), друга – родове

План Стародавнього Рима

План Стародавнього Рима

Римський Форум. Реконструкція

Римський Форум. Реконструкція

ім'я (nomen), третя - прізвисько (cognomen), означала гілку роду або стосувалася лише однієї особи; четверта частина – почесне індивідуальне прізвисько і т.д. Наприклад:

Публій (особисте ім'я), Корнелій (родове ім'я), Сципіон (прізвисько гілки роду), Африканський (почесне індивідуальне прізвисько), Старший (на противагу іншому, Молодшому).

Особистих імен у Римі було небагато: Авл, Аппій, Гай, Децим, Луцій, Мамерк, Маній, Марк, Нумерій, Постум, Публій, Квінт, Сервій, Секст, Тит, Тиберій, Вібій, Вопіск. Нечисленність цих імен дозволяла у документах, написах, літературних творах позначити їх загальноприйнятими скороченнями – однією або декількома першими буквами імені – А., Ап., Г., Гп. тощо. Деякі імена утворювалися від числівників: Квінт (п'ятий), Секст (шостий), Децим (десятий) - що свідчить про небагату фантазію римлян.

Родових імен було більше: Клавдій, Юлій, Ліциній, Туллій, Валерій, Емілій тощо. Кожний рід включав у себе декілька великих сімей: до роду Корнеліїв належали сім'ї Сципіонів, Руфінів, Лентулів, Цетегів, а родове ім'я Еміліїв носили члени сімей Павлів і Лепідів.

Деякі особисті імена були закріплені виключно за певними родами: Аппій зустрічається лише в роді Клавдіїв, а Мамерк - в Еміліїв. Якщо хтось заплямував свій рід, то його ім'я в цьому роді більше не використовувалася. Так, у Клавдіїв не використовували ім'я Луцій, а в роді Манліїв з 383 р. до н.е. - Марк, після того як Марк Манлій, переможець еквів і рятівник Капітолія під час нападу галлів, рішуче виступив за права плебеїв, викликавши люту ненависть римських патриціїв.

Коли рід розрісся, з'явилася необхідність у прізвиськах (cognomen). Першими вони виникли серед патриціїв і були пов'язані з головними заняттями римлян того часу - землеробством і скотарством. Так, прізвисько Пілумн походить від слова "pilum" (маточка); Пізон - від дієслова "pizo" - розтирати, товкти; Цицерон - "cicer" (горох); Лентул - "lens"

Портрет римської фамілії

Портрет римської фамілії

(сочевиця). Інші відображали якусь характерну рису людини: Катон (спритний, хитрий); Брут (відсталий, млявий), Цинцинат (кучерявий).

Дочок називали родовим іменем батька в жіночій формі: дочка Марка Туллія Цицерона називалася Туллією, дочка Теренція - Теренцією. Заміжня жінка зберігала своє ім'я, але до нього додавали сімейне прізвище її чоловіка у родовому відмінку: Теренція Цицерона (дружина Цицерона), Лівія Августа (дружина Августа) тощо.

З часом родові зв'язки слабнули, зате посилювалися сімейні, що охоплювали не лише членів сім'ї, а й домашніх рабів, яких було ще мало у царську епоху.

На чолі сім'ї стояв батько (pater familias) з необмеженою владою над життям і смертю всіх членів сім'ї (мав навіть право тричі продавати в рабство синів). І лише згодом римські жінки добилися для себе значно більш незалежного становища, ніж жінки у Греції.

Повноправні громадяни Рима (populus romanus) поділялися на три триби, які представляли три етнічні елементи в місті: латинський, сабінянський й етруський.

Триба поділялася на 10 курій, а курія - на 10 родів (усього 300 родів повноправних громадян). За наказом царя (rех) вони збиралися на курульні народні збори - коміції, щоб вирішувати найважливіші державні справи.

Очолював общину цар, який обирався на коміціях; 12 лікторів носили попереду нього символи влади - жмути прутів із вставленими у них топірцями. Поряд з царем правила рада старійшин - сенат, який складався з 100, а пізніше із 300 членів. Сенат затверджував усі рішення, прийняті коміціями (auctoritas patrum). У разі смерті царя, до обрання нового, сенат кожних 5 днів призначав із свого середовища тимчасового правителя (interrex). Цей звичай зберігся і в пізніші часи: його застосовували тоді, коли помирав консул, найвища посадова особа Римської республіки. Цар був одночасно верховним воєначальником, жерцем і суддею, що при необхідності спирався на своїх помічників - квесторів, які вершили суд за кримінальними справами. Хоча цар не мав необмеженої влади, вона все-таки була сильною в етруський період і нагадувала владу "pater familias" у римській сім'ї. Римські історики називають, за традицією, сім царів: Ромул (753 – 715), Нума Помпілій (715 - 672), Ту ля Гостилій (672 – 640), Анк Марцій (640 – 616), Тарквіній Пріск (616 – 578), Сервій Туллій (578 - 534) і Тарквіній Гордий (534 - 509). Безумовно, історичними особами можна вважати трьох останніх царів, які були етруського походження.

Повноправних громадян, членів родів, які брали участь у курульних коміціях, називали патриціями, бо їхні батьки (pater) засідали в сенаті. Крім них, у Римі були й інші категорії вільного населення: клієнти і плебеї, походження яких не зовсім зрозуміле. Можливо, плебеї були вихідцями із

Ромул

Ромул

Нума Помлілій

Нума Помлілій

сусідніх з Римом общин і тому не входили до складу римських родів і курій. Зберігаючи особливу свободу, вони не мали ні політичних прав, ні права одружуватися із патриціями. Плебеї займалися сільським господарством, ремеслом і торгівлею. Деякі з плебеїв віддавали себе під покровительство (патронат) патриціїв і ставали клієнтами. Патрон зобов'язаний був зберігати йому вірність і надавати різноманітні послуги. Варто додати, що окремі впливові роди із підкорених Римом сусідніх латинських общин допускалися до складу патриціату, а їх глави - у сенат. Наприклад, у число римських старовинних родів увійшов рід Юлгів з Альби- Лонги.

Між патриціями і плебеями із самого початку були гострі протиріччя. Пом'якшити їх була покликана політична реформа, яку історики приписують царю Сервію Туллію. Вона підірвала основи родового ладу, ввівши поділ римського вільного населення за майновим принципом.

Крім патриціїв, до складу "populus romanus" були включені і плебеї. Усі римські громадяни на основі перепису були поділені на 6 майнових розрядів залежно від кількості оброблюваної землі, що перебувала у володінні того чи іншого громадянина. З появою в Римі у IV ст. (312 р. до н.е.) карбованої монети розміри земельних володінь були замінені грошовими прибутками. До першого розряду належали ті громадяни, які мали прибуток більше 100 тис. мідних асів. За майновим принципом розподілялася й військова повинність: 1 розряд виставляв 80 центу рій важкоозброєної піхоти і 18 центурій кінноти. Інші п'ять розрядів разом зобов'язані були виставляти 95 центурій легкої піхоти і допоміжних загонів. Усього набиралося 193 центурії, що збиралися на засідання коміцій, до яких перейшли найважливіші повноваження курульних коміцій: прийняття законів, обрання посадових осіб, оголошення війни, укладання миру. Тобто, якщо спочатку центуріатна реформа Сервія Туллія мала на меті впорядкувати військову організацію общини, залучити до військової служби усе вільне

Портрет римського патриція

Портрет римського патриція

Серпій Туллій

Серпій Туллій

населення міста, то здійснення реформи привело до серйозних змін у всьому суспільно- політичному устрої раннього Рима. При цьому реальна влада збереглася у руках старих патриціанських родів, які володіли найбільшими земельними угіддями, входили до першого розряду і мали більшість на центуріатних коміціях (98 із 193).

Давньоримське суспільство було, безсумнівно, суспільством землеробів і пастухів. Очевидно, завдяки етрускам римляни засвоїли покращені методи обробітку землі, стали культивувати виноградники. Етрускам вони були зобов'язані і будівництвом величезного підземного каналу - Великої клоаки навколо Форуму, і поширенням особливого типу житла з центральною залою, що мала отвір у покрівлі - атрія. До часів правління в Римі етруських царів належать також поява там місцевих ремесел і пожвавлення торгових зв'язків. У VI ст. до н.е. з'являється власна римська кераміка, зразком для якої служили вироби грецьких й етруських гончарів, і майстерні з виготовлення бронзових виробів. Сприяло розвитку торгівлі і вигідне місцезнаходження Рима. Декілька століть римляни у торгівлі обходилися без грошей: засобом обміну служила худоба, "pecus" (звідси латинське слово "pecunia" - гроші). Спочатку Рим обмінювався товарами головним чином з грецькими містами Південної Італії та наприкінці царського періоду також з Аттикою, про що говорять численні знахідки античних ваз на території Рима, і з Карфагеном, з яким була укладена перша торговельна угода. Ремеслом і торгівлею у першу чергу займалися плебеї. Досить значною була тут роль етрусків, які населяли "vicus Tuscus" – етруський квартал у Римі, між Капітолієм і Палатином.

 
<<   ЗМІСТ   >>