Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Підпорядкувавши Апеннінський півострів, Рим почав здійснювати свої експансіоністські плани стосовно територій Західного, а потім і Східного Середземномор'я. Це не могло не викликати спротив інших держав, у першу чергу Карфагену. Конфлікт між цими країнами привів до трьох Пунічних війн, найнебезпечнішою з яких була Друга Пунічна війна, де вирішувалася доля Риму під час вторгнення Ганнгбала. Своєю перемогою над Карфагеном Рим був зобов'язаний величезним людським ресурсам і патріотизму вільних громадян.

Забезпечивши свої позиції у західній частині Середземномор'я, римляни кинули свій погляд на схід, де панували Македонія і царство Селевкідів. У результаті півстолітньої боротьби були розбиті війська Філіппа V, Персея і Антіоха III, а території Сирійського царства і Македонії приєднані до Риму. А в 146 р. до н.е. було остаточно зруйновано Карфаген і завойована Греція, на території якої створено провінцію Ахайя. У 133 р. до н.е. цар Аттал III подарував Риму Пергамське царство, що утворило ще одну провінцію - Азію.

Усі ці війни римлян носили загарбницький характер і привели до створення на окупованих територіях римських провінцій на чолі з римськими намісниками: Сицилії, Сардинії, Ближньої і Дальньої Іспанії, Македонії, Ахайї, Африки й Азії. Вони

Філіпп V

Філіпп V

Антіох III

Антіох III

Ганнібал

Ганнібал

стали вважатися "власністю римського народу", змушені були не лише надавати Риму допоміжні військові контингенти, а й сплачувати натуральні або грошові податки, збір яких віддавався на відкуп римським приватним особам - "публіканам" (з вершників), що призводило до свавілля і насильства.

Величезні контрибуції, прибутки від продажу полонених рабів, данини з переможених, військова здобич зробили Рим могутньою фінансовою вершиною античного світу. Головною метою військових походів стало пограбування підкорених земель із захопленням здобичі і рабів. У рабство продавали десятки тисяч чоловік, а здобичі було стільки, що римські воїни з нею не в стані були здійснювати переходи більші, ніж 5 км у день.

Особливо збагатився нобілітет, основою багатств якого стало велике землеволодіння. Вершники ж зосередили у своїх руках фінанси і торгівлю. Особливий закон Клавдія 218 р. до н.е. забороняв сенаторам займатися морською торгівлею і фінансовими операціями, тому вони скуповували земельні ділянки, організовуючи великі господарства (латифундії), що базувалися на рабській праці і приносили величезні прибутки. Побачивши вперше сенаторів у Римі, історик Полібій був вражений їхньою величчю і порівнював їх з царями.

Нобілітет намагався не допускати "нових людей" до магістратур у державі. Закон 180 р. до н.е. дозволяв починати кар'єру лише у 28 років, після 10-річної військової служби; спочатку потрібно було стати квестором, згодом курульним едилом, потім претором (не молодше 40 років) і лише у 43 роки римлянин міг претендувати на посаду консула.

Із виникненням великих помість римської знаті - латифундій, заснованих на рабській праці, рабовласницька система стала набувати класичних форм. Масове використання дешевої робочої сили, приплив дешевого хліба з провінцій, неконкурентоспроможність дрібного селянського господарства в Італії і постійна участь вільного землероба у військових походах підірвали основи життя простих італійських селян. Розореному селянину залишалося стати бродячим найманцем, сезонним збирачем урожаю або ж утікати у Рим чи провінції, поповнюючи ряди міської бідноти, яка жила за рахунок держави або подачок багатої знаті. Із цього середовища, розбещеного роздачами дешевого або дармового хліба і безплатними видовищами, римська аристократія набирала собі армію клієнтів, готових усіма силами підтримувати політичні позиції тієї чи іншої сім'ї, що контролювала суспільне життя Риму. "Не дивно, – саркастично відзначав Катон, - що народ не слухає добрих порад, бо у живота немає вух". Лише офіційних свят, що супроводжувалися видовищами, було 92 дні на рік. До цього добавлялися тріумфи або пишні поховання видатних діячів, коли влаштовувалися гладіаторські бої.

Названі зміни у римському суспільстві привели у другій половині II ст. до н.е. до надзвичайного загострення соціальних конфліктів як між вільними рабами, так і серед вільного населення. Для Риму розпочався період громадянських війн, що завершився падінням Республіки. Першим сигналом стало повстання сицилійських рабів 137- 132 pp. до н.е. на чолі з сирійцем Евном проти землевласників. Згодом спалахнуло друге повстання сицилійських рабів (104 – 101 pp. до н.е.).

Розпочалися гострі конфлікти і в римському громадянському суспільстві. Уже знаменитий Сципіон Африканський Молодший (переможець Карфагену) розумів необхідність аграрної реформи, спрямованої на відродження селянства. Ініціаторами її виступили брати Тиберій і Гай Семпронгі Гракхи. У 133 р. до н.е. народний трибун Тиберій Гракх добився прийняття закону про обмеження землеволодіння однієї сім'ї (500 юге- рів + по 250 на двох старших синів). Із залишків, що поверталися державі, виділялися ділянки (по 30 югерів) збіднілим громадянам, які можна було передавати у спадок, але заборонялося продавати. Але Тиберій і його прихильники були вбиті аристократами. А оскільки реформа стосувалася лише ager publicus, а не приватних володінь, то нобілітет хотів відібрати в аграрної комісії (з 3-х чол.) право визначати, яка земля общини, а яка приватна. Коли це право передали цензорам і консулам, діяльність комісії з переділу землі фактично припинилася.

Ще рішучішим був Гай Гракх, намагаючись демократизувати римське суспільство. Він провів закон про продаж хліба з державних сховищ за зниженими цінами (в інтересах плебсу), відновив аграрний закон брата; передав судочинство від сенаторів до вершників тощо. Проте закон його про надання громадянських прав італікам не був підтриманий суспільством, і в 121 р. до н.е. реформатор теж загинув. Результатом реформ Гракхів стало збільшення числа дрібних селянських наділів в Італії і посилення позицій вершників в управлінні країною. Стан нобілів розділився на дві політичні групи: оптиматів (захисників інтересів земельної аристократії і всевладдя сенату) і популярів (прихильників народних зборів, захисників інтересів міського і сільського плебсу).

Новим політичним фактором у житті суспільства стала армія. Військово-політична реформа Гая Марія відкрила доступ у військо найбіднішим верствам (пролетаріям) і перетворила армію з полісного ополчення у професіональне військо. Це підняло авторитет і роль вождя-командира. Наступала нова епоха у політичному житті Риму - період військових

Брати Гракхи

Брати Гракхи

Публій Корнелій Сципіон Африканський Молодший

Публій Корнелій Сципіон Африканський Молодший

Гай Марій

диктатур (з 82 р. до н.е. - Луція Корнелій Сулли). Причому, у порушення старих римських традицій, не на 6 місяців диктатором, а пожиттєво. Диктатура була використана для повернення повноважень сенату і боротьби з популярами.

У подальшому все більшу роль у політичному житті Риму стали відігравати полководці. За допомогою солдатів і своїх прихильників вони утверджували свої політичні позиції, кидаючи виклик владі сенату й іншим посадовим особам Республіки. Зі смертю Сулли (78 р. до н.е.) почався період нестабільності у Римі (повстання Квінта Серторія в Іспанії, війна рабів Спартака). З метою стабілізації ситуації надзвичайними повноваженнями наділили Гнея Помпея, який розправився з піратами (утруднювали поставку хліба в Італію) і остаточно розбив Мітридата VI Сенатора, заснувавши нові провінції на Сході: Віфінію, Понт і Сирію.

Проте сенат не затвердив досягнення Помпея і він вимушений був піти на угоду з двома іншими впливовими політиками: Крассом і Цезарем (59 р. до н.е. - перший тріумвірат), щоб подолати засилля сенаторів. Через декілька років союзники перетворилися у ворогів (бажання стати єдиним правителем) і в результаті громадянської війни (49 - 45 pp. до н.е.) була знову встановлена диктатура Гая Юлія Цезаря. Ним була здійснена величезна програма реформ і перетворень: від будівництва у Греції каналу через Істмійський перешийок і до введення нового, юліанського календаря (з 1 січня 45 р. до н.е.). Але плани встановлення в Римі монархії елліністичного типу зустріли у суспільстві могутній спротив. У змові проти Цезаря взяли участь навіть багато з тих, хто був зобов'язаний диктатору кар'єрою і багатством. У березні 44 р. до н.е. Цезаря вбили змовники. Розпочалася нова громадянська

Луцій Корнелій Сулла

Луцій Корнелій Сулла

Мітридат VI Євпатор

Мітридат VI Євпатор

Гай Юлій Цезар

Гай Юлій Цезар

війна. Антоній, Октавіан і Лепід із союзників (утворили II тріумвірат) перетворилися у ворогів. У 31 р. до н.е. у морській битві біля мису Акцій на півдні Пелопоннесу Октавіан отримав перемогу: Антоній і Клеопатра покінчили життя самогубством, а Єгипет перетворився на римську провінцію. Битвою при Акції завершився тривалий процес розкладу республіканського устрою. На зміну аристократичній республіці нобілів прийшло одноосібне правління, що отримало назву "принципат": принцепсами першими уже не в сенаті, а в державі називали себе Октавіан Август і його спадкоємці - римські імператори.

 
<<   ЗМІСТ   >>