Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культура Античності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

РИМСЬКА ДЕРЖАВА І СУСПІЛЬСТВО IV - V СТ.

Адміністративні, військові й економічні реформи, проведені в Римській імперії на рубежі III - IV ст., під час правління імператора Діоклетіана (294 - 305 pp.), уродженця Іллірії, возведеного на престол армією, змогли продовжити існування гігантської держави більш як на 100 років. Принципат, як форма правління, був змінений домінантом: імператорська влада набула характеру абсолютної монархії, а імператори стали називати себе не "принцепсами", а "домінусами" - государями, панами і їм віддавали божественні почесті. Імператор вважався віднині беззастережним володарем усього вільного і залежного населення держави, у придворний церемоніал увійшов звичай колінопреклоніння перед монархом (проскінези) і т.п.

В адміністративному відношенні імперія була поділена на дві частини – західну і східну, причому Італія остаточно втратила привілейоване становище центру імперії.

Якщо при Траяні, на початку II ст. н.е., провінцій було 45, то тепер їх стало 108, але не шляхом нових територіальних придбань, а через поділ старих великих провінцій. Сам Діоклетіан узяв собі в управління східну частину Імперії з центром у Нікомедії на північно-східному узбережжі Малої Азії; західну ж частину він доручив своєму співправителю Максиміану з резиденцією у Медголанг (сучас. Мілан) у Північній Італії. Діоклетіан і Максиміан прийняли титул

Тетрархія

Тетрархія

"август" і взяли собі помічників-заступників з титулом "цезар". Таким чином була створена система тетрархи (чотиривладдя).

Постійна небезпека з боку варварів змусила провести і військову реформу. Чисельність армії була значно збільшена: віднині латифундисти змушені були поставляти рекрутів із числа рабів, колонів і вільновідпущеників. На військову службу стали приймати і цілі загони варварів - федератів. Крім того, щоб зробити армію мобільнішою, її поділили на прикордонні частини, що розміщувалися в укріплених центрах на кордонах Імперії, і рухомі (мобільні), резервні, які могли б легко перекидатися на ту ділянку кордону, де виникла небезпека.

Діоклетіаном були встановлені межі, вище яких не могли зростати ні ціни, ні заробітна плата. Це було сильним ударом влади по спекуляції, а одночасні монетна і податкова реформи дозволили затримати розвиток економічної і соціальної кризи.

Спадкоємець Діоклетіана Константан продовжив курс реформ. Імперію поділили на чотири префектури: Схід, Іллірія, Італія та обидві Галлії. Цивільну адміністрацію у провінціях відокремили від військової, щоб завадити воєначальникам захоплювати владу. У 313 р. Константин з Ліцинієм у Медіолані проголосив едикт, що визначав рівноправ'я християнства з іншими релігіями. Це стало першим кроком до перетворення християнства у державну релігію. А заснування нової столиці - Константинополя (324 р. н.е.) - призвело до втрати Римом значення столиці світу. Смерть Константина (337 р.) призвела до міжусобних війн його спадкоємців, поки країну не об'єднав його син Констанцій. Його двоюрідний брат Юліан Відступник (361 - 363 pp.) намагався відновити язичницьку релігію, але його наступник - Іовіан (363-364 pp.) знову відродив християнство.

При наступних імператорах (Валентиніан І, Валент) натиск варварів посилився. У 378 р. при Адріанополі, у Фракії, вестготи завдали імперії нищівної поразки: загинули імператор Валент, кращі легіони та їхні командири. Після цього охорону кордонів Імперії довелося доручати варварам-найманцям. Імператор Феодосій І віддав вестготам територію Іллірії як федератам (союзникам). Після його смерті (325 р.) західну частину Імперії отримав його 11-й син Гонорій, східна дісталася 18-річному Аркадію. Епоха Гонорія (395 - 423 pp.) була початком розпаду

Валент П

Валент П

західної частини Римської імперії. У 408 р. вестготи Алариха захопили Норик і Паннонію, а через два роки зруйнували Рим.

У 407 р. римляни покинули Британію, а ще через два роки вандали, свеви й алемани захопили Італію, а вестготи - Галлію; у 429 р. вандали з Іспанії переселилися в Африку, де створили свою державу, вождь якої Гейзерих у 455 р. зруйнував Рим (звідси і поняття "вандалізм"). До германців добавилися гунни під орудою Аттили, і Західна Римська імперія залишилася без своїх головних провінцій. Влада імператора поширювалася лише на Італію, та й сам він залежав від вождів варварсько-германських племен, які ставили на престол своїх ставлеників. Останнім імператором став малолітній Ромул Август, за якого правив його батько - патрицій Орест. У 476 р. повсталі варвари на чолі з Одоакром здійснили переворот, а знаки імператорської влади відправили в Константинополь. Ця подія і стала завершенням історії Західної Римської імперії.

Східній Римській імперії вдалося позбавитися германських найманців і проіснувати більше тисячу років під назвою Візантія. Реформи Діоклетіана і Константина загальмували процес розкладу Імперії, але не змогли його зупинити. На фоні кризи рабовласницької системи зміцнювало свої позиції християнство. У 392 р. Феодосій І офіційно заборонив язичницькі культи, і християнство стало єдиною релігією, що досить сильно вплинула на культуру, побут, світогляд та ідеологію тодішнього суспільства.

 
<<   ЗМІСТ   >>