Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

Легалізація християнської церкви була вигідна церкві не менше, ніж державі. Крім безпосередньої вигоди легальності, визнання державою давало церкві знаряддя для внутрішньої боротьби. Посилення приватновласницьких елементів, зміцнення церковного апарату, аристократизація всієї ідеології християнства неминуче повинні були викликати різку опозицію церковних низів.

Крім того, розвиваючи загальні риси віровчення, накреслені Христом, богослови змушені були відповісти на численні питання, які неодмінно виникали у зв'язку з поглибленням розуміння догматів, уточнення їх змісту. Причому висловлювалися різні думки, зумовлені історичними, економічними, політичними, філософськими і, можливо, індивідуальними факторами. Частина з них була достатньо доведена і визнана ортодоксальною, вони ввійшли у вчення церкви та висловлені у творах Отців Церкви. Інші стали об'єктом упертих суперечок, богословських дискусій, багато з них були відкинуті і оголошені єрессю (грец. hairesis - секта). У богослов'ї єрессю вважається свідоме і навмисне відхилення від догматів віри.

Боротьба з єресями в перші віки існування християнства носила впертий, а часом і драматичний характер. Ранні єресі сприяли утвердженню в християнстві ірраціоналізму. Як це не парадоксально звучить, але єресі зробили велику справу у християнстві - вони допомогли генеральному пауліанському напрямку, який став ортодоксальним, відшліфовуватися в логічну, сталу, всебічно зорієнтовану релігійну систему. До ранніх єресей у християнстві звичайно відносять монтанізм та гностицизм.

Монтанізм (від імені засновника течії Монтана) виник у Фригії близько 156 р. н.е. Монтаністи виступали проти примирення з язичницькою державою, церковного майна і влади єпископів. Вони очікували негайного пришестя Христа і Страшного суду, а тому заперечували земні блага і вели аскетичний спосіб життя. Підтримували безшлюбність, але не дотримувались його. Єресь особливо поширилася під час гонінь, коли об'єднала всіх непримиримих, і процвітала в Північній Африці. До монтаністів примикав і видатний християнський апологет Тертулліан, хоч революційний бік вчення він затушовував. їхні общини очолювалися не єпископами, а пророками. Мон- тан проповідував у супроводі двох пророчиць Прискілли і Максимілли, які мали видіння і доводили святість Монтана. Монтаністи широко практикували екстатичні моління, профетизм (пророцтва), говоріння невідомими мовами. Можна сказати, що вони були прибічниками християнства, викладеного в Апокаліпсисі. Повна поразка монтанізму завершила найбільш ранній період становлення християнства, хоч залишки єресі на сході Римської імперії проіснували до VIII ст.

Стійку і вперту опозицію в християнстві в часи його становлення виявляв гностицизм. Гностики вчили, що існують три начала: Верховний Бог, Бог-Творець і першопочаткова матерія. Верховний Бог - абсолют, який виявляє милосердя, любов, добро. Бог-Творець - це старозаповітний Ягве, він перебуває у владі Зла. Матерія ж утворює матеріальний світ. Між нею і Богом діють проміжні сили еони, що уособлюють Логос. Серед еонів перебуває й Ісус. Світ має подвійну будову: добру відповідає зло, світлу - темрява, духу – матерія, душі - тіло, життю - смерть, які ведуть боротьбу. Треба обрати істину в цій боротьбі. Людство, за вченням гностиків, складається з пневматиків (обрані люди, які володіють гносисом), психіків (люди, які перебувають під владою Деміурга, виконують Закон, але не розуміють його) і хоїків (люди, які перебувають під владою плоті, матеріальних інстинктів, вони приречені на загибель разом із сатаною). Отже, для гностиків характерні такі ідеї:

  • – протиставлення матеріального світу духові, визнання матеріального світу наслідком дій злих сил або помилки Творця, але в жодному разі не творчості Божої;
  • – врятування мирського, тілесного, матеріального неможливе за жодних умов; буде врятований лише той, хто є обранцем Божим, у душі якого є частинка божественного духу; розкриття цього духу має відбутися не розумом, а інтуїтивним пізнанням, осяянням; це осяяння здійснить посередник між Богом і людьми - Христос.

Найрадикальніші проповідники гностицизму доходили до крайнощів, вимагаючи повної зміни всіх прийнятих понять і радикальної переоцінки всіх цінностей. "Якщо ви не робите праве лівим і ліве правим, - говориться в апокрифічних Євангеліях (Єгипетське Євангеліє), - верхнє нижнім і нижнє верхнім, переднє заднім і заднє переднім, то ви не можете осягнути царство Боже...". "Подвійне повинне стати єдиним, зовнішнє злитися з внутрішнім, чоловіче з жіночим, не повинно бути чоловіка і жінки".

У соціальних поглядах гностиків крайній індивідуалізм переплітався з крайнім колективізмом. Заперечуючи будь-яку організацію і будь-яку догму, гностики проповідували платонівський комунізм, зокрема спільне майно і спільні дружини (секта Карпократа). Деякі секти гностиків проповідують повний індиферентизм, бідність і аскетизм. Із вождів гностиків найвпливовішими були Карпократ, Маркіон, Василів і Валентин.

Гностицизм настільки віддалився від суто християнських ідей, що дехто вважає його не християнською єрессю, а окремим релігійно-філософським напрямком, певним сплавом піфагорейства і східної релігійної мудрості. Соціальною платформою гностиків була соціальна пасивність, консерватизм, замирення з існуючою дійсністю. Зло – довічне, це властивість матерії. Перебудова світу неможлива, революційний демократизм Ісусового християнства – зайвий. Але, дотримуючись вчення про Логос як посередника між Богом і людьми, вони високо цінували Ісусову діяльність, особливо антиіудейського спрямування. Проте, щоб утвердити нову церкву, треба було знищити гностицизм. І це було зроблено.

Єретичні думки висловлював богослов III ст. Оріген, який заявив, що бідність - результат слабості людської природи і мінливості. "Ніхто, - говорив він, - не стане без розбору хвалити бідних, з яких більшість у своєму житті люди негодящі".

Опозицією пауліністичному рухові став антитринітаризм, що витопе із невміння зрозуміти сутність єдинобожжя, діалектичний характер вчення про Трійцю. В антитринітаризмі існувало дві течії: патригасіанізм, який заперечував самостійне існування Ісуса (Бог-Отець і Ісус Христос - це одна особа), й евіонізм (чи монархіанство), яке визнавало існування Христа, але заперечувало його божественність.

У своєму становленні як релігії греко-римського світу християнству довелося витримати боротьбу ще з одним релігійним вченням - маніхейством, що виникло в II ст. н.е. як суміш халдейсько-вавилонських, перських і християнських міфів та обрядів. Його автором вважають Мані (бл. 216 - бл. 277 pp.), батьківщиною - територію сучасного Ірану. Він визнавав дуальність світу та людини. Така дуалістична концепція заперечувала християнство. Тому церква боролася з єрессю. І перша кара на горло, що була здійснена на вимогу християн, вчинена правителем м. Тира Максимом у 385 р. над Присциліаном на підставі звинувачення його в гностицизмі та маніхействі

Виникнення єресі новатіанства пов'язують з внутрішньоцерковною боротьбою за головну в Африці єпископську кафедру в Карфагені між Кіпріаном і Новатом, а потім - Феліциссимом. Кіпріан (помер 258 р.) одержав кафедру за 2 роки після повернення до християнства. Він відстоював єдність церкви, міцної єпископської влади і права лише єпископа виявляти "милість до тих, хто впав" (зробив поступку язичництву, римській владі), допускаючи при цьому великий лібералізм. Його противники вважали, що милувати могли лише ті, хто сам постраждав за віру (мученики і сповідники). Це підривало авторитет єпископа. Аналогічний рух виник у Римі на чолі з пресвітером Новатіаном (помер 268 р.), від імені якого одержала назву єресь. Хоча зовнішньою причиною виникнення цього руху було суперництво за посади, в основі його лежало бажання зберегти у християнстві залишки революційно-демократичного руху, перешкодити проникненню до християнських общин заможних осіб тощо. Новатіанці чинили опір соціальній переорієнтації християнства. Проте і цей рух був приречений.

У новозаповітніх текстах Христос виступає Боголюдиною, яка одночасно має людську і божественну природу. До цього христологічного уявлення включено вчення про троїстість божества. Повернувшись до питання про співвідношення Бога-Отця і Бога-Сина, Арій з Александрії (мабуть, 256 чи 280 - 336 pp.) висловив думку, що Ісус не був народжений Богом, але створений ним.

Арій

Арій

Констанцій II

Констанцій II

Отже, він не єдиносущний Богові-Отцю, а подібносущний йому. У грецькій мові різниця в цих словах полягає лише в одній букві "і" (Голюусіус чи Гомоіусіос). Але в цю різницю було закладено дуже велике смислове значення: чи є Ісус Христос Богом? Адже він був лише подібний Богові. Йшлося про долю християнства. Арій одразу знайшов спільників: сім пресвітерів і дванадцять дияконів були його першими послідовниками. З часом під прапором Арія зібралися маси населення Єгипту, невдоволені церковними порядками, а також прихильники язичницької ідеології. Аріанство проникало до варварських племен, і під його прапором велася боротьба проти Імперії.

Імператор Константин, який на той час визначився відносно християнства як майбутньої державної релігії, кинувся його рятувати. Для подолання аріанства йому довелося скликати Вселенський собор. Аріанство було засуджене собором, але не так послідовно і рішуче, як були засуджені інші єресі. Було прийнято рішення про рівність сутностей двох перших осіб Трійці, що стало великою поступкою аріанству. Правда, аріанці рішення не підписали, і розпочалися утиски їх і церквою, і державою.

Проте син Константина Констанцій II (337 - 361 pp.) реабілітував аріанство. І лише в 381 р. II Вселенський собор у Константинополі за імператора Феодосія І Великого (379 - 395 pp.) остаточно засудив аріанство і сформував богословське положення "одна-єдина божественна субстанція в трьох особах". Проте аріанство ще довго існувало у варварських народів (готів, вандалів, лангобардів).

Частина непримиримих монтаністів у Північній Африці на чолі з єпископом Донатом започаткували нову єресь - донатизм. З нею пов'язаний виступ північноафриканських рабів і колонів - рух агоністиків або циркумцеліонів (бродяг). Агоністи називали себе борцями за справедливу віру. Особливо сильного розмаху досяг рух у 40-х роках IV ст. Повстанці спалювали і грабували помістя заможних, катували багатих, звільняли рабів і колонів. Рух став настільки радикальним, що керівництво донатистів відмежувалося від нього. Римська армія двічі завдавала поразки агоністам. Проте окремі донатистські общини продовжували існувати до Vin ст. (до мусульманського завоювання).

Про силу християнських ідей та організацій свідчила також невдала спроба Юліана Відступника (361 -363 pp.) відтіснити християнство від суспільного життя і державних справ. Його наступник

Юліан II Відступник

Юліан II Відступник

Кирило Александрійський

Кирило Александрійський

Вселенський собор у Халкидоні

Вселенський собор у Халкидоні

Іовіан (363 - 364 pp.) знову заборонив язичництво і повернувся до християнства. Всі інші імператори підтримували християнство.

Проте це не захистило християнську релігію від нових єресей. У IV ст. виникло несторіанство на чолі з Константинопольським патріархом Несторієм (помер бл. 450 р.). Він вчив, що Ісус - це людина, яка лише зовні з'єднується з другою особою Трійці, з Богом-Сином, тому Діва Марія зовсім не Богородиця, а лише христородиця, видатна жінка, яка народила видатну людину. Ця заява викликала шалений опір із боку монахів і священиків. Феодосій II зібрав III Вселенський собор в Ефесі, де на першій сесії 153 єпископи засудили несторіанство.

Проте з прибуттям на собор інших єпископів ситуація почала складатися на користь Несторія. Його супротивник Александрійський єпископ Кирило з монахом Євтихієм по-новому виклали христологічну доктрину: в Ісусі є лише одна божественна природа. Це і поклало початок монофізитству. Тепер уже засуджували Євтихія. Знову скликали собор в Ефесі, і при підтримці імператорської влади Євтихій був виправданий. Але Римський єпископ не визнав такого рішення. Релігійна боротьба продовжувалася.

Імператор Маркіан (450 - 457 pp.) був проти єресей і зібрав IV Вселенський собор у Халкидоні в 451 р., на якому 450 східних єпископів засудили і несторіанство, і монофізитство. Про Ісуса сказано: "Дві різні і неподільні природи в одній особі". Єретики цього визначення не визнали й утворили свої церкви. Послідовники несторіанства є і тепер в Ірані, Іраку, Сирії. Монофізитство знайшло плідний ґрунт на Сході як привід для відокремлення деяких церков.

Таким чином, християнство та християнська Церква до IV ст. сформувалися організаційно, здобули перемогу у внутрішній боротьбі з єресями і були визнані панівними в Римській імперії, тобто християнство стало державною і панівною релігією.

 
<<   ЗМІСТ   >>