Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економіка праці і соціально-трудові відносини

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПРАЦЯ ЯК СФЕРА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОВІДНИЙ ЧИННИК ВИРОБНИЦТВА. ПРОДУКТИВНІСТЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

Суть і соціально-економічна роль праці

Природа людини тісно пов'язана з процесом праці. Праця - це унікальне явище, яке на відміну від багатьох інших явищ має поступальний прогресивний характер розвитку та не піддається законам циклічності, за принципом наступності. І людина завдячуючи цій унікальності теж має можливість постійно розвиватися і вдосконалюватися через те, що перебуває в постійному симбіозі з процесом праці. Адже, завдяки трудовій діяльності людина впливає на елементи природи з метою пристосування їх до своїх потреб змінюючи не тільки предмети праці і навколишнє середовище, а й саму себе. Основою виникнення, існування та розвитку людського суспільства є праця. Людина володіє хистом до праці, на відміну від інших живих створінь вона моделює процес праці, передбачає її результати.

Історично так склалося, що праця є першоосновою життєдіяльності людини, її прояви мають глибоке коріння. Безпосередні попередники людини були змушені перейти до цілеспрямованої діяльності через необхідність виживання. З часом, від використання тільки своїх фізичних можливостей та органів тіла, людина переходила до праці яка спрямована на створення штучних, вдосконалення нових засобів праці. Цей процес був доволі повільним і продовжується дотепер. Впродовж всього існування людства значення і роль праці аналізувалося багатьма мислителями і на різних етапах розвитку до неї було різне відношення, часом кардинально протилежне. Для греків, римлян та євреїв на ранніх етапах праця була прокляттям, християни концентрували свою увагу на тому, щоб через працю заслужити вічне життя в раю. Потім працю стали вважати важливою умовою для фізичного та розумового здоров'я, як засіб особистого успіху і можливість для самоствердження та самовдосконалення.

З подальшим розвитком суспільства змінювалися і ставлення до праці, і поняттєвий апарат в сфері праці. Первинним є робота, але це фізичне поняття - вона може виконуватися не тільки людиною, а й робочими тваринами, машинами, роботами. Праця - властива лише людині і має суспільний характер, оскільки в праці використовуються інтелектуальні, емоційні, духовні, фізичні здібності та здатність до творчості в тісному взаємозв'язку між індивідами. В процесі праці люди вступають у відносини не тільки з природою, а й між собою, задовольняючи при цьому матеріальні і духовні потреби не тільки окремо взятої людини, але й суспільства в цілому.

На перший погляд, праця це звичайна буденна повсякденність, однак при більш детальному аналізі вона постає структурно доволі складним соціально- психологічним явищем, в якому проглядаються не лише меркантильні потреби та крайня економічна необхідність, а й самобутня моральна гідність, регулятор соціальної поведінки в життєзабезпечуючому циклі людського буття. Людина не може існувати відокремлено від суспільства, задовольняти всі свої потреби, а навпаки вона використовує результати діяльності інших людей і водночас так само забезпечує інших результатами своєї діяльності. Лише праця дає змогу створювати умови існування суспільства, і це є вічною природною необхідністю людини. Отже, саме люди, з їх багатовіковим досвідом, практичними навичками й теоретичними знаннями є головною продуктивною силою суспільства, держави.

Кожен новий етап розвитку науково-технічного прогресу, суспільства і продуктивних сил змінює як зміст праці так і економічні, організаційні, психофізіологічні і інші її характеристики. На даному етапі, з розвитком ринкових відносин, демократизацією суспільства, найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне протистояння між суб'єктами суспільних відносин, зокрема роботодавців та найманих працівників. Без глибокого, комплексного теоретико-практичного підходу до питань в сфері праці, як предмета економічного дослідження не можливо ефективно використати потенційні можливості суспільства.

Узагальнюючи літературні джерела та досягнення сучасної економічної науки, яка розглядає працю не лише з суто виробничого погляду, можна дати таке визначення праці, як економічної категорії. Праця - це свідома, цілеспрямована, творча діяльність людини, через прикладання розумових та фізичних зусиль, для перетворення ресурсів природи в матеріальні і духовні цінності під дією економічних стимулів та внутрішніх спонукань, як прояв людської особистості. Як самостійна економічна категорія, праця має свої кількісні і якісні характеристики. Кількісна характеристика проявляється в таких поняттях як інтенсивність, трудомісткість, чисельність працівників, тривалість робочого періоду, винагорода за працю тощо. Якісними ж характеристиками виступають соціальний статус, професійна специфіка, умови праці, якість продукції тощо.

Як кожна економічна категорія, праця потребує приведення всіх її складових до певної системи, яка б дала змогу встановити взаємозв'язок між її елементами для вдосконалення процесів праці та її ефективну організацію. Організація праці, як будь-яка інша система, складається з певних частин і елементів. До них можна віднести такі складові. Ринок праці - система суспільних відносин між працівниками, роботодавцями та державою. Зайнятість населення – діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб.

Розподіл праці - передбачає чіткий розподіл встановленого діапазону робіт окремих виконавців, закріплення за кожним з них певного кола обов'язків, виробничих функцій. Кооперація праці - це форма об'єднання трудових зусиль окремих виконавців для більш ефективного досягнення спільної кінцевої мети їх трудової діяльності. Організація робочого місця - передбачає його раціональне оснащення, а також наявність і розміщення в зоні робочої дії працівників необхідних предметів і засобів праці. Прийоми і методи праці - являють собою способи і послідовність виконання робіт, ритмічність і повторюваність рухів. Умови праці - сукупність факторів, що впливають в процесі виробництва на здоров'я та працездатність. Режими праці та відпочинку – певний порядок чергування роботи та відпочинку працівників на протязі робочої зміни, доби, тижня, місяця і року.

Нормування праці - це встановлення для кожного працівника певної міри затрат праці, необхідної для виконання конкретної роботи чи певних функцій. Стимулювання праці - система матеріальних і моральних стимулів, які спонукають працівників до активної трудової діяльності. Детальне вивчення перерахованих елементів, що всебічно віддзеркалюють гармонізацію з питань праці, дадуть змогу використати всі резерви трудових ресурсів і досягти максимальних результатів виробництва.

Економіка праці та соціально-трудові відносини грунтуються на методологічних засадах економічної науки та законах розвитку суспільно- виробничих відносин, які діють на всі сфери виробництва. Пізнання механізму дії цих законів і врахування їх вимог дають змогу досягти високопродуктивної праці і суттєво розширити та підвищити потенційні можливості, синтезувати її економічні та соціальні функції. Такими законами насамперед є закон вартості, який регулює виробництво та обмін товарів відповідно до їх суспільно необхідних витрат, тобто ціна продукції повинна відшкодовувати затрати живої і уречевленої праці на її виробництво. Закон зростання продуктивності суспільної праці передбачає зростання продуктивності праці швидшими темпами ніж витрати живої праці на виробництво продукції, що дає змогу знижувати частку живої праці в собівартості одиниці продукції. Закон економії часу диктує мінімізацію затрат часу на здійснення робіт шляхом запровадження ефективних організаційних рішень та використання новітніх технологій, досягнень науки і техніки.

Вимоги закону вартості робочої сили зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від того рівня, який дає змогу підтримувати стан постійної працездатності й утримувати членів сім'ї. Закон попиту і пропозиції регулює заробітну плату, на розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів суперечлива і взаємопов'язана, але саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки розвитку продуктивних сил і суспільства.

 
<<   ЗМІСТ   >>