КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Підпорядкувавши Апеннінський півострів, Рим почав здійснювати свої експансіоністські плани стосовно територій Західного, а потім і Східного Середземномор'я. Це не могло не викликати спротив інших держав, у першу чергу Карфагену. Конфлікт між цими країнами привів до трьох Пунічних війн, найнебезпечнішою з яких була Друга Пунічна війна, де вирішувалася доля Риму під час вторгнення Ганнгбала. Своєю перемогою над Карфагеном Рим був зобов'язаний величезним людським ресурсам і патріотизму вільних громадян.

Забезпечивши свої позиції у західній частині Середземномор'я, римляни кинули свій погляд на схід, де панували Македонія і царство Селевкідів. У результаті півстолітньої боротьби були розбиті війська Філіппа V, Персея і Антіоха III, а території Сирійського царства і Македонії приєднані до Риму. А в 146 р. до н.е. було остаточно зруйновано Карфаген і завойована Греція, на території якої створено провінцію Ахайя. У 133 р. до н.е. цар Аттал III подарував Риму Пергамське царство, що утворило ще одну провінцію - Азію.

Усі ці війни римлян носили загарбницький характер і привели до створення на окупованих територіях римських провінцій на чолі з римськими намісниками: Сицилії, Сардинії, Ближньої і Дальньої Іспанії, Македонії, Ахайї, Африки й Азії. Вони

Філіпп V

Антіох III

Ганнібал

стали вважатися "власністю римського народу", змушені були не лише надавати Риму допоміжні військові контингенти, а й сплачувати натуральні або грошові податки, збір яких віддавався на відкуп римським приватним особам - "публіканам" (з вершників), що призводило до свавілля і насильства.

Величезні контрибуції, прибутки від продажу полонених рабів, данини з переможених, військова здобич зробили Рим могутньою фінансовою вершиною античного світу. Головною метою військових походів стало пограбування підкорених земель із захопленням здобичі і рабів. У рабство продавали десятки тисяч чоловік, а здобичі було стільки, що римські воїни з нею не в стані були здійснювати переходи більші, ніж 5 км у день.

Особливо збагатився нобілітет, основою багатств якого стало велике землеволодіння. Вершники ж зосередили у своїх руках фінанси і торгівлю. Особливий закон Клавдія 218 р. до н.е. забороняв сенаторам займатися морською торгівлею і фінансовими операціями, тому вони скуповували земельні ділянки, організовуючи великі господарства (латифундії), що базувалися на рабській праці і приносили величезні прибутки. Побачивши вперше сенаторів у Римі, історик Полібій був вражений їхньою величчю і порівнював їх з царями.

Нобілітет намагався не допускати "нових людей" до магістратур у державі. Закон 180 р. до н.е. дозволяв починати кар'єру лише у 28 років, після 10-річної військової служби; спочатку потрібно було стати квестором, згодом курульним едилом, потім претором (не молодше 40 років) і лише у 43 роки римлянин міг претендувати на посаду консула.

Із виникненням великих помість римської знаті - латифундій, заснованих на рабській праці, рабовласницька система стала набувати класичних форм. Масове використання дешевої робочої сили, приплив дешевого хліба з провінцій, неконкурентоспроможність дрібного селянського господарства в Італії і постійна участь вільного землероба у військових походах підірвали основи життя простих італійських селян. Розореному селянину залишалося стати бродячим найманцем, сезонним збирачем урожаю або ж утікати у Рим чи провінції, поповнюючи ряди міської бідноти, яка жила за рахунок держави або подачок багатої знаті. Із цього середовища, розбещеного роздачами дешевого або дармового хліба і безплатними видовищами, римська аристократія набирала собі армію клієнтів, готових усіма силами підтримувати політичні позиції тієї чи іншої сім'ї, що контролювала суспільне життя Риму. "Не дивно, – саркастично відзначав Катон, - що народ не слухає добрих порад, бо у живота немає вух". Лише офіційних свят, що супроводжувалися видовищами, було 92 дні на рік. До цього добавлялися тріумфи або пишні поховання видатних діячів, коли влаштовувалися гладіаторські бої.

Названі зміни у римському суспільстві привели у другій половині II ст. до н.е. до надзвичайного загострення соціальних конфліктів як між вільними рабами, так і серед вільного населення. Для Риму розпочався період громадянських війн, що завершився падінням Республіки. Першим сигналом стало повстання сицилійських рабів 137- 132 pp. до н.е. на чолі з сирійцем Евном проти землевласників. Згодом спалахнуло друге повстання сицилійських рабів (104 – 101 pp. до н.е.).

Розпочалися гострі конфлікти і в римському громадянському суспільстві. Уже знаменитий Сципіон Африканський Молодший (переможець Карфагену) розумів необхідність аграрної реформи, спрямованої на відродження селянства. Ініціаторами її виступили брати Тиберій і Гай Семпронгі Гракхи. У 133 р. до н.е. народний трибун Тиберій Гракх добився прийняття закону про обмеження землеволодіння однієї сім'ї (500 юге- рів + по 250 на двох старших синів). Із залишків, що поверталися державі, виділялися ділянки (по 30 югерів) збіднілим громадянам, які можна було передавати у спадок, але заборонялося продавати. Але Тиберій і його прихильники були вбиті аристократами. А оскільки реформа стосувалася лише ager publicus, а не приватних володінь, то нобілітет хотів відібрати в аграрної комісії (з 3-х чол.) право визначати, яка земля общини, а яка приватна. Коли це право передали цензорам і консулам, діяльність комісії з переділу землі фактично припинилася.

Ще рішучішим був Гай Гракх, намагаючись демократизувати римське суспільство. Він провів закон про продаж хліба з державних сховищ за зниженими цінами (в інтересах плебсу), відновив аграрний закон брата; передав судочинство від сенаторів до вершників тощо. Проте закон його про надання громадянських прав італікам не був підтриманий суспільством, і в 121 р. до н.е. реформатор теж загинув. Результатом реформ Гракхів стало збільшення числа дрібних селянських наділів в Італії і посилення позицій вершників в управлінні країною. Стан нобілів розділився на дві політичні групи: оптиматів (захисників інтересів земельної аристократії і всевладдя сенату) і популярів (прихильників народних зборів, захисників інтересів міського і сільського плебсу).

Новим політичним фактором у житті суспільства стала армія. Військово-політична реформа Гая Марія відкрила доступ у військо найбіднішим верствам (пролетаріям) і перетворила армію з полісного ополчення у професіональне військо. Це підняло авторитет і роль вождя-командира. Наступала нова епоха у політичному житті Риму - період військових

Брати Гракхи

Публій Корнелій Сципіон Африканський Молодший

Гай Марій

диктатур (з 82 р. до н.е. - Луція Корнелій Сулли). Причому, у порушення старих римських традицій, не на 6 місяців диктатором, а пожиттєво. Диктатура була використана для повернення повноважень сенату і боротьби з популярами.

У подальшому все більшу роль у політичному житті Риму стали відігравати полководці. За допомогою солдатів і своїх прихильників вони утверджували свої політичні позиції, кидаючи виклик владі сенату й іншим посадовим особам Республіки. Зі смертю Сулли (78 р. до н.е.) почався період нестабільності у Римі (повстання Квінта Серторія в Іспанії, війна рабів Спартака). З метою стабілізації ситуації надзвичайними повноваженнями наділили Гнея Помпея, який розправився з піратами (утруднювали поставку хліба в Італію) і остаточно розбив Мітридата VI Сенатора, заснувавши нові провінції на Сході: Віфінію, Понт і Сирію.

Проте сенат не затвердив досягнення Помпея і він вимушений був піти на угоду з двома іншими впливовими політиками: Крассом і Цезарем (59 р. до н.е. - перший тріумвірат), щоб подолати засилля сенаторів. Через декілька років союзники перетворилися у ворогів (бажання стати єдиним правителем) і в результаті громадянської війни (49 - 45 pp. до н.е.) була знову встановлена диктатура Гая Юлія Цезаря. Ним була здійснена величезна програма реформ і перетворень: від будівництва у Греції каналу через Істмійський перешийок і до введення нового, юліанського календаря (з 1 січня 45 р. до н.е.). Але плани встановлення в Римі монархії елліністичного типу зустріли у суспільстві могутній спротив. У змові проти Цезаря взяли участь навіть багато з тих, хто був зобов'язаний диктатору кар'єрою і багатством. У березні 44 р. до н.е. Цезаря вбили змовники. Розпочалася нова громадянська

Луцій Корнелій Сулла

Мітридат VI Євпатор

Гай Юлій Цезар

війна. Антоній, Октавіан і Лепід із союзників (утворили II тріумвірат) перетворилися у ворогів. У 31 р. до н.е. у морській битві біля мису Акцій на півдні Пелопоннесу Октавіан отримав перемогу: Антоній і Клеопатра покінчили життя самогубством, а Єгипет перетворився на римську провінцію. Битвою при Акції завершився тривалий процес розкладу республіканського устрою. На зміну аристократичній республіці нобілів прийшло одноосібне правління, що отримало назву "принципат": принцепсами першими уже не в сенаті, а в державі називали себе Октавіан Август і його спадкоємці - римські імператори.