Виміри морального спілкування

Сучасна наука розглядає спілкування як універсальну форму творення та функціонування духовного досвіду людства. Одне з можливих визначень спілкування таке: це діяльність творення суспільності життя у певному соціальному просторі, у суспільних взаємодіях, зумовлених потребами суб'єктів життєдіяльності; це обмін уміннями і навичками, здібностями, досвідом діяльності та її наслідками. Конкретизація змісту поняття допомагає розкрити його масштабність і сутнісну визначеність: способу творення та існування свідомості, а отже – і людини як виду розумного життя.

Щоб спілкування між людьми могло відбутися, тим паче на достатньо високому рівні, потрібно чимало передумов найрізноманітнішого ґатунку. Суб'єкти спілкування повинні перебувати в контакті, розуміти один одного, виконувати певні спільно визнані правила комунікативної поведінки; їм має бути притаманна воля до спілкування і певна, більш або менш виразна налаштованість на своїх партнерів, що знову ж таки передбачає відповідні соціальні, культурні, психологічні, семіотичні умови та ін. Всі ці обставини є предметом дослідження цілої низки наук, від загальної та прикладної соціології до соціо- та психолінгвістики, семіотики культури тощо.

Однією з цікавих нових дисциплін, спеціально орієнтованої на висвітлення умов спілкування між людьми, є, зокрема, соціоніка – як визначають її прихильники, "наука, мистецтво, технологія або гра, що полягає у вмінні визначити тип особистості людини, правильно будувати з нею взаємодію і спілкування, допомогти їй краще зрозуміти себе, оптимально формувати родинні, виробничі й дозвільні колективи". Безперечним фактом, на якому ґрунтується соціоніка, є те, що, незважаючи на добрі наміри й волю до спілкування, людям інколи надзвичайно важко взаємодіяти саме через певні особливості їхніх психологічних типів; таким чином, постає завдання класифікації цих типів і визначення більш або менш оптимальних сполучень між ними. Утім, кожен зрештою сам обирає собі друзів і коханих, покладаючися на власну інтуїцію і смак, хоча багато хто в наші дні переконаний, що й соціонічна експертиза в такому разі річ не остання.

Не менш актуальною проблемою е дослідження шляхів уникання агресивності в спілкуванні, вираженої у спробах одної людини підпорядковувати собі іншу, приборкати її волю, узурпувати право вибирати тощо. Складність проблеми полягає в тому, що названа поведінка часто не є зловмисною. Найчастіше вона зумовлена турботою про іншу, прагненням захистити її від несподіванок життя, озброївши готовими "рецептами" вчинків. По суті ж, за турботою стоїть деспотизм, узурпація чужого життя.

Дослідження проблеми уникання фізичного та духовного (інтелектуального і психологічного) насильства є предметом особливої сфери етичного знання – етики ненасильства.

Мета етики ненасильства – виявляти шляхи та впроваджувати методи морально визначеного обміну інформацією, без наміру обмежити свободу волі та дій особи. До числа впливів, що не зменшують свободу Дій, отже, належать до ненасильницьких, слід віднести такі: 1) порада; 2) пропозиція; 3) деякі види тиску (коли, знаючи мету іншого, ми, на основі наявного у нас знання, даємо пораду щодо способу досягнення мети).

Безперечно, ближчою до теми нашого розгляду й обов'язковою для суб'єктів спілкування є нормативна регуляція взаємин на етично обґрунтованих засадах. Однак проблеми такої регуляції вже висвітлювалися нами при розгляді моралі як соціального феномена, тем моральної норми, обов'язку, відповідальності, справедливості. Тепер звернімо увагу на такі виміри спілкування, які є моральними не внаслідок їхньої нормативної регуляції, а за самою своєю внутрішньою суттю, котра наче просвічує крізь розглянуті цілісно- людські засади відкритості й діалогічності. До числа цих власне моральних вимірів людського спілкування передусім слід віднести: любов, толерантність, повагу, співчуття і милосердя.