Добро

Добро – це основна моральна цінність, яка часто пов'язується з категорією блага. Благом називається ієрархічна сукупність зовнішніх явищ та внутрішніх станів, котрі оцінюються позитивно на тій підставі, що мають яку-небудь цінність, крім речей, що викликають приємні відчуття. До цієї сукупності включаються об'єкти, котрі не чинять безпосереднього впливу на органи чуттів, але здатні впливати в майбутньому. Людська душа розмальовує позитивними фарбами не лише те, що є ціллю, але й те, що веде до цілі або розташоване поблизу від неї. До блага відноситься не лише те, що викликає задоволення, але й те, з чим пов'язані очікування задоволення та надія на нього. Благо існує у вигляді різних речей, загальною ознакою яких є те, що вони мають позитивне значення в житті людини, вони є корисними для задоволення життєвих, соціальних та духовних потреб людини. Але для історії філософії, культури важливішим є духовно осмислене розуміння блага як позитивного змісту буття взагалі, пов'язаного з розвитком його різнобічних потенцій, звільненням його продуктивних засад, реалізацією його призначення. З огляду на це добро і зло є відносними з позицій Їхньої співвіднесеності з вищим благом, моральнісним ідеалом як образом досконалості.

Під вищим благом розуміється вдосконалення відносин у суспільстві та вдосконалення самої особистості, тобто розвиток людини та людства, тож все, що в діях індивіда сприяє цьому, – добро, перешкоджає – зло. Вище благо – це кінцева ціль, котра не може бути засобом ні для чого іншого.

Родовими для понять добра та зла виступають поняття позитивного та негативного. Добро вже в першому наближенні асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодією з навколишньою дійсністю. Добро – це те, що хороше, прекрасне і достойне похвали. Поняття добра співвідноситься з поняттями доброти та доброчесності. Доброю ми називаємо людину, котра несе людям добро, яке розуміється як любов, допомога, благовоління. Добрий не буває агресивним і ніколи насильно не нав'язує благ, даючи іншим можливість вільного рішення. Доброта – це якість, котра виражає себе в практичному житті, в поведінці людини, вона характеризує цілісність особистості. Тому не можна бути "добрим" в душі, але жорстоким, грубим, авторитарним у поведінці. Така поведінка руйнує "доброту”. Доброта пов'язана зі здатністю поступитися власними інтересами та амбіціями заради блага іншої людини, вона принципово неегоїстична.

Доброчесність не тотожна доброті. Доброчесністю ми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони в різних культурах і в різні епохи суттєво відмінні.

У рамках однієї і тієї самої моральної системи різні доброчесності виражають різні грані "добра". Доброчесності не просто дані людям, а виховуються в них. Кожне суспільство і кожна культура виробляють низку прийомів, які дозволяють сформувати в членах співтовариства ці високоцінні моральні якості, необхідні для виживання та розвитку суспільного цілого.

Уособленням добра виступають на одному полюсі філантроп (той, хто ставиться до людей з любов'ю), на іншому – аскет, що вправляється в досконалості. Добра вдача проявляється: в спів- стражданні і співрадості, в почутті власної гідності і, свого роду, морального смаку, котрий не допускає робити те, що уявляється недосконалим та негідним.

У своїй глибині ці сторони добра єдині, тому що розкриття своєї душі іншим людям – це і є найвища форма самовдосконалення. Не у відособленні, а в єдності з іншими людьми полягає шлях добра.

Категорія “добро" служить системоутворювальним початком моральних понять. Етична традиція говорить: усе, що вважається моральним, морально належним, є добром. У понятті "зло” сконцентроване збірне значення аморального, конфронтуючого з морально цінним. Поряд зі словом "добро" згадується поняття "чеснота” (робити добро), що служить узагальненою характеристикою стійких позитивних моральних якостей особистості. Доброчесна людина – це активно діючий носій моральності. Протилежним до "чесноти" є поняття "вади” так само, як протилежним до "добра" є поняття "зло". Від розуміння зла залежить і визначення добра.

Англійський філософ Томас Гоббс писав про те, що моральна філософія є не що інше, як наука про те, що таке добро і зло у вчинках та людському суспільстві. Добро і зло – це імена, що позначають наші симпатії й антипатії, які різні залежно від відмінностей характеру, звичок і напряму думок людей. Мораль Гоббс характеризував як підзорну трубу, що допомагає людям бачити здалеку ті нещастя, що загрожують їм.

Конкретний зміст добра і зла може бути різним залежно від суспільних обставин, від потреби різних народів, поглядів соціальних груп. Різнорідність конкретних оцінок не повинна закривати від нас головного – гуманістичного критерію: "Добро – це те, що служить збереженню і розвитку життя, зло – те, що знищує життя або перешкоджає йому" (О. Швейцер).

Отже, що таке зло?