Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ РАННЬОРЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ЕПОХИ

До 509 р. до н.е. історики відносять вигнання з Рима останнього царя Тарквінія Гордого і встановлення республіканського ладу. Римська Республіка носила яскраво виражений аристократичний характер (про це у наступному питанні докладніше).

Перші досягнення молодої Республіки були відзначені гострими соціально-політичними конфліктами між плебеями і патриціями. Тоді ж римлянам довелося вести війни з сусідами - сабінянами, еквами, вольсками, союзом 8 латинських міст на чолі з Тускулом. Лише у 493 р. до н.е. між Римом та іншими латинськими містами було укладено наступально-оборонний союз, що дозволив Риму поширити свою владу на навколишні території. Так, до 4 старих міських триб були додані 17 сільських. А із завоюванням у 396 р. до н.е. етруського м. Вейї їх число досягало 25.

У 390 р. до н.е. Рим піддався нищівному нападу варварських галльських племен, які прийшли із-за Альп. Це послабило політичні позиції Рима в регіоні, а латинські міста розірвали з ним союзницькі зв'язки, які вдалося відновити лише через 32 роки. Із середини IV ст. до н.е. територіальна експансія Рима відновилася: все нові сусідні міста визнавали його владу. Досить часто жителі підкорених міст отримували обмежене римське громадянство - sine suffragio (без права голосування і права самоуправління). А міськими справами управляв присланий з Рима префект.

У результаті численних війн Рим став найсильнішою державою Центральної Італії. Настала черга конфліктів Латинського союзу на чолі з Римом і Самнітського союзу, створеного у Південних Апеннінах, що повинна була виявити володаря всієї Італії. Відбулося аж три Самнітських війни. Римлянам довелося воювати з армією Пірра, царя Епіру, який переміг у кровопролитних битвах під Гераклеєю й Аускулом (звідси вираз "піррова перемога"). Але в 275 р. до н.е. під Беневентом римляни розгромили Пірра

Кельтські (галльські) воїни

Кельтські (галльські) воїни

і згодом жителі Тарента та його союзники - самніти, лукани і бруттії - змушені були визнати владу Рима.

Між тим у самому Вічному місті продовжувалася боротьба патриціїв і плебеїв за землю. Римський плебс вимагав своєї частки у розподілі завойованих земель, розширенні політичних прав і законодавчого захисту від свавілля патриціїв. Особливої гостроти ця боротьба досягла у 490 р. до н.е., коли нестерпний тягар боргів і свавілля кредиторів змусили плебеїв відмовитися від участі у війні з еквами і здійснити сецесію (покидання) з Рима на Священну гору, за рікою Арно, в трьох милях від міста. Воєнна загроза змусила патриціїв піти на поступки: за плебеями визнали право обирати щорічно на плебейських зборах двох або чотирьох народних трибунів; пізніше їх стало десять. Трибуни не були посадовими особами у прямому розумінні слова, а виступали як представники плебеїв, захисниками їхніх інтересів. Вони могли втручатися у діяльність міської влади, зупиняючи виконання рішень посадових осіб і сенату (право "Veto"), хоча розпорядження диктаторів і цензорів заборона не стосувалася. Рішення, на які трибуни під час засідання коміцій накладали вето, уже не могли ставитися на голосування, бо вважалися шкідливими для плебейського населення. Вони могли приймати і самостійні рішення, які, правда, були обов'язковими лише для плебеїв. Трибуни обиралися лише з плебейського середовища, користувалися недоторканністю, але не могли покидати Рим більше, ніж на 1 день. Влада їх розповсюджувалася лише на міську територію, а поза нею діяла на відстані 1 римської милі (1,5 км).

Наступним етапом на шляху політичного оформлення влади плебеїв стали Закони XII таблиць. Під тиском плебеїв, які вимагали кодифікації права, була обрана комісія із числа патриціїв - децемвірів (десяти мужів), які, зосередивши у своїх руках тимчасово всю владу, склали 10 таблиць законів, які були вирізані на 10 мідних таблицях, прибиті на Форумі біля ораторської трибуни, перед будинком сенату. Але оскільки не всі закони були записані на 450 р. до н.е., обрали нову комісію децемвірів (5 патриціїв і 5 плебеїв), яка записала лише 2 таблиці, в т. ч. і про заборону шлюбів між патриціями та плебеями. Виставлені на Форумі, вони стояли там до III ст. до н.е. Але до нас вони не дійшли і з їхнім змістом ми знайомимося лише за творами римського юриста Гая (II ст. н.е.). Вони були виставлені і на ринках у римських колоніях, а потім багато століть стали предметом вивчення у римських риторських школах. Аж до Кодексу Юстиніана (VI ст. н.е.) вони залишалися першим і єдиним зібранням римського права.

Будучи записом звичаєвого правила, Закони XII таблиць відобразили розвиток суспільних відносин у Римі в епоху переходу до рабовласницького устрою. Хоча рабство було ще патріархальним, звичай передбачав можливість продажу батьком у рабство свого власного сина, але не більше 3-х

Портрет царя Пірра

Портрет царя Пірра

разів; якщо син тричі відкуповувався, він виходив з-під батьківської влади. Норми законів, що стосувалися спадку, говорять про співіснування родової і приватної власності, за навмисне посягання на яку передбачалися надзвичайно суворі покарання, аж до страти. Для рабів покарання були суворішими, ніж для вільно народженних. Вільного громадянина, схопленого на місці крадіжки, карали різками, раба ж після шмагання скидали зі скелі. Закони XII таблиць урегульовували також явища повсякденного життя: поховання померлих, заборону ховати їх або спалювати у межах міста, обмеження коштів на поховання (наприклад, встановлювалася межа на кількість флейтисток і плакальниць, яких дозволялося запрошувати родичам померлого). "Закони" дозволяли кредитору розпоряджатися не лише свободою, але й життям боржника. Лише у 444 р. до н.е., завдяки закону трибуна Канулея, була знята заборона на шлюб плебеїв з патриціями. І з того часу почалося соціальне зближення верхівки плебсу з патриціанськими сім'ями.

Проте боротьба патриціїв і плебеїв продовжувалася, і в Римі з'явилися дві нові посади. Приблизно 80 років, до 367 р. до н.е., замість двох консулів нерідко, за рішенням сенату, обирали трибунів з консульською владою - їх могло бути від 3 до 8. На цю посаду могли обиратися також і плебеї. Введена магістратура була поступкою плебеям, але одночасно усі контрольні прерогативи колишніх консулів були передані новим посадовим особам - цензорам, які обиралися лише з патриціїв. Головним їхнім обов'язком було проведення цензу (оцінка майна громадян) і відповідно встановлення місця його у військово-політичній ієрархії суспільства. Цензори також контролювали приватне життя римлян, захищаючи "стару добру мораль", складали списки сенаторів, виключаючи із списків тих, хто скоїв злочин. Вирок цензорів не обговорювався і не змінювався. З часом цензори формували державний бюджет, стежили за прибутками і видатками, збиранням державних податків і мит, відали організацією громадських робіт.

Коли цензорами ставали видатні особистості, вони розгортали активну діяльність. Так, Аппій Клавдій Сліпий (312 - 308 pp. до н.е.) розпочав будівництво знаменитої дороги, що з'єднувала Рим з Капуєю (Via Appia); побудував великий водопровід, що подавав воду в Рим з м. Пренеста, яке розташовувалося

Аппій Клавдій

Аппій Клавдій

Аппієва дорога

Аппієва дорога

на відстані 11 км; ввів у сенат багатьох плебеїв і навіть спадкоємців звільнених рабів - вільновідпущеників.

Новий спалах суперечностей між патриціями і плебеями завершився 367 р. до н.е. трьома законами трибунів Гая Ліцинія Столона і Луція Секстія Латерана: перший передбачав, що оплачені боржниками відсотки по кредиту розглядалися як погашення частини боргу, іншу частину дозволялося оплатити упродовж трьох років. Другий закон надавав усім римським громадянам, патриціям і плебеям, рівні права на користування общинною землею, обмеживши юридично процес концентрації земельної власності у руках багачів (право окупації ager publicus не більше 500 югерів землі). Третім законом скасовувався інститут військових трибунів з консульською владою, але консулами могли обиратися і плебеї (пізніше один із консулів повинен був обов'язково бути із плебеїв). Одночасно у консулів відібрали судову функцію, передавши її преторам, які обиралися на центуріатних коміціях. Прийняття законів Ліцинія - Секстія означало, що плебеї і патриції стали політично рівноправними. У 356 р. до н.е. перший плебей став диктатором, 351 р. до н.е. - цензором, а з 332 р. до н.е. одним із цензорів постійно обирали плебея. У 300 р. до н.е., за законом братів Огульніїв, плебеї отримали доступ до жрецьких колегій (авгурів і понтифіків). Останнім актом боротьби патриціїв і плебеїв стали закони Гортензія 287 р. до н.е.): рішення плебейських народних зборів (плебісцит), де голосували по трибах, набували силу закону, стаючи обов'язковим для всього populus Romanus, без попереднього затвердження їх сенатом.

Таким чином, до межі IV - III ст. до н.е. у Римі сформувалася нова патриціансько-плебейська знать – нобілітет, який спирався на велику земельну власність і став вищим станом (ordines) держави, оплотом якого був сенат, де поряд зі старовинними патриціанськими родами засідали і представники заможних плебейських родів, як Ліцинії або Лівії.

Огульній

Огульній

 
<<   ЗМІСТ   >>