Землі лісового та природно-заповідного фонду

Лісовий фонд – це сукупність лісових та нелісових земельних площ, призначених для ведення лісового господарства. До нього входять:

• – землі, вкриті лісовою рослинністю;
• – землі, не вкриті лісовою рослинністю;
• – землі, які підлягають залісненню;
• – зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами;
• – нелісові землі, зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, комунікацій тощо;
• – зайняті сільськогосподарськими угіддями для потреб лісового господарства;
• – зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду.

До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті не зімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Структура земель лісового фонду

До структурних особливостей лісових земель відноситься розподіл земель за формою власності, користування, екологічним і соціально-економічним значенням та породним складом.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу (Ст. 7 ЛКУ). Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності (Ст. 8 ЛКУ). Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності (Ст. 9 ЛКУ). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності (Ст. 10 ЛКУ). Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (Ст. 16 ЛКУ). У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим – терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим – терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами – це засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково- дослідних робіт. Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених Лісовим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії (Ст. 39 ЛКУ):

• 1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, грунтозахисні та інші захисні функції);
• 2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);
• 3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);
• 4) експлуатаційні ліси.

Завдяки екологічним, фізичним і біологічним властивостям ліси виконують важливу природотворчу функцію, яка є наслідком загальновідомого трансформуючого впливу деревного покриву і нижніх ярусів лісового біоценозу на хід, інтенсивність і напрямок усіх геофізичних і геохімічних процесів, що відбуваються в біосфері на ділянках, зайнятих лісом. Ліси як біологічні системи краще багатьох інших типів біоценозів суші вбирають і перетворюють сонячну енергію, створюють первинну біологічну продукцію, нагромаджують і поновлюють запаси біомаси, прискорюють кругообіг речовин та енергії в біосфері, послаблюють інтенсивність денудаційних явищ.

Природотворча функція лісів обумовлюється кліматополіпшуючими, водоохоронними, стокорегулюючими, ґрунто- і полезахисними комплексними агролісомеліоративними властивостями лісу, корисність яких звикли вважати незначною. Ліси, розміщені на вододілах, виконують важливі водорегулюючі функції. Вони регулюють вологість не тільки на безпосередньо зайнятій ними території, але і на прилеглих землях. Знелісені водозбірні площі зовсім нездатні утримувати атмосферну вологу, яка спливає делювіальними потоками або грунтовою водою. В зв'язку з цим В.Р. Вільямс вважав за необхідне провадити посадку лісу на вододільних елементах рельєфу. Ліси вздовж берегів річок та водойм закріплюють ґрунт, захищають береги від обвалів, розмивань під час злив і повені, зменшують твердий стік і значною мірою сприяють переведенню поверхневого стоку у внутрішній.

Розташовані на ярах і балках ліси укріплюють корінням схили від руйнування, кронами дерев оберігають ґрунт від надмірного нагрівання сонцем. Важливий меліоративний вплив таких лісів проявляється також на прилеглих до них сільськогосподарських угіддях. Вони змінюють мікроклімат, поліпшують розподіл снігового покриву, зменшують промерзання ґрунту, регулюють поверхневий стік і послаблюють ерозійні процеси, підвищують урожайність сільськогосподарських культур на прилеглих полях. Лісові смуги, рівномірно розташовані на полях, позитивно впливають на навколишнє середовище, сприяючи зміні вітрового, температурного і водного режимів, внаслідок чого на прилеглих полях поліпшується стан грунтів та їх родючість, підвищується урожай сільськогосподарських культур.

Захисна функція лісів має особливо важливе значення в горах, оскільки дерева, закріплюючи грунт корінням, оберігають його від змиву, усувають розвиток селей, зсувів, утворення стрімких гірських потоків, що являє велику небезпеку для нижче розташованих угідь, шляхів, будов. Механізм протизсувної дії лісів полягає в тому, що вони, споживаючи вологу на транспірацію, зменшують вологість ґрунтів на водотривких шарах, внаслідок чого процес зсуву послаблюється. Для того щоб добитися повнішого прояву захисних властивостей лісу, необхідно підбирати породи, що глибоко вкорінюються, з великою транспіраційною здатністю, а для запобігання осипам – породи з міцною поверхневою кореневою системою.

Гірські ліси є могутнім регулятором кругообігу вологи в природі, вони впливають на клімат району і прилеглих територій. Ліс на гірських схилах збільшує кількість опадів, зменшує можливість формування поверхневого стоку, поліпшує і оберігає структуру грунтів тощо. В гірських лісах шкідливі зливи знешкоджуються, винесення каміння в долини, а також змивання і винесення грунту зменшуються. Велике захисне значення має лісова підстилка, яка сприяє збереженню грунтів, підвищує їх вологість і затримує поверхневий стік (приблизно на 15-20%). Крім того, підстилка зберігає грунт від прямого впливу дощових вод, тобто від руйнування і ущільнення його, вона фільтрує воду і тим запобігає замуленню ґрунтів.

В умовах Лісостепу і Степу лісам відводиться особлива роль у збереженні полів від посухи і пилових бур. Для збереження грунтів від руйнівного впливу вітрової ерозії необхідно посилювати шорсткість грунтів, збільшувати коефіцієнт тертя шляхом "вкриття грунту лісовою і сільськогосподарською рослинністю". Під час посухи навіть трирічні насадження сприяють підвищенню вологості повітря. З ростом насаджень збільшується випаровування і повітря ще більше збагачується вологою. При правильному розміщенні лісових смуг вони затримують поверхневий стік, сприяють рівномірному розташуванню снігу на міжсмугових полях, зменшують швидкість вітру в приземному шарі повітря, внаслідок чого змінюється структура вітру, затримується випаровування грунтової вологи. Швидкість вітру за межами лісового масиву знижується до 60% поблизу посадок і до 20% – на віддалі, що дорівнює десятиразовій висоті насаджень.

Зараз на полях сільськогосподарських підприємств є біля 1,2 млн. га захисних насаджень різного призначення, в тому числі 440 тис. га полезахисних лісових смуг. Позитивний вплив лісових насаджень проявляється не тільки в сенсі збереження грунтів від ерозії, але і сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Кожний гектар лісопосадок захищає близько 25-30 га ріллі. На полях, захищених лісосмугами, вартість додаткового врожаю сільськогосподарських культур в 2-2,5 раза перевищує втрати, що пов'язані з вилученням земель для створення лісосмуг. Лісозахисні посадки регулюють стік, гідрологічний режим місцевості, покращують мікроклімат, надійно захищають прилеглі поля від шкідливої дії суховіїв, засух та пилових бур.

Світовий досвід агролісомеліоративного господарства підтверджує, що там, де лісистість території відповідає науково обгрунтованим нормативам, природні ландшафти не деградують, створюється надійна система збереження сільськогосподарських угідь від водної та вітрової ерозії.

Сприятливі грунтово-кліматичні умови України визначають досить різноманітний породний склад лісів. Понад 30 листяних і хвойних порід зростають в лісах України, серед яких найпоширенішими із хвойної групи є сосна і смерека, а з листяних – дуб, бук, граб, береза і вільха. Лісостани з переважанням у складі цих порід займають 85,0 % вкритої лісом площі. Результати обліку лісового фонду свідчать, що Україна відноситься до малолісних лісодефіцитних держав. На душу населення в Україні припадає всього 0,20 га вкритої лісом площі, 39 м' запасів деревини та 0,28 м3 обсягу річного користування. Для порівняння: в Радянському Союзі ці показники становили відповідно – 3,06, 332 та 1,5. Важливим критерієм для оцінки стану земель лісового фонду є лісистість (відношення вкритої лісом площі до загальної) території.

Україна, незважаючи на невелику лісистість території, за площею та запасами лісу, є європейською лісовою державою. По площі лісів Україна займає восьме місце в Європі (без Росії) (табл. 1.10.).

Таблиця 1.10

Лісистість європейських країн

Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, грунти, водні ресурси, пом'якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини. Основні лісові запаси зосереджені в Карпатах (29%),

Таблиця 1.11

Територія та лісистість адміністративно-територіальних одиниць України^[1]

Лісостепу (31%) і Поліссі (33%). В степовій зоні та Криму знаходиться лише 7% лісових запасів.

Між різними областями України також існують суттєві відмінності у лісозабезпеченні (табл. 1.11). Нормативом для визначення необхідної кількості лісів на території різних регіонів України є показник оптимальної лісистості, за яким найбільш ефективно виявляється увесь комплекс корисних властивостей лісу (середовище утворюючих, сировинних, захисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних тощо). Для території України в цілому цей показник складає 20-22%.

Дуже цікаві в цьому відношенні матеріали, які наводить А.А. Молчанов (1973) стосовно оптимальної лісистості лісової зони і північного лісостепу (табл. 1.12).

Таблиця 1.12

Оптимальна лісистість на водозборах лісової зони, розмішених на грунтах різного гранулометричного складу (з врахуванням лісоосушувальної меліорації)

Оптимальна величина лісистості, розрахована за коефіцієнтом стоку, не може бути однаковою для всього регіону і для всіх грунтів. Крім того, для захисту від ерозії, створення сприятливого

мікроклімату на полях необхідне у всіх зонах створення полезахисних і грунтозахисних лісових смуг. За А.А. Молчановим (1973) різні грунти (основний ґрунтовий фон) повинні мати і різну лісистість, яка б давала можливість для стійкості і саморегуляції будь-якого ландшафту. Вказівки на те, що піщані і органогенні грунти повинні повністю бути заліснені (абсолютно лісові грунти) особливо важливі не тільки для лісової і лісостепової зони, але й для степової.

Багато вчених вважають, що відсоток лісистості для всіх природних зон і грунтів повинні бути єдиними. Так, МЛ. Костюкевич вважає оптимальною лісистість 30-40%, Л.А. Іванов, А.Д. Дубах – 50%, С.В. Зони – 25%, деякі вчені – до 60-70%. Дані А.І. Міховича, основані на водно-балансових розрахунках для Лісостепу і Степу України, показують, що оптимальна лісистість коливається біля 16% від площі їх водозбору. Н.Ф. Купріною встановлено, що мінімальна водоохоронна лісистість для тих же районів складає біля 10-12% від площі водозбору.

Таким чином, існуючі матеріали, отримані, як правило, гідробалансовим методом в різних його варіаціях, дають результати, які дуже різняться між собою. В той же час основна маса дослідників вважають, що для кожного окремого не тільки регіону, але й окремого водозбору оптимальна лісистість повинна бути своя і залежить від висоти над рівнем моря, ступеня зволоженості клімату, грунтоутворюючих порід, грунтів, рельєфу і інших умов. Крім того, гідробалансовий метод не враховує дії вітрової ерозії. При цьому немає також чіткого зв'язку між частотою розміщення полезахисних смуг і їх загальною площею, так як можна створити систему вузьких, аж до 1-2-рядних смуг, розмістивши їх на малих відстанях і систему 5-7-рядних смуг, розміщених на великих відстанях. Площа може бути однаковою, а ефект різко відмінний як в захисному, так і в гідрологічному і меліоративному відношеннях.

С.В. Зони і А.П. Травлєєв вважають, що у лісостеповій і лісових зонах важливим є збереження або доведення лісистості відповідно до

30 і 40% від загальної площі, рівномірний розподіл лісів за територією для виконання теплорегулюючого впливу на грунти і посіви. В степовій і напівпустельній зонах ці вчені рекомендують довести лісистість до 8-10% від орних земель.

Отже, в кожному конкретному випацку до цього питання слід підходити виходячи з того, яка повинна бути частота розміщення цих лісосмуг для припинення вітрової і водної ерозії, для чого в теперішній час вже є відповідні методи і нормативи в залежності від співвідношення величини умовно-потенційних втрат ґрунту до допустимих його втрат.

Продуктивність земель лісового фонду

Продуктивність лісових земель України визначається за бонітетом лісів, повнотою їх насаджень, запасом головних лісоутворюючих порід та середнім приростом (табл. 1.13).

Оцінку продуктивності лісових земель зроблено на основі узагальнення матеріалів грунтово-лісотипологічного обстеження, зведених до рівня області.

Ліси України мають відносно високу продуктивність. Середній приріст деревини на 1 га вкритої лісом площі Держлісфоцду становить 4,0 м3, середній запас деревостанів становить 171 м3. Найвищу продуктивність мають хвойні лісостани – 4,4 м3/га. Середній приріст на 1 та вкритої лісом площі досягає в лісах Карпат – 4,6 м3 , Лісостепу – 3,9, Полісся – 3,6,• Степу – 2,9 м3. Групування окремих областей України проведено за рівнем продуктивності їх лісів, що виражається через середній приріст деревини. До групи найбільш продуктивних земель відносяться ліси північних і західних областей України. Середня продуктивність 'лісів України характеризується 11 класом бонітету.

В Держлісфонді України переважають насаджений з повнотою 0,7 і вище. їх питома вага становить 75 %. Однак значні площі (25 %) низькоповнотних лісів повинні • стати об'єктами збільшення продуктивності. Раціональне розміщення і співвідношення лісових та сільськогосподарських угідь- має надзвичайно велике значення в природокористуванні.

Таблиця 1.13

Продуктивність лісів України

Саме цим зумовлено створення системи лісозахисних смуг, особливо в посушливих зонах. Однак не менш важливим є й правильне використання земель в межах Держлісфонду. Не зупиняючись на необхідності інтенсифікації використання різноманітних функцій лісу, таких як заготівля грибів, ягід, горіхів, лікарських рослин, живиці, хвойно-вітамінного борошна, мисливської фауни тощо, бо ці питання потребують спеціального розгляду, особливо слід відмітити можливість суттєвого покращення кормової бази тваринництва за рахунок розширення і значного покращення стану сіножатей в системі Держлісфонду.

Існуюча практика суцільного заліснення галявин і інших невкритих лісом земель помилкова. В природних лісах завжди є відкриті ділянки з різних причин більш придатні для трав'янистої рослинності. Це землі, що періодично затоплюються, неглибокі, заболочені або засолені, безумовно значно перспективніше використовувати під луками, ніж під малоцінними нестійкими лісовими насадженнями. Крім того, на таких ділянках зберігається багато природних трав'янистих рослин, внаслідок чого ліси на сьогодні є основними резерватами флористичних скарбів різних регіонів.

Структура земель природно-заповідного фонду (ПЗФ)

До природно-заповідного фонду (ПЗФ) відносять ділянки суші і водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну та народногосподарську цінність і призначені для збереження природного різноманіття, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу і фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Такі землі повністю або частково виключаються з господарського використання.

До складу природно-заповідного фонду України входять території та об'єкти 11 категорій, які складаються з 16 типів (табл. 1.14).

Існуюча в країні заповідна мережа створювалася в основному для охорони рідкісних рослин, тварин і ландшафтів. Однак за теперішнього часу вона не повністю забезпечує вирішення актуальних задач охорони природи і потребує розширення. Критеріями стану мережі ПЗФ є репрезентативність в ній рослинного покриву та ландшафтів усіх регіонів, відображення типових для певного регіону угруповань усіх типів рослинності та рідкісних угруповань рослин, відображення флори України. На жаль, далеко не всі регіони України мають достатню кількість об'єктів ПЗФ.

Таблиця 1.14

Мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду України за категоріями

Розміщення об'єктів ПЗФ в областях

В табл. 1.15 подається кількість об'єктів та площа земель, що зайняті об'єктами ПЗФ по областях України. Відсоток заповідності вказує на частку земель ПЗФ в загальній площі земель області.

Землі, що зайняті об'єктами ПЗФ, мають відігравати велике значення в оздоровленні земельних ресурсів і в більшості випадків як екологічні оазиси. При цьому велике значення має репрезентативність мережі об'єктів.

Таблиця 1.15

Кількість територій та об'єктів природно-заповідного фонду України по областях

Однак аналіз показує, існуюча мережа ПЗФ не повністю відображає різноманітність земельних ресурсів України і тому потребує оптимізації. Крім того, необхідність залучення об'єктів ПЗФ до мережі контрольних пунктів моніторингу земель вимагає докорінних змін у системі спостережень на об'єктах, доповненні їх обов'язковими загальними показниками.

• [1] За даними Державного агентства лісових ресурсів України, 2011р.