Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

Римська література, створення зразкової латинської прози благотворно вплинули на розвиток римського права. Саме в цей час римськими юристами створені видатні твори юридичної літератури епохи Імперії.

Основи римського цивільного права були закладені ще в епоху Ранньої республіки і врегульовували відносини між римськими громадянами. Але внаслідок зміни соціальних відносин, нескінченних війн, включення інших народів до складу Римської держави виникла необхідність у нових юридичних нормах і правилах. Спочатку до нових відносин пристосовувалися старі форми. Водночас на римське право впливали юридичні норми інших народів, насамперед грецьке право і риторика та елліністичне право і філософія.

Велике значення для розвитку права мало введення 242 р. до н.е. посади другого претора (praetor gui inter peregrines ius dicit або praetor peregrinus), який відав справами, що виникали між іноземцями чи між іноземцями і римлянами. У результаті поряд зі старим цивільним правом поступово виробляються норми так званого загальнонародного права (ius gentium), в якому формалізм перестав бути пануючим принципом. Індивідуалізм, притаманний епосі Пізньої республіки, знайшов своє вираження і в цивільному праві, сприяв ускладненню відносин між окремими людьми, подоланню формалізму й утвердженню нових начал у вирішенні загальних і приватних юридичних питань. Головна увага почала приділятися не формі угоди, не обрядам і проголошеним словам, а суті відносин, намірам сторін. У право вводиться поняття рівності, справедливості (aeguitas) та сумлінності (bona fides) осіб, які укладають різнотипні угоди як основний принцип усіх майнових відносин. А під впливом філософії стоїків загальнонародне право (ius gentium) впливало і на цивільне право.

Значну роль у розвитку римського права відіграв преторський едикт, тобто постанови преторів, які стосувалися питань, що перебували в його віданні. Спочатку ці едикти ставили за мету лише використати старе право, "допомогти цьому праву", але потім претори взялися вносити виправлення і в результаті поряд зі старим цивільним правом виникло особливе преторське право.

Сама юрисдикція виходить зі сфери відання понтифіків і перетворюється в особливу дисципліну, яка вивчається і розробляється спеціалістами. Заняття правом вважалося в Римі почесним, а видатні юристи походили зі знатних римських фамілій.

150 р. до н.е. у римському судочинстві відбувся справжній переворот. Суд і надалі складався з провадження in іиrе і провадження in inditio. Але при старій системі магістрат лише спостерігав, чи правильно діють сторони, чи додержуються вони обрядів, приписаних різними legis actiones. У новому судочинстві магістрат почав відігравати активну роль. Він ознайомлювався зі справою і складав формулу - документ, в якому коротко викладав претензії позивача і заперечення відповідача; в ньому давалася також вказівка судді, яке він повинен винести рішення, якщо буде правою та чи інша сторона. Наприклад, йшла суперечка, кому належав раб. Магістрат ознайомлювався зі справою і писав: "Октавій нехай буде суддею. Якщо з'ясується, що раб Стих є власністю Авла Агерія, то ти, суддя, Нумерія Нугідія на користь Авла Агерія звинувать, якщо ні, - виправдай". Суддя розглядав справу і виносив те рішення, яке передбачалося у формулі. Такий формулярний процес дозволяв охопити відносини, які не вкладалися в рамки старого цивільного права.

Істотних змін зазнала галузь цивільного права. Одним із важливих нововведень було встановлення різниці між власністю і володінням. Власність (dominium)-це право на певну річ, але право це не завжди може поєднуватися з фактичним володінням річчю (наприклад, коли річ віддана в оренду, в заставу тощо). Володіння (possesio) - фактичне володіння річчю. Одним із давніх видів володіння були ділянки землі на громадських полях. Земельна власність, за римським правом, могла бути лише в Італії, а в провінціях землі могли перебувати лише у володінні.

Одним із найважливіших явищ в історії цивільного права стала поява нового виду власності - бонітарної чи преторської. Вона пов'язувалася зі змінами в громадянському обігу. Зустрічаються випадки, коли res mancipi передавалися не шляхом манципації, а просто купівлею-продажем. Висловлюються припущення, що виникненню бонітарної власності сприяла торгівля рабами. Раби купувалися великими партіями і робити над кожним акт манципації було важко. Якщо ж згодом продавець чи інша особа вимагали повернення колишнього раба на тій підставі, що він не був манципований, претор вважав своїм обов'язком захистити покупця.

У цю ж епоху виникає вчення про різні способи отримання власності (наприклад, окупація, тобто захоплення речі, яка нікому не належала; отримання "плодів від речі" тощо). Розвивається і наука про право - правознавство. Особливо потрібно відзначити 18 книг "Цивільного права" і "Дефініції" Квінта Муція Сцеволи (на жаль, вони не збереглися). Найрізноманітніші питання висвітлювалися в численних промовах Цицерона.

Нові форми відносин внесли зміни і в обов'язкове право. Навіть у стару форму договору додали застереження про сумлінність (bona fides). З'являються нові види договорів. Наприклад, визнаються законними контракти, які базуються на простій угоді. До таких належали купівля-продаж (emptio- venditio), найм (locatio-conductio).

Зміни суспільних відносин вплинули і на сімейне право. Поступово зменшуються права батька сімейства. В ранню епоху дорослі діти користувалися політичними правами, але у своїх діях вони утискалися батьківською волею. У майнових відносинах діти і в республіканську епоху продовжува

Диплом римського ветерана

Диплом римського ветерана

ли залишатися під владою батька родини і не могли самостійно розпоряджатися майном.

Римське право визнавало дві форми укладення шлюбу. Згідно з однією, наречена переходила з-під влади батька або опікуна під владу чоловіка, і її, за звичаєм "convention in manum", приймали у сім'ю її чоловіка. В другому випадку, ставши заміжньою, жінка і надалі залишалася під владою свого батька, зберігала зв'язок зі своєю сім'єю і право на спадок. Основою такого шлюбу була просто спільна згода на спільне проживання чоловіка і жінки. А тому розірвання такого шлюбу не вимагало особливих юридичних процедур.

Існувало три різних правових форми, згідно з якими укладалися шлюби з переходом дружини "in manum" до чоловіка:

  • 1. Coemptio (букв, купівля): дівчина переходила з-під влади батька шляхом символічного продажу нареченої її майбутньому чоловікові у присутності 5 свідків і посадової особи, але зі згоди дівчини.
  • 2. Uzus (букв, використання): правовою основою цього шлюбу, укладеного у такій формі, було спільне проживання її зі своїм чоловіком упродовж року з умовою, щоб дружина жодного разу не провела трьох ночей поза будинком чоловіка. Якщо умови виконувалися, чоловік отримував над дружиною всю повноту влади.
  • 3. Confarreatio (букв, здійснення обряду з хлібом із полби): найбільш урочиста і офіційна форма шлюбу, що витісняла попередні. Вона мала також і релігійний, сакральний характер, оскільки супроводжувалася принесенням у жертву Юпітеру - покровителю хліба і зернових - паляниці з полби або пирога. На урочистостях були присутні два жерці або ж десять інших свідків.

Однак відбулося послаблення влади чоловіка над дружиною: йде жіноча емансипація.

Шлюб, який не супроводжувався встановленням влади чоловіка (matrimonium sine mana mariti), стає правилом. Розлучення також можливе лише за взаємною згодою і за одностороннім рішенням як чоловіка, так і дружини.

Юристи розробляють питання про майно жінки, а саме: про придане, яке відрізняється від іншого майна жінки; воно залишалося під владою чоловіка, але в певних випадках могло забиратися назад дружиною чи її батьком.

Преторське право створює нову систему правил переходу майна у спадок, яка існувала поряд зі старою, цивільною. Було спрощено форму заповітів, визначені терміни, коли у римського магістрати можна вимагати володіння майном покійного, встановлювалася наступність між класами і ступенями спадкоємців, причому до успадкування допустили когнатів.

Портретна статуя знаменитої римлянки

Портретна статуя знаменитої римлянки

Наступна епоха стала часом дальшої теоретизації загальних питань права, вирішення різних спірних випадків, спроб звести право до визначеної системи.

Таким чином, огляд римської культури епохи Пізньої республіки дозволяє стверджувати, що культурний розвиток продовжувався, а література і мистецтво нерідко ставали засобами політичної боротьби. Особливе значення мав вплив високорозвиненої елліністичної культури, але римляни зберегли чимало самобутніх рис італійської культурної традиції. У всіх галузях культури залишилося багато еклектичного, непереробного. Шлях культурного розвитку не був завершений. Він буде продовжуватися і в епоху Імперії.

 
<<   ЗМІСТ   >>