Справедливість

Справедливість – поняття про належне, що містить у собі вимогу відповідності дії та розплату за неї: зокрема, відповідності прав і обов'язків, праці та винагороди, заслуг і їх визнання, злочину та покарання, відповідності ролі різних соціальних верств, груп та індивідів у житті суспільства та їх соціального стану в ньому; в економічній науці – вимога рівності громадян у розподілі обмеженого ресурсу. Відсутність належної відповідності між цими сутностями оцінюється як несправедливість.

Справедливість є однією з найважливіших категорій соціально- філософської думки, моральної, правової та політичної свідомості. Дуже часто до проблеми справедливості зверталися такі мислителі як Г. Спенсер, Дж. Локк. У філософії Давнього Сходу та Давньої Греції справедливість розглядалася як внутрішній принцип існування природи, як фізичний, космічний порядок, який відобразився в соціальному порядку.

Починаючи з Арістотеля прийнято виділяти справедливість зрівняльну та розподільчу. Перший вид справедливості – зрівняльний – відноситься до відношення рівноправних людей з приводу предметів ("рівним – за рівне"). Вона відноситься не безпосередньо до людей, а до їх дій, і вимагає рівності (еквівалентності) праці та оплати, цінності речі та її ціни, шкоди та її компенсації. Відношення зрівняльної справедливості потребує участі, по меншій мірі, двох осіб.

Другий вид справедливості – розподільча – вимагає пропорційності у відношенні до людей відповідно тому чи іншому критерію ("рівне – рівним, нерівне – нерівним", "кожному своє"). Відношення розподільчої справедливості потребує участі по меншій мірі трьох людей, кожна з яких діє для досягнення однієї мети в рамках організованого суспільства. Один із цих людей, той що розподіляє, є "начальником”.

Зрівняльна справедливість є специфічним принципом приватного права, тоді як розподільча – принципом публічного права, що є сукупністю правил держави як організації. Вимоги зрівняльної та розподільчої справедливості є формальними, не визначаючи, кого потрібно вважати рівними чи відмінними, і не вказуючи на те, які правила по відношенню до нього використовувати. Різні відповіді на ці запитання дають різні концепції справедливості, котрі доповнюють формальне розуміння справедливості змістовними вимогами та цінностями.

Моральнісна (етична) справедливість є рівність безкінечностей, люди тут рівні між собою, оскільки кожен з них є єдиною, незамінною, невичерпаною в своїх домаганнях і прагненнях; вони рівні так, як можуть бути рівними досконалі світи, тобто рівні (тотожні) в своїй нетотожності. Правова справедливість є рівність одиниць, вона повністю вкладається в канони арифметичної рівності, у відомому смислі тільки її і можна вважати рівністю. Люди рівні в якості "спів- засновника" соціального простору. Але сам акт заснування полягає в легітимації нерівності занять і становищ, які утворюють структуру заснованого соціального простору. Проблема полягає в поєднанні рівності та нерівності. Надзвичайна складність вирішення її складає основне джерело суспільних невдоволень, які протікають під гаслом боротьби за справедливість.

Відповідно Арістотелю, одні вважають, що якщо вони будуть рівними відносно, то вони повинні бути рівні й взагалі; інші, визнаючи себе відносно нерівними, зазіхають на таку ж нерівність в усіх відношеннях. Перший із типізованих Арістотелем випадків має на увазі позицію бідних верств населення, які свою громадянську, людську рівність з усіма використовують як аргумент для того, щоб досягнути рівності в усьому іншому. Другий випадок охоплює позицію привілегійованих соціальних верств, котрі намагаються свою привілегійованість довести до набуття громадянських і людських привілеїв, так ніби вони були привілегійованими з самого початку, за людським призначенням. І те, і інше – рівність у моральнісно-громадянському аспекті та нерівність у всіх інших відношеннях – суть дві фундаментальні опори соціально-впорядкованого простору.

Проблема справедливості актуальна і в сучасному суспільстві. Адже одні люди розкошують, а інші – бідують, щосекунди у світі хтось умирає від недоїдання чи відсутності ліків. В умовах розгулу тероризму ніхто не почувається безпечно навіть у найдемократичніших країнах. Особливо актуальна ця проблема у пострадянських державах, зокрема і в Україні. Неабиякої гостроти набула вона в соціальному аспекті, оскільки принцип соціалізму "від кожного – за здібностями, кожному – за працею" так і не був реалізований. Крім того, негативно впливають на цей процес криза у вітчизняній економіці, корупція, криміналізація суспільства.

Розвиток цивілізації, нові виклики людству потребують постійного оновлення концепції справедливості як у глобальних вимірах, так і стосовно реалій національного буття, оскільки, як стверджує сучасний американський мислитель-соціолог Джон Ролз, "справедливість є головною доброчесністю суспільних інститутів подібно до того, як істина є головною доброчесністю наукових систем".

Визнаючи важливу роль справедливості в житті суспільства, людини, її, однак, не можна переоцінювати, абсолютизувати. Оскільки навіть досягнення абсолютної справедливості у правових відносинах і в особистісних стосунках саме собою не зробить людей щасливими. Якщо людина, маючи значні задатки, не реалізовує себе, для неї справедливість – ніщо. Крім того, справедливість може бути казенною, неодухотвореною. Вона є лише однією з граней ідеалу суспільства і особистості.