Сутність, структура та функції моралі

Сутність моралі

Мораль протягом розвитку людської думки отримала різноманітні тлумачення: як "досвід життєвої мудрості", як школа виховання людини у напрямку добродіяння, як шлях досягнення щастя, як вища насолода, як слідування обов'язку, як вимога суспільної користі тощо. Мораль, на відміну від права, політики, економіки, наділена здатністю проникати в усі сфери людського буття, чим ускладнює можливість вияву її сутності. Тому будь-яке з перерахованих вище тлумачень моралі фіксувало лише якусь її особливість і не завжди виражало суть даного феномена.

Розгляд питання про сутність моралі пов'язаний з виявленням її смислу для людського розвитку і здійснюється на основі знань про специфіку людського буття. Залежно від розуміння цього смислу мораль інтерпретується і як мудрість хотя, і як звід правил, створених для того, щоб регулювати поведінку людей, розглядається у зв'язку з сутністю людини як безпосереднє вираження людяності або в суто технологічному значенні, як засіб, що обслуговує людську діяльність з боку її вираження в поведінці людей. Зазначимо, що в останньому судженні про мораль виключається саме питання про сутність моралі, правомірність його постановки, оскільки таке тлумачення моралі виключає її змістову специфіку й спирається на її прикладний, функціональний характер.

Мораль – одна з форм духовного життя, один із найдавніших, універсальних способів соціальної регуляції, який має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вимір дає уявлення про міру людяності суспільства та особи. Мистецтво і релігія, філософія і право заведи зверталися до проблем Добра і Зла, Справедливості, Гуманності, сенсу життя і щастя людини та узагальнювали досвід духовних пошуків. Мораль є органічною похідною способу життєдіяльності людських індивідів, і щоб розкрити це в бутті та внутрішній будові моралі, необхідно розглянути її в контексті специфіки людського способу буття. Сутнісний аналіз моралі дасть розуміння критерію, з позицій якого можливе охоплення моралі в цілому як способу освоєння людиною дійсності. Сутнісний рівень у вивченні моралі необхідний для подолання помилок, які виникають при абсолютизації історичного етапу в її розвитку. Цей рівень відкриє можливість для осмислення її історичного шляху залежно від історичного розвитку суспільства в процесі "родо-індивідуальної еволюції людини.

Мораль наділена властивостями, спільними для всіх форм суспільної свідомості:

• – імперативність (категоричний імператив І. Канта) являє собою вимогу певної поведінки, виконання приписів моралі;
• – нормативність – реалізується за допомогою норм, можна виділити два типи моральних норм: заборони, що вказують на недопустимі норми поведінки; зразки як бажані варіанти поведінки;
• – оціночність моралі полягає в самооцінці людиною своїх діянь і вчинків, у оцінці іншими людьми та суспільством поведінки людини. Форми оцінованості являють собою: схвалення, згоду чи несхвалення і осуд.

Об'єктивний критерій істинності моралі – це відповідність діяльності соціальних одиниць інтересам суспільства. Можна виділити способи обґрунтування моралі. До них належать:

• – конвенціоналізм;
• – утилітаризм;
• – абсолютизм (абсолютно автономні, абсолютно гетерономні, інтуїтивні теорії);
• – натуралізм (класичний натуралізм, неонатуралізм, нередуктивний натуралізм, психологічне розуміння моралі, еволюційна етика);
• – космізм;
• – соціологічне обґрунтування моралі.
• 1. Конвенціоналістські теорії моралі передбачають, що моральнісні установки приймаються людьми за домовленістю.
• 2. Утилітаризм передбачає виведення моралі з зовнішніх соціальних благ, які необхідні для задоволення потреб людини. Він найбільш відповідає принципу цілезасобового обґрунтування моралі, при цьому відображує тенденцію розділення суспільної та індивідуальної моралі. Найбільш явне вираження утилітаризм отримує в принципі корисності, відповідно до якого моральна діяльність є виправданою, якщо веде до досягнення щастя.
• 3. Абсолютистські концепції передбачають, що моральний мотив реалізується незалежно від інших мотивів буття, що він цінний сам по собі. В рамках абсолютистських концепцій у разі прагнення до раціонального розуміння моралі й ставиться завдання її обґрунтування без апеляцій до іншої моралі, ніж мораль, соціальної чи іншої реальності.

Багато хто з прихильників абсолютної моралі вважають, що найбільш фундаментальні моральні принципи взагалі не потребують будь-якого раціонального обґрунтування. Наприклад, інтуїтивізм Дж. Мура, який вважав, що добро можна осягнути лише інтуїтивно. Представник деонтологічного інтуїтивізму Д. Росс виходив із визначального значення обов'язку в моральнісній поведінці.

Таким чином, в етиці (особливо західній) абсолютистські концепції вчення про обов'язок виділяють які самостійний спосіб обґрунтування моралі. У них обов'язок завжди підіймається над прагматичними мотивами буття.

4. Натуралізм як принцип передбачає виведення моралі з природніх якостей людини. На основі натуралізму будуються гедоністичні та евдемоністичні теорії моралі. Сучасний натуралізм (неонатуралізм) намагається вивести мораль із однотипної психічної організації та базових інстинктів, властивих всім живим організмам (Фербер, Трайб, Ролсон) Ясно, що при такому підході не враховується принципова відмінність в організації психіки тварин і людини, а також видова відмінність у світі тварин.

Нередуктивний натуралізм стверджує, що особливості моральнісної поведінки кожної живої істоти можна вивести лише з її природної історії.

Психологічне обґрунтування моралі передбачає виведення моральності з особливостей організації людської психіки. Наприклад, Д. Юм вважав, що почуття співстраждання формується з психічних можливостей людини поставити себе на місце іншого.

П. О. Кропоткін, видатний представник еволюційної етики, вважав, що з факту біологічної еволюції виводяться не лише альтруїстичні емоції, співчуття та співстраждання, але й більш загальні можливості до усвідомлення справедливості та активної дії на благо суспільства.

• 5. Космізм поєднує ідею еволюції моральнісних якостей з ідеєю розвитку космосу. Він представлений у різних формах (природно-науковий, естетичний, релігійний тощо). Спільною для всіх видів космізму є ідея про те, що вищі прояви людської духовності та моральності неможливо зрозуміти без впливу з боку космічних сил і без включення самої людини в роботу з удосконалення космосу.
• 6. Соціологічне обґрунтування моралі виводить моральність із ідеї виживання груп, які виконують певні моральнісні вимоги.

Як бачимо, підходи до обґрунтування моралі дуже різноманітні. В цілому, з різних підходів можна виділити наступні пояснення, чому індивід повинен бути моральним: підкорення долі, виконання певної соціальної ролі, виконання божих заповідей, вираження власного інтересу, моральнісне почуття співпереживання, дотримання критерію чистого розуму, самореалізація на основі моральнісних цінностей і т. п.

Пояснення необхідності моралі, її сенсу для людського розвитку пов'язане зі знаходженням джерела, котре породжує моральний спосіб освоєння людиною дійсності. Вирішення цього питання аж ніяк не вичерпується встановленням суспільного характеру моральності, виведенням її зі змін, що відбуваються в суспільному житті. За всієї самоочевидності такого зв'язку, визначення сутності моральності пов'язане з аналізом її генезису, зі знаходженням джерела саморуху моральності, того, що за всіх її змін в історично-конкретні періоди визначає логіку її розвитку як моральності, й стосовно чого ми говоримо про всеісторичний характер даного феномена.