Відповідальність

Відповідальність у науковій літературі в більшості випадків трактується лише як підзвітність (accountability) і усвідомлення осудності (immutability). У юридичній науці феномен відповідальності вивчається, головним чином, у плані покарання (punishability). Цікаво зазначити що термін "відповідальність" вперше ввів у науковий обіг Альфред Бен, який тлумачив її саме в значенні "покарання". Тривалий час проблема відповідальності була в основному предметом уваги правознавців. В сучасній теорії права відповідальність поділяється на два веди – позитивну та негативну. Позитивна відповідальність виникає з обов'язку здійснювати позитивні, корисні для суспільства функції та реалізується в регулятивних правовідношеннях, у яких зобов'язана сторона знаходиться в стані під-звітності та підконтрольності, а негативна відповідальність – у зв'язку зі здійсненням правопорушення правопорушником, який піддається за здійснене відповідним правовим санкціям, що є неблагополучними для нього. Це дозволило виділити в правовій відповідальності дві її сторони, які на думку правознавців вимагають комплексного вивчення: проспективну – за здійснювану чи передбачено активну, ініціативну діяльність відповідно до статусу (представленими правами та юридичними обов'язками) в інтересах досягнення тієї чи іншої мети, результату та ретроспективну– за правопорушення. Достатньо, як приклад, нагадати теоретичні обґрунтування карної відповідальності, принципу особистої та відповідальності за провину.

Таке однобічне розуміння відповідальності та її реалізації на практиці приводить до суттєвих деформацій у сфері регулювання соціальних взаємодій. У зарубіжній теорії та практиці, пород із зазначеними смислами, феномен відповідальності (responsibility) включає в себе значно більше значень – необхідність відповідати (liability), здатність відповідати (answerability), разумність (reasonability), точність, визначеність (precision), залежність (dependability) та інші.

Відповідальність як категорія етики та права, відображає особливе соціальне та морально-правове відношення особистості до суспільства (людства в цілому), яке характеризується виконанням свого моральнішого обов'язку та правових норм. Це здатність людини в тому ни іншому ступені виконати свій обов'язок. Бути відповідальним за той чи інший вчинок – означає визнати себе його автором і прийняти на себе його наслідки. Таким чином відповідальність – сукупність дій (мір), виконання яких, дозволяє особистості безпечно досягати бажаного.

Відповідальність як етична категорія має декілька значень: за що людина відповідає та перед ким вона відповідає. В даному аспекті можна виділити відповідальність людини перед собою (здійснюючи вибір "вибираю сам себе” та несу відповідальність), відповідальність за конкретні вчинки перед іншими людьми, відповідальність перед людством і світом (відповідаю за все). Бути відповідальним означає думати про інших і про наслідки своїх вчинків – чи не принесуть вони шкоди Іншому.

Відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею моральніших вимог, відповідності її моральній діяльності, моральнішому обов'язку, що розглядається з позицій можливостей особистості. Вирішуючи питання про моральнішу відповідаль: ність, необхідно враховувати ряд факторів, у тому числі: чи здатна людина виконувати покладені на неї моральніші обов'язки; чи вірно вона їх зрозуміла; чи повинна вона відповідати за наслідки своїх дій, на які впливають зовнішні обставини; чи може людина ці обставини передбачити. Усі ці запитання вирішувалися теоретиками моралі в залежності від того, як їм уявлялося дійсне становище людини в суспільстві, в якому вони самі жили. Проблема відповідальності в домарксистській етиці була особливо складною тому, що в усій попередній історії суспільні закони діяли стихійно, знаходилися, поза контролем людини. Люди в своїй діяльності виявлялися іграшками сліпих, незрозумілих для них сил. В умовах родового та общинного ладу людина повністю залежала від "долі'' та одночасно повинна була відповідати за всі наслідки своїх дій, які вона не могла передбачити. В капіталістичному суспільстві положення людини залишається настільки ж суперечливим. Тому філософи того часу при вирішенні проблеми відповідальності здебільшого визнавали людину цілковито відповідальною за наслідки її вчинків, не враховуючи впливу зовнішніх обставин (екзистенціалізм), або ж оголошують людину практично неосудною, повністю виправдовуючи її в тому, що вона невірно розуміє свій обов'язок, не досягає тих результатів, до яких прагнула (деонтологічний інтуїтивізм). Марксистська етика вирішує питання про відповідальність історично конкретно. Прояв моральної безвідповідальності людей в класово-експлуататорському суспільстві в кінцевому результаті обумовлені нелюдським характером суспільних відносин (Відчуження). В сучасних умовах зростає особиста відповідальність людини. Люди отримують можливість свідомо приймати участь у колективному перетворенні суспільства. Тому відповідальність – це обов'язок і необхідність давати звіт в своїх діях, вчинках, відповідати за їх можливі наслідки; це надійність, чесність по відношенню до інших та себе самого; це усвідомлення та готовність визнати, що результат (реакції), який ти отримуєш у ході своїх вчинків, і є наслідок твоїх вчинків (дій).

Відповідальність – це не вина, це впевненість. Вона включає в себе особисту підзвітність і здатність діяти в рамках етичних норм на благо себе та оточуючих в рамках системи чи апарата системи. На думку Є. М. Лисанюк та В. Ю. Перової відповідальність – це особливе відношення між вчинками людини (людей, інститутів), намірами, а також оцінками цих дій іншими людьми чи суспільством. Узяте щодо людини як раціонального агента дії, це відношення є свідома інтелектуальна і фізична готовність суб'єкта до реалізації чи утримання від сукупності дій, які можуть знадобитися внаслідок виконання чи, навпаки, невиконання даним суб'єктом деяких інших дій. По відношенню до суб'єкта відповідальність поділяють на індивідуальну та колективну, відповідальність громадян та юридичних осіб тощо.

- Категорія відповідальності тісно пов'язана з уявленням про свободу людини. Людина, котрій властива свобода волі та свобода вибору, здатна усвідомлено обирати той чи інший шлях поведінки (з урахуванням можливих наслідків), а потім і нести відповідальність за обране ним і здійснене. При цьому свобода, на думку українського вченого В. Малахова, є лише простором для відповідальності як особливої "моральної спрямованості суб'єкта", адже усвідомлюючи власне буття, як здійснення життєвого призначення людина потрапляє в духовну атмосферу, в якій стверджується моральна відповідальність.