Моральна діяльність

Моральна свідомість і моральна діяльність взаємопов'язані. Моральна діяльність (самостійний фрагмент якої вчинок), є реалізацією цінностей моральної свідомості (добра, справедливості, обов'язку тощо). Проте в реальній дійсності не заведи легко оцінити ту чи іншу дію (бездію) як моральну чи аморальну.

Аналіз тієї чи іншої дії та віднесення її до розряду вчинку (дії, що має позитивну моральнішу значущість) чи вчинку (дїї, що має негативну моральнішу значущість) повинен враховувати реалізацію наступних факторів: перш за все необхідно виявити визначальний мотив цієї дії. Проте іноді стаеться, що пристойний мотив може призвести до неблагородних результатів. Тому не менш важливо побачити результат наслідку дії: чи принесла ця дія благо іншим людям. Дати оцінку дії, що здійснилася, – це також оцінити засоби, які людина використала для досягнення певної мети. Як бачимо, оцінка моральнісної поведінки не повинна бути поспішною.

Результати, одержані на сутнісному рівні пізнання моральної діяльності, розкривають її родовий характер, детермінуючий розвиток людини. Разом із тим відкривається можливість для глибшого розуміння процесу відображення в моралі дійсності. Зв'язок моралі з історично-конкретними умовами соціального життя суспільства самоочевидний. Та яким чином він здійснюється?

Знімаючи й реалізуючи в подальшій моральній діяльності виражену в нормах і цінностях сутність людяності, індивіди підносять своє, конкретне буття до суспільного, роблять колективний досвід своїм надбанням або ж розширюють межі індивідуального досвіду до колективного, людського, підносяться в своєму самовизначенні до вираження в індивідуальному суспільного досвіду.

Залежно від того, чи розглядаємо ми цю діяльність у її генезисі, чи підходимо до неї з боку її характеристик як загальної, іманентної людському розвитку діяльності, яка підтверджується через її всеісторичний характер або ж по відношенню до повноти і якості реалізованих можливостей, ми вдаємося до термінів "моральність" або "моральний спосіб освоєння людиною дійсності". Це розмежування дуже умовне, оскільки поняття "моральність" і “мораль" і в тому, й в іншому випадку передбачаються в єдності.

Мораль не є інституціональним утворенням. Як форма суспільної свідомості мораль існує безпосередньо в діяльності, наслідком, продуктом якої вона є, тобто в моральній діяльності. Дане твердження має підкреслити, що мораль існує через спілкування конкретних індивідів за визначенням їх людської сутності, людяності і є її відтворенням у почутті спільності на рівні загального, сутнісного вираження. Тому становлення моралі пов'язане з розвитком особистості і відбувається через особистість. Ступінь концентрації, узагальненості, вираженої в моральних почуттях людяності, не регламентований кількісно.

В своїй якісній визначеності, виражаючи суспільну людську зрілість індивіда, почуття спільності, вираженої в співпричетності, є основою для подолання рамок індивідуального буття, розвитку його в межах роду людського, самоусвідомлення себе в контексті моральної форми суспільного зв'язку як людського індивіда, особистості в єдності з іншими, суспільством, у якому вона живе, і людством, до якого вона належить. Таким чином, моральна діяльність розкривається як спосіб конкретного існування людського, суспільного індивіда адекватно його людській сутності, спосіб її безпосереднього вираження в існуванні конкретного індивіда. Суспільність (те, що людина співвідноситься зі світом) як сутність людини є таке спільне, яке існує через відмінне, постає в неповторності індивідів як здійснювана в сутнісних силах їхня людська потенція, що реалізується в творчості.